Постанова № 59723719, 10.08.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року м. ЛуцькСправа № 803/1030/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю представника позивача Ємчика В.І.,

представника відповідача Мельника С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» (далі - позивач, ТзОВ «Вест Ойл Груп», товариство) звернулося з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, Луцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 червня 2016 року №0001642100 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 740 924 грн. та застосування штрафних (фінансових санкцій) в розмірі 370 462 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 04 січня 2016 року №1/22.1/34524327 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТзОВ «Вест Ойл Груп», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року». Перевіркою встановлено, що товариство занизило ПДВ на загальну суму 2 210 580 грн.

Позивач вважає, що висновок контролюючого органу про заниження ТзОВ «Вест Ойл Груп» ПДВ по взаємовідносинах з контрагентами Приватним підприємством науково-виробнича фірма «Дорожні технології» (далі - ПП НВФ «Дорожні технології») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ситора» («Клевер-ПМ») (далі - ТзОВ «Ситора» («Клевер-ПМ»)) на суму 740 924 грн. є неправомірним та суперечить чинному законодавству, оскільки господарські операції фактично були здійснені, спричинили реальні зміни майнового стану сторін і були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Крім того зазначає, що можливі порушення вимог податкового законодавства з боку контрагентів не можуть позбавити добросовісного платника права на формування податкового кредиту.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, надав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог та просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 червня 2016 року №0001642100 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 740 924 грн. та застосування штрафних (фінансових санкцій) в розмірі 370 462 грн.

Відповідач, Луцька ОДПІ, у поданих письмових запереченнях та представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, мотивуючи тим, що перевіркою встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ТзОВ «Вест Ойл Груп» від контрагентів-постачальників ПП НВФ «Дорожні технології», ТзОВ «Ситора» («Клевер-ПМ»), що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Посилаються на правомірність висновків контролюючого органу, зроблених при проведенні перевірки та вважають, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення сформоване у відповідності до норм діючого законодавства і підстав для визнання його протиправним та скасування немає. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 14 жовтня 2015 року по 26 жовтня 2015 Луцькою ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТзОВ «Вест Ойл Груп», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 4 січня 2016 року №1/22.1/34524327 (а. с. 9-50).

Перевіркою зокрема, встановлено порушення статтей 1, 2, 3, 4, 8, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями), пунктів 2, 4 статті 2, статтей 3, 6 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТзОВ «Вест Ойл Груп» занизило ПДВ, що підлягає сплаті на загальну суму 2 210 580 грн., в тому числі за листопад 2014 року на 2 210 580 грн.

За наслідками перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року за №0000132201, яким товариству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 3 315 870 грн. (а. с. 8).

Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Рішенням ДФС України від 27 травня 2016 року №11579/6/99-99-11-01.01-25 скаргу частково задоволено, скасовано податкове повідомлення рішення Луцької ОДПІ від 11 лютого 2016 року за №0000132201 в частині донарахованої суми ПДВ по операціях з ТОВ «ТБК Фаворі Строй», ТОВ «Мігранс», ТОВ «Міка трейд», ТОВ «Хозбудпоставка», ТОВ «Кінг 99» і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін (а. с. 51-56).

На підставі рішення ДФС України від 27 травня 2016 року №11579/6/99-99-11-01.01-25 прийняте податкове повідомлення-рішення від 17 червня 2016 року №0001642100, яким ТзОВ «Вест Ойл Груп» збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 1 226 223 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями на 817 482 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 408 741 грн.

Висновки перевірки в частині неправомірного формування податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами ПП НВФ «Дорожні технології», ТзОВ «Ситора» («Клевер-ПМ») базуються на даних інформаційних баз вказаних контрагентів, згідно із якими у підприємств відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні власні основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості, власні виробничі активи, власні складські приміщення,, транспортні засоби у необхідній кількості, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Також в ході проведення перевірки Луцькою ОДПІ використано акт перевірки ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 20 червня 2016 року №319/26-56-22-01-05, відповідно до якого ТзОВ «Ситора» («Клевер-ПМ») завищено податкові зобов'язання на загальну суму 3 577 384 грн., в тому числі по взаємовідносинах з ТзОВ «ВОГ» на суму 751 125,2 грн та завищено податковий кредит на загальну суму 3 971 228 грн.

Однак, суд не погоджується з такими висновками Луцької ОДПІ, враховуючи наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судом встановлено, що господарські операції позивача з ПП НВФ «Дорожні технології» за договором підряду від 22 липня 2013 року №4/07 на загальну суму 124 374 грн., в тому числі ПДВ 20 729 грн., та господарські операції з ТзОВ «Ситора» («Клевер-ПМ») за договором купівлі-продажу від 27 грудня 2013 року на загальну суму 4 321 171,20 грн., в тому числі ПДВ 751 125,20 грн., підтверджується первинними документами податкового обліку, а саме: довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) за серпень 2013 року (АЗС м. Новояворівськ); актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2013 року (АЗС м. Новояворівськ); довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) за серпень 2013 року (АЗС м. с. Сопошин, Жовківський р-н, Львівська обл.); актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2013 року (АЗС м. с. Сопошин, Жовківський р-н, Львівська обл.); податковими накладними від 8 серпня 2013 року №64, від 8 серпня 2013 року №65, від 30 серпня 2013 року №66, від 30 серпня 2013 року №67; платіжними дорученнями від 8 серпня 2013 року №2642, №2643, та від 30 серпня 2013 року №3759, №3760; видатковою накладною від 27 грудня 2013 року №5; податковою накладною від 27 грудня 2013 року №1; платіжними дорученнями від 14 лютого 2014 року №1080, №1081, від 17 лютого 2014 року №1119, від 27 лютого 2014 року №1530, від 11 березня 2014 року №1667, від 12 березня 2014 року №1755, від 13 березня 2014 року №1768, від 20 березня 2014 року №1924, від 26 березня 2014 року №2007, від 28 березня 2014 року №2173 та від 1 квітня 2014 року №2253 (а. с. 64-100).

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Контролюючий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на даних інформаційних баз контрагентів ПП НВФ «Дорожні технології», ТзОВ «Ситора» («Клевер-ПМ») та на результатах акту перевірки контрагента ТзОВ «Ситора» («Клевер-ПМ»), а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. Разом з цим, дані інформаційних баз контрагентів та обставини, встановлені в акті перевірки контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Крім того, суд звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка передбачає, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з ПДВ. За змістом вказаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість встановлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, посилання контролюючого органу на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, є безпідставними.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10, який зазначив, що «чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту». Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що викладені в акті від 4 січня 2016 року №1/22.1/34524327 висновки контролюючого органу не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування обставин у справі по суті, відтак, адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 червня 2016 року №0001642100 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 740 924 грн. та застосування штрафних (фінансових санкцій) в розмірі 370 462 грн.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи, ТзОВ «Вест Ойл Груп» згідно платіжного доручення від 06 липня 2016 року № 3317 сплатив судовий збір у розмірі 16 670, 79 грн. (а. с. 2).

Оскільки суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі, вказану суму судового збору слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області.

Керуючись статтею 94, частиною третьою статті 160, статтями 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 17 червня 2016 року №0001642100 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 740 924,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 370 462,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39497665) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» (43010, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кременецька, будинок 38, ідентифікаційний код юридичної особи 34524327, розрахунковий рахунок 260070025601 в ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» м. Київ, МФО 380281) судовий збір у розмірі 16 670,79 грн. (шістнадцять тисяч шістсот сімдесят гривень сімдесят дев'ять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текс постанови виготовлений 12 серпня 2016 року.