Рішення № 59699750, 01.07.2016, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Провадження № 2/359/1434/2016

Справа № 359/3628/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«01» липня 2016 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Муранової-Лесів І.В.

при секретарі - Пустовіт А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАШ АВТО» про визнання недійсним договору, стягнення коштів, сплачених за договором лізингу, -

В С Т А Н О В И В :

26.04.2016 позивач ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду з позовом до ТОВ «ВАШ АВТО», в якому просить визнати недійсним з моменту підписання Договір фінансового лізингу від 7 липня 2015 року №000302, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на придбання транспортного засобу автомобіля марки MAZDA 6 та зобовязати відповідача повернути позивачу сплачену ним грошову суму адміністративного платежу в розмірі 76000 (сімдесят шість тисяч) гривень..

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 07 липня 2016 року з метою отримання та подальшого придбання на умовах договору фінансового лізингу автомобіля «MAZDA 6» позивач уклав з відповідачем договір оспорюваний ним договір фінансового лізингу №000302 з додатками №1 та №2. В усній формі представник відповідача розяснила позивачу, що для укладення договору він повинен сплатити 76000 гривень товарних послуг шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, та що протягом декількох днів позивач отримає від відповідача предмет лізингу. 07 липня 2016 року позивач сплатив рахунок на суму 76000 гривень, після чого в договір були внесені відповідні записи. При цьому позивачу не було розяснено призначення платежу, який він сплатив, який виявився адміністративним платежем , тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням договору, та які позивач вважав частковою оплатою вартості транспортного засобу. Позивач зазначає, що до підписання договору не мав можливості з ним детально ознайомитися, а представник відповідача не надала йому достовірні відомості. Вивчивши зміст договору, він зрозумів, що сплачені кошти йому не повернуть, та що можливість розірвати договір з його сторони відсутня, оскільки в договорі відсутні положення щодо розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, що є порушенням його прав споживача.

Позивач стверджує, що придбання автомобіля за ціною 35384,62 євро не відповідає досягнутим домовленостям та внутрішній волі позивача, також ним було виявлено, що відповідно до положення п.12.1 договору передбачено, що у разі розірвання договору фактично сплачений позивачем адміністративний платіж не повертається. Позивач вважає несправедливими зазначені умови укладеного ним договору, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін та завдають шкоди споживачеві, що є підставою для визнання договору недійсним та відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди, яка полягає в завданих позивачу душевних стражданнях та викликає вжиття додаткових зусиль з метою поновлення порушених прав. Завдану йому моральну шкоду позивач оцінює в сумі 92000 гривень. Він вважає, що умова договору лізингу про те, що лізингоодержувач зобовязується сплатити адміністративний платіж першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору є незаконною та суперечить вимогам ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», а також порушує принцип добросовісності і справедливості та вимоги ст.ст.18,19,21,22 Закону України «Про захист прав споживачів»

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову, а також заяви про розгляд справи без його присутності не подав.

Відповідно до вимог ст. ст. 169, 224 Цивільного процесуального кодексу України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи представник позивача не заперечує.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 07 липня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «ВАШ АВТО» було укладено договір фінансового лізингу № 00302 (а.с.9-16).

При цьому суд звертає увагу, що зазначена в договорі дата 6 липня 2015 року (а.с.9), не є датою фактичного підписання договору, та, як вбачається зів змісту Додатку №1 (а.с.16), листа ТОВ «ВАШ АВТО» від 19.08.20015 року, адресованого на імя позивача (а.с.18) дата підписання договору 07.05.2015.

Ця ж дата зазначена в квитанції про сплату позивачем 76000 гривень як адміністративного платежу за договором фінансового лізингу від 07.07.2015 №000302 (а.с.17).

При цьому суд звертає увагу, що за змістом укладеного договору, а саме п.21., даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, та діє протягом 78 календарних місяців.

А також виходить з положень розділу Договору «визначення термінів», відповідно до яких Адміністративний платіж це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу Першого платежу, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається в Додатку №1 до Договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмету Лізингу (а.с.9).

Як вбачається з Додатку №1 до договору фінансового лізингу №00302 від 07.07.2015 (а.с.16) він складений саме 07.07.2015 року, і в цей же день позивачем сплачений так званий адміністративний платіж (а.с.17).

Відповідно до вимог ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За змістом ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Враховуючи, що за змістом вищенаведених письмових документів встановлено, що оспорюваний позивачем договір фінансового лізингу №000302 був підписаний не в день складання 06.07.2015 року, а 07.07.2015 року, датою укладення договору слід вважати саме дату його підписання 07.07.2015 року.

Щодо заявлених позивачем вимог про недійсність укладеного договору фінансового лізингу №000302 від 07.07.2015 року, дослідженням письмових матеріалів справи, в тому числі змісту укладеного договору, встановлено наступне.

За змістом п.3.1.5 Договору Лізингодавець зобовязаний ознайомити Лізингоодержувача з умовами даного договору та внутрішніми правилами та надати повну інформацію яка передбачена чинним законодавством.

Так, відповідно до умов п.1.1, 1.2 Договору, предметом фінансового Лізингу по даному договору є транспортний засіб, зазначений у даній статті та у Специфікації (Додаток №2 Договору), а саме: «MAZDA 6», Touring, обєм двигуна 2,0, тип АТ, передній привід. Вартість Предмета лізингу на момент укладання даного Договору зазначається у даному Договору, розмір авансового платежу вказується у даному Договорі та в Додатку №1 до даного Договору, який є його невідємною частиною.

Як зазначено в п.8.2 Договору, та Додатку №2 до Договору фінансового лізингу №000302 від 07.07.2015 (а.с.16-зворот), вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору, за цим договором становить 33043,48 доларів США, з урахуванням ПДВ згідно обмінного курсу долара до української гривні, на фактичну дату укладання даного Договору, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 760000,00 гривень, проте в п.8.2 Договору мається виправлення, внаслідок чого зазначена в договорі сума прописом читається як сімсот шістдесят тисяч гривень так і як сімсот вісімдесят тисяч гривень (а.с.а.с.12).

При цьому суд звертає увагу, що усі дані, що стосуються ціни предмету лізингу, а також належних до сплати платежів, вписані в бланк договору від руки (а.с.9,12).

З долучених до позовної заяви підписаних позивачем та представником відповідача аналогічних за формою фактично укладеним сторонами, але інших за змістом Додатків №1 та №2 до договору фінансового лізингу від 16.06.2015 (а.с.20,21), вбачається, що вартість предмета лізингу автомобіля Hyndai Santa Fe в них значиться 17692,31 євро, яка еквівалентна на дату підписання договору 760000,00 гривень.

Крім того, дослідженням оспорюваного Договору встановлено, що Умовами договору лізингу передбачено наступне.

Згідно з п. 2.1. Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє протягом 78 календарних місяців, але у будь-якому випадку до повного виконання зобовязань сторонами за даним договором.

Відповідно до умов п.2.2. Строк лізингу починається з дати передачі предмету лізингу та підписання Акту прийому-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за Додатком №3 до цього Договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

Відповідно до п.4.1. Договору, Лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів - адміністративного платежу; - авансового платежу;- комісії за передачу предмету лізингу; - у разі наявності, оплатити різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4. ст.9 Договору, або різниці вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.6. ст.9 даного Договору.

Так, за змістом преамбули укладеного сторонами Договору фінансового лізингу, «визначення термінів»: Адміністративний платіж це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу Першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів до укладення Договору, незалежно від умови призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір Адміністративного платежу відображається у Додатку №1 до Договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості Предмета лізингу.

Одночасно п. 12.1. Договору передбачено, що Лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі чітким волевиявленням щодо розірвати Договір шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Також встановлено, що за змістом п.3.2.6 Договору передбачено, що Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний Договір в односторонньому порядку за умови невиконання Лізингоодержувачем умов даного договору. При цьому Лізингоодавець не зобовязаний завчасно повідомляти Лізингоодержувача про розірвання даного Договору.

Пунктом 3.27 Договору передбаченого, що Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний Договірв односторонньому порядку у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови Продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. У такому випадку Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу всі сплачені ним кошти за мінусом Адміністративного платежу.

Встановлено, що п.3.4.3 Договору Лізингоодержувач має право відмовитись або розірвати договір у передбачених даним договором або чинним законодавством випадках.

Проте, дослідженим договором встановлено, що при розірванні договору лізингодавцем в односторонньому порядку, в тому числі не з вини споживача послуг, ніяких санкцій для відповідача не передбачено.

Таким чином, відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору як за ініціативою споживача послуг, так і за ініціативою відповідача, а також звільнив себе від будь-яких негативних наслідків від порушення прав позивача як споживача послуг у разі розірвання договору, в тому числі і не з вини позивача, що на думку суду приводить до дисбалансу договірних відносин.

Дослідженням письмових матеріалів справи встановлено, що в укладеному сторонами договорі жодним чином не обґрунтовано визначений розмір адміністративного платежу 10% від вартості предмету лізингу, що складає 76000 гривень, еквівалент 3304,35 доларів США (Додаткок №2 а.с.16) а саме: за перевірку, розгляд та підготовку даного договору лізингу.

Будь-яких доказів на підтвердження фактичних затрат відповідача на проведення робіт з організації та підготовки укладення договору, а також щодо їх співмірності із визначеною в договорі сумою адміністративного платежу, відповідачем суду надано не було та не зазначено джерел їх здобуття.

Дослідженням письмових доказів встановлено, що фактично організація з підготовки Договору лізингу полягала у виготовленні стандартної за формою, вочевидь типової для відповідача форми договору, про що свідчить вписані від руки співробітником відповідача індивідуальні дані щодо Лізингоодержувача, предмета лізингу, його вартості та розмірів належних платежів.

Наведене на думку суду свідчить про порушення відповідачем принципів добросовісності та справедливості при укладенні договору.

За змістом ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Статтею 807 ЦК Українивстановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ч.1ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Відповідно до ст.1, ч. 1 ст.2, ч. 1 ст.3 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦивільного кодексу Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.6, ч. 1 ст.7, ч. ч. 1, 2 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг", договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

У відповідності з ч. ч. 1, 2, п. п. 2 - 4, 7, 10 - 13 ч. 3, ч. ч. 4 - 8ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5, 6статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до змісту ч.1ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В ч. 1, 3ст. 203 ЦК Українизазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно дост. 21 ЗУ "Про захист прав споживачів"права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Так, зміст розділу 12 Договору, зокрема, пункту 12.1, свідчить про встановлення жорсткої односторонньої відповідальності лише лізингоодержувача за порушення зобов'язань за договором і за розірвання договору за його ініціативою. Положення розділу 12 Договору усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на лізингоодержувача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати адміністративний платіж за організацію договору та 40% суми авансових платежів у випадку дострокового розірвання договору споживачем, що є обмеженням визначених пунктами 3, 6 ч. І ст.3, ч.3 ст.509 ЦК Українипринципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності, а також передбачених ч. І ст.7, п. 3 ч. І ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» прав споживача на розірвання договору.

Судом встановлено, що в укладеному сторонами договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбаченіЗаконом України «Про фінансовий лізинг»,ЦК України, повністю виключена відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця.

З огляду на зазначене, суд вважає, що такі положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків його сторін, порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди споживачеві, а тому в силу положень частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. 3ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»такі умови є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»підлягають визнанню недійсними.

Оскільки визнання недійсними вказаних умов договору щодо розміру та порядку повернення адміністративного платежу, зумовить і зміну інших, взаємопов'язаних з ними положень договору, відповідно до положень ч. 6ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 1, 3 ст.203, ч. 3 ст.215 ЦК України, оспорюваний договір має бути визнаний недійсним в цілому.

Суд також звертає увагу, що згідно п. 4 ч. 1ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Будь-яких даних про наявність у відповідача ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) та що суперечить вимогам законодавства.

Висловлена Верховним судом України правова позиція в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка в силуст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх судів України, дає підстави зробити суду насутпні висновки.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В судовому засіданні встановлено, що договір фінансового лізингу від 07.07.2015 №000302, укладений між сторонами, нотаріально посвідчено не було.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п'ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

За змістом ч.2 вказаної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч.3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як зазначено в ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо визнання оспорюваного ним договору фінансового лізингу недійсним.

Та обставина, що на підставі заяви позивача, як зазначено в направленому йому відповідачем листі від 19.08.2015 щодо повернення сплачених позивачем коштів в сумі 76000 гривень, відповідач повідомив про розірвання договору лізингу №000302 від 07.07.2015 року, який вважається розірваним з 30.07.2015 (а.с.18), не є перешкодою для визнання договору недійсним.

Відповідно до вимог ч.1,2 ст.216 ЦК України сплачені позивачем на виконання укладеного договору лізингу кошти в сумі 76000 гривень (а.с.17) підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

При подачі позову позивач був звільнений від сплати судового збору, а тому відповідно дост.88 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 1311 гривень 20 копійок, який включає в себе 760 гривень судовий збір за вимогою майнового характеру та 551 гривня 20 копійок за вимогою немайнового характеру..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88,169 209, 212, 214, 215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту підписання Договір фінансового лізингу від 7 липня 2015 року №000302, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на придбання транспортного засобу автомобіля марки MAZDA 6.

Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», код за ЄДРПОУ 39733392, р/р в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805, юридична адреса 01601, м.Київ, вул.Шовковична, 42-44, повернути ОСОБА_1 сплачену ним грошову суму адміністративного платежу в розмірі 76000 (сімдесят шість тисяч) гривень.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» судовий збір на користь держави в сумі 1311 гривень 20 копійок (одна тисяча триста одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення суду може бути переглянуто Бориспільським міськрайонним судом Київської області за заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення, а також позивачем на рішення суду може бути подана апеляційна скарга Апеляційному суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.В.Муранова-Лесів