Ухвала суду № 59720467, 12.08.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/5113/16

Справа №760/12855/16-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2016 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Оксюта Т.Г. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», Приватного акціонерного товариства «РЕНЕСАНС ЖИТТЯ» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 27.07.2016 року позивачу наданий строк для виправлення недоліків заяви терміном п'ять днів з моменту отримання копії ухвали,

11.08.2016 року до суду надійшла заява від представника позивача на виконання вимог викладених в ухвалі від 27.07.2016 року.

Вважаю, що позивач та її представник не виправили недоліків перелічених в ухвалі від 27.07.2016 року, оскільки ними не надано підтвердження сплати судового збору.

Надання копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.05.2016 року, в якості правової позиції щодо звільнення позивачів у даній категорії справи від сплати судового збору, є необґрунтованим, з огляду на наступне.

Частина п'ята статті 119 ЦПК передбачає, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору є Закон України «Про судовий збір».

З 01.09.2015 року Закон України «Про судовий збір» діє у новій редакції. Із статті 5 цього Закону, яка визначає пільги щодо сплати судового збору, виключено пункт, який встановлював, що від сплати судового збору звільняються споживачі за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

Отже, з 01.09.2015 року позови споживачів оплачуються судовим збором за ставками, встановленими Законом.

Подаючи позов та заяву на виконання вимог ухвали від 27.07.2016 року, позивач та її представник зазначили, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діє з 01.11.2011 року, визначає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Тобто, на день подання позову про захист прав споживачів діють нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному регулюють питання оплати судового збору.

Згідно з статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах застосуванню підлягають положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Як зазначалося вище, Закон України «Про судовий збір» у редакції, що діє з 01.09.2015 року, виключив споживачів з переліку пільгової категорії осіб, які звільняються від сплати судового збору.

Таким чином, позивачу необхідно було сплатити судовий збір.

З матеріалів позовної заяви вбачалось, що позивач заявляла вимогу немайнового характеру.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 вказаного закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Таким чином, відповідно до ставок Закону України «Про судовий збір» позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 551,20 грн. (за вимогу немайнового характеру) на рахунок зазначений в ухвалі від 27.07.2016 року.

Крім того, позивачем та її представником були проігноровані інші вимоги, викладені в ухвалі суду від 27.07.2016 року про залишення позовної заяви без руху.

Позивачем та її представником не було викладено обставин, якими вона обґрунтовувала зміст своїх позовних вимог.

Згідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи те, що 28.01.2014 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу №396/8348BCLKA, вони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов'язання щодо виконання даного договору.

Згідно Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

З урахуванням викладеного позивачу сді було врахувати, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладанню договору. Після укладання договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Таким чином, позивачу слід було обґрунтувати висновок про те, що вона є споживачем даної послуги та має право звернення до суду на цій підставі.

При зверненні до суду позивач одночасно керувалась нормами ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів» кожен з яких передбачає різні підстави визнання недійсності договорів, а тому позивачу необхідно було визначитися чим вона керується при зверненні до суду, а саме: чи нормами ЦК України чи Законом України «Про захист прав споживачів».

Також, позивач як на підставу для визнання кредитного договору недійсним посилалась на ст. 203 ЦК України, яка передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

При цьому, позивачу все ж таки слід було визначитись, яка саме з перелічених вимог не була дотримана банком при укладанні договору, що є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Отже, позивачем та її представником не було надано жодного доказу, що підтверджує обставини позову щодо порушення прав позивача, що є обов'язковими для особи, яка пред'являє позов, оскільки без зазначення та надання доказів, що підтверджують вимоги, суд не може здійснити підготовку справи до розгляду та належним чином провести судове засідання.

На підставі вищевикладеного, прихожу до висновку, що позивач та її представник не виправили недоліків перелічених в ухвалі від 27.07.2016 року, а тому відповідно до ст.121 ЦПК України позовна заява вважається неподаною та повинна бути повернута позивачу.

Керуючись ст. ст.119-121 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», Приватного акціонерного товариства «РЕНЕСАНС ЖИТТЯ» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - вважати неподаною та повернути позивачу.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом п'яти днів з моменту її отримання шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя