Ухвала суду № 59678872, 08.08.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2016 р.Справа № 580/2414/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лебединського районного суду Сумської області від 24.06.2016р. по справі № 580/2414/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області Шкурка Володимира Олексійовича

про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області Шкурки Володимира Олексійовича, в якому просив суд: визнати протиправними дії сільського голови Шкурки В.О. при розгляді його заяви та відмову в наданні інформації такими, що порушили його права на розгляд звернень та отримання інформації і створили перешкоди для здійснення його прав та законних інтересів; зобов'язати відповідача протягом п'яти днів з моменту винесення судом рішення, розглянути його заяву № 54 від 01.07.2015 р. та надати обґрунтовану відповідь по суті запитань.

В обгрунтовання позову зазначив, що він 01.07.2015 року в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», звернувся із заявою № 54 до голови Будильської сільської ради Шкурка В.О., у якій просив розглянути три питання, вчинити певні дії та надати конкретну інформацію. 31.07.2015 року ним було отримано лист Будильської сільської ради № 02-20/678, інформація викладена в якому, на його думку, не стосується викладених ним у заяві питань. Позивач вважає вказані дії відповідача незаконними, тому звернувся до суду

В судовому засіданні позивач збільшив свої позовні вимоги і просив суд крім вимог, заявлених при поданні позову, стягнути з відповідача на відшкодування завданої йому моральної шкоди кошти в розмірі 425 грн.

Крім того, він просив стягнути з відповідача судові витрати, що пов'язані з прибуттям до суду, а саме: витрати, пов'язані з переїздом на судові засідання з с. Будилки до м. Лебедина і у зворотному напрямку (8 разів) на суму 112.83 грн.; добові витрати, пов'язані з переїздом до м. Лебедина в сумі 240 грн., виходячи з розміру 30 грн. за кожну поїздку; компенсацію за відрив від звичайних занять - в розмірі 234, 76 грн., виходячи з того, що на кожне судове засідання ним було потрачено 4 години.

При цьому він пояснив суду, що займає активну життєву позицію і протягом кількох останніх років регулярно звертається із заявами про усунення існуючих недоліків як до Будильської сільради так і до державних установ та органів самоврядування Лебединського району та м. Лебедина, де він поставлений на облік як безробітна особа, отримує державну допомогу.

Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 24.06.2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії голови Будильської сільської ради Шкурка В.О. при розгляді заяви ОСОБА_1 № 54 від 01.07.2015 року та відмову в наданні інформації як такі, що порушили його права на розгляд звернень та отримання інформації і створили перешкоди для здійснення його прав та законних інтересів; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, за рахунок її бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 183 грн. 74 коп. на користь державного бюджету м. Лебедина код бюджетної класифікації - 22030101, р/р 31216206700214, код ЄДРПОУ отримувача 37345566, Банк ГУ ДКСУ у Сумській області, МФО - 837013.

Стягнуто з Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1, і/н НОМЕР_1 компенсацію за відрив від звичайних заять в розмірі 10 грн. 12 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1, і/н НОМЕР_1 судовий збір, несплачений при поданні позовної заяви у розмірі 367 грн. 48 коп. на користь державного бюджету м. Лебедина код бюджетної класифікації - 22030101, р/р 31216206700214, код ЄДРПОУ отримувача 37345566, Банк ГУ ДКСУ у Сумській області, МФО - 837013.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 40 Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування», п. 2 ст. 71, ст.ст. 204, 215 ЦК України, ст.ст. 159, 161 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідач є посадовою особою місцевого самоврядування, на якого згідно п. 18 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» покладений обов`язок забезпечити на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об`єднань.

Мешканець с. Будилка ОСОБА_1 01.07.2015 року звернувся до відповідача із заявою № 54, в якій посилаючись на Закон України «Про доступ до публічної інформації», Закон України «Про звернення громадян» та Закон України «Про інформацію» просив надати інформацію щодо діяльності Будильської сільської ради як представницького органу на даній території.

Звернення позивача було розглянуто головою Будильської сільської рад відповідно до Закону України «Про звернення громадян» і в наданій позивачу відповіді від 31.07.2015 року за № 02-20/678 голова Будильської сільської ради зазначив, що заява не відповідає вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації» та не містить зауважень, скарг та пропозицій з приводу реалізації соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скарг про їх порушення.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача протягом п'яти днів надати обґрунтовану відповідь на запитання, які містяться у заяві, виходив з того, що на час розгляду позову відсутні підстави вважати, що строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян», будуть порушені.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством для розгляду запитів та звернень громадян встановлені відповідні строки і на час розгляду позову відсутні підстави вважати, що вони будуть порушені. Крім того, строк 5 днів не може бути застосований, оскільки по деяким питанням застосовуються строки встановлені Законом України «Про звернення громадян».

Щодо доводів апеляційної скарги про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009, зокрема, зазначає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації.

Отже, звернувшись до суду з такою вимогою позивач повинен був зазначити: в чому полягає завдана йому моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, зазначивши докази, якими це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру: за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій нематеріальній формі позивач визначає заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, як вбачається зі змісту адміністративного позову та апеляційної скарги, завдана позивачу моральної шкоди у розмірі 425 грн. не підтверджується будь-якими належними та допустимими доказами, у тому числі й обставини щодо тяжкі змін у житті позивача, погіршення стану його здоров'я та самопочуття, тощо.

Таким чином, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 425 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у компенсації добових та витрат на проїзд, виходячи з наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 19 КАС України адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Наявність правил підсудності адміністративних справ зумовлює необхідність переїзду сторін та їхніх представників до іншого населеного пункту, в якому знаходиться суд, що розглядає справу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в даному випадку позивач ОСОБА_1 проживає на території де розглядається справа, що не зумовлює його переїзду до іншого населеного пункту в зв'язку з необхідністю розгляду справи за територіальністю. Дана справа підсудна Лебединському районному суду, який знаходиться на незначній відстані від місця проживання позивача в с. Будилка Лебединського р-ну (близько 12 км).

Також судом враховано, що позивач тільки проживає в с. Будилка, а значну частину свого часу перебуває в м. Лебедині, де поставлений на облік як безробітна особа, отримує державну допомогу (а.с. 4), регулярно звертається до державних установ м. Лебедина і Лебединського району з заявами та скаргами, кількість яких на час його звернення з позовом перевищила три десятки (а.с. 38), відвідує м. Лебедин з інших підстав. Тобто позивач протягом значної частини часу займається своїми звичайними заняттями саме в цьому населеному пункті.

При цьому суд не може взяти до уваги розрахунок судових витрат позивача та його доводи про можливість застосування при складенні цього розрахунку нормативних документів, які регулюють оплату витрат на відрядження, так як вказані документи регулюють виплату добових та оплату вартості проїзду особам, які виконують професійні обов'язки поза межами того населеного пункту, де розташоване їх місце роботи, а не їх місце проживання.

Таким чином, суд враховує, що позивач з'являвся в судові засідання, проведені в Лебединському райсуді не тільки з місця свого проживання, розташованого на підвідомчій цьому суду території, а й з місця своїх звичайних занять, розташованих в тому ж населеному пункті, що й будівля суду, а тому він не має права на відшкодування добових та вартості проїзду з с. Будилка до м. Лебедина.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Лебединського районного суду Сумської області від 24.06.2016 року по справі № 580/2414/15-а в частині відмови в задоволенні позову прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Лебединського районного суду Сумської області від 24.06.2016р. по справі № 580/2414/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Філатов Ю.М. Повний текст ухвали виготовлений 15.08.2016 р.