Рішення № 59688819, 01.08.2016, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/7022/15-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2016 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н. М.,

при секретарі Ткаченко І.І., Калашніковій Л.Д.,

участю представників позивача Мірошніка С.Б., Лисого М.С.,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі ПАТ «Родовід Банк») до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 39.1/АК-002.07.2 від 13.03.2007 р. в сумі 9 815,46 доларів США та 390 571,51 грн. Позов мотивний тим, що 13.03.2009 р. між ВАТ «РОДОВІД БАНК», найменування якого з 17.06.2009 р. було змінено на ПАТ «РОДОВІД БАНК», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 39.1/АК-002.07.2, відповідно до п.1.1 якого Банк відкривав Позичальнику відновлювану кредитну лінію на загальну суму 18 700,00 доларів США терміном по 13.03.2014 включно. Згідно з п. 1.5 Кредитного договору, процентна ставка за кредитами встановлюється у розмірі 9,00 % річних. Позичальник, у свою чергу, зобов'язався повністю погасити заборгованість за кредитом та плату за проведення розрахунків зі списання та зарахування коштів за позичковим рахунком та рахунком для нарахування процентів (згідно з п. 1.5.1. Кредитного договору). За порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, сплачувати Банку за кожний день прострочення пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у п. 1.5. цього Договору від суми простроченого платежу (п.3.9 Кредитного договору). Банк виконав взяті на себе зобов'язання, щодо надання кредитних коштів згідно з умовами кредитного договору, а відповідач, всупереч положенням ЦК та умовам договору, належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором. Загальна сума заборгованості Відповідача перед Банком за кредитним договором станом на 09.06.2015 складає: 9 815,46 доларів США (тіло, відсотки) та 390 571,51 грн. (пеня, 3 % річних, інфляційні втрати), яка складається з: 1) сума простроченої заборгованості за кредитом - 9 815,46 доларів США; 2) загальна сума пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості (тіло та проценти) - 326 607,31 грн.; 3) сума пені за несвоєчасне погашення за платою за обслуговування кредиту - 5 078,22 грн.; 4) загальна сума 3% річних від суми простроченої заборгованості по тілу та процентам - 54 447,04 грн.; 5) сума 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 846,37 грн.; 6) сума інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 3 592,57 грн.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі та надали пояснення, аналогічні викиданим в позові обставинам. Представник позивача Лисий М.С. додав, що банком врахована сплачена відповідачем 05.05.2015 р. сума у розмірі 131 962,63 грн., стягнута органом ДВС.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання, посилаючись на те, що відповідачем повністю погашена заборгованість за вищевказаним кредитним договором, стягнута за виконавчим написом нотаріуса від 02.04.2010 р. із закриттям виконавчого провадження в зв'язку з повним виконанням. Тому заборгованості у відповідача перед позивачем не має. Крім того, подала заяву про застосування строку позовної давності, вказавши, що право на стягнення позивачем з відповідача заборгованості за кредитним договором виникло 02.10.2010 р., оскільки виконавчим написом нотаріуса від 02.04.2010 р. було стягнуто заборгованість, яку було стягнуто з відповідача в розмірі 138 646,34 грн., що в еквіваленті до долару США становило 17 494, грн. Також додала, що для стягнення пені позивачем взагалі пропущений строк позовної давності.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до таких висновків.

13.03.2007 р. між відповідачем у справі ПАТ «РОДОВІД БАНК», який до 17.06.2009 р. мав назву ВАТ «РОДОВІД БАНК», та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 39.1/АК-002.07.2, відповідно до п.1.1 якого відповідач відкривав позивачеві, як позичальнику, відновлювану кредитну лінію на загальну суму 18 700,00 доларів США терміном по 13.03.2014 р. включно.

Згідно з п. 1.5 Кредитного договору, процентна ставка за кредитами встановлюється у розмірі 9,00 % річних. Позичальник, у свою чергу, зобов'язався повністю погасити заборгованість за кредитом та плату за проведення розрахунків зі списання та зарахування коштів за позичковим рахунком та рахунком для нарахування процентів (згідно з п. 1.5.1. Кредитного договору). За порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, сплачувати Банку за кожний день прострочення пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у п. 1.5. цього Договору від суми простроченого платежу (п.3.9 Кредитного договору).

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В судовому засіданні встановлено, що позивач виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання щодо надання кредитних коштів згідно з умовами кредитного договору, а відповідач належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до приписів ст.ст.628, 629 ЦК України умови договору, погоджені сторонами, є обов'язковими для виконання сторонами.

Згідно із ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В судовому засіданні встановлено, що для забезпечення своїх зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між позивачем та відповідачем був укладений договір застави транспортного засобу від 13.03.2007 р. № 39.1/АК-002.07.2, згідно якого ОСОБА_4 передала в заставу позивачу, як заставодержателю, належне їй на праві власності майно - автомобіль марки «CITROEN», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 589 ЦК України та статтею 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що в разі недотримання позичальником умов цього Договору, банк має право вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаних кредитів, сплати нарахованих за ними процентів, відшкодування збитків, заподіяних Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником умов цього договору, а у разі невиконання Позичальником цих вимог Банк має право звернути стягнення на предмет застави згідно з договором застави від 13.03.2007 р. № 39.1/АК-002.07.2.

Судом встановлено, що 02.04.2010 р. за вих.№ 10.4-11-б.б/6301, в зв'язку з невиконанням зобов'язань щодо сплати обов'язкових платежів за користування грошовими коштами, позивач звернувся до приватного нотаріуса КМНО Сергеєву О.О. із заявою про вчинення виконавчого напису згідно зазначеного вище договору застави на стягнення на користь банку з ОСОБА_4 загальної заборгованості, яка виникла станом на 02.04.2010 р. та становить 16 578,64 доларів США, в т.ч. прострочений кредит - 14 885,13, прострочені проценти - 1 233,76, пеня - 468,7; та 5 489,29 грн., в т.ч. плата за проведення розрахунків - 4 983,68, пеня - 505,61., що загалом в гривневому еквіваленті становить 131 457,05 грн.

За зазначеною заявою нотаріусом було видано виконавчий напис № 393 від 02.04.2010 р., на підставі якого 21.09.2010 р. було відкрито виконавче провадження на примусове стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості в розмірі 138 646,34 грн., що підтверджено постановою від 21.09.2010 р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 21459504 ВДВС Подільського РУЮ у м.Києві.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2015 р. вказана сума була перерахована на депозитний рахунок органу ДВС з призначенням платежу як оплата боргу за виконавчим провадженням ВП № 21459504 від ОСОБА_4, а 05.05.2015 р. вказана сума в розмірі 138 646,34 грн. надійшла від органу ВДВС Подільського РУЮ м.Києва до позивача у справі - ПАТ «Родовід Банк».

Порядок здійсненого звернення на предмет застави та порядок його реалізації, в т.ч. ціна його продажу, сторонами не оспорювалось.

Відповідно до ст.598 ч.1 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Звертаючись до суду з позовом, позивач наполягає на підставі свого звернення - невиконання в повному обсязі відповідачем зобов'язання перед позивачем за кредитним договором, кошти за яким видані у доларах.

Сторона відповідача наполягає на припиненні зобов'язання відповідача перед позивачем, обґрунтовуючи тим, що ці зобов'язання припинилися між сторонами за виконавчим написом нотаріуса, виконаним відповідачем в повному обсязі.

Згідно вимог ст.589 ч.2 ЦК України за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат.

Факт того, що заставлене майно відповідача - автомобіль марки «CITROEN», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, був реалізований на погашення заборгованості відповідача перед позивачем не заперечується сторонами по справі та підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, в судовому засіданні достовірно встановлено, що заборгованість за кредитом була сплачена відповідачем в межах виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса, яким стягувалось заборгованість за прострочений кредит в розмірі 14 885,13 доларів США, а тому вимоги позивача за цим позовом в частині стягнення з відповідача простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 9 824,32 доларів США є безпідставними.

Суд не приймає до уваги доводи представника позивача про те, що стягнення за виконавчим написом нотаріуса проводилось згідно курсу гривні до долара станом на 02.04.2010 р., а зарахування призводилось банком отриманої в травні 2015 р. суми в гривні, оскільки вони не засновані на законі, виходячи з такого.

Відповідно до декрету КМ України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» курс валют в Україні є змінним, що передбачає те, що держава не взяла на себе відповідальність по встановленню єдиного і незмінного курсу долара США по відношенню до гривні, а тому це є ризики учасників валютного ринку, в тому числі і банку, який видає кредит у валюті.

Статтею 192 ЦК України встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогодні встановлені Декретом № 15-93, «Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України», затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 р. № 200, «Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 р. № 520, та іншими документами.

В судовому засіданні встановлено, що позивач не скористувався своїм правом на стягнення в судовому порядку саме в доларах заборгованості по договору кредиту, який надавався відповідачу у доларах.

Вказані обставини дають суду підстави зробити висновок, що позовні вимоги в частині стягнення простроченої заборгованості за кредитом є не заснованими на законі та спростовані наданими суду доказами, в зв'язку з чим в їх задоволенні слід відмовити за безпідставністю.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення суми пені, 3% річних та суми інфляційних виплат суд виходить з такого.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Приписами ст.599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зважаючи на відсутність в правових нормах ЦК України такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Ця правова позиція підтверджена і судовою практикою ВСУ (Постанова ВСУ від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі № 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011р. у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11).

Крім того, пунктом 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» звернуто увагу судів на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Як встановлено в судовому засіданні, судового рішення про стягнення з відповідача заборгованості за вищевказаним кредитним договором не було, за виконавчим написом нотаріуса від 02.04.2010 р. стягнута за рахунок реалізації заставленого майна 13.03.2015 р.

Позивач реалізував своє право на дострокове стягнення з відповідача одержаного кредиту та сплати нарахованих за ним процентів шляхом звернення на заставлене майно за виконавчим написом нотаріуса від 02.04.2010 р., який виконаний 13.03.2015 р., а відтак зобов'язання між сторонами за вищевказаним кредитним договором 13.03.2007 р. припинені 13.03.2015 р.

Тому посилання позивача про стягнення заборгованості за період з 14.03.2015 р. по 09.06.2015 р. є безпідставним та не ґрунтується на законі.

Як вбачається з розрахунку, доданого до позову (арк.спр.14-17), яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, пеня, 3 відсотки річних та інфляційні втрати нараховані позивачем за період з 11.07.2007 р.

Згідно ст. 257 ЦП України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ч.2 п.1 ЦК України встановлений спеціальний строк позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.261 ч.1 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статею 264 ЦК України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається. Зокрема, у ч. 1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. При цьому, частиною 3 статті 264 ЦК України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності (ст. 264 ЦК України) застосовується судом незалежно від наявних чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать переривання строку позовної давності відносять визнання боргу або іншого обов'язку; визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання боржника відстрочити сплату боргу; часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій.

Правовою позицією Верховного суду України, викладений в постанові від 19.03.2014 № 6-20цс14, зазначено, що позовна давність щодо кредитних коштів і процентів, повернення яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Пунктом 3.3 кредитного договору встановлені щомісячні платежі.

Позивач звернувся до суду 19.06.2015 р., а тому період пені, за який позивач може ставити питання про її стягнення, є з 19.06.2014 р. та по 13.03.2015 р., а період 3% річних та інфляційних витрат - з 19.06.2012 р. по 13.03.2015 р.

Як вбачається з матеріалів справи, і після виконавчого напису нотаріуса від 02.04.2010 р. відповідач не сплачувала позивачеві сум, зобов'язання за кредитним договором між сторонами тривали до 13.03.2015 р., а тому суд вважає, що на час звернення до суду позивачем пропущений строк позовної давності для стягнення пені за період до 19.06.2014 р., а для стягнення 3% річних та інфляційних витрат - до 19.06.2012 р.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Відповідач у встановленому законом порядку заявив про застосування строку позовної давності (арк.спр.93-94).

А відтак в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості та пені за несвоєчасне погашення плати за обслуговування кредиту за період з 11.07.2007 р. до 19.06.2014 р. та в частині вимог стягнення 3% річних та інфляційних витрат за період з 11.07.2007 р. до 19.06.2012 р. слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

Щодо позовних вимог про стягнення сум, заявлених в межах строку позовної давності, слід зазначити таке.

Відповідно до вимог ст.11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів.

Згідно оформлених в позовній заяві вимог, позивач ніяк не обґрунтовує позовні вимоги, з урахуванням вже сплаченої відповідачем суми за виконавчим написом нотаріуса.

В судовому засіданні встановлено, що отриману за виконавчим написом нотаріуса сума була зарахована позивачем на власний розсуд, в т.ч. і без зарахування її на погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту, саме на стягнення якого безпосередньо і видався виконавчий напис нотаріуса.

Для підтвердження правильності зарахування цієї сумі відповідно судом була задоволено клопотання представника позивача про призначення судово-бухгалтерської експертизи, але в зв'язку з неоплатою позивачем вартості експертизи, матеріали справи були повернуті експертною установою без її проведення.

Верховним Судом України звернуто увагу, що три проценти річних повинні нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, якщо в обов'язкових для сторін правилах чи договорі немає прямої вказівки щодо іншого порядку нарахування процентів (аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві за 2014 р.).

Як вбачається з наданих позивачем розрахунків заборгованості за кредитним договором, сума пені, 3% річних та інфляційних втрат розрахована позивачем з урахуванням того, що відповідач має прострочену заборгованість за тілом кредиту.

В зв'язку з чим, суд погоджується із запереченнями представника відповідача в цій частині, що сума боргу після винесення судового рішення зменшувалася, а тому і 3% річних також підлягали зменшенню пропорційно частково сплаченому боргу, однак наданий позивачем розрахунок не містить таких розрахунків.

Оскільки суд прийшов до висновку, що відповідач не має заборгованості перед позивачем за тілом кредиту, то суд, виходячи з меж заявлених вимог, не приймає до уваги надані позивачем розрахунки до позову та в ході судового розгляду, в зв'язку з чим вважає за необхідне в цій частині позовних вимог відмовити за їх безпідставністю.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених допустимими та належними доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.88 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір не підлягає стягненню.

На підставі викладеного, ст.ст.14, 509, 525, 526, 546, 589, 598, 599, 610, 611, 1050,1054 ЦК України, ст.20 Закону України «Про заставу», керуючись ст.ст.3, 10, 11, 60, 88, 208-209, 212, 213, 214-215, 218, 223 ЦК України, -

В И Р І Ш И В :

В позові Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через Подільський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н. М. Ларіонова