Рішення № 59711517, 11.08.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 136/477/16-ц Провадження № 22-ц/772/2186/2016Головуючий в суді першої інстанції Стадник С. І.Категорія 27 Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Луценка В.В., Денишенко Т.О.,

за участю секретаря Торбасюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 травня 2016 року,

встановила:

У березні 2016 року позивач ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилається на те, що 21.01.2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Оскільки відповідач належним чином не виконував своїх обов'язків за вказаним договором щодо повернення коштів, станом на 29.02.2016 року в нього виникла заборгованість у розмірі 18 293,22 грн., з яких: 1 493,64 грн. - заборгованість за кредитом; 12 252,28 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 200,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов і Правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 847,30 грн. - штраф (відсоткова складова), яку позивач просить стягнути з відповідача на його користь, а також понесені позивачем судові витрати у розмірі 1378 грн.

Заочним рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 13 травня 2016 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором № б/н від 21.01.2013 року в розмірі 2 842 грн. 82 коп., з них: 1 493,64 грн. - заборгованість за кредитом, 1 349,18 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом. В решті позову відмовлено. Крім цього, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судові витрати у вигляді судового збору в сумі 214, 15 грн.

В апеляційній скарзі позивач ПАТ КБ "ПриватБанк" просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог змінити та задовольнити в цій частині позовні вимоги повністю. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представника скаржника - позивача у справі ПАТ КБ "ПриватБанк" - Рой В.Л. апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Відповідач ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не з'явився, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України дана справа розглянута у його відсутність.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині відмови в задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення пені та штрафу (відсоткова складова) скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Встановлено, що 21.01.2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2 було укладено договір № б/н, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 1 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Зі змісту заяви ОСОБА_6 від 21.01.2013 року (а.с. 5 на звороті) вбачається, що вказана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним і банком договір про надання банківських послуг.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, надані позивачем Умови та Правила банківського обслуговування не містять підпису позичальника, будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме із цими Умовами і Правилами ознайомлений відповідач підписуючи заяву, в матеріалах справи немає, а відтак суд дійшов висновку про те, що їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, що на думку суду узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом України у справі №6-16цс15.

Банк свої зобов'язання перед позичальником за кредитним договором виконав в повному обсязі, що підтверджується випискою по особовому рахунку (а.с. 46-48).

Разом з тим встановлено, що відповідач ОСОБА_2 припинив виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, у зв'язку із чим, станом на 29.02.2016 року у нього виникла заборгованість, яка за розрахунками ПАТ КБ "ПриватБанк" становить 18 293,22 грн., з них: 1 493,64 грн. - заборгованість за кредитом; 12 252,28 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 200,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов і Правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 847,30 грн. - штраф (відсоткова складова).

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.

У зв'язку з цим суд першої інстанції вважає, що вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 1 493,64 грн., з яких: поточна заборгованість по тілу кредиту - 573,56 грн., прострочена заборгованість по тілу кредиту - 920,08 грн., ґрунтується на вимогах закону, а відтак, за відсутності будь-яких заперечень з боку відповідача, підлягає задоволенню в повному обсязі. В цій частині рішення суду не оскаржується.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що як вбачається з розрахунку наданого позивачем (а.с. 4), процентна ставка за користування кредитом була змінена, в порядку визначеному Умовами та Правилами банківського обслуговування, а саме: 01.09.2014 року до 34,8 %, а 01.04.2015 року до 43,20 %.

Таким чином, враховуючи те, що Умови та Правила банківського обслуговування, як встановив суд, не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, тому суд дійшов вірного висновку, що зміна процентної ставки відповідно до зазначеного порядку є незаконною.

Так, судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази щодо домовленості сторін з приводу зміни процентної ставки за користування кредитом, оскільки збільшення банком розміру процентної ставки за кредитним договором було зроблено в односторонньому порядку, що суперечать Закону України від 12.12.2008 року № 661-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", нарахування позивачем процентів за користування кредитом в розмірі 34,8 % та 43,20 %, а тому суд першої інстанції вважає зазначене неправомірним.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції, зробивши у рішенні свої розрахунки, дійшов висновку, що з відповідача за період з 29.01.2013 року по 29.02.2016 року підлягають стягненню проценти за користування кредитом в сумі 1 349,18 грн. (662,33 грн. + 686,85 грн.), з них: 662,33 грн. - проценти за користування кредитом (поточна заборгованість) та 686,85 грн. - проценти за користування кредитом (прострочена заборгованість).

Колегія суддів погоджується в цій частині з розрахунками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону, адже встановлено відсутність доказів щодо домовленості сторін з приводу зміни процентної ставки за користування кредитом, оскільки збільшення банком розміру процентної ставки за кредитним договором було зроблено в односторонньому порядку, що суперечать ЗУ від 12.12.2008 року № 661-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", нарахування позивачем процентів за користування кредитом в розмірі 34,8 % та 43,20 %, а тому суд першої інстанції правильно вважає їх неправомірним.

Разом з тим колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки судом встановлено, що нарахування пені та штрафів передбачено Умовами та Правилами банківського обслуговування, які не підписані позичальником, тому суд дійшов висновку, що в їх стягненні слід відмовити, оскільки згідно ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, який вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Так, частиною 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Встановлено, що 21.01.2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2 було укладено договір № б/н, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 1 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Належним чином заповнена Заява підписується Клієнтом і, таким чином Клієнт виражає свою згоду, що Заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами складає укладений Договір про надання банківських послуг.

Як вбачається з матеріалів справи даний кредитний договір між сторонами було укладено шляхом підписання Заяви клієнта та ознайомлення клієнта з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами, що знаходяться у вільному доступі у мережі інтернет, що не створює жодних перешкод користуватись Умовами та правилами під час користування кредитною карткою.

Підписом на заяві позичальника клієнт висловлює свою згоду, що заява разом з Умовами та правилами і тарифами складає укладений договір про надання банківських послуг. Дані умови регулюють відносини між Банком та клієнтом щодо умов та порядку надання позичальнику кредиту, інших банківських послуг, вказаних в заяві позичальника.

У заяві клієнта від 21.01.2013 року (а.с.5) зазначено, що позичальник ознайомився та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді.

Зі змісту заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг вбачається, що вини містять всі істотні умови договору про надання фінансових послуг, передбачені главою 71 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Встановлено, що Умови та правила надання банківських послуг, а також тарифи Банку є типовими для всіх клієнтів Банку, вони оприлюднені на офіційному сайті Банку, окрім цього позичальник підписанням анкети-заяви підтвердив факт ознайомлення із цими умовами та порядком надання банківських послуг, а також із тарифами Банку.

Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_2 уклав з позивачем ПАТ КБ "ПриватБанк" даний кредитний договір, а саме договір приєднання, він був ознайомлений та погодився з умовами надання банківських послуг та згодний з тим, що його заява разом з Умовами надання банківських послуг та Правилами складає між ними кредитний договір.

Довідкою про умови кредитування передбачена відсоткова ставка у розмірі 2,5 відсотки від суми непогашеної заборгованості.

Відповідно до п. 1.1.5.20 Умов та Правил надання банківських послуг, при порушені клієнтом строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбаченому договором, більш ніж на 30 днів, клієнт зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 500 грн. + 5 відсотків від суми заборгованості по кредитному ліміту.

Пунктом 1.1.5.21 Умов та Правил передбачено, якщо в інших розділах не встановлено іншого, при непогашенні кредиту в строк, встановлений Графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди, заборгованість в частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою, на прострочену суму кредиту нараховується пеня, розрахунок якої здійснюється відповідно до розміру, встановленого в заяві про приєднання до цього договору від дня виникнення простроченої заборгованості.

Також згідно п. 1.1.5..21 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення (порушення строку та платності виконання зобов'язання).

Пунктом 1.1.5.20 Умов та Правил надання банківських послуг сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності та інші правопорушення, а саме перше порушення графіку платежів повернення кредиту, є мотивуючим механізмом недопущення клієнтом виходу та прострочену заборгованість (порушення умов і порядку плати за кредит).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок як позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом положень ст.ст. 526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України, п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Таки чином колегія суддів переконана, що суд першої інстанції невірно виходив з того, що оскільки судом встановлено, що нарахування пені та штрафів передбачено Умовами та Правилами банківського обслуговування, які не підписані позичальником, тому суд дійшов до невірного висновку, що в їх стягненні слід відмовити. При цьому суд невірно в цій частині посилався на правову позицію Верховного Суду України у справі №6-16цс15, оскільки у ній мова йдеться про застосування судами строку позовної давності.

Позивач у своєму позові просить стягнути з відповідача штраф за кредитним договором у розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 847,30 грн. (процентна складова).

Відповідно до положень ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, в п. 1.1.5.20 Умовах та правилах надання банківських послуг зазначається, що при порушенні клієнтами строків плати по будь-якому грошовому зобов'язанні, передбаченому дійсним договором більш чим на 30 днів, клієнт повинен оплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту. Фактично цим документом встановлено подвійну цивільну відповідальність за одне й теж саме правопорушення. За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача подвійного штрафу за невиконання ним одного кредитного зобов'язання порушує принцип встановлений ст. 61 Конституції України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 500 грн. (фіксована частина) належить відмовити.

Згідно ст. 88 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно до суми задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що підлягає зміні розподіл судових витрат між сторонами.

Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судове рішення першої інстанції суду не в повній мірі відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо його законності й обґрунтованості, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому залишатися в законній силі не може та підлягає зміні на підставі п.п. 1, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 10, 303, 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Заочне рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 травня 2016 року в частині відмови в задоволення позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення пені та штрафу (відсоткова складова) скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором № б/н від 21.01.2013 року в розмірі 3200,00 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання та 847,30 грн. - штраф (відсоткова складова).

В задоволенні позову в частині стягнення штрафу (фіксована частина) - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в вигляді судового збору в сумі 519,02 грн.

В іншій частині заочне рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 травня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ В.В. Луценко

/підпис/ Т.О. Денишенко

Згідно з оригіналом: