Рішення № 59692113, 10.08.2016, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/4389/16-ц

Провадження № 2/750/1575/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2016 року м.Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого- судді Литвиненко І.В.,

за участі секретаря Кравченко І.В.,

за участі позивача, представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ,

в с т а н о в и в :

28.04.2016 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до Чернігівської міської лікарні №2 Чернігівської міської ради, що підтверджується штампом на конверті (а.с. 12), в якому просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних виимог (а.с. 23-28), поновити строк на оскарження наказу головного лікаря ЧМЛ№» ОСОБА_4 № 49-од від 19.10.2015 року в частині звільнення з роботи позивача, як пропущений з поважних причин, визнати незаконним наказ головного лікаря Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради за № 49-од від 19 жовтня 2015 року «Про виконання ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ від 23.09.2015 року у справі № 750/7483/14» в частині звільнення з роботи ОСОБА_3 з 0,5 посади лікаря-хірурга судинного рентгенохірургічного блоку відділення серцево-судинної хірургії Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради за сумісництвом з 01 жовтня 2015 року, поновити позивача на 0,5 посади лікаря хірурга рентгенохірургічного блоку відділення серцево-судинної хірургії Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради за сумісництвом з 02.10.2015 року, стягнути з з відповідача на користь позивача (з урахуванням розрахунку від 10.08.2016 року) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 27087 грн 75 коп. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем було подано заяву про звільнення за власним бажанням від 21.09.2015 року із займаної (основної) посади з 01.10.2015 року, про що було видано наказ № 270-ос від 21.09.2015 року, згодом відповідач наказом від 19.10.2015 року звільнив позивача з роботи 0,5 посади лікаря-хірурга судинного рентгенохірургічного блоку відділення серцево-судинної хірургії Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради за сумісництвом з 01.10.2015 року, фактично не поновивши його на цій посаді, без волевиявлення позивача, про що йому стало відомо в рамках розгляду іншої справи 12.04.2016 року, тобто його було звільнено з неіснуючої посади, заднім числом. Оскільки наказу, який ним оскаржується йому фактично вручено не було, тому вважає, що ним не було пропущено строк звернення до суду та є підстави для задоволення його вимог в частині визнання незаконним наказу та поновлення його на роботі, як сумісника, а також для стягнення середнього заробітку за вимушений прогул по день постановлення рішення.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, наголошувала на тому, що позивач пропустив строки оскарженя спірного наказу та поновлення на роботі, оскільки він дізнався про існування цього наказу в судовому засіданні 10 березня 2016 року та 25 березня 2016 року, до того ж на час отримання ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23.09.2015 року, якою відхилено касаційну скаргу відповідача, отримано лікарнею 15.10.2015 року, на час отримання цієї ухвали позивач був звільнений за власним бажанням 01.10.2015 року, у звязку із цим наказом від 19.10.2015 року його поновлено на посаді сумісника та позивач ввжався звільнений з 01.10.2015 року, у звязку із поданням заяви про звільнення за власним бажанням 21.09.2015 року.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задовленню з огляду на наступне.

ОСОБА_3 з 1992 року працює на посаді завідувача відділення серцево-судинної хірургії Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради (а.с.105), і за сумісництвом позивач з 21.02.2005 року, на підставі його заяви, якою він просив дозволити сумісництво, виконував роботу на 0,5 посади лікаря серцево-судинного хірурга рентгенопераційного кабінету для проведення ангіографії, відповідно до наказу ЧМЛ № 2 № 55-к від 21.02.2005 року.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 06.05.2015 року визнано незаконним наказ Чернігівської міської лікарні №2 Чернігівської міської ради №181-ос від 19.06.2014року в частині звільнення ОСОБА_3, завідувача (лікаря-хірурга судинного) відділення серцево-судинної хірургії, з 10.06.2014року від сумісництва на 0,5 посади лікаря-хірурга судинного рентгенохірургічного блоку цього відділення у звязку із скороченням штату п. 1 ст. 40 КЗпП України, поновлено ОСОБА_3 на 0,5 посади лікаря- хірурга судинного рентгенохірургічного блоку відділення серцево- судинної хірургії Чернігівської міської лікарні №2 Чернігівської міської ради за сумісництвом з 11.06.2014року, стягнуто з Чернігівської міської лікарні №2 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_3 27569грн.31коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

21.09.2015 року, позивач, як завідуючий відділення сердцево-судинної хірургії, подав заяву про звільнення із займаної посади з 01.10.2015 року (а.с. 45). Відповідний наказ № 270-ос про звільнення його з посади завідувача відділення серцево-судинної хірургії з 01.10.2015 року виданий 21.09.2015 року (а.с. 44).

Отже на час звільнення із основної посади, позивач фактично поновлений на підставі рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 06.05.2014 року як сумісник не був, бажання бути звільненим з 0,5 посади лікаря-хірурга судинного рентгенохірургічного блоку не виявляв, відповідно заяви відповідачу не подавав.

Наказом від 19.10.2015 року № 49-од «Про виконання ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.09.2015 року по справі № 750/7483/14», поновлено ОСОБА_3 на 0,5 посади лікаря-хірурга судинного рентгенохірургічного блоку відділення серцево-судинної хірургії Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради за сумісництвом з 11.06.2014 року, у звязку з поданням ОСОБА_3 21.09.2015 року особистої заяви та подальшого видання наказу № 270-ос від 21.09.2015 року про звільнення за власним бажанням, позивач вважався звільненим з 0,5 посади лікаря-хірурга судинного рентгенохірургічного блоку відділення серцево-судинної хірургії Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради за сумісництвом з 01 жовтня 2010 року (а.с. 5).

Суд не погоджується із запереченнями відповідача в частині того, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про оскарження наказу та поновлення його на роботі, оскільки доказів про вручення цього наказу відповідачем позивачу не надано. Щодо подання цього наказу та можливості ознайомлення з ним позивача в рамках розгляду іншої цивільної справи № 750/1169/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ЧМЛ № 2 ЧМР про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, то суд зауважує, що 10.03.2016 року ОСОБА_3 був відсутній в судовому засіданні, коли приєднувалась копія цього наказу до матеріалів цивільної справи, що підтверджується копією журналу судового засідання від 10.03.2016 року (а.с. 55-56). Крім того із журналу судового засідання від 25.03.2016 року, коли був присутній позивач, вбачається, що судом приєднувались інші накази до матеріалів справи, а не оспорюваний наказ (а.с. 57,58).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Отже строк для звернення працівника із відповідним позовом починає перебігати з дня вручення наказу про звільнення, однак відповідачем не був доведений наказ від 19.10.2015 року № 49-од до відома позивача, не вручено йому копію наказу, твердження представника відповідача про те, що копію наказу надсилали позивачу за адресою місця проживання, не доведено належними та допустими доказами. Отже, скільки не надано доказів про вручення копії спірного наказу позивачу, суд вважає, що строк звернення з позовом про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі не пропущений, оскільки про наявність такого наказу, позивач дізнався із рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12.04.2016 року (а.с. 47-48), а отже, оскільки строк не пропущений, то і поновлювати його немає підстав.

Відповідно до статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з положеннями статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Заяву про звільнення за власним бажанням із 0,5 посади лікаря-хірурга судинного рентгенохірургічного блоку відділення серцево-судинної хірургії Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради за сумісництвом позивач не подавав ні до його поновлення на підставі наказу № 40-од від 19.10.2015 року, ні після цього. А отже, на підставі вищенаведеного,суд вважає, що оскаржуваний наказ в частині звільнення позивача із займаної посади від 19.10.2015 року суперечить положенням ст. 38 КЗпП України і повинен бути визнаний незаконним.

Виходячи з положень ч.1 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно із частиною 2 статті 235 КЗпП України, на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Часом вимушеного прогулу є період з 02.10.2015 року по день ухвалення даного рішення, тобто по 10.08.2016 року включно, що становить 211 робочих днів. Згідно довідки Чернігівської міської лікарні № 2 ЧМР (а.с.61), середньоденна заробітна плата позивача по роботі за внутрішнім сумісництвом на 0,5 посади лікаря-хірурга судинного рентгенохірургічного блоку склала 120.39 грн(а.с. 61). Отже з Чернігівської міської лікарні №2 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути середнього заробітку за вказаний час вимушеного прогулу 25402 грн 29 коп (обовязкові платежі і податки з даної суми не відраховано). За таких підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем невірно здійснено розрахунок робочих днів та обчислено у звязку із цим невірно середній заробіток за час вимушеного прогулу .

Керуючись ст.ст. 10, 11, 81, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ головного лікаря Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради за № 49-од від 19 жовтня 2015 року «Про виконання ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ від 23.09.2015 року у справі № 750/7483/14» в частині звільнення з роботи ОСОБА_3 з 0,5 посади лікаря-хірурга судинного рентгенохірургічного блоку відділення серцево-судинної хірургії Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради за сумісництвом з 01 жовтня 2015 року.

Поновити ОСОБА_3 на 0,5 посади лікаря хірурга рентгенохірургічного блоку відділення серцево-судинної хірургії Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради за сумісництвом з 02.10.2015 року.

Стягнути з Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 25402 грн 29 коп (двадцять пять тисяч чотириста дві грн двадцять девять коп.)

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя