Постанова № 59690584, 08.08.2016, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/3478/16-а

Номер провадження 2-а/489/210/16

Постанова

Іменем України

08 серпня 2016 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

при секретарі Недавній А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва (далі-відповідач або УПФУ) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив

В липні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він звернувся до відповідача з питанням призначення йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, проте отримав відмову у зв'язку з тим, що було скасовано положення щодо нарахування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, передбаченого ЗУ "Про судоустрій та статус суддів".

Позивач просив суд визнати такі дії відповідача протиправними; зобов'язати відповідача призначити та нарахувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання з 7 червня 2016 року в розмірі 84% грошового утримання судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру з урахуванням довідки, виданої ТУ ДСА України в Миколаївській області від 11 травня 2016 та виплатити заборгованість, що виникла з урахуванням раніше виплаченої пенсії за віком та продовжувати виплачувати в подальшому.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до наказу від 06.05.2016 №5ос/16 позивача звільнено з посади судді у зв'язку з виходом у відставку, з 06.05.2016 відраховано зі штату Ленінського районного суду м. Миколаєва.

Згідно з довідкою від 11.05.2016 заробітна плата позивача, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці склала 26100,00 грн.

Відповідно до довідки від 13.06.2016 стаж роботи позивача станом на 05.05.2016 становить 22 роки 2 місяці 19 днів.

07.06.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до ЗУ "Про судоустрій та статус суддів", додавши до заяви відповідні документи.

Рішенням від 10.06.2016 №41/4 отримав відмову в призначенні щомісячного довічного грошового утримання, керуючись п. 5 розділу 3 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених в ч. 1 ст.126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці.

В п.7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. В цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Правові засади організації судової влади, загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів урегульовані Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Гарантії незалежності суддів закріплені, зокрема, у ч. 4 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установлених законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Рішенням Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними)положення частини третьої статті 141 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, а також пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 01 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Конституційний суд України визначив наступний порядок виконання рішення: застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим аніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання»; підлягає застосуванню перше речення частини п'ятої статті 141 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України « Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: « Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку».

У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 2, абз. 2 розділу 11 « Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», ст. 138 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення ( суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.

Згідно з ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний суд України» у разі необхідності Конституційний суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень Законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Суд зазначає, що матеріальне забезпечення суддів після виходу їх у відставку як складова їхнього правового статусу є не особистим привілеєм, а засобом конституційного забезпечення незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду за справедливим, неупередженим та незалежним правосуддям.

У відповідності до ст. 6.4. Європейської хартії про статус суддів - суддя, що досяг встановленого законом віку для виходу у відставку з суддівської посади, яку займав протягом певного часу, повинен отримувати пенсію по виходу у відставку, рівень якої повинен бути як можна ближче до рівня останньої заробітної плати в якості судді.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права.

Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На момент прийняття рішення відповідачем вже існувало рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 і відповідач неправомірно застосував положення закону, які вказаним рішенням визнано неконституційними.

Представник відповідача заперечував проти зарахування до стажу роботи, яка впливає на розмір довічного грошового утримання строку проходження військової служби.

Строк проходження військової служби зараховується до стажу роботи, який дає право на звільнення у відставку. Норма закону, яка передбачає право на збільшення грошового утримання на 2 відсотки за рік, прийнята законодавцем з метою заохочення суддів, які мають необхідний стаж для виходу у відставку, продовжувати працювати на посаді.

Норма про збільшення (у відсотковому розмірі) довічного грошового утримання судді у відставці введена Указом Президента України від 10 липня 1995 р. N 584/95, який передбачав: "Установити, що: до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби".

Таке ж положення було закріплено в Постанові КМ України від 03.09.2005 за № 865, яка втратила чинність.

Таким чином, суд приходить до висновку, що законодавець вказуючи на те, що підставою для збільшення розміру грошового утримання на 2 відсотки за кожен рік роботи понад 20 років роботи на посаді судді, виходив з того, що у ці 20 років зараховується стаж, який дає право на відставку, хоча й не пов'язаний з перебуванням на посаді судді.

Такої ж думки дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 01.06.2016 у справі № К/9991/55900/12 (щодо зарахування половини строку навчання).

В свою чергу, вимоги позивача в частині зобов'язання виплачувати йому в майбутньому вказані виплати задоволенню не підлягають, оскільки суд не вирішує спір про право на майбутнє, до того ж на час розгляду справи, відсутній факт порушення відповідачем права позивача у майбутньому.

Дослідивши докази долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачає, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 69, 71, 122, 160, 161, 163 КАС України суд

постановив

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Миколаєва щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні щомісячного довічного грошового утримання з 07.06.2016 в розмірі 84% грошового утримання судді на відповідній посаді.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Миколаєва призначити та нарахувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання з 07.06.2016 в розмірі 84% грошового утримання судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру з урахуванням довідки, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 11.05.2016 та виплатити заборгованість, що виникла з урахуванням раніше виплаченої пенсії за віком.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Миколаєва на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним судом.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з моменту її проголошення, а особою, яка не брала участь в судовому засіданні при проголошенні постанови протягом десяти днів з моменту її отримання.

Суддя В. В. Кокорєв