Рішення № 59685998, 09.08.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/8836/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2016 року

Рівненський міський суд Рівненської області

в особі головуючого-судді Бучко Т.М.

секретар Соломон О.М.

з участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права особи на частку у спільному майні,

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила припинити право власності ОСОБА_4 на ? частку квартири АДРЕСА_1, присудити на користь відповідача грошову компенсацію за належну йому частку квартири в розмірі 148750 грн. з депозитного рахунку Рівненського міського суду, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що рішенням суду у справі про поділ майна подружжя за нею та ОСОБА_2 було визнано за кожним право на ? частину квартири АДРЕСА_1. 23 вересня 2011 року за договором дарування ОСОБА_2 подарував свою частину квартири ОСОБА_4 Квартира є однокімнатною і поділ її в натурі неможливий. Частка відповідача у праві спільної власності на квартиру є незначною, а спільне проживання неможливим через постійні конфлікти. Відповідач має інше житло, а тому припинення права власності на частку квартири не завдасть істотної шкоди його інтересам. Вона тимчасово проживає за кордоном, але має намір повернутися на постійне місце проживання в Україну, де іншого житла, крім спірної квартири, у неї немає.

Ухвалою суду від 4 квітня 2016 року в зв'язку з відчуженням відповідачем ОСОБА_4 за договором дарування від 7 липня 2015 року ? частки у праві власності на спірну квартиру ОСОБА_2 було замінено відповідача ОСОБА_4 належним відповідачем - ОСОБА_2.

В судовому засіданні позивач позов підтримала повністю та пояснила, що тимчасово з сином проживає в Іспанії. Дія тимчасового дозволу на проживання закінчується у вересні 2016 року, після чого планує повернутися в Україну. Іншого помешкання в Україні, крім спірної квартири, немає. Користуватися своєю часткою квартири не може, бо в квартирі живуть інші люди, її речі знаходяться у підвалі. Проживати в одній квартирі з відповідачем не може через погані стосунки. Представник позивача пояснив, що сторони не можуть спільно проживати у квартирі через неприязні відносини та постійні конфлікти, які тривають більше десяти років. Квартира є однокімнатною, а тому провести її поділ у відповідності до часток співвласників неможливо. Припинення права власності відповідача на квартиру не завдасть йому істотної шкоди, оскільки він має інше житло, де і мешкає. В квартирі довгий час жили квартиранти, а нині проживає брат відповідача з сім'єю. Позивачем внесені кошти на депозит суду на виконання вимог ч.2 ст.365 ЦК України. Просять позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав та пояснив, що позивач не мала права звертатися до суду з позовом про припинення права власності на частку у спільному майні, оскільки таке припинення можливе лише на підставі позову інших співвласників, а не співвласника, що передбачає наявність трьох і більше співвласників майна, а не двох. Його частка у справі власності на квартиру складає ?, а отже є значною. Вказана частка вже була виділена йому на підставі акта державного виконавця від 25 квітня 2014 року. Квартира є подільною, так як поділена по ? частині кожному співвласнику згідно рішення суду від 17 грудня 2010 року. Вважає, що можливим є і спільне користування та володіння спірною квартирою, оскільки позивач є громадянкою Іспанії, а він є громадянином Україні. Після повернення позивача в Україну він дасть їй можливість проживати у квартирі. Припинення права на частку у спільному майні завдасть йому шкоди, так як іншої нерухомості, крім спірної квартири, він не має. Крім того зазначив, що не давав і не дає своєї згоди на призначення йому компенсації вартості його частки, яка до того ж не відповідає дійсній вартості квартири з такими характеристиками в м.Рівне. Позивач довгий час не давала йому можливості користуватися квартирою, здавала її в найм без його згоди та отримувала дохід від їх спільного майна. Примусове позбавлення права на частку у спільному майні порушує його конституційні права на володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Просить в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини та дослідивши представлені у справі докази, дійшов таких висновків.

Суд встановив, що рішенням Рівненського міського суду від 17 грудня 2010 року у справі № 2-192/2010 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, та визнання права особистої приватної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя виділено у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по ? частині квартирі АДРЕСА_1.

23 вересня 2011 року ОСОБА_2 подарував своєму брату ОСОБА_4 належну йому ? частку у праві власності на спірну квартиру.

7 липня 2015 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 ? ідеальну частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1, про що свідчить договір дарування.

На час розгляду справи співвласниками квартири АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 3 серпня 2012 року та 7 липня 2015 року. Частки сторін у спільній частковій власності є рівними і становлять по ? частині.

Згідно із ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до положень ст.317, ст.319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, який означає, що право власності є недоторканим, а власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб ( співвласників ), належить їм на праві спільної власності ( спільне майно ). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст.356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

При цьому, крім вказаних спеціальних норм, необхідно враховувати і загальні засади цивільного законодавства ( ст.3 ЦК України ) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників.

Частиною першою статті 346 ЦК України передбачені випадки, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту частини другої цієї статті, зазначений перелік не є вичерпним і право власності може бути припинене і в інших випадках, встановлених законом.

Один з таких випадків наведено в ст.365 ЦК України, яка регулює підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою під час розгляду справи № 6-37цс13 від 15 травня 2013 року, для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Під час розгляду іншої справи № 6-68цс14 Верховний Суд України сформулював правову позицію від 2 липня 2014 року про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Відповідач в своїх запереченнях на позов покликається на те, що відповідно до ч.1 ст.365 ЦК України такий позов може бути пред'явлено лише за наявності двох і більше співвласників, які бажають припинити право особи на частку у спільному майні.

Дійсно, з огляду на вжитий у зазначеній статті термін «співвласник» виявляється неможливим звернення з вимогою про припинення права на частку за ст.365 ЦК України однієї особи, якщо співвласників лише двоє, як у даному випадку. Однак, з аналізу судової практики вбачається, що наявність лише двох співвласників майна не є перешкодою для розгляду таких справ по суті, що також підтверджується і постановою Верховного Суду України від 15 травня 2013 року, прийнятою у справі за позовом лише одного співвласника до іншого. Крім того, відповідно до ч.9 ст.8 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Як вбачається з технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1, спірна квартира загальною площею 30,6 кв.м складається з однієї кімнати житловою площею 16,7 кв.м та розташована на другому поверсі 5-поверхового будинку. З аналізу технічного паспорту можна зробити висновок, що квартира є неподільною і можливість для виділу частки в квартирі в натурі для її власників відсутня. При цьому, практичних перешкод для спільного користування сторонами спірною квартирою не вбачається.

Суд не приймає покликання відповідача на те, що квартира є подільною, так як поділена рішенням суду, та може бути виділена в натурі, оскільки вже була виділена йому на підставі акта державного виконавця. Виділення частки в натурі - це технічний поділ нерухомості, наслідком якого є припинення спільної часткової власності на цей об'єкт. Рішенням суду від 17 грудня 2010 року було поділено право власності сторін на спірну квартиру із визначенням ідеальних часток співвласників у праві спільної часткової власності без втілення у конкретні приміщення та квадратні метри, що не є ні виділенням частки у натурі, ні поділом квартира в натурі як об'єкта нерухомості.

Не заслуговують на увагу також покликання відповідача на відсутність його згоди відповідно до ч.2 ст.364 ЦК України на отримання компенсації за частку у спільній власності як підставу відмови в задоволенні позову.

Норми статей 364 та 365 ЦК є різними за правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову, оскільки перша передбачає право співвласника, який бажає виділу, на частку зі спільного майна, а друга - можливість за позовом інших співвласників припинити право особи на частку у спільному майні. При цьому грошова або інша майнова компенсація відповідно до ст.364 ЦК може бути виплачена співвласнику, який бажає виділу, лише за його згодою. Водночас відповідно до ст.365 ЦК згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за її частку не потрібно, позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду.

Неможливість спільного володіння та користування майном як підстава припинення права на частку у спільному майні обґрунтовується позивачем наявністю неприязних стосунків між нею та відповідачем, що перешкоджають у повному здійсненні нею прав володіння та користування майном.

В судовому засіданні встановлено, що між сторонами у справі дійсно склалися неприязні стосунки. Однак, позивач, вказуючи на неможливість спільного користування майном, не надала доказів того, що спільне користування спірною квартирою неможливе з вини відповідача.

З пояснень сторін вбачається, що з моменту придбання квартири вони в ній спільно не проживали. З 2006 року до 2014 року квартира здавалася позивачем в найм іншим особам, що не заперечувалося представником позивача. Крім того, в матеріалах справи наявні рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2015 року та 13 березня 2015 року, зі змісту яких вбачається, що саме позивач чинила перешкоди у користуванні іншому співвласнику квартири АДРЕСА_1, яким на той момент був ОСОБА_4

Позов про припинення права на частку у спільному майні не може бути задоволений, якщо внаслідок припинення права спільної часткової власності колишній співвласник буде позбавлений житла.

Суд вважає, що присудження грошової компенсації на користь відповідача та припинення права власності на його частку позбавило б останнього права власності на житло та завдало б істотної шкоди його інтересам, оскільки іншого, належного йому на праві власності житла він не має.

Згідно із ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доводи представника позивача про те, що відповідач проживає в іншому помешканні, не підтверджені доказами та не свідчать про наявність у нього іншого житла на праві власності. Рішення Рівненського міського суду від 17 грудня 2010 року про визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 не може бути прийняте судом як доказ належності вказаної квартири відповідачу, оскільки право власності на нерухомість підтверджується записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на посвідчення чого видається інформація з Державного реєстру прав. Суду така інформація позивачем надана не була.

Суд також зауважує, що за ціну 148000 грн., в яку оцінена вартість його 1/2 частки квартири відповідно до висновку про вартість майна від 1 липня 2016 року, відповідач не спроможний нині придбати житло.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За таких обставин, суд вважає, що відсутні правові підстави для припинення права відповідача на частку у спільному майні, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.10, 60, 212-215 ЦПК України, ст.3, 317, 319, 321 ЦК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права особи на частку у спільному майні - відмовити.

Повернути ОСОБА_3 з депозитного рахунку Рівненського міського суду Рівненської області кошти в сумі 148750 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя :