Ухвала суду № 59713400, 24.03.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 713/1619/12

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

24.03.2016 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в суддів Машкаринця М.М. (головуючий), ОСОБА_1, ОСОБА_2 з участю прокурора Сирохман Л.І., підсудного ОСОБА_3, захисника адвоката ОСОБА_4, потерпілого ОСОБА_5 розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу № 11/777/22/2016 за апеляцією потерпілого ОСОБА_5 на вирок Хустського районного суду Закарпатської області від 16.11.2015.

Цим вироком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканець АДРЕСА_1, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одружений, що має на утриманні малолітню дитину, непрацюючий, не судимий, засуджений за ч.1 ст. 368 КК України до штрафу в розмірі 17000 грн. з позбавленням на 2 роки права обіймати керівні посади в державних установах ДЗК, без застосування спеціальної конфіскації.

На підставі п.3 ч.1 ст. 49 КК України ОСОБА_3 звільнено від покарання в звязку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалено: запобіжним заходом до набрання вироком законної сили залишити заставу; після набрання вироком законної сили заставу в сумі 17000 грн. повернути заставодавцю ОСОБА_6, речові докази: диктофон передати власнику ОСОБА_7, 1800 грн. передати за належністю до установи, що їх видала, квитанції, книги реєстрації, кадрову справу ОСОБА_3, технічні матеріали повернути Закарпатській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», тампон знищити, відеокасети і компакт-диск зберігати в кримінальній справі.

Суд також відмовив у задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_3 в його користь матеріальної і моральної шкоди.

Як визнав доведеним суд, ОСОБА_3, працюючи завідувачем виробничим сектором Хустського районного відділу Закарпатської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», 19.03.2010 в приміщенні за місцем роботи по вул. І.Франка, 8 в м. Хусті отримав від ОСОБА_5 неправомірну вигоду в сумі 1800 грн., як завдаток за оформлення технічної документації з землеустрою і прискорення виготовлення державних актів ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, а приблизно о 15 годині 17.05.2015 у тому ж місці отримав від ОСОБА_5 решту в сумі 1800 грн., одразу після чого був затриманий працівниками міліції.

Потерпілий в апеляції просить вирок скасувати і винести новий, яким кваліфікувати дії ОСОБА_3 за ч.2 ст. 368 КК України, призначити йому покарання в виді 3 років позбавлення волі з позбавленням на 3 роки права займати керівні посади та стягнути з засудженого на його користь матеріальну і моральну шкоду в сумах, відповідно, 9695 грн. 35 коп. і 20000 грн.. Вказує, що суд, на його думку, не виконав вказівок Апеляційного суду Закарпатської області, викладених в його ухвалі від 08.02.2012, «вийшов за межі доказів, одержаних в судовому засіданні», безпідставно взяв до уваги не первісне, підтримане ним обвинувачення, а обвинувачення, змінене, до того ж, прокурором, який не є учасником даного судового процесу, чим позбавив його права, передбаченого ч.4 ст. 277 КПК України.

Апеляційний суд заслухав доповідь судді, промову потерпілого, який підтримав свої апеляційні вимоги, пояснення підсудного, захисника, промову прокурора, які заперечили проти апеляції, провів судові дебати, заслухав останнє слово підсудного, перевірив матеріали справи, обговорив доводи сторін та потерпілого і вважає, що апеляція не підлягає до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції відповідно до вимог ст. ст. 323, 324, 333-335 КПК України (1961 р.) дослідив зібрані у справі докази, виклав їх зміст, аналіз, всебічно, повно і обєктивно встановив усі обставини справи, перевірив доводи обвинувачення і захисту, оцінив їх за своїм внутрішнім переконанням, зазначив мотиви, з яких відкинув доводи сторони захисту, вирішив усі питання, що вирішуються судом при постановленні вироку і належно вмотивував свої висновки, в тому числі щодо доведеності обвинувачення, яке підтримав потерпілий ОСОБА_5.

Суд докладно допитав потерпілого і підсудного про всі фактичні обставини справи, зіставив їх показання, в тому числі на попередніх стадіях розгляду справи, з іншими доказами, зясував причини зміни показань підсудним і свідком ОСОБА_10, зясував і усунув суперечності та обґрунтував у вироку, чому саме він відкидає одні докази і надає перевагу іншим.

Як убачається з ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 08.02.2012 (т.2 а.с.215-228), на яку посилається потерпілий, та з ухвали цього ж суду від 28.11.2013 (т.3 а.с. 156-158), попередні вироки щодо ОСОБА_3, ухвалені в цій кримінальній справі, скасовувались через порушення судом першої інстанції приписів КПК України, якими визначено права потерпілого при зміні обвинувачення та якими регулюється розгляд цивільного позову і фіксування судового процесу.

Відповідно до вимог ст. 277 КПК України (1961 р.) прийшовши до переконання, що предявлене особі обвинувачення потрібно змінити, прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення. Прокурор оголошує постанову і вручає її копії підсудному, його захиснику і законному представнику, потерпілому, позивачу, відповідачу і їх представникам. Постанова долучається до справи. Якщо в постанові прокурора ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, чи про зменшення обсягу обвинувачення, то суд розяснює потерпілому та його представнику їх право підтримувати обвинувачення у раніше предявленому обсязі.

Зазначені приписи судом першої інстанції дотримані.

З матеріалів справи вбачається, що постанова прокурора про зміну обвинувачення від 20.10.2011 (т.2 а.с.157-158) була оголошена в судовому засіданні того ж дня в присутності потерпілого, який отримав її копію і час на ознайомлення з нею до 24.10.2011 (т. 2 а.с. 162, 167, 183-184). В подальшому потерпілий ОСОБА_5 користувався правом підтримувати обвинувачення за ч.2 ст. 368 КК України в судовому засіданні 24.10.2011 (т.2 а.с. 184-186), при поданні апеляції на вирок Хустського районного суду від 31.10.2011 (т.2 а.с. 196-197), в судовому засіданні 13.06.2013 (т.3 а.с.106), при поданні апеляції на вирок Хустського районного суду від 14.06.2013 (т.3 а.с.116-119), в судовому засіданні 13.11.2015 (т.4 а.с.123-124), при поданні останньої апеляції (т.4 а.с. 156-157).

За таких обставин право потерпілого ОСОБА_5 підтримувати обвинувачення у раніше предявленому обсязі визнати порушеним не можна.

Що стосується повноваження змінити обвинувачення, то воно, згідно зі ст. 277 КПК України (1961 р.), було надано прокурору, який бере участь у судовому розгляді. З матеріалів кримінальної справи видно, що з вересня 2011 року і станом на 20.10.2011 в судовому розгляді брала участь помічник Хустського міжрайонного прокурора Закарпатської області Н.Й. Дорошевич-Джумурат і ця обставина узгоджується з приписами п.6 ч.1 ст. 32 та ст. 264 КПК України.

Отже довід апеляції про те, що прокурор Дорошевич-Джумурат Н.Й. була не вправі змінювати обвинувачення ОСОБА_3, є безпідставним.

Діяння ОСОБА_3 орган досудового слідства кваліфікував за ч.2 ст. 368 КК України (в редакції за станом на 17.05.2010 року), як одержання службовою особою хабара з використанням свого службового становища, поєднане з вимаганням хабара.

Вимаганням хабара, згідно п. 4 примітки до ст. 368 КК України в зазначеній редакції визнавалось вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам та законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав та законних інтересів.

В матеріалах кримінальної справи немає і судом не встановлено належних і допустимих доказів, які б доводили наявність таких фактичних обставин. Висновки суду з цього приводу у вироку належним чином вмотивовані.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у звязку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» від 13.05.2014 статтю 368 КК України викладено в редакції з урахуванням якої, і приписів ст. 5 КК України, прокурор і суд кваліфікували діяння ОСОБА_3 за частиною першої цієї статті, як одержання службовою особою неправомірної вигоди за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду і третіх осіб з використанням службового становища.

Відповідно до вимог ст. 28 КПК України (1961 р.) суд першої інстанції разом з кримінальною справою розглянув цивільний позов потерпілого ОСОБА_5, навів підстави для його відхилення і належно вмотивував своє рішення з його приводу.

Інших доводів на обґрунтування тверджень про те, що вирок від 16.11.2015 є незаконним, в апеляції потерпілого немає.

З приводу фіксації перебігу судового розгляду справи його учасники зауважень не висловили. Порушень його порядку, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України (1960 р.), Апеляційний суд Закарпатської області

П О С Т А Н О В И В:

апеляцію потерпілого ОСОБА_5 залишити без задоволення, вирок Хустського районного суду Закарпатської області від 16.11.2015 щодо ОСОБА_3 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена касаційним порядком безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді