Ухвала суду № 59703256, 05.08.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9718/16-ц

Провадження № 2/344/4279/16

У Х В А Л А

05 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Бородовський С.О., ознайомившись з матеріалами позовної заявиКозлової ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі, начальника Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі ОСОБА_2, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області ОСОБА_3, Богородчанського районного суду Івано-Франківської області, судді Богородчанського районного суду Івано-Франківської області Битківського Л.М., Львівського апеляційного адміністративного суду, судді Львівського апеляційного адміністративного суду Мікули О.І., судді Львівського апеляційного адміністративного суду Курилець А.Р., судді Львівського апеляційного адміністративного суду Кушнерик М.П., Державної казначейської служби України про визнання за позивачем права без дискримінації, припинення дій, які порушують право позивача, включно з рішеннями, на підставі яких порушується право позивача у спосіб застосування дискримінації, яка перетнула мінімальний рівень жорстокості щодо позивача та вилилась у владно-управлінські та процесуальні катування позивача, спрямовані на фізичне знищення позивача внаслідок позбавлення позивача з підстав застосування дискримінації законних засобів до існування та про відшкодування позивачу матеріальної та моральної шкоди, заподіяних здійсненням щодо позивача дискримінації, яка перетнула мінімальний рівень жорстокості щодо позивача та вилилась у владно-управлінські та процесуальні катування позивача, спрямовані на фізичне знищення позивача внаслідок позбавлення позивача з підстав застосування дискримінації законних засобів до існування,-

В С Т А Н О В И В:

позивачка звернулася до суду із вказаним позовом до відповідачів, в якому просила:

1) визнати, що постанова Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 року ,,Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоровя та соціального захистуі посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років не містить засад для її вибіркового застосування, а тому є недискримінаційним нормативним правовим актом, дія якої поширюється на усіх осіб, які виходять на пенсію, зокрема, на бібліотекарів, які мають відповідний стаж, позаяк робота по спеціальності в установах та організаціях на посадах, передбачених переліком цієї Постанови, дає право на пенсію незалежно від форм власності, або відомчої приналежності установ, організацій, а відповідно до ст.6 Закону України ,,Про бібліотеку та бібліотечну справу, шкільні бібліотеки по призначенню відносяться до спеціальних учбових закладів, оскільки в розділі Х ,,Соціальні гарантії працівників бібліотек вказується, що на працівників бібліотек, незалежно від форм власності та статусу бібліотек, розповсюджуються гарантії встановлені законодавством про працю, соціального страхування, пенсійному забезпеченню, тому, враховуючи положення ч.1 ст.30 Закону України ,,Про бібліотеку та бібліотечну справу на працівників бібліотек незалежно від форм власності та статусу бібліотеки поширюються гарантії, встановлені законодавством про працю, соціальне страхування, пенсійне забезпечення;

2) визнати право ОСОБА_4 щодо отримання з 13.05.2004 року пенсії за вислугою років, призначеної протоколом №371 від 17.06.2004 року, законним недискримінаційним правом ОСОБА_4;

3) визнати, що рішення від 29.09.2015 року УПФУ в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про припинення виплати пенсії по пенсійній справі ОСОБА_4 156536 є таким, що містить пряму дискримінацію, а також є таким, яке перетнуло мінімальний рівень жорстокості внаслідок чого щодо ОСОБА_4 стало застосовуватись владно-управлінське катування, спрямоване на те, щоб ОСОБА_4 фізично знищити внаслідок позбавлення законних засобів до існування, тому правомірно та законно відновити становище ОСОБА_4, яке щодо виплати їй пенсії існувало до прийняття рішення29.09.2015 року УПФУ в Надвірнянському районі Івано-Франківської області;

4) визнати, що рішення від 28.10.2015 року Богородчанського районного суду Івано-Франківської області, Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2016 року прийняті за результатом розгляду справи №338/1418/15-а за позовом ОСОБА_4 є такими, які містять непряму дискримінацію щодо права ОСОБА_4, а також пособництво у здійсненні прямої дискримінації щодо ОСОБА_4 зі сторони УПФУ в Надвірнянському районі, є такими, які перетнули мінімальний рівень жорстокості щодо ОСОБА_4 внаслідок чого щодо ОСОБА_4 стало застосовуватись катування в процесуальному аспекті, спрямоване на те, щоб ОСОБА_4 фізично знищити внаслідок позбавлення законних засобів до існування;

5) визнати, що рішення від 27.01.2016 року №9/Л-4 заступника начальника Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області ОСОБА_3 містить пряму дискримінацію щодо ОСОБА_4, а також пособництво у здійсненні прямої дискримінації щодо ОСОБА_4 зі сторони УПФУ в Надвірнянському районі, в т.ч. містить ознаки владно-управлінського катування, спрямованого на те, щоб ОСОБА_4 Миколаївнуфізично знищити внаслідок позбавлення законних засобів до існування;

6) припинити дію рішень від 29.09.2015 рокуУПФУ в Надвірнянському районі про припинення виплати пенсії по пенсійній справіКозлової ОСОБА_1 156536, від 28.10.2015 року Богородчанського районного суду Івано-Франківської області та від 16.03.2016 року Львівського апеляційного адміністративного суду, що прийняті за результатом розгляду справи №338/1418/15-а за позовом ОСОБА_4, а також від 27.01.2016 року №9/Л-4 заступника начальника Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області ОСОБА_3, як таких, що містять загальнозаборонену дискримінацію щодо ОСОБА_4, якими її позбавлено пенсійного законного забезпечення, отже соціального захисту, а також якими перетнуто мінімальний рівень жорстокості, який потягнув для ОСОБА_4 наслідок, що є владно-управлінським катуванням та катуванням в процесуальному аспекті щодо ОСОБА_4, що здійснюється за результатами виконання вказаних рішень з єдиною метою фізичного знищення ОСОБА_4 із-за позбавлення її законних засобів до існування, що триває з 30.09.2015 року;

7) відшкодувати ОСОБА_4 матеріальну шкоду, безспірно списавши в солідарному порядку з рахунків УПФУ в Надвірнянському районіта Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області за аналогією застосування ч.2 ст.230 ЦК України майнові збитки в подвійному розміру від розміру невиплаченої суми з 30.09.2015 року пенсії ОСОБА_4(за попереднім підрахунком ця сума по стану на 30.07.2015 року становить 30000 грн. проте може бути уточнена за результатом додаткових обчислень за наявності відомостей пенсійної справи УПФУ в Надвірнянському районі 156536;

8) відшкодувати ОСОБА_4 моральну шкоду, що заподіюється та заподіяна з 30.09.2015 року і дотепер, у спосіб застосування дискримінації у владно-управлінському та процесуальному аспектах, яка перетнула мінімальну межу жорстокості та вилилась у владно-управлінське і в процесуальному аспекті катування щодо ОСОБА_4, яке спрямоване на фізичне знищення ОСОБА_4 із-за припинення її законного соціального захисту у виді виплат законної пенсії, що призначена протоколом №371 від 17.06.2004 року, безспірно списавши в солідарному порядкуз рахунків УПФУ в Надвірнянському районі, Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області, Богородчанського районного суду Івано-Франківської області, Львівського апеляційного адміністративного суду на відшкодування цієї шкоди в сумі 30000 грн.

Позов оформлено та пред`явлено за правилами цивільного судочинства, встановленими в ЦПК України.

Так, відповідно до ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до глави 1 ЦПК України цивільними є відносини, що виникають між юридично рівними учасниками цивільних відносин з приводу реалізації їх майнових та особистих немайнових прав щодо об`єктів цивільних прав.

В свою чергу відповідно до п.3 Постанови пленуму Вищого адміністративного Суду України №8 від 20.05.2013 ,,Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч.1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_4 звернулася до суду що не задоволення відмовою у призначенні їй пенсії за вислугою років.

Відповідно до ст. 183-2 КАС України скорочене провадження застосовується в адміністративних справах щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Отже спори вказаної категорії вирішуються в порядку Кодексу адміністративного судочинства України.

Так само позивачем оскаржено дії відділення та управління Пенсійного фонду України щодо не призначення пенсії позивачу. Відповідно до п. 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України; Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.

Згідно п.10 цього Положення начальник управління Фонду здійснює керівництво управлінням Фонду, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності.

При цьому серед основних завдань управління, відповідно до пункту 3 згаданого Положення, зокрема, є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Як вбачається з пункту 4 цього Положення, управління відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Відповідно до п.1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі Фонд); головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також обєднаними управліннями (далі управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

При цьому серед основних завдань головного управління, відповідно до пункту 3 згаданого Положення, зокрема, є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; забезпечення ведення обліку осіб, які підлягають загальнообовязковому державному соціальному страхуванню.

Суб'єктний склад спору та характер спірних правовідносин виключає можливість розгляду та вирішення такого характеру спорів в порядку цивільного судочинства. Відповідно до встановленого в КАС України імперативу розгляд зазначеної категорії спорів здійснюється адміністративними судами відповідно до ст.17 КАС України.

Крім цього відповідно до ч.2 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Отже одночасне пред`явлення вимоги про стягнення грошових коштів чи відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, має своїм правовим наслідком розгляд таких прохань в порядку адміністративного судочинства.

Тому, оскільки позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди пред`явлено одночасно з вимогами про вирішення публічно-правового спору, зазначені позовні вимоги також підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

В позові зазначено на прохання про визнання судових рішень Богородчанського районного суду Івано-Франківської області та Львівського апеляційного адміністративного суду є дискримінацією прав позивача та є формою пособництва у відповідній дискримінації.

Так, згідно до розяснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 12 червня 2009 року ,,Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів, у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є субєктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у звязку з розглядом судових справ.

Аналогічне розяснення міститься і у п.22 розяснень Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України № 8 від 20 травня 2013 року.

Тобто дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються у порядку, визначеному процесуальними законами.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя.

Так в позові вказано, що моральна шкода заподіяна у владно-управлінському та процесуальному аспектах із відносин, з приводу яких ухвалено судові рішення.

Отже суду не належить права на оцінку дій суду під час здійснення юрисдикційної діяльності, оскільки непогодження із судовим рішенням розглядається вищим судом по відношенню до суду, який ухвалив відповідне судове рішення.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ). 53. Право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93).

Так, заборона дискримінації встановлена в ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини, отже в даному позові вказано на правове регулювання спірних відносин як на підставу позову. Тобто позивачка просить суд переглянути її публічно-правовий спір щодо не призначення їй бажаного нею виду пенсії в порядку цивільного судочинства та за обставини існування відповідної правової норми на час вирішення спору.

Однак в справі ,,Пономарьов проти України (Заява №3236/03) від 3 квітня 2008 року вказано, що сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Так само судом не може бути розглянуто декілька проваджень між тими ж сторонами і з того ж самого предмету і з тих же підстав.

Так само відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 Про судове рішення у цивільній справі суд повинен вирішити справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, незалежно від того вірно чи помилково позивач просить застосувати ту чи іншу правову норму.

Отже питання застосування чи не застосування судом правових норм до спірних відносин не є правовою підставою для розгляду вже вирішеного спору в новому судовому розгляді. Не застосування судом бажаних позивачем правових норм є підставою для перегляду судового рішення у порядку, що встановлений процесуальним законом, а не підставою для нового судового розгляду проти відповідного суду в якості відповідача.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Спори із інших правовідносин розглядаються в порядку, встановленому в ЦПК України, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

При цьому відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже предметний критерій є основним щодо віднесення спору до публічно-правових. Так заподіяння шкоди, упущення вигоди, втрата майна є деліктними спорами, що відповідно до ст. 1 КАС України розглядаються судами в порядку ЦПК України. Суб`єктний критерій при визначенні публічної складової відповідного спору є субсидіарним.

В ст. 4 КАС України вказано, що правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п. 3 ст. 21 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

В постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року №802/3531/14-а вказано, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.78 у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст. 6 конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з… питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ст.122 ч.2 п.1 ЦПК України, суддя, відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.

Так само встановлення факту визнання постанови Кабінету Міністрів України такою, що підлягає застосуванню у спорі за участю позивача належить до компетенції суду, який розглядає відповідний спір по суті, а не здійснюється в порядку судового розгляду щодо критики суду, який раніше розглянув відповідний спір і не застосував відповідну постанову у спосіб, що бажаний позивачем.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону, у відкритті провадження у цій справі необхідно відмовити в звязку з тим, що вказані вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Намагання розпочати судовий розгляд щодо суду, який на застосував нормативно-правове регулювання у спосіб, що бажаний позивачем та всупереч встановленому законом порядку звернення до суду є формою шикани. Однак суд не є засобом для сторін у зловживанні їх правами та не толерує відповідних дій.

Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

у відкриті провадження за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі, начальника Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі ОСОБА_2, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області ОСОБА_3, Богородчанського районного суду Івано-Франківської області, судді Богородчанського районного суду Івано-Франківської області Битківського Л.М., Львівського апеляційного адміністративного суду, судді Львівського апеляційного адміністративного суду Мікули О.І., судді Львівського апеляційного адміністративного суду Курилець А.Р., судді Львівського апеляційного адміністративного суду Кушнерик М.П., Державної казначейської служби України про визнання за позивачем права без дискримінації, припинення дій, які порушують право позивача, включно з рішеннями, на підставі яких порушується право позивача у спосіб застосування дискримінації, яка перетнула мінімальний рівень жорстокості щодо позивача та вилилась у владно-управлінські та процесуальні катування позивача, спрямовані на фізичне знищення позивача внаслідок позбавлення позивача з підстав застосування дискримінації законних засобів до існування та про відшкодування позивачу матеріальної та моральної шкоди, заподіяних здійсненням щодо позивача дискримінації, яка перетнула мінімальний рівень жорстокості щодо позивача та вилилась у владно-управлінські та процесуальні катування позивача, спрямовані на фізичне знищення позивача внаслідок позбавлення позивача з підстав застосування дискримінації законних засобів до існування, відмовити.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі невідкладно надіслати позивачеві разом із позовною заявою та всіма доданими до неї документами.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Івано-Франківської області через суд першої інстанції протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя С.О. Бородовський