Рішення № 59721887, 10.08.2016, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/15034/14-ц

Провадження № 2/520/404/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2016 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Єгоровій Н.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 міської ради,

ОСОБА_3

про визнання таким, що втратив право користування земельною ділянкою

та скасування рішення органу місцевого самоврядування,

за зустрічним позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_4,

ОСОБА_1,

Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_2 міської ради,

про виселення, зобовязання вчинити певні дії,

визнання недійсним технічного паспорту, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 07 листопада 2016 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 міської ради, ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування земельною ділянкою та скасування рішення органу місцевого самоврядування, в якому просить суд: визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) від 21 червня 1985 року; скасувати рішення ОСОБА_2 міської ради №5271-VI від 27 серпня 2014 року в частині надання дозволу ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 27 серпня 2014 року ОСОБА_2 міською радою було прийнято рішення №5271-VI про надання дозволу ОСОБА_3 на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6-ї ст. Люстдорфської дороги. Вважає, що у ОСОБА_3 відсутні права на вказану земельну ділянку. На підтвердження даного твердження позивач посилається на те, що ОСОБА_3 є його батьком та на момент отримання у власність вказаної земельної ділянки був одружений на ОСОБА_6. 19.04.1957 року рішенням Кагановичської райради м. Одеси №265 вказана земельна ділянка була виділена сім'ї ОСОБА_3 для індивідуального жилого будівництва. На той момент сім'я складалася з 3-ох осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6. Договір користування земельною ділянкою було укладено на ім'я ОСОБА_3, як голови сім'ї. За час шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було споруджено будівлю для тимчасового проживання, хоча за умовами договору користування земельною ділянкою було зазначено, що ОСОБА_3 разом з сім'єю мав побудувати житловий будинок. Згодом сім'я за рішенням Виконкому Приморської райради депутатів №135 від 22.02.1963р. трудящих була прописана за цією адресою. ОСОБА_1 стверджує, що в рішенні Кагановичської районної ради №265 від 19.04.1957 року чітко зазначено, що вказана земельна ділянка виділялася на сім'ю. 04 квітня 1972 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розлучилися. 21 червня 1985 року ОСОБА_3 та членам його нової сім'ї було видано ордер на нову житлову площу, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, б. 10-Б, кв. 51. ОСОБА_6 отримала квартиру 19 листопада 1982 року, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до цього факту та норм ст. 101 Цивільного кодексу Української РСР від 23.11.1963 року, який діяв на той момент в особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його). Відповідно до положень ст. 103 Цивільного кодексу Української РСР від 23.11.1963 року, якщо в особистій власності громадянина або у подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей стане з підстав, що допускаються законом, більше одного жилого будинку, власник вправі на свій вибір залишити у своїй власності будь-який з цих будинків. В момент отримання квартир в інших районах міста та перереєстрації (прописки) за новим місцем мешкання ОСОБА_3 та ОСОБА_6 втратили право на користування вказаною земельною ділянкою та спорудою тимчасового проживання, розташованою на ній. Позивач, лишився єдиним законним користувачем земельної ділянки та власником споруди для тимчасового проживання. Проживати на земельній ділянці у будівлі для тимчасового проживання лишився тільки ОСОБА_1 Однак ОСОБА_3 виявися людиною безвідповідальною, та незважаючи на отримання нового місця проживання і покращення умов проживання його нової сім'ї, він намагався відчужити право користування земельною ділянкою, яке йому вже не належало про що свідчить Виписка із рішення дільничного комітету № 5 від 19 лютого 1986 року та звернення командира військової частини 7445, ОСОБА_7 на адресу ВК Київської районної ради народних депутатів м. Одеси №167 від 05.03.1986 року. Також, при спробі вчинення дій стосовно відчуження земельної ділянки ОСОБА_3 намагався позбавити його права проживати в недобудованому будинку та права користування вказаною земельною ділянкою. Позивач ОСОБА_1 вважає, що негативна відповідь комісії та рапорт командира військової частини про відсутність права на відчуження земельної ділянки у ОСОБА_3, а також вказівка на порушення прав ОСОБА_1, в рапорті та висновку комісії, є ще одним доказом втрати ОСОБА_3 права користування будівлею та земельною ділянкою, та визнання законних права ОСОБА_1 на користування виділеною земельною ділянкою та розташованою на ній будівлею. Позивач зареєстрований та проживає у даній будівлі вже понад 50 років. Норми радянського законодавства дозволяли громадянам прописуватися у недобудованих будинках на підставі рішень виконавчих комітетів районних рад. До того ж, вся технічна документація будівлі виготовлена "на ім'я" позивача. ОСОБА_3 з моменту отримання нової квартири у 1985 році перестав користуватися вказаною земельною ділянкою та спорудою, розташованою на ній. Впродовж всього часу користування земельною ділянкою ОСОБА_1 та його сином було проведено величезну кількість робіт стосовно поліпшення умов проживання на ній, а також побудовано ряд будівель, які на даний момент не введено до експлуатації, через той факт, що ОСОБА_3 надумано та безпідставно вважає вказану земельну ділянку своєю власністю та постійно створює перешкоди в процесі введення будівель до експлуатації. ОСОБА_1 також стверджує, що ОСОБА_3 ніколи не заперечував того, що об'єкти, збудовані на території цієї земельної ділянки є безпосередньо власністю ОСОБА_1 та власністю сина позивача, збудовані вони за їхній кошт на підставі усної згоди ОСОБА_3 З урахуванням вищевказаного ОСОБА_1 був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримувала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 міської ради у судове засідання не зявився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_8 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, надали до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_4, ОСОБА_1, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_2 міської ради, про виселення, зобовязання вчинити певні дії, визнання недійсним технічного паспорту, стягнення моральної шкоди, яку під час розгляду справи неодноразово уточнювали, та згідно з останніми редакціями уточнень просить суд: зобовязати ОСОБА_1 не порушувати право ОСОБА_3 користуватися земельною ділянкою, яка розташована за адресою: м. Одеса, 14-та ОСОБА_5, буд.6; зобовязати ОСОБА_1 звільнити приміщення під літ. «А», яке розташоване на вказаній земельній ділянці шляхом виселення останнього; встановити порядок користування житловими будівлями, що розташовані на вищезазначеній земельній ділянці, виділивши у користування ОСОБА_3 будинок під літ. «А», площею 36 кв.м., 1963 року побудови, та ОСОБА_1 будинок під літ. «З», площею 43 кв.м., 2004 року побудови; заборонити ОСОБА_4 та ОСОБА_1 встановлювати будь-які стіни та двері під навісом, позначеним на технічному паспорті під літ. «И»; заборонити ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зберігати належний їм автомобіль та особисті речі під навісом, позначеним на технічному паспорті під літ. «И»; заборонити ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проводити будь-які реконструкції або встановлення будь-яких огорож на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, 14 ОСОБА_5, буд.6; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 3000 гривень; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 3000 гривень; визнати недійсним технічний паспорт, виданий КП «ОМБТІ та РОН» на імя ОСОБА_1 12 жовтня 2012 року.

В обґрунтування заперечень щодо первісного позову ОСОБА_1 та в обґрунтування зустрічних вимог, ОСОБА_3 та його представник посилаються на те, що доводи позивача, викладені в позовній заяві ОСОБА_1, є цілком надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Вважають, що ОСОБА_1 намагається ввести суд в оману, приховуючи наявність чисельних рішень судів різних інстанцій між тими ж сторонами про той же предмет спору. Всі судові рішення були ухвалені на користь ОСОБА_3, і тільки він був визнаний єдиним законним землекористувачем спірної земельної ділянки, натомість ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні права користування земельною ділянкою, на яку він претендує. Крім того, більшість стверджень позивача ОСОБА_1, що містяться в позовній заяві, ні в який спосіб не відповідають дійсності. Зокрема, в позові йдеться про невикористання ОСОБА_3 спірної ділянки з 1985 року, але це не так. ОСОБА_3 стверджує, що він є споживачем електроенергії, його особовий рахунок - 0300/2014500, що підтверджується квитанцією про оплату послуг за електроенергію за листопад 2014 року. Він завжди користувався своєю ділянкою, обробляв її. З 1985 по 1997 роки страхував свій будинок, про що свідчать квитанції на одержання платежів обовязкового страхування. Щодо ствердження ОСОБА_1 про відсутність меж спірної земельної ділянки, вважає, що оскільки ОСОБА_1 не є і ніколи не був користувачем цієї ділянки, йому не було відомо про те, що межі земельної ділянки та геодезичні знаки було визначено в присутності ОСОБА_3 ще 14.05.1957 року, про що складено відповідний акт. Також ОСОБА_3 посилається на те, що ОСОБА_1 намагаючись оскаржити дозвіл, але при цьому не вказує, на підставі яких правових норм рішення ОСОБА_2 міської ради № 5271-VI від 27.08.2014 року в частині надання йому дозволу на приватизацію підлягає скасуванню. Згідно договору від 15.02.1958 року, укладеному між ОСОБА_3 та виконкомом Приморської райради депутатів трудящих, йому було надано земельну ділянку в безстрокове користування для будівництва житлового будинку. Дотепер він є законним землекористувачем, ніякій іншій особі спірна земельна ділянка не передавалась, в нього вона ніколи не вилучалась, нікому він не переуступав право користування земельною ділянкою, що неодноразово встановлювалось рішеннями судів. Вважає, що ОСОБА_1, проживаючи в побудованому ним приміщенні, позначеному на технічному паспорті літерою «А», порушує його право на користування майном. Оскільки у ОСОБА_1 не було іншого житла, ОСОБА_3 домовився з ОСОБА_1 про те, що дозволить побудувати будинок на його земельній ділянці, а він, зі свого боку, проведе газ, воду, телефон до його житла та звільнить побудовані ним приміщення. Проте побудувавши будинок, позначений на технічному паспорті літерою «З», ніякі обіцянки ОСОБА_1 не виконав. ОСОБА_3 неодноразово усно звертався до ОСОБА_1 з проханням виселитися з займаного ним приміщення. 04 грудня 2014 року ОСОБА_3 надіслав ОСОБА_1 телеграму з вимогою терміново виселитися з його будинку, оскільки ОСОБА_3 майже 88 років, він часто хворіє, в листопаді 2014 року був прооперований, що підтверджується епікризом, тому може користуватися лише житловим приміщенням, що знаходиться виключно на 1-му поверсі. На даний час ОСОБА_3 мешкає в квартирі, яка розташована на 4-му поверсі, що є незручним для нього, оскільки не може підніматися та спускатися по сходах. Стосовно проживання на 1-ому поверсі зазначив, що це є життєво необхідною умовою для його існування. Знаючи про це, ОСОБА_1 постійно перешкоджає йому в цьому та замість створення належних умов життя ОСОБА_3 для покращення стану його здоровя, свідомо сприяє наближенню його смерті з метою заволодіти майном, як спадкоємець першої черги. ОСОБА_3 вважає його негідним спадкоємцем. Позивач ОСОБА_3 стверджує, що планує переїхати до свого будинку, що знаходиться на спірній ділянці, та за допомогою своєї дочки - ОСОБА_5 провести реконструкцію побудованих приміщень наступним чином: в деяких кімнатах зробити ремонт, а інші споруди частково знести з метою звільнити земельну ділянку від будівель та посадити там дерева й квіти. Однак відповідач не має наміру виконати його прохання, тому він змушений звернутися до суду з відповідним позовом.

Також ОСОБА_3 посилається на те, що 01.10.2014 року апеляційним судом Одеської області було винесено рішення на користь ОСОБА_3, згідно з яким відповідачів у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зобов'язано демонтувати самовільно реконструйоване приміщення (стіни з металопрофілю разом з дверима), яке було незаконно переоблаштоване з навісу. Обґрунтовуючи своє рішення, суд послався на те, що єдиним законним користувачем земельної ділянки, є ОСОБА_3 В результаті проведення виконавчих дій з примусового виконання вищевказаного рішення відповідачами було проведено демонтаж стін та дверей, але незабаром замість демонтованих огорож ними було встановлено нові стіни з металевої сітки, що підтверджується фотокартками. Таким чином, відповідачі неприховано демонструють зневажливе ставлення до рішення суду, яке набрало законної сили. Розуміючи, що відповідачі і в подальшому будуть діяти в незаконний спосіб, відверто ігноруючи вказівки суду, намагаючись в будь-який спосіб порушити законні права та інтереси ОСОБА_3, шляхом встановлення стін з різних будівельних матеріалів, вражає за доцільне заборонити відповідачам встановлювати будь-які стіни та двері з метою перетворення навісу у гараж для зберігання автомобіля відповідачів та інших належних їм речей. Крім того, враховуючи наявність у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стійкого бажання протягом багатьох років самоуправно, без будь-якої згоди з його боку, проводити численні реконструкції та встановлювати різні огорожі на належній його земельній ділянці, яка була надана в постійне користування виключно на його ім'я, вважає за потрібне заборонити відповідачам здійснювати будь-які реконструкції та встановлювати будь-які огорожі на його земельній ділянці без попереднього отримання від нього відповідного дозволу.

ОСОБА_3 в обґрунтування вимог посилався також, що у звязку з багато численними судовими спорами, у нього погіршилось самопочуття, він не спить, що спричинило йому моральні страждання, тому він просить суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди по 3000 гривень з кожного.

У зустрічному позові ОСОБА_3 також стверджував, що на другому аркуші технічного паспорту, виготовленого КП «ОМБТІ та РОН» від 12 жовтня 2012 року, зазначено, що будівля під літ. «А» належить ОСОБА_1 ОСОБА_3 стверджує, що в технічному паспорті, виготовленому КП «ОМБТІ та РОН» від 27.09.2012 року зазначено, що вказану будівля належить йому ОСОБА_3 Крім того, зазначив, що будинок під літ. «А» був побудований у 1963 році та придатний для проживання, рішенням виконкому Приморської райради депутатів за №135 від 22.02.1963 року було надано дозвіл ОСОБА_3 та його членам сімї: дружині ОСОБА_6 та сину ОСОБА_1 прописатися у вказаній будівлі. У звязку з тим, що станом на 1963 рік ОСОБА_1 було 7 років, то він не міг брати участь у будівництві цього житлового будинку, відтак йому не належить цей будинок, у звязку з чим ОСОБА_3 просить суд визнати недійсним технічний паспорт, виданий КП «ОМБТІ та РОН» на імя ОСОБА_1 12 жовтня 2012 року.

Відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заперечували щодо задоволення зустрічного позову ОСОБА_3

Вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягаючими задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 підлягаючими частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням виконкому Кагановичської райради м. Одеси №265 від 19.04.1957 року ОСОБА_3 для індивідуального житлового будівництва була надана земельна ділянка площею 510 кв.м. №344 в районі 6-оїст. Чорноморської дороги. Межі ділянки були визначені актом від 14.05.1957 року.

15.02.1958 року між ЖКО Приморського райвиконкому м. Одеси та ОСОБА_3 було укладено договір на безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва житлового будинку на праві приватної власності. За умовами договору ОСОБА_3 зобовязався побудувати в строк до 1960 року житловий будинок, загальною площею 71,6 кв.м., який складався б із 2-х житлових кімнат, кухні, коридору, комори, веранди.

15.07.1960 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Одеси ОСОБА_3 було видано дозвіл №1454 на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку на земельній ділянці № 344 по 6-й ст. Чорноморської дороги відповідно до проекту.

Станом на 1963 рік ОСОБА_3 побудував будівлю літ. «А» зовнішніми розмірами 9,5 м х 3,5 м., що складалась з приміщень 1-1 площею 9,1 кв.м., 2-2 площею 13,5 кв.м., та Виконкомом Приморської райради №135 від 22.02.1963 року ОСОБА_3 дозволена прописка разом з родиною з 3-х осіб (він, дружина, син) в незакінченому будівництво будинку (готова веранда і закладено фундамент основного будинку).

04 квітня 1972 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 04 квітня 1972 року серія І-ЖД № 268641.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_6 будівлю літ. «А» поділили: ОСОБА_3 користувався приміщенням 1-1 площею 9,1 кв.м., а ОСОБА_6 разом з дітьми користувалась приміщенням 2-2 площею 13,5 кв.м., до якого вони зробили прибудови літ. «а1» площею 6,1 кв.м. і літ. «а4» площею 6,2 кв.м.

У 1982 році ОСОБА_6 на склад сімї 2 особи (она і неповнолітній син) за місцем роботи була надана квартира АДРЕСА_2, у звязку з чим ОСОБА_6 звільнила приміщення по вул.14 Лінія,6.

ОСОБА_3 уклав другий шлюб і у 1985 році за місцем роботи отримав квартиру №51 по вул. Ільфа і Петрова,10-Б у м. Одесі на склад сімї три особи (він, дружина і дочка).

В будівлі літ. «А» по вул.14 Лінія, 6 у м. Одесі залишився проживати зі своєю родиною син ОСОБА_3 ОСОБА_1 У 2004 році ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_4 для родини сина побудували житловий будинок літ. «З» загальною площею 33,9 кв.м., в тому числі житловою 17,3 кв.м.

Нове домоволодіння складається з житлового будинку, загальною площею 33,9 кв.м (із них житлова площа - 17,3 кв.м), зазначеного на плані літерою "З", та надвірних споруд: літньої кухні під літ. "А", літньої кухні під літ"Б", навіса під літ. "В", вбиральні під літ. "Д", літньої кухні під літ"Е", вбиральні під літ. "Ж", навіса під літ."И", огородження під №1-4 та мостіння під № II і III, розташованих на вищезазначеній земельній ділянці.

Звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта (житловий будинок під літ. "З", літні кухні під літ. "А", "Б", "Е", вбиральні під літ."Д", "Ж"), що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. 14-та лінія, 6, встановлено відповідність об'єкта вимогам надійності і безпечної експлуатації та технічна можливість його безпечної експлуатації, з виділенням у самостійну одиницю.

Акт, виданий 23 листопада 2012 р Інспекцією Державного виробничого житлово- побутового підприємства (далі ДАБК), свідчить про те, що газоходи та вентиляційні канали у домоволодінні №6 по вул. 14-та ОСОБА_5 у м. Одесі відповідають технічним умовам та можуть бути допущені до експлуатації.

Декларація про готовність об'єкта до експлуатації (житлового будинку "З" II категорії складності, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. 14-та ОСОБА_5 6-ої ст. Люстдорфської дороги №6), зареєстрована Інспекцією ДАБК в Одеській області 28 листопада 2012 р під № ОЛ 18212233269.

Вищевказане встановлено рішенням Київського районного суду міста Одеси від 08.11.2013 року по справі №520/12808/13-ц, яке ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2014 року залишено без змін.

Надалі постановою ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року визнано протиправними дії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області щодо реєстрації за № ОЛ 18212233269 від 28 листопада 2012 року Декларації про готовність обєкта до експлуатації житлового будинку (літ. «З») за адресою: м. Одеса, вул. 14 Лінія, 6-та станція Люстдорфської дороги, №6. Скасовано реєстрацію декларації про готовність обєкта до експлуатації за №ОД 18212233269 від 28 листопада 2012 року. Ухвалою ОСОБА_2 апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року постанову ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року залишено без змін.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) від 21 червня 1985 року; про скасування рішення ОСОБА_2 міської ради №5271-VI від 27 серпня 2014 року в частині надання дозволу ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суд зазначає наступне.

Згідно ст.ст.10,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 57 ЦПК України,доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідност. 58 ЦПК України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтями27,46 ЦПК Українипередбачено, що обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставин при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, що випливає зі змістуст. 27 ЦПК України.

Відповідно до п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Зазначаємо, що з вимогами про визнання особи такою, що втратила право користування земельною ділянкою, може звернутись до суду особа, яка є власником або належним користувачем нерухомого майна.

ОСОБА_1 не надано до суду жодного належного доказу на підтвердження того, що він є власником або належним користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Крім того до суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_3 не користується земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої Люстдорфської дороги, та втратив інтерес до неї.

Крім того, як вже було встановлено рішенням апеляційного суду Одеської області від 01.10.2014 року по справі №520/10877/13-ц, надана ОСОБА_3 земельна ділянка, розташована за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги не вилучалась. Законність володіння ОСОБА_3 вказаною земельною ділянкою неодноразово встановлювалось судами при розгляді інших справ (а.с.115-116, І том).

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) від 21 червня 1985 року, слід відмовити.

Рішенням ОСОБА_2 міської ради №5271-VI від 27 серпня 2014 року надано дозвіл ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.10, І том).

Відповідно дост. 19 Конституції України, посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до ч.1ст.153 ЗК Українивласник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно дост. 393 ЦК Україниправовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Частиною 1ст. 155 ЗК Українипередбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Суд зазначає, що вимога ОСОБА_1 про скасування рішення ОСОБА_2 міської ради №5271-VI від 27 серпня 2014 року в частині надання дозволу ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) є похідною від вищевказаної вимоги про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) від 21 червня 1985 року.

Тому з урахуванням вже вищевстановлених обставин, суд вважає, що вимога ОСОБА_1 в частині скасування рішення ОСОБА_2 міської ради №5271-VI від 27 серпня 2014 року в частині надання дозволу ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги ОСОБА_3 в частині зобовязання ОСОБА_1 не порушувати право ОСОБА_3 користуватися земельною ділянкою, яка розташована за адресою: м. Одеса, 14-та ОСОБА_5, буд.6, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.2ст.152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч.3 ст.10, ст.60 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_3 хтось чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги, тому суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_3 в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимог ОСОБА_3 в частині зобовязання ОСОБА_1 звільнити приміщення під літ. «А», яке розташоване на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги, шляхом виселення останнього, суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено, рішенням виконкому Кагановичської райради м. Одеси №265 від 19.04.1957 року ОСОБА_3 для індивідуального житлового будівництва була надана земельна ділянка площею 510 кв.м. №344 в районі 6 ст.Чорноморської дороги. Межі ділянки були визначені актом від 14.05.1957 року.

15.02.1958 року між ЖКО Приморського райвиконкому м. Одеси та ОСОБА_3 було укладено договір на безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва житлового будинку на праві приватної власності. За умовами договору ОСОБА_3 зобовязався побудувати в строк до 1960 року житловий будинок, загальною площею 71,6 кв.м., який складався б із 2-х житлових кімнат, кухні, коридору, комори, веранди.

У цей період ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, та мали сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

15.07.1960 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Одеси ОСОБА_3 було видано дозвіл №1454 на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку на земельній ділянці № 344 по 6-й ст. Чорноморської дороги відповідно до проекту.

Станом на 1963 рік ОСОБА_3 побудував будівлю літ. «А» зовнішніми розмірами 9,5 м х 3,5 м., що складалась з приміщень 1-1 площею 9,1 кв.м., 2-2 площею 13,5 кв.м., та Виконкомом Приморської райради №135 від 22.02.1963 року ОСОБА_3 дозволена прописка разом з родиною з 3-х осіб в незакінченому будівництвом будинку (готова веранда і закладено фундамент основного будинку), а саме: йому ОСОБА_3, дружині ОСОБА_6 та сину ОСОБА_1, у звязку з чим ОСОБА_3 зі своєю родиною були постановлені на реєстраційний облік за вказаною адресою.

Таким чином ОСОБА_1 був вселений, постановлений на реєстраційний облік, та проживав у вказаному будинку зі згоди забудовника ОСОБА_3

Крім того слід зазначити, що на цей час право власності на будинок під літ. «А» не зареєстровано.

Відповідно до вимог ст.157 ЖК Української РСР, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання

іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Жодних доказів, які є підставою згідно з вимогою ст.116 ЖК УРСР для виселення особи, суду не представлено.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у задоволенні вимог ОСОБА_3 в частині зобовязання ОСОБА_1 звільнити приміщення під літ. «А», яке розташоване на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги, шляхом виселення останнього, слід відмовити.

Щодо вимоги ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житловими будівлями, що розташовані на вищезазначеній земельній ділянці, виділивши у користування ОСОБА_3 будинок під літ. «А», площею 36 кв.м., 1963 року побудови, та ОСОБА_1 будинок під літ. «З», площею 43 кв.м., 2004 року побудови, суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено, рішенням виконкому Кагановичської райради м. Одеси №265 від 19.04.1957 року ОСОБА_3 для індивідуального житлового будівництва була надана земельна ділянка площею 510 кв.м. №344 в районі 6 ст.Чорноморської дороги. Межі ділянки були визначені актом від 14.05.1957 року.

15.02.1958 року між ЖКО Приморського райвиконкому м. Одеси та ОСОБА_3 було укладено договір на безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва житлового будинку на праві приватної власності.

Відповідно до інвентарної справи за цей період на вказаній земельній ділянці були зведені: житловий будинок під літ. «А» 1963 року побудови; літня кухня під літ. «Б»; літня кухня під літ. «Е»; вбиральні під літ «Д»; вбиральня під літ «Ж»; навіс під літ. «И»; навіс під літ. «В»; цистерна під літ. «І»; вимощення ІІ-ІІІ; огорожа №1-4; житловий будинок під літ. «З» 2004 року випуску.

Як було встановлено у судовому засіданні, будинок під літ. «З», був побудований зі згоди ОСОБА_3 його онуком ОСОБА_4.

На час розгляду справи вказаний обєкт нерухомості не введений до експлуатації, відсутні правовстановлюючі документи, тобто розцінюється судом як будівельні матеріали розташовані на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги, а тому не може бути обєктом встановлення порядку його користування.

Щодо вимоги ОСОБА_3 в частині про визнання недійсним технічного паспорту, виданого КП «ОМБТІ та РОН» на імя ОСОБА_1 12 жовтня 2012 року, суд зазначає наступне.

Відповіднодо п. 1.4. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженоїнаказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001 року, технічну інвентаризацію новозбудованих (реконструйованих) та наявних об'єктів виконують за рахунок замовників комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. На підставі матеріалів технічної інвентаризації складаються інвентаризаційні справи та технічні паспорти. Згідно з п. 1.5 згаданої інструкції матеріали технічної інвентаризації є майном бюро технічної інвентаризації та слугують підставою для надання інформації згідно з чинним законодавством.

Згідно з ч. 1 п. 3.1. вказаної Інструкції технічній інвентаризації підлягають об'єкти всіх форм власності, розташовані на земельних ділянках (за окремими поштовими адресами), незалежно від того, побудовані вони за відповідно оформленими документами чи самочинно: будинки, включаючи прибудови та надбудови, громадські та виробничі будинки, господарські будівлі та споруди.

Вищезазначеною інструкцією не передбачено скасування технічної документації, до складу якої належить і технічний паспорт, можливості визнання її недійсною у судовому порядку. Технічний паспорт є інформаційно-довідковим документом, виготовленим на підставі проведеної технічної інвентаризації за заявою замовника, в якому відображається фактичний стан об'єкта та який не є правовстановлюючим документом. В цю технічну документацію можуть вноситися відповідні зміни, а також передбачено порядок її виправлення.

Так, пунктом 12 Інструкції передбачено порядок здійснення контролю за якістю виконаних робіт, за яким справи з великою кількістю грубих помилок бракуються, робота не оплачується, перероблення її доручається іншому виконавцеві. Справи з помилками повертаються для переробки та виправлення.

Тобто, технічний паспорт на будинок не є документом, який підтверджує набуття права на нерухоме майно, тобто, він не є документом на підставі якого проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно. Технічний паспорт є лише документом, який складається в результаті технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд з метою: визначення їх фактичної площі та об'єму (щодо проектних); обстеження та оцінки технічного стану наявних об'єктів; установлення вартості об'єктів, що передбаченонаказом №127 від 24.05.2001 року «Про затвердження інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації обєктів нерухомого майна». Тобто, він є документом, який лише фіксує певні фактичні обставини щодо розміщення будівель та споруд, їх розмірів тощо, а не породжує виникнення прав та обовязків у сторін щодо цих будівель та споруд.

Зважаючи на вищенаведене, суд вважає вимогу ОСОБА_3 в частині визнання недійсним технічного паспорту, виданого КП «ОМБТІ та РОН» на імя ОСОБА_1 12 жовтня 2012 року, такою, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, тому не може бути задоволена.

Щодо вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на його користь у відшкодування моральної шкоди по 3000 гривень з кожного, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявностіїївини.

Відповідно до розяснень викладених вПостанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4„Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Крім того, згідно зст.23 Цивільного кодексу Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя.

При зясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен зясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, суд бере до уваги конкретні обставини справи, розмір та характер заподіяної шкоди, виходячи з характеру правопорушення, а також враховує вимоги розумності та справедливості.

Позивач ОСОБА_3 в обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди посилається на те, що між сторонами вже багато років йдуть багато численні судові спори, у звязку з якими, він постійно хвилюється, в нього підвищений тиск, він не може нормально спати, що призвело до поганого самопочуття.

Суд зазначає, що наявність у сторін багато численних спорів, не може бути підставою для висунення вимоги про відшкодування моральної шкоди в однієї із них, оскільки кожен окремий спір є кожною окремою справою, яка розглядається окремо, тому право ОСОБА_3 було заявляти чи ні в кожній окремій справі вимогу про відшкодування йому моральної шкоди за її наявності.

Щодо посилань ОСОБА_3 в обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що на підтвердження цих посилань, а саме, що ОСОБА_3 постійно хвилюється, в нього підвищений тиск, він не може нормально спати, що призвело до поганого самопочуття, до суду не надано жодного доказу.

Крім того до суду також не надано доказів на підтвердження того, що саме підвищений тиск у ОСОБА_3, порушення сну, тощо, повязано саме через хвилювання у звязку з судовим спором між ним та його сином і онуком.

У звязку з чим, суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_3 в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на його користь у відшкодування моральної шкоди по 3000 гривень з кожного задоволенню не підлягає.

Щодо вимог ОСОБА_3 в частині встановлення заборони ОСОБА_4 та ОСОБА_1 встановлювати будь-які стіни та двері під навісом, позначеним на технічному паспорті під літ. «И»; та встановлення заборони ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зберігати належний їм автомобіль та особисті речі під навісом, позначеним на технічному паспорті під літ. «И», суд зазначає наступне.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 04.06.2014 року у справі №520/10877/13-ц позов ОСОБА_3 було задоволено частково. Зобовязано ОСОБА_1 і ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_3 у приватизації земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. 6 станції Люстдорфської дороги, 14 ОСОБА_5, 6 дозволити доступ фахівцям на ділянку для проведення землевпорядкових робіт. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 01 жовтня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 червня 2014 року в частині зобовязання приведення до попереднього стану скасовано. Зобовязано ОСОБА_1, ОСОБА_4 привести навіс під літ. «И» за адресою: м. Одеса, вул. 6 станції Люстдорфської дороги, 14 ОСОБА_5, 6, до первісного стану, площею 21,2 кв.м., зазначеного в технічному паспорті від 27 вересня 2012 року, (фундамент деревяний стовпчастий, покрівля шифер), демонтувавши стіни з металевого профілю.

Як вже було встановлено, згідно з технічним паспортом позивача станом на 27.09.2012 року на його земельній ділянці значиться збудованим до 05.08.1992 року навіс під літ. «И» площею 21,2 кв. м, фундамент дерев'яний стовпчастий, покрівля шифер.

За записом в технічному паспорті, відповідно до п.3.1 Порядку прийняття в експлуатацію, затвердженого наказом Мінрегіонбуду та ЖКГ України № 91 від 24.06.2011р., зареєстрованого в Мін'юсті України 11.07.2011р. № 830/19568 із зм. та доповн., навіс не підлягає прийняттю в експлуатацію, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Відтак, позивач є власником майна - навісу літ «И». За визначенням навіс - це кілька опорних стійок, на які зверху встановлено дах.

У вказаному рішенні суду також встановлено, що із листа Інспекції ДАБК в Одеській області та наявних у справі фотокарток вбачається, що спірний навіс ОСОБА_4 та ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_3 було реконструйовано в споруду малої архітектурної форми з улаштуванням бокових стін з металевого профілю і улаштуванням дверей. Посилання суду та доводи відповідачів про те, що на місці старого навісу вони збудували новий навіс, такий же самий і в таких же розмірах, не відповідають встановленим обставинам справи. А тому позивач має право вимагати захисту порушеного права шляхом приведення реконструйованого навісу до попереднього стану.

Також судом встановлено, що надалі ОСОБА_3 звернувся до Першого Київського відділу державної виконавчої служби ОСОБА_2 міського управління юстиції з виконавчим листом про примусове виконання рішення суду в частині зобовязання ОСОБА_1, ОСОБА_4 привести навіс під літ. «И» за адресою: м. Одеса, вул. 6 станції Люстдорфської дороги, 14 ОСОБА_5, 6, до первісного стану, площею 21,2 кв.м., зазначеного в технічному паспорті від 27 вересня 2012 року, (фундамент деревяний стовпчастий, покрівля шифер), демонтувавши стіни з металевого профілю.

Згідно з наданими до суду документами, вбачається, що представник ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звертався до Першого Київського відділу державної виконавчої служби ОСОБА_2 міського управління юстиції з заявою про добровільне виконання рішення суду.

Однак згідно з актом державного виконавця від 04.02.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в добровільному порядку вищевказане рішення суду не виконали (а.с. 82, І том).

У звязку з чим, державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби ОСОБА_2 міського управління юстиції були винесені постанови про накладення штрафу, якими за невиконання вимог виконавчого документу у встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання накладено на ОСОБА_1 та ОСОБА_4 штраф у розмірі 170 гривень кожному (а.с.83, І том).

З наданих до суду фотокарток також вбачається, що відповідачі зберігають належний їм автомобіль під навісом, позначеним на технічному паспорті під літ «И», що розташовано за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги.

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не спростовані надані до суду ОСОБА_3 докази стосовно цього.

Заст. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженням своїм майном.

У звязку з чим, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині, у звязку з чим слід: заборонити ОСОБА_4 та ОСОБА_1 встановлювати будь-які стіни та двері під навісом, позначеним на технічному паспорті під літ «И», що розташовано за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги; заборонити ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зберігати належний їм автомобіль та особисті речі під навісом, позначеним на технічному паспорті під літ «И», що розташовано за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги.

Щодо вимог ОСОБА_3 про встановлення заборони ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проводити будь-які реконструкції або встановлення будь-яких огорож на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, 14 ОСОБА_5, буд.6, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2ст. 120 ЗК Україниякщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У відповідності до ч. 2ст. 158 ЗК Українивиключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до п. 19Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16.04.2004р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з'ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір'я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. В разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію.

Згідно з довідкою про склад сімї та реєстрації від 11.04.2013 року, вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, к. 2, кв. 19 (а.с.126, ІІ том).

Відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією ( 254к/96-ВР ), законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобовязання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобовязані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_4 проживає на спірній земельній ділянці у не введеному в експлуатацію будинку під літ. «З» без достатніх правових підставі, а тому у нього відсутнє право здійснювати будь-які дії щодо даної земельної ділянки та споруди, розташованої на неї.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині підлягають частковому задоволенню, та слід заборонити ОСОБА_4 проводити будь-які дії з реконструкції або встановлення будь-яких огорож на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги.

Щодо вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 суд знов зазначає, що він ОСОБА_1 проживає та перебуває на реєстраційному обліку за даною адресою з 1963 року, зі згоди ОСОБА_3, тобто понад 50 років, та у відповідності до вимог Житлового Кодексу Української РСР, зобовязаний підтримувати належний санітарний стан житлового приміщення, здійснювати догляд за ним, у звязку з чим може виникнути необхідність у проведенні будівельних робіт, тому вимога ОСОБА_3 в частині встановлення заборони ОСОБА_1 проводити будь-які дії з реконструкції на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги, задоволенню не підлягає.

Суд вважає підлягаючим задоволенню позов ОСОБА_3 в частині встановлення заборони ОСОБА_1 проводити будь-які дії зі встановлення будь-яких огорож на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, 6-ої станції Люстдорфської дороги, враховуючи те, що під час розгляду справи, представником ОСОБА_1 не надано жодного доказу та документу на підтвердження правомірності користування спірною земельною ділянкою, тому і відповідно у нього відсутнє право на проведення будь-яких робіт на ній.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 213, 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради, ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) від 21 червня 1985 року; про скасування рішення ОСОБА_2 міської ради №5271-VI від 27 серпня 2014 року в частині надання дозволу ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_2 міської ради, про виселення, зобовязання вчинити певні дії, визнання недійсним технічного паспорту, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Заборонити ОСОБА_4 та ОСОБА_1 встановлювати будь-які стіни та двері під навісом, позначеним на технічному паспорті під літ «И», що розташовано за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги.

Заборонити ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зберігати належний їм автомобіль та особисті речі під навісом, позначеним на технічному паспорті під літ «И», що розташовано за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги.

Заборонити ОСОБА_4 проводити будь-які дії з реконструкції або встановлення будь-яких огорож на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги.

Заборонити ОСОБА_1 проводити будь-які дії зі встановлення будь-яких огорож на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 14-а ОСОБА_5, 6, шостої станції Люстдорфської дороги.

У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий Калініченко Л. В.