Рішення № 59709562, 08.08.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1366/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Крімченко С. А.

Доповідач Дьомич Л. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

08.08.2016 Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

головуючого судді: Дьомич Л.М.

суддів: Єгорової С.М.; Фомічова С.Є.

за участю секретаря: Федоренко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який представляє інтереси ОСОБА_3 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа управління Держгеокадастру у Олександрійському районі Кровоградської області про визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, третя особа управління Держкомзему у Олександрійському районі Кіровоградської області про:

- припинення права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,25 га призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) на яку видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 02.03.2012 року, який зареєстровано в книзі реєстрації державних актів на право

власності на землю за № 352930001001349, що розташована по АДРЕСА_1;

- визнання права власності на земельну ділянку розташовану по АДРЕСА_1 площею 0,25 га призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку).

В обґрунтування вимог зазначила, що рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2012 року в порядку поділу майна подружжя ОСОБА_4 виділено будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, розташований на присадибній земельній ділянці площею 0,25 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що належали її колишньому чоловіку ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 31 травня 1992 року.

В 2013 році вона дізналася, що присадибна земельна ділянка по АДРЕСА_1 до ухвалення судового рішення набута у власність відповідачем внаслідок приватизації.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру ОСОБА_5 в березні 2012 року на підставі рішення сесії Андріївської сільської ради від 06 грудня 2011 року за № 107 отримав державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку.

Розташування будинку на земельній ділянці відповідача порушує її право власності позбавляє можливості здійснювати обслуговування будинку.

Протягом судового розгляду, уточнивши вимоги просила на підставі ч. 5 ст. 61 СК України:

- припинити право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,25 га призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 02.03.2012 р.,

- виділити ОСОБА_4 в порядку спільно нажитого під час шлюбу майна подружжя земельну ділянку площею 0,25 га розташовану по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, 02.03.2012 року зареєстрованого за № 352930001001349. (а.с.98).

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2016 року визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 0, 2500 га кадастровий номер НОМЕР_3 для будівництва та послуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд( присадибну земельну ділянку) по АДРЕСА_1

Додатковим рішенням від 21 квітня 2016 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмір 392,75 гр.

ОСОБА_2, який представляє інтереси ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення не повно з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. А саме, судом не враховано, що позивач уточнивши позовні вимоги повністю змінила підстави позову та просила виділити їй спірну земельну ділянку на підставі ст. 61 СК України в порядку поділу майна подружжя, а не на підставі ст. ст. 120 ЗК та 377 ЦК України. Також судом помилково застосовано до спірних правовідносин ст. ст. 381, 392 ЦК України та не застосовано строк позовної давності.

03 серпня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області замінено третю особу - управлінння Держземагенства в Олександрійському районі Кіровоградської області його правонаступником - управлінням Держгеокадастру в Олександрійському районі Кіровоградської області (а.с.178-179).

Начальником управління Держгеокадастру в Олександрійському районі Кіровоградській області в судове засідання подана заява про розгляд справи за його відсутності (а.с.177;186-187).

Частиною 2 статті 305 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представика позивача ОСОБА_6, та пояснення відповідача ОСОБА_3, дослідивши письмові докази у справі, перевіривши рішення суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги за наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що після визнання в судовому порядку за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок до неї також переходить й право власності на присадибну земельну ділянку, на якій розташована будівля.

Проте з таким висновком суду, за наслідком заявлених пілстав і предмету позову, погодитися не можна. .

Встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 20.08.1982 року по 26.01.2012 року.

31 травня 1992 року за договором купівлі-продажу відповідач придбав в колгоспі «Маяк» житловий будинок з надвірними будівлями розташований в АДРЕСА_1. Вказаний договір зареєстрований 31 серпня 1992 за № 65 в Олександрійському МБТІ (а.с.14-15).

06 грудня 2011 року рішенням Андріївської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області №107 затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 (а.с96). Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 22 лютого 2012 року, зареєстрованого 2 березня 2012 року в управлінні Держкомзему у Олександрійському районі Кіровоградської області, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_5 у межах згідно з планом, з цільовим призначенням для ведення селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с.113).

11 грудня 2012 року рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя (а.с.12-13, 18). Позивач вказує, що право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, на якій розташований будинок, власником якого є вона, має бути припинено. Обґрунтовувала вимоги положеннями ст.ст. 377, 378 ЦК та ст. 120 ЗК. В подальшому, внаслідок зміни підстави позову, вказувала на вимоги ст. 61 СК наполягаючи, що спірна земельна ділянка є спільним майном подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції розглянув заявлені вимоги, враховуючі підстави та обставини спору викладені в позові, так і в наступній заяві про зміну підстави позову. Стороною позивача одночасно підтримувались всі письмово викладені доводи.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, ст. 303 ЦПК.

За положеннями ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Стаття 61 СК визначає об'єкти спільної сумісної власності. Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, ст. 61 СК України доповнено ч. 5, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Частина 5 ст. 61 СК в подальшому була виключена Законом України від 17 травня 2012 року, який набрав законної сили 13 червня 2012 року. Однією з підстав позову заявлено про визнання права власності на земельну ділянку під будинком АДРЕСА_1 в порядку ст. 61 СК, не враховуючі вимоги ст. 60 СК України.

Як свідчать наявні у справі докази, земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_5, стосовно поділу якої заявлено позов, виникла (була сформована) як об'єкт цивільних прав у 2011 році, «Технічна документація із землеустрою», затверджена рішенням Андріївської сільської ради Олександрійського району від 06 грудня 2011 №107 (а.с.96). Відповідно до ст.125 (чинного на час формування спірної земельної ділянки) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачений порядок державної реєстрації земельної ділянки,

2 березня 2012 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Таким чином, у відповідача виникло право власності на спірну земельну ділянку після розірвання шлюбу, а відтак спірна нерухомість не належить до спільної сумісної власності подружжя, у зв'язку з чим обгрунтування позовних вимог положеннями Сімейного кодексу є безпідставними і не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За ч.1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці обєкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року в справі № 6-2цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) з 1 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право

власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони

розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на

умовах, встановлених для попереднього землевласника

(землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в

редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI

( 1702-17 ).

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо (пункту 18-1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16 квітня 2004 року) .

За вимогами ч. 4 ст. 10 ЦПК, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні апеляційної інстанції колегія суддів з врахуванням роз'яснень, викладених в п. 18-1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року із змінами "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" та відповідно до ст. ст.10, 60 ЦПК України роз'яснила сторонам їх право згідно із вимогами ч. 1 ст. 143 ЦПК України заявити клопотання про призначення у справі відповідної експертизи для визначення розміру земельної ділянки необхідної для обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_4.

Однак клопотань про призначення експертизи стороною позивача не заявлено, належних доказів, в підтвердження розміру земельної ділянки, який фактично знаходиться біля будинку, а також доказів реальної загальної площі землі необхідної для його обслуговування, суду не надано.

Без встановлення належними та допустимими доказами розміру земельної ділянки необхідної для обслуговування будинку, неможливо визначити, чи порушене право ОСОБА_4, внаслідок набуття відповідачем у власність земельної ділянки площею 0, 2500 га., на якій розташований будинок. Посилання представника, що розмір 0,25 га сільською радою безоплатно передався у власність саме для потреб обслуговування житлового будинку, не доведено стороною.

Таким чином позивачем не доведено беззаперечними доказами, що їй як власнику житлового будинку по АДРЕСА_1 для його обслуговування необхідно саме 0, 25 га земельної ділянки, яка на підставі державного акту про право власності на землю належить ОСОБА_3, тобто не

встановлено порушення її права як власника.

Право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 не оспорене.

За викладених підстав, враховуючи вищевказані норми права та наявні у справі докази, відсутні підстави для визнання за ОСОБА_4 в порядку ст. 377 ЦК та 120 ЗК. право власності на спірну земельну ділянку.

Посилання в апеляційній скарзі на сплив строків позовної давності судом не приймається, оскільки недоведеність позовних вимог відповідно до пунктом № 11 Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Так як судом в задоволенні позовних вимог відмовлено, то із ОСОБА_4, підлягає стягненню судовий збір за подання ОСОБА_5 апеляційної скарги в розмірі 432,02 грн. (392,75 грн. - ціна позову ( вартість земельної ділянки згідно експертної оцінки); 110 % від

392,75грн. = 432,02 грн.)

Керуючись ст. 303, ст. 307, ст. 309, ст. 313, ст. 314, ст. 316, ст. 319 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який представляє інтереси ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2016 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа управління Держгеокадастру у Олександрійському районі Кровоградської області про визнання права власності - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 432,02 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя:

Судді: