Ухвала суду № 59708721, 08.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/6689/15-ц Головуючий у І інстанції Муранова-Лесів І. В.Провадження № 22-ц/780/3893/16 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н. С.Категорія 45 08.08.2016

УХВАЛА

Іменем України

08 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Верланова С.М., Гуля В.В.

при секретарі Воробей В.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2016 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування нерухомим майном та виселення,-

встановила :

21.07.2015 ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування нерухомим майном та виселення та з урахуванням уточнень просив визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою №31 на четвертому поверсі та машиномісцем НОМЕР_1 у підземному паркінгу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1; виселити відповідача ОСОБА_4 з незаконно займаної квартири №31 на четвертому поверсі у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19-22, 89-90).

Посилався на те, що згідно заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03.12.2013 року, що набрало законної сили, визнано недійсними Свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 10 квітня 2009 року на двокімнатну квартиру №31 на четвертому поверсі у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, та Свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_3 від 10 квітня 2009 року на індивідуальне парко місце НОМЕР_1 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, видані Великоолександрівською сільською радою Бориспільського району Київської області на підставі рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 10 березня 2009 року №64 на ім'я ОСОБА_4, а також зобов'язано останню повернути безпідставно набуте вказане нерухоме майно. Проте відповідачка продовжує користуватися спірним майном та проживати у квартирі, право на яке втратила відповідно до вимог закону. Добровільно звільняти квартиру не бажає, а тому просив виселити її з даної квартири та зобов»язати звільнити індивідуальне паркомісце НОМЕР_1 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Вказував на те, що житловий будинок, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район с.Чубинське, вулиця Яблунева, 4 було побудовано на земельній ділянці площею 0,1251 га, яка належить позивачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4, виданого Бориспільським районним відділом земельних ресурсів 18.08.2006 року; позивач здійснював організацію будівництва даного будинку, отримання всіх необхідних технічних умов, відповідних рішень Великоолександрівської сільської ради, а також отримував будівельнні паспорти, погоджував та здійснював введення будинку в експлуатацію. Між ним та відповідачкою існували правовідносини про спільну діяльність, але в подальшому договір про спільну діяльність було розірвано у відповідності до вимог чинного законодавства за рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 03 грудня 2013 року.

Позивач зазначав, що його звернення до суду пов'язане з тим, що ОСОБА_4 перешкоджає йому у користуванні належним йому нерухомим майном та не виконує рішення Бориспільського міськрайонного суду від 03.12.2013 року в частині повернення майна, права на яке у неї відсутнє та продовжує проживати в вищезазначеній квартирі та користуватися паркомісцем, чим порушує його права та законні інтереси та перешкоджає належним чином володіти та користуватися вказаним майном.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином за зареєстрованим місцем проживання те через свого представника, проте в судове засідання повторно не з`явились, заяви про розгляд справи за їх відсутністю не подали. Від імені представника відповідача 22.03.2016 року до канцелярії суду було подано заяву про зупинення провадженні у даній цивільній справі до вирішення по суті іншої цивільної справі за її позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання виконаними умови договору в повному обсязі.

В заяві на ім.»я суду відповідачка, в особі свого представника, проти позову заперечувала, посилаючись на рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 26 листопада 2010 року про стягнення грошових коштів у розмірі 139 250 доларів США ОСОБА_4; вказаним рішенням було позов задоволено та встановлено, що грошові кошти передавалися ОСОБА_4 ОСОБА_3 не в якості вкладу у просте товариство, а за спірними договорами як гарантійні платежі. Проте, у супереч цим висновкам суду ОСОБА_3 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду про розірвання договору про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року в частині правовідносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і його позов було задоволено рішенням Бориспільського районного суду від 03 грудня 2013 року; апеляційною інстанцією 14 січня 2016 року дане рішення залишено без змін, а також зроблено висновок, що в матеріалах справи відсутні докази, щодо виконання ОСОБА_4 договору про спільну діяльність від 01.09.2006 року щодо обов'язку останньої здійснювати погоджені внески у спільну діяльність з будівництва житлового будинку підвищеної комфортності. При цьому, відповідачка зазначала, що ОСОБА_3 намагається виселити її із квартири, але не повертає їй грошові кошти, в зв'язку з чим вона звернулась до Бориспільського міськрайонного суду із позовом про визнання виконаними умови договору про спільну діяльність в повному обсязі.

Ухвалою суду від 22.03.2016 в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі було відмовлено. Відповідно до вимог ст. ст. 169, 224 ЦПК України у зв'язку з повторною неявкою в судове засідання відповідача та її представника, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти якого представник позивача не заперечував.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 22 березня 2016 року позов позивача задоволено у повному обсязі. Визнано ОСОБА_4, такою, що втратила право користування квартирою №31 на четвертому поверсі та машиномісцем НОМЕР_1 у підземному паркінгу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Виселено відповідачку ОСОБА_4 із незаконно займаної квартири №31 на четвертому поверсі у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просила заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову позивачу.

На обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, посилалася на те, що суд, задовольняючи вимоги позивача послався на рішення Бориспільського суду від 03 грудня 2015 року , яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 січня 2016 року. Проте, на думку апелянта, висновки вказаних судів є помилковими та хибними та такими, що не відповідають обставинам справи. А тому, у даному випадку, не можна було застосовувати до встановлених обставин положення ч.3 ст.61 ЦПК України.

Апелянт також вказувала на те, що на даний час вона оскаржує зазначені судові рішення в касаційному порядку.

Крім того, вона вважає, що судом порушено вимоги ЦПК України, оскільки справу розглянуто у її відсутність та відсутність її представника, що як наслідок, призвело до ухвалення необґрунтованого судового рішення.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

В силу положень ст..316,317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до ст..319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодло свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст..391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст..ст.9,109 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

По справі встановлено, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області про розірвання договору, визнання недійсним рішення сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності та повернення майна позов позивача задоволено у повному обсязі : розірвано договір про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року в частині правовідносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3; визнано недійсними пункти 31 та 50 рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 10 березня 2009 року №64; визнано недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 10 квітня 2009 року на двокімнатну квартиру №31 на четвертому поверсі у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, видане Великоолександрівською сільською радою Бориспільського району Київської області на підставі Рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 10 березня 2009 року №64 на ім'я ОСОБА_4; визнано недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_3 від 10 квітня 2009 року на індивідуальне паркомісце НОМЕР_1 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, видане Великоолександрівською сільською радою Бориспільського району Київської області на підставі Рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 10 березня 2009 року №64, на ім'я ОСОБА_4; зобов'язано ОСОБА_4 повернути безпідставно набуте нерухоме майно - двокімнатну квартиру №31 на четвертому поверсі у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, набуту на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 10 квітня 2009 року, виданого Великоолександрівською сільською радою на підставі Рішення виконкому виконкому Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 10 березня 2009 року №64, ОСОБА_3; зобов'язано ОСОБА_4 повернути безпідставно набуте нерухоме майно - паркомісце НОМЕР_1, що розташоване у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, набуту на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_3 від 10 квітня 2009 року, виданого сільським головою Великоолександрівської сільської ради на підставі Рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 10 березня 2009 року №64, ОСОБА_3

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 було відхилено, заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2013 року залишено без змін (а.с.75-80).

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд, зокрема, вказував на те, що за змістом вказаних судових рішень ОСОБА_3 визнано належним позивачем та з урахуванням положень ч.1 ст.1212 ЦК України суд першої та апеляційної інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_4 зобов'язана повернути безпідставно набуте нерухоме майно, а саме, двокімнатну квартиру №31 на четвертому поверсі у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, та нерухоме майно - паркомісце НОМЕР_1, розташоване у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 При цьому, судами досліджувалося рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 26 листопада 2010 року, на яке в посилалася відповідачка, а також висновки суду, що грошові кошти в сумі 120000 доларів США та 19250 доларів США передавалися ОСОБА_4 ОСОБА_3 не в якості вкладу в просте товариство, а за спірними попередніми договорами як гарантійні платежі і,що за результатами розгляду справи, судовим рішенням кошти в сумі 1102275 грн. стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4

Залишаючи рішення Бориспільського міськрайонного суду від 03 грудня 2013 року без змін, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_4Є не надано доказів щодо виконання нею договору про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року щодо обов»язку останньої здійснювати погоджені внески у спільну діяльність з будівництва житлового будинку підвищеної комфортності, що свідчить про порушення істотних умов договору, що є підставою для його розірвання.

З матеріалів справи видно, що на підставі вищезазначеного заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2013 року був виданий виконавчий лист (а.с.27) та, як вбачається з акту державного виконавця Прус О.М. від 25.11.2014 року, було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа №2/359/1570, виданого Бориспільським міськрайонним судом 13.12.2014 про зобов'язання ОСОБА_4 повернути безпідставно набуте нерухоме майно, та станом на 25.11.2014 року рішення Бориспільського міськрайонного суду не виконано (а.с.29). Згідно з відомостями адресно - довідкового підрозділу територіального органу ДМС України УДМС України в Київській області відповідач ОСОБА_4, 06.08.1966 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17)

Судом встановлено, що ОСОБА_4 отримує поштову кореспонденцію за вказаним місцем реєстрації (а.с.33,43), та зазначає її як єдине місце своєї реєстрації та проживання (а.с.46,63,97,98).

Також судом встановлено, що ОСОБА_4, не зважаючи на рішення суду, що набрало законної сили, відмовляється звільнити спірну квартиру та продовжує користуватися як квартирою, так і паркомісце НОМЕР_1, розташованим у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, чим порушуються майнові права позивача.

Оскільки Свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 10 квітня 2009 року на двокімнатну квартиру №31 на четвертому поверсі у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 та Свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_3 від 10 квітня 2009 року на індивідуальне паркомісце НОМЕР_1 у житловому будинку за тією ж адресою в судовому порядку визнано недійсним, а зазначене майно, як безпідставно набуте, підлягає поверненню позивачу, суд дійшов висновку, що відповідачка втратила право користування вказаною квартирою та паркомісцем та без будь-яких законних підстав займає та користується житловим приміщення у вказаній квартирі, а тому вимоги позивача про її виселення знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають до задоволення.

Даний висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Суд обґрунтовано відхилив доводи відповідачки про те, що ОСОБА_3 намагається виселити її із квартири, проте не повертає їй грошові кошти, які за рішенням суду було стягнуто з останнього на її користь, оскільки питання щодо стягнення належних відповідачці коштів має вирішуватись в порядку виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, суд розглянув справу у відсутність відповідачки та її представника та ухвалив по справі заочне рішення.

При цьому, суд навів мотиви щодо розгляду справи у відсутність відповідачів, оскільки останні, будучи належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, повторно не з»явилися в судове засідання.

З матеріалів справи встановлено, що представник відповідачки ОСОБА_5 отримала 11.03.2016 року лист-повідомлення на ім.»я ОСОБА_4. про розгляд справи на 12.00 год. 22.03. 2016 року (а.с.94); в заяві на ім.»я суду від 22.03.2013 року представник відповідачки повідомила про те, що вона не може бути присутньою в судовому засідання 22.03.2016 року, оскільки повинна відвідати лікаря з обстеження свого батька, але просить розглянути її клопотання від імені відповідачки про зупинення розгляду справи до розгляду іншої справи в суді (а.с.97); крім того, з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що остання отримала (повторно) поштове повідомлення 22.03.2016 року (а.с.93). Щодо посилання відповідачки на те, що вона з 10.03.2016 по 22.03.2016 року перебувала на стаціонарному лікування, а тому не могла бути присутньою в судовому засіданні, то про свою хворобу вона або її представник суду не повідомляла, а тому суд обґрунтовано вважав можливим розглянути справу у відсутність сторін.

Згідно ч.3 ст.309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія вважає, що у даному випадку, підстави, зазначені апелянтом щодо порушення судом норм ЦПК, не можна вважати такими, що призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду відповідає вимогам закону, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

В апеляційній скарзі не приведено доводів, які б спростували висновки суду, викладені в рішенні.

Керуючись ст..ст.307, 308 ЦПК України, колегія

Ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2016 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді