Рішення № 59708695, 08.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/2529/15-ц Головуючий у І інстанції Потабенко Л.В.Провадження № 22-ц/780/2714/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 1 08.08.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

08 серпня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Воробйової Н.С., Касьяненко Л.І.,

за участю секретаря - Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 таза апеляційною скаргою ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, третя особа: Обухівський відділ поліції Головного управління національної поліції в Київській області про визнання порушеним права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, зобовязання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2015 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, в якому з урахуванням уточнень просили визнати порушеним право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий № 3223151000:04:065:0130, розташовану в садівницькому товаристві «Роздолля» (далі - СТ «Роздолля») Обухівського району Київської області, що належить йому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 квітня 2002 року, зареєстрованого в Українській міській раді за № 1с-252 та державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 000933, виданого на його імя 10 червня 2002 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2390; витребувати на користь ОСОБА_4 із володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказану земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий №3223151000:04:065:0130, розташовану в СТ «Роздолля» Обухівського району Київської області; зобовязати Реєстраційну службу Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку; стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь позивачів моральну шкоду у розмірі 30 000 грн. та судові витрати у розмірі 487 грн. 20 коп.

В обґрунтування позовних вимог послалися на те, що ОСОБА_4, перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_5, 03 квітня 2002 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки придбав у ОСОБА_8, за дорученням якого діяла його мати ОСОБА_9, земельну ділянку площею 0,12 га в СТ «Роздолля» на території Української міської ради Обухівського району Київської області. 10 червня 2002 року ОСОБА_4 отримав державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ-КВ № 000933, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2390.

Позивачі зазначали, що 19 січня 2013 року їм стало відомо про продаж належної ОСОБА_4 земельної ділянки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 По факту незаконного заволодіння земельною ділянкою, 21 січня 2013 року ОСОБА_4 подав заяву до Шевченківського РВ ГУ МВС України в м. Києві, а 21 січня 2013 року - до Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області, про що було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст.190 КК України. В ході слідства було встановлено, що земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_4, володіють відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які розпочали роботи на спірній земельній ділянці, шляхом розчищення її під будівництво і знищення майна позивачів. З урахуванням наведеного, позивачі вважали, що порушене право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку підлягає поновленню, а спірна земельна ділянка має бути витребувана на користь ОСОБА_4 із володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України. Також позивачі зазначали, що порушене право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку підлягає поновленню шляхом зобовязання Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку. Крім того, позивачі зазначали, що внаслідок неправомірних дій відповідачів їм заподіяно моральну шкоду, яка полягає у тому, що вони протягом тривалого часу не можуть розпорядитися своєю земельною ділянкою. У травні 2014 року відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зруйнували на спірній земельній ділянці недобудований цегляний будинок і знищили фруктовий сад, внаслідок чого позивачі, які є особами похилого віку, позбавлені можливості належним чином відновити земельну ділянку до стану, який передував діям відповідачів.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 і ОСОБА_5 задоволено частково.

Витребувано із володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,12 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, кадастровий номером НОМЕР_1 04 065 0130, яка розташована на території Української міської ради СТ «Роздолля» Обухівського району Київської області та належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 10 червня 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №2390.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 22 березня 2016 року за завою позивачів виправлено описку в рішенні Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та на арк. 3 в абзаці сьомому описової частини рішення замість помилково зазначеного «…в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зняття арешту з майна..» вказано вірно «…в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зняття арешту з майна», на арк. 2 в абзаці девятому описової частини рішення замість помилково зазначеного «… належала продавцю ОСОБА_8 на підставі державного акту на право державної власності на землю» вказано вірно «…належала продавцю ОСОБА_8 на підставі державного акту на право приватної власності на землю» (а.с.153-154, т.2).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні цієї вимоги, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. У решті рішення суду ОСОБА_2 просив залишити без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні цієї вимоги, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. У решті рішенні суду ОСОБА_3 просила залишити без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 просять змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання порушеним права власності на земельну ділянку, зобовязання вчинити дії і стягнення моральної шкоди та задовольнити вказані вимоги у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В іншій частині рішення суду позивачі просили залишити без змін.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не в повному обсязі відповідає вказаним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог про витребування від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4, як власник спірної земельної ділянки, втратив володіння цим майном не з власної волі, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 липня 2014 року судам роз`яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Згідно з ч.1 ст. 125 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.126 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до ч.2 розділу VII «Прикінцевих та перехідних положень» ЗУ України «Про Державний земельний кадастр» вказується, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Згідно зі ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 03 квітня 2002 року ОСОБА_4, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, придбав у ОСОБА_8, від імені якого по дорученню діяла ОСОБА_9, земельну ділянку площею 0,12 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована в СТ «Роздолля» на території Української міської ради Обухівського району Київської області. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Української державної нотаріальної контори ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за № 1с-252. 03 квітня 2002 року даний договір зареєстрований в Українській міській раді за №492 (а.с.18, т.1).

Зі змісту вказаного договору вбачається, що земельна ділянка належала ОСОБА_8 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії КВ, що був виданий Українською міською радою на підставі рішення від 19 лютого 1997 року №98 та рішення 6 сесії Української міської ради XXIII скликання від 15 квітня 1999 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю від 28 березня 1997 року за №413.

10 червня 2002 року ОСОБА_4 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,12 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована в СТ «Роздолля» на території Української міської ради Обухівського району Київської області, тим самим позивач набув право власності на земельну ділянку відповідно до вимог земельного законодавства України (а.с.19, т.1).

По справі встановлено, що 29 березня 2012 року відповідач ОСОБА_8 опублікував в газеті «Вісті Київщини» випуск № 11 (68) оголошення про те, що загублений державний акт на право державної власності на землю серія КВ, номер реєстрації 413 від 28 березня 1997 року на імя ОСОБА_11 - вважати недійсним (а.с.26, т.1).

06 червня 2012 року відділом Держкомзему у м.Українка Обухівського району ОСОБА_8 був виданий новий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1198 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, кадастровий номер 32231511000:04:065:0130, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, СТ «Роздолля» на підставі рішення Української міської ради №98 від 19 лютого 1997 року та рішення Української міської ради 06 сесії 23 скликання від 15 квітня 1999 року (а.с. 28, т.1).

Встановлено, що 19 червня 2012 року ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу продав вказану вище земельну ділянку площею 0,1198 га з кадастровим номером 32231511000:04:065:0130 по 1/2 частині ОСОБА_6 і ОСОБА_7 Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстрований в реєстрі за №809 (а.с. 32, т.1).

30 серпня 2012 року ОСОБА_6 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку площею 0,1198 га з кадастровим номером 32231511000:04:065:0130, серії ЯМ № 233696 (а.с.35, т.1).

Встановлено, що 20 червня 2013 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу продали вказану земельну ділянку площею 0,1198 га з кадастровим номером 32231511000:04:065:0130 ОСОБА_2 Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстрований в реєстрі за №1315. Зі змісту вказаного договору видно, що право власності ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на вказану земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації прав та їх обтяжень № 4654493, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області 10 червня 2013 року, реєстраційний №79442832231 (а.с. 36, т.1).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо обєкта нерухомого майна, 20 червня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану вище земельну ділянку площею 0,1198 га з кадастровим номером 32231511000:04:065:0130, що розташована в СТ «Роздолля» на території Української міської ради Обухівського району Київської області (а.с.37, т.1).

Встановлено, що рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2014 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,1198 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 32231511000:04:065:0130, що розташована в СТ «Роздолля» на території Української міської ради Обухівського району Київської області (а.с.55-57, т.1).

Також по справі встановлено, що 20 січня 2013 року Обухівським РВ ГУ МВС України у Київській області за заявою ОСОБА_4 по факту незаконного заволодіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7 його земельною ділянкою було внесено відомості до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України (а.с. 15, т.1).

26 травня 2014 року ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 липня 2014 року, накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1198 га, з кадастровим номером 3223151000:04:065:0130, що розташована в СТ «Роздолля» на території Української міської ради Обухівського району Київської області, яка належить ОСОБА_4 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 000933, виданого Українською міською радою 10 червня 2002 року (а.с.58-59, т.1).

Відповідно до довідки СТ «Роздолля» № 8/2015 від 05 травня 2015 року ОСОБА_4 є членом даного товариства, сплачує членські внески та володіє земельною ділянкою №20, площею 0,12 га, що розташована в СТ «Роздолля» на території Української міської ради Обухівського району Київської області з цільовим призначенням для ведення садівництва (а.с.23, т.1 ).

Згідно з довідками ДПІ в Обухівському районі від №478/10/17-01-26 від 17 червня 2013 року та №1185/10/10-16-15-01 від 07 квітня 2015 року, ОСОБА_4 перебуває на обліку як платник земельного податку та сплачує земельний податок за земельну ділянку площею 0,12 га, що розташована на території Української міської ради (а.с.24, 25, т.1).

Відповідно до листа голови правління СТ «Роздолля» від 24 грудня 2015 року у СТ «Роздолля» станом на 25 грудня 2015 у власності ОСОБА_4 знаходиться одна земельна ділянка на підставі державного акту на право власності від 10 червня 2002 року. Земельній ділянці присвоєно №20 за планом садівницького товариства, за кадастровим планом їй відповідає ділянка з кадастровим № 32231511000:04:065:0130. Станом на 25 грудня 2015 року у СТ «Роздолля» не знаходяться земельні ділянки ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.54, т.2).

Враховуючи вказані вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, оскільки вказана вище земельна ділянка вибула із володіння ОСОБА_4, яка належить йому на праві власності, не з його волі.

Отже, рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для скасування рішення суду в цій частині при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції помилкового витребував спірну земельну ділянку на підставі ст. 388 ЦК, оскільки його право власності та право попередніх власників на спірну земельну ділянку не оспорено і договори купівлі-продажу спірної земельної ділянки не визнані судом недійсними, не заслуговують на увагу з таких підстав.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам розяснено, що добросовісність набуття в розумінні ст.388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна від набувача, при цьому випадки такого витребування законодавством обмежуються, зокрема п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, якою передбачено, що витребування майна можливе в разі його вибуття з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) предявлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України. У звязку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Отже, за положеннями ст.ст. 387, 330 ЦК України, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

До того ж ч.1 ст. 388 ЦК України передбачає необхідність встановлення саме обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому перепродала це майно відповідачу та правову підставу набуття права власності у цієї особи, а також наявність реєстрації права власності на це майно у особи, яка ним заволоділа.

З цих же підстав не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що відсутні підстави для витребування у неї спірної земельної ділянки на підставі ст. 388 ЦК України, оскільки вона набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Соломянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2014 року, яке набрало законної сили, а не на підставі договору.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції неправомірно витребував спірну земельну ділянку одночасно у неї і у ОСОБА_2, є необґрунтованими з таких підстав.

Згідно із ч.4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст.125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як зазначалося вище, 20 червня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано права власності на земельну ділянку площею 0,1198 га для ведення садівництва з кадастровим номером 32231511000:04:065:0130, що розташована в СТ «Роздолля» на території Української міської ради Обухівського району Київської області (а.с.37, т.1).

Рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2014 року право власності на спірну земельну ділянку визнано за ОСОБА_3

Однак, ОСОБА_3 в установленому законом порядку не зареєструвала право власності на спірну земельну ділянку, а відтак у неї не виникло право особистої приватної власності на земельну ділянку відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України та ст.125 ЗК України.

Згідно з ч.1 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Статтею 399 ЦК України визначено, що право володіння припиняється у разі, зокрема, витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.

Отже, з урахуванням вказаних обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно витребував у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_4, оскільки на час розгляду справи право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2, а ОСОБА_3 є володільцем цієї ділянки.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_4 не доведено, що земельна ділянка площею 0,12 га є тотожною земельній ділянці площею 0,1198 га з кадастровим номером 32231511000:04:065:0130, оскільки кадастровий номер є індивідуальним та присвоєний лише земельній ділянці площею 0,1198 га, то вони не заслуговують на увагу з таких підстав.

Як зазначалося вище, відповідно до ч.2 розділу VII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

По справі встановлено, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2002 року придбав у ОСОБА_8 спірну земельну ділянку площею 0,12 га. Тобто, право власності позивача ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку виникло до 2004 року, а тому земельна ділянка вважається сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера.

До того ж наведеними вище доказами підтверджено, що 06 червня 2012 року відділом Держкомзему у м.Українка Обухівського району ОСОБА_8 було видано новий державний акт на право власності на спірну земельну ділянку площею 0,1198 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, кадастровий номер 32231511000:04:065:0130, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, СТ «Роздолля» на підставі рішення Української міської ради №98 від 19 лютого 1997 року та рішення Української міської ради 06 сесії 23 скликання від 15 квітня 1999 року, яка є тією ж самою ділянкою, яка була придбана ОСОБА_4 у ОСОБА_8 03 квітня 2002 року.

Вказана обставина відповідачами у суді не спростована.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не спростовують висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобовязання Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області внести відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо права власності позивача ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,12 га, суд виходив із того, що позивачами не заявлялась вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права відповідача на спірну земельну ділянку.

Такі висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченомупідпунктом «а»пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

У пункті 10 (абз.5) постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам розяснено, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (ст. ст. 19, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

Тобто, ухвалення судом рішення про скасування попередньої реєстрації права власності можливо лише за наявності про це позовної вимоги.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями статей 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи обєктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав та предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

Оскільки позивачі не заявляли вимоги про скасування попередньої реєстрації права власності відповідача ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку і така реєстрація на час розгляду справи не скасована, то колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог щодо зобовязання Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області внести відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо права власності позивача ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,12 га, є обґрунтованими.

Також колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення з відповідачів моральної шкоди.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст.1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірним рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до загальних підстав цивільно правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальних збитків та моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачі стверджували, що один з відповідачів здійснив вирубку фруктового саду та зруйнував недобудований цегляний будинок, внаслідок чого позивачі позбавлені можливості належним чином відновити земельну ділянку до стану, який передував діям відповідача, а зважаючи на фінансову кризу і їх фінансове становище відновлення будинку також знаходиться під сумнівом.

При цьому, позивачами у порушення вимог ст.ст.10, 60, 58, 59 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин. Не містять таких доказів і матеріали справи.

Отже, встановивши вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення з відповідачів моральної шкоди за їх недоведеністю.

Апеляційна скарга ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не містить доводів на спростування вказаних висновків суду першої інстанції.

Разом з тим, ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання порушеним права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не вказано ким саме порушено право ОСОБА_4, не надано доказів на підтвердження даної обставини. Крім того, суд зазначив, що кримінальне провадження не закінчено, підозра не предявлена жодному з відповідачів.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з таких підстав.

За змістом ч.1 ст.317, ч.1 ст. 321 та ч.1. ст.16 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним та кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Установивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника ОСОБА_4 не з його волі, то колегія суддів вважає, що його право власності на спірну земельну ділянку є порушеним та підлягає поновленню в судовому порядку.

Тому вимога ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання порушеним права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У порушення ст.ст.213-214 ЦПК України суд першої інстанції на вказані вище вимоги закону та обставини справи належної уваги не звернув, у звязку чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні вимоги позивачів про визнання порушеним права власності на спірну земельну ділянку.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в цій частині не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог про визнання порушеним права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку з наведених вище підстав.

Що стосується поданого при апеляційному розгляді справи клопотання позивачів про постановлення окремої ухвали щодо незаконних дій представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_14 та представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_15 під час розгляду даної справи, то воно не підлягає задоволенню, оскільки апеляційний судом не встановлено порушень закону в діях представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_14 та представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_15, які можуть бути підставою для постановлення окремої ухвали відповідно до ст.211 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 таапеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 і ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 і ОСОБА_5про визнання порушеним права власності на земельну ділянку скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_4 і ОСОБА_5про визнання порушеним права власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати порушеним право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,12 га, розташовану у садівницькому товаристві «Роздолля» Обухівського району Київської області, яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 квітня 2002 року, зареєстрованого в Українській міській раді за №492 та державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 000933, виданого 10 червня 2002 року на імя ОСОБА_4, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2390.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді