Рішення № 59673158, 24.06.2016, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Провадження № 2/359/862/2016

Справа № 359/950/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2016 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Муранової-Лесів І.В.,

при секретарі - Шляхетко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення боргу за договорами позики,-

В С Т А Н О В И В :

02.02.2016 до Бориспільського міськрайонного суду Київської області звернувся ОСОБА_7 з позовом до відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення на його користь грошей в сумі 2820000 гривень в рівних долях по 1410000 гривень з кожного. Свої вимоги обґрунтовував тим, що його син ОСОБА_5 з 1 березня 2005 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, з якою почав проживати спільно з кінця 2002 року. Позивач зазначає, що власної квартири у відповідачів не було і вони фактично проживали за адресою: Київ, АДРЕСА_1, де винаймали квартиру, і займалися пошуком грошей на придбання квартири в м.Києві. В літку 2005 року до нього звернувся його син ОСОБА_5 та його жінка ОСОБА_6 та попросили позичити їм гроші на придбання квартири, на що він погодився. Позивач стверджує, що 16 вересня 2005 року він позичив ОСОБА_5 в присутності ОСОБА_6 , а також свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 гроші в сумі 120000 доларів США, на підтвердження чого ОСОБА_5 написав йому розписку. Як відомо позивачу 19 вересня 2005 року, в період шлюбу з ОСОБА_6, ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_4, на придбання та обладнання якої були витрачені позичені у позивача кошти. Позивач стверджує, що позичені кошти ОСОБА_5 обіцяв повернути до кінця 2010 року. На прохання відповідача ОСОБА_5, який пояснив, що йому важко повернути борг, оскільки він витратив багато грошей на придбання також земельної ділянки та будівництво й облаштування будинку, позивач погодився почекати. У 2011 році відносини у його сина з ОСОБА_6 погіршились, а з 2012 року вони припинили спільне проживання, дізнавшись про що, а також, що придбана за позичені кошти квартири його сину вже не належить, він 5 березня 2013 року уклав з відповідачем ОСОБА_5 додатковий договір позики на підтвердження вже існуючих зобов'язань, відповідно до якого вони встановили строк повернення боргу 31 грудня 2014 року. Позивач стверджує, що гроші йому не повернуті, та вважає, що відповідно до вимог ч.4 ст.63 Сімейного кодексу України, оскільки відповідачі спільно проживали та користувалися квартирою, яка купувалася на позичені кошти, та якою відповідач ОСОБА_6 та її дочка ОСОБА_10 продовжують користуватися, тому обов'язок повернення боргу виник не тільки у ОСОБА_5, але і у ОСОБА_6 Визначаючи суму боргу, позивач враховував, що станом на момент звернення до суду, офіційний курс валют за даними НБУ становив 1 долар США - 23 гривні 50 копійок (а.с. 1-5).

24.02.2016 до Бориспільського міськрайонного суду Київської області звернувся ОСОБА_3 з позовом до відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення на його користь грошей в сумі 470000 гривень в рівних долях по 235000 гривень з кожного, а також судового збору в розмірі 4700 гривень в рівних долях по 2325 гривень з кожного. Свої вимоги обґрунтовував тим, що в березні 2004 року при спілкуванні з відповідачами, вони попросили в нього позичити їм кошти, оскільки підшукують квартиру та збирають на це кошти. Позивач добре знав відповідача ОСОБА_5, з яким працював та продовжує працювати, а також відповідача ОСОБА_6, яку знав як дружину ОСОБА_5, і тому погодився позичити їм 20000 доларів США для придбання квартири в м.Києві. Він позичив кошти 26 березня 2004 року на 8 років, до 26 березня 2012 року. Позивачу було відомо про обставини придбання відповідачами квартири, а також земельної ділянки та будівництва будинку в с.Вишеньки, а також про погіршення відносин між відповідачами та їх розлучення. Позивач зазначає, що 8 квітня 2014 року він звернувся до ОСОБА_5 з проханням повернути борг, та що 21 квітня 2014 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір позики, яким відповідач визнав факт отримання від нього позики в сумі 20000 доларів США 26 березня 2004 року та його зобов'язання по поверненню боргу, який відповідач обіцяв повернути до 31 грудня 2014 року. Позивач стверджує, що гроші йому не повернуті, та вважає, що відповідно до вимог ч.4 ст.63 Сімейного кодексу України, оскільки відповідачі спільно проживали та користувалися квартирою, яка купувалася на позичені кошти, та якою відповідач ОСОБА_6 та її дочка ОСОБА_10 продовжують користуватися, тому обов'язок повернення боргу виник не тільки у ОСОБА_5, але і у ОСОБА_6 Визначаючи суму боргу, позивач враховував, що станом на 11 січня 2016 року офіційний курс валют за даними НБУ становив 1 долар США - 23 гривні 50 копійок (а.с. 70-73).

24.02.2016 до Бориспільського міськрайонного суду Київської області також звернувся ОСОБА_2 з позовом до відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення на його користь грошей в сумі 893000 гривень в рівних долях по 446500 гривень з кожного, а також судового збору в розмірі 6890 гривень в рівних долях по 3445 гривень з кожного. Свої вимоги обґрунтовував тим, що в червні 2004 року при спілкуванні з відповідачами, вони попросили в нього позичити їм кошти, оскільки підшукують квартиру та збирають на це кошти. Позивач добре знав відповідача ОСОБА_5, з яким працював та продовжує працювати, а також відповідача ОСОБА_6, яку знав як дружину ОСОБА_5, і тому погодився позичити їм 38000 доларів США для придбання квартири в м.Києві. Він позичив кошти 04 червня 2004 року до кінця 2012 року. Позивачу було відомо, що у вересні 2005 року відповідачі придбали квартиру, в якій проживали, а також, що в листопаді 2004 року відповідачі купили земельну ділянку в с.Вишеньки Бориспільського району, де побудували будинок. Відповідач ОСОБА_5 обіцяв йому, що відповідачі переїдуть в будинок, продадуть квартиру та повернуть борг. В подальшому позивачу стало відомо, що відносини між відповідачами погіршилися та про їх розлучення. Позивач зазначає, що коли настав час повернення боргу, ОСОБА_5 повідомив про своє скрутне становище і попросив продовжити строк повернення боргу, на що позивач погодився та у зв'язку з чим 11 лютого 2013 року він та ОСОБА_5 підписали договір позики, в якому відповідач визнав факт отримання від нього 4 червня 2004 року позики в сумі 38000 доларів США, які зобов'язався повернути до 31 грудня 2014 року. Позивач стверджує, що гроші йому не повернуті, та вважає, що відповідно до вимог ч.4 ст.63 Сімейного кодексу України, оскільки відповідачі спільно проживали та користувалися квартирою, яка купувалася на позичені кошти, та якою відповідач ОСОБА_6 та її дочка ОСОБА_10 продовжують користуватися, тому обов'язок повернення боргу виник не тільки у ОСОБА_5, але і у ОСОБА_6 Визначаючи суму боргу, позивач враховував, що станом на 11 січня 2016 року офіційний курс валют за даними НБУ становив 1 долар США - 23 гривні 50 копійок (а.с. 107-110).

24.02.2016 до Бориспільського міськрайонного суду Київської області також звернувся ОСОБА_4 з позовом до відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення на його користь грошей в сумі 352500 гривень в рівних долях по 176250 гривень з кожного, а також судового збору в розмірі 3525 гривень в рівних долях по 1767 гривень 50 копійок з кожного. Свої вимоги обґрунтовував тим, що з початку 2004 року відповідачі почали звертатися до нього з проханням позичити їм гроші придбання квартири в м.Києві, а також, що 23 червня 2004 року від позичив ОСОБА_5 15000 доларів США, про що відповідач в присутності ОСОБА_6 написав йому розписку. Позивач зазначає, що відповідачі обіцяли повернути грошві до кінця 2010 року. Позивачу було відомо, що у вересні 2005 року відповідачі придбали квартиру, в якій проживали, а також, що в листопаді 2004 року відповідачі купили земельну ділянку в с.Вишеньки Бориспільського району, де побудували будинок. Відповідач ОСОБА_5 обіцяв йому, що відповідачі переїдуть в будинок, продадуть квартиру та повернуть борг. В подальшому позивачу стало відомо, що відносини між відповідачами погіршилися та про їх розлучення. Позивач зазначає, що коли настав час повернення боргу, ОСОБА_5 повідомив про своє скрутне становище і попросив продовжити строк повернення боргу, на що позивач погодився та у зв'язку з чим 11 грудня 2012 року він та ОСОБА_5 уклали договір позики, за яким відповідач зобов'язався повернути до 31 грудня 2014 року. Позивач стверджує, що гроші йому не повернуті, та вважає, що відповідно до вимог ч.4 ст.63 Сімейного кодексу України, оскільки відповідачі спільно проживали та користувалися квартирою, яка купувалася на позичені кошти, та якою відповідач ОСОБА_6 та її дочка ОСОБА_10 продовжують користуватися, тому обов'язок повернення боргу виник не тільки у ОСОБА_5, але і у ОСОБА_6 Визначаючи суму боргу, позивач враховував, що станом на 11 січня 2016 року офіційний курс валют за даними НБУ становив 1 долар США - 23 гривні 50 копійок (а.с. 133-136).

Ухвалою суду від 08 квітня 2016 року (а.с.59-60) позови ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення боргу за договорами позики були об'єднані в одне провадження

В судовому засіданні позивачі підтримали заявлені позовні вимоги та викладені в позовній заяві обставини.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник в судовому засіданні повністю визнали позовні вимоги та обставини отримання коштів за договорами позики, додатково пояснив, що любив і повністю довіряв своїй дружині, з якою спочатку жив однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому взяті у борг кошти вони клали на рахунок, відкритий на ім'я ОСОБА_11 у відділенні банку, що знаходився поруч з квартирою, яку вони винаймали в м.Києві. Гроші займали у його знайомих, щоб купити квартиру, а коли знайшли підходящу, але дорогу квартиру, вирішили ще взяти у борг гроші у його батька. Вони купили квартиру за рахунок позичених ним у позивачів коштів. Крім того, вони розпочали будівництвом будинку на придбаній ними земельній ділянці. Квартира була придбана на його ім'я, земельні ділянка - на ім'я його дружини. Коли треба було повертати кошти, вони спочатку думали продати квартиру та розрахуватися з боргами. Але потім на прохання дружини він уклав договір дарування придбаної квартири на ім'я дочки ОСОБА_6, і їх відносини з дружиною почали погіршуватись, шлюб було розірвано і він був вимушений звертатись до суду, що визнати право власності на належну йому частину будинку та земельної ділянки. Оскільки квартира була подарована, на даний час він залишився з боргами, а його колишня дружина ОСОБА_6, хоч спочатку погоджувалась повернути взяті ним у борг кошти на придбання квартири за рахунок продажу квартири, тепер уникає спілкування.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання повторно не з'явилась, про час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, за зареєстрованим місцем проживання, а також за останнім відомим місцем свого фактичного проживання. Листи, адресовані відповідачу, повернулись за закінченням терміну зберігання, будь-яких заперечень проти позову від відповідача не надійшло.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, та надані суду оригінали розписок та договорів, а також матеріли цивільної справи №359/2360/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог управління Держземагенства у Бориспільському районі Київської області, про визнання земельної ділянки та будинку спільним сумісним майном подружжя та поділ спільного сумісного майна, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, з наданої позивачем ОСОБА_1 письмової розписки відповідача ОСОБА_5 встановлено, що вказаною розпискою від 16 вересня 2005 року відповідач підтвердив отримання в борг у батька, ОСОБА_7, суму коштів в розмірі 120000 доларів США для придбання квартири, які зобов'язався провернути до кінця 2010 року одночасно або частинами (а.с.7).

Згідно з укладеним між позивачем - позикодавцем ОСОБА_1 та відповідачем -позичальником ОСОБА_5 від 05 березня 2013 року Договору позики, сторони підтверджують факт того, що позикодавець передав 16 вересня 2005 року, а позичальник прийняв 120000 доларів США для придбання нерухомості, а саме квартири в м.Києві, які зобов'язався повернути до 31 грудня 2014 року, та відповідно до ст.631 ч.3 ЦК України дійшли згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, як виникли до підписання цього договору 16 вересня 2005 року (а.с. 7-зворот).

Також встановлено, що відповідно до укладеного між позикодавцем - позивачем ОСОБА_3 та позичальником - відповідачем ОСОБА_5 від 21 квітня 2014 року Договору позики, сторони підтверджують факт того, що позикодавець передав 26 вересня 2004 року, а позичальник прийняв в якості позики 20000 доларів США для придбання квартири в м.Києві, які зобов'язався повернути до 31 грудня 2014 року, та відповідно до ст.631 ч.3 ЦК України дійшли згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, як виникли до підписання цього договору 26 березня 2004 року (а.с. 76 -зворот).

За змістом укладеного між позикодавцем - позивачем ОСОБА_2 та позичальником - відповідачем ОСОБА_5 від 11 лютого 2013 року Договору позики, сторони підтверджують факт того, що позикодавець передав 04 червня 2004 року, а позичальник прийняв у власність 38000 доларів США для придбання квартири в м.Києві, які зобов'язався повернути до 31 грудня 2014 року, та відповідно до ст.631 ч.3 ЦК України дійшли згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, як виникли до підписання цього договору 04 червня 2004 року (а.с. 113).

Встановлено, що згідно з письмовою розпискою відповідача ОСОБА_5 від 23 червня 2004 року відповідач підтвердив отримання в борг у ОСОБА_4 гроші в сумі 15000 доларів США для придбання квартири, які зобов'язався провернути до кінця 2010 року однією сумою або частинами (а.с.139).

Крім того, відповідно до укладеного між позикодавцем - позивачем ОСОБА_4 та позичальником - відповідачем ОСОБА_5 від 11 грудня 2012 року Договору позики, сторони підтверджують факт того, що позикодавець передав 23 червня 2004 року, а позичальник прийняв у власність 15000 доларів США для придбання квартири в м.Києві, які зобов'язався повернути до 31 грудня 2014 року, та відповідно до ст.631 ч.3 ЦК України дійшли згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, як виникли до підписання цього договору 23 червня 2004 року (а.с. 139-зворот).

Також встановлено, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 березня 2005 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_8, виданим повторно 30 листопада 2012 Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї (а.с.8).

За змістом рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог Управління Держземагенства у Бориспільському районі Київської області, про визнання земельної ділянки та будинку спільним майном подружжя та поділ спільного сумісного майна по ? частини кожному з подружжя (а.с.9-12) у судовому засіданні було встановлено, що сторони у період з початку 2002 року проживали однією сім'ю, вели спільний побут, разом відпочивали, і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, після того офіційно одружились і продовжували жити разом однією сім'єю до їх офіційного розлучення.

Це рішення суду набуло законної сили на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року (т.2 цивільної справи №359/2360/13-ц а.с.138-140), за змістом якої встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 2003 року проживали однією сім'ї у квартирі АДРЕСА_1 без шлюбу.

Дані висновки суду підтверджуються дослідженими в даному судовому засіданні письмовими матеріалами вищевказаної цивільної справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'ї без реєстрації шлюбу, визнання земельної ділянки та будинку спільним майном, визнання права власності № 359/2360/13-ц, а саме: - тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_7, виданою 10 жовтня 2003 року, за змістом якої на час її видачі відповідач ОСОБА_11 була зареєстрована в АДРЕСА_3 (т.1 цивільної справи №359/2360/13-ц - а.с.11); довідкою КП КОР «Західне бюро технічної інвентаризації» від 16.12.2013 №573, відповідно до якої в період з 12.02.1998 року по 12.12.2003 року за ОСОБА_5 було зареєстровано нерухоме майно по вул.Зарічна (бувша Народовольців), буд.12, яке 18.11.2003 року було відчужене згідно договору купівлі-продажу (т.2 цивільної справи №359/2360/13-ц - а.с.23); довідкою КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у м.Києві ради від 05.12.2012 №334, за змістом якої ОСОБА_6 з 03.12.2003 року по 10.04.2007 року була зареєстрована в АДРЕСА_2 (т.1 цивільної справи №359/2360/13-ц - а.с.12); розрахунковими накладними від 9 лютого 2003 року на ім'я отримувача ОСОБА_5, адреса АДРЕСА_1, та від 18 лютого 2003 року на ім'я отримувача ОСОБА_11, адреса АДРЕСА_1, про придбання меблів у мебельному салоні «Ярес» (т.1 цивільної справи №359/2360/13-ц - а.с.19, 19-зворот, 20); даними паспорта ОСОБА_5, який з 15.11.2005 року був зареєстрований в АДРЕСА_4 (т.1 цивільної справи №359/2360/13-ц - а.с.10), а також довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в м.Києві, відповідно до якої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, була до 05.03.2013 року зареєстрована в АДРЕСА_4 (т.1 цивільної справи №359/2360/13-ц - а.с.31).

Той факт, що житловий будинок, в якому станом на 10 жовтня 2003 року була зареєстрована відповідач ОСОБА_6, в АДРЕСА_3, належав відповідачу ОСОБА_5 також підтверджується договором купівлі-продажу будинку від 18 листопада 2003 року (а.с.177), за змістом якого на момент укладення цього договору, будинок належав продавцю - ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого Кізім С.О., приватним нотаріусом Васильківського нотаріального округу Київської області 23 січня 1996 року, реєстр за №156, зареєстрованого в Фастівському міжрайонному бюро техінвентаризації, в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно під реєстраційним номером 3003246 , в книзі №16 номер запису 5085.

За змістом дослідженого судом договору купівлі-продажу квартири від 19 вересня 2005 року, посвідченого Коваленко Н.Є., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3114, зареєстрованого в Комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 23 вересня 2005 року, ОСОБА_5 придбав у власність квартиру під АДРЕСА_4 (а.с.39).

Відповідно до п.3 вказаного Договору купівлі-продажу, продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 1262500 (один мільйон двісті шістдесят дві тисячі п'ятсот) гривень, що за курсом НБУ на дату укладення цього договору складає 250000 (двісті п'ятдесят тисяч) доларів США).

Згідно з договором дарування квартири від 14 листопада 2011 року, посвідченого Коваленко Н.Є., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №2803 (т.1 цивільної справи №359/2360/13-ц - а.с.112-113), вказана квартира належала дарувальнику на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири, укладеного 19 вересня 2005 року Коваленко Н.Є., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3114, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів та в Комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 23 вересня 2005 року.

Відповідно до п.1.7 Договору дарування, відчужувана квартири є об'єктом права спільної сумісної власності дарувальника та ОСОБА_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_1, якою надана заява про згоду на дарування вищезазначеної квартири, укладенні та підписанні цього договору Дарування, справжність підпису на якій засвідчена Коваленко Н.Є., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 14 листопада 2011 року за реєстровим №2802 (т.1 цивільної справи №359/2360/13-ц - а.с.112-зворот).

Крім того, з матеріалів дослідженої в судовому засіданні цивільної справи №369/2360/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'ї без реєстрації шлюбу, визнання земельної ділянки та будинку спільним майном, визнання права власності, а саме: додатків до пояснень по справі представника ОСОБА_6 -ОСОБА_14 - виписок з рахунків, відкритих в АТ «ВАБанк» на ім'я ОСОБА_6 (т.1 цивільної справи №359/2360/13-ц - а.с.138-144,152-153),- встановлено, що на рахунок відповідача ОСОБА_6 були внесені кошти: 26.03.2004 року - 20000 доларів США; 04.06.2004 року - 38000 доларів США.

Встановлено, що рахунок на ім'я ОСОБА_6 в АТ «ВАБанк» був закритий 23.08.2005 року, а знята з рахунку суму становила 102438 доларів США (т.1 цивільної справи №359/2360/13-ц - а.с.153).

Даючи оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам та встановленим на підставі цих доказів фактичним обставинам справи, суд прийшов до висновку, що позивачами та відповідачем ОСОБА_5 надано достатньо належним і допустимих доказів, які підтверджують ті обставини, що відповідачем ОСОБА_5 були отримані у позивачів зазначені ними кошти на підставі складених відповідачем ОСОБА_5 розписок та укладеними сторонами письмовими договорами, умови яких не суперечать вимогам ст.631 ч.3 ЦК України, а кошти, отримані в якості позики, використані ОСОБА_5 та його колишньою дружиною ОСОБА_11 в інтересах їх сім'ї на придбання квартири в АДРЕСА_4.

При цьому, судом враховано, що зі змісту складених відповідачем розписок та укладених між позивачами та відповідачем ОСОБА_5 договорів позики вбачається як сам факт отримання відповідачем від позивачів в борг зазначених ними коштів, так і дата отримання, а саме: 26.03.2004 року - 20000 доларів США від позивача ОСОБА_3, 04.06.2004 року - 38000 доларів США від позивача ОСОБА_2, 23.06.2004 року - 15000 доларів США від позивача ОСОБА_4, 16.09.2005 року - 120000 доларів США від позивача ОСОБА_1, всього на загальну суму, еквівалентну 173000 доларам США.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

При цьому суд враховує, що відповідно до частин першої та другої ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В зв'язку з цим розписки відповідача про отримання в борг грошових коштів від позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_4, є документами, які видаються боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей (а.с.7,139).

Крім того суд враховує, що укладення сторонами письмових договорів позики після фактичного отримання відповідачем ОСОБА_5 коштів у борг та наявне у договорах застереження, що умови договору застосовуються до правовідносин між ними, які виникли до його укладення, не суперечить чинному законодавству та що укладені розписки та договору містять необхідні відомості щодо дати передачі коштів, їх кількості та обов'язку відповідача їх повернути позичальникам у певний строк (а.с.7-зворот, 76 -зворот, 113, 139-зворот).

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому суд також враховує, що за змістом ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні та, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з частинами першою, другою ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Згідно з поясненнями позивачів та відповідача ОСОБА_5, останній не виконав зобов'язання щодо повернення позики, що підтверджується також тим фактом, що оригінали розписок були надані позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Будь-яких доказів, які б спростовували ці твердження, а саме, що борг за договорами позики було погашено, суду не надано та не зазначено джерел їх здобуття.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України).

Відповідно до положень ч. 4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Отже, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.

Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби.

Враховуючи, що факт використання отриманих відповідачем ОСОБА_5 у борг від позивачів коштів на придбання квартири в АДРЕСА_4 повністю доведений в судовому засіданні достатніми, належними і допустимими доказами, суд прийшов до висновку, що укладені між позивачами та відповідачем ОСОБА_5 договори позики від 26.03.2004 року про отримання позики в сумі 20000 доларів США від позивача ОСОБА_3, від 04.06.2004 року про отримання позики в сумі 38000 доларів США від позивача ОСОБА_2, від 23.06.2004 року про отримання позики в сумі 15000 доларів США від позивача ОСОБА_4, та від 16.09.2005 року позики в сумі 120000 доларів США від позивача ОСОБА_5,- відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України створюють рівні по відношенню до обов'язків ОСОБА_5 обов'язки для відповідача ОСОБА_11 повернути одержані за договором позики кошти.

Так, факт використання отриманих відповідачем ОСОБА_5 у борг від позивачів коштів на придбання квартири в АДРЕСА_4, а також використання цієї квартири в інтересах сім'ї, підтверджується встановленими в судовому засіданні фактом реєстрації відповідачів у вказаній квартирі, тим фактом що ця квартира визнавалась відповідачами спільним сумісним майно подружжя та була подарована відповідачем ОСОБА_5 ОСОБА_10 - дочці відповідача ОСОБА_11 за нотаріально посвідченою згодою останньої, змістом розписок та укладеними між позивачами та відповідачем ОСОБА_5 договорами позики, а також даними щодо надходжень коштів на рахунок ОСОБА_6 після отримання їх у борг її чоловіком ОСОБА_5, з яким вона проживала на той час однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що було встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, а також даними про вартість квартири, придбаної за рахунок отриманих у позивачів коштів, яка на дату її купівлі-продажу становила суму, еквівалентну 250000 доларам США, яка є співмірною із загальною сумою отриманих відповідачем ОСОБА_5 від позивачів коштів.

При цьому суд зазначає, що будь-яких доказів на підтвердження того, що вказана квартира в АДРЕСА_4 була придбана подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за рахунок інших коштів, а не отриманих відповідачем ОСОБА_5 в якості позики у позивачів, суду надано не було та не зазначено джерел їх здобуття.

З урахуванням викладеного, а також вищенаведених вимог ст.533 ЦК України та враховуючи вимоги ст.11 ЦПК України, суд приходить до висновку, що заявлені позивачами позовні вимоги щодо стягнення суми боргу в національній валюті України - в гривнях підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог, оскільки згідно офіційного курсу долара США, встановленого НБУ на дату ухвалення рішення, 100 доларів США становить 2489,8078 гривні, в той час, як позивача в своїх розрахунках брали курс долара США по відношенню до гривні 1 долар - 23 гривні 50 копійок.

Правильність розрахованих позивачами сум заборгованості перевірена судом : заборгованість відповідачів перед позивачем ОСОБА_1 становить 2820000 гривень (120000 доларів СШАх23,50 грн.); заборгованість відповідачів перед позивачем ОСОБА_3 становить 470000 гривень (20000доларів СШАх23,50грн.); заборгованість відповідачів перед позивачем ОСОБА_2 становить 893000 гривні (38000доларів СШАх23,50грн.), заборгованість відповідачів перед позивачем ОСОБА_4 становить 352500 гривень (15000доларів СШАх23.50 грн.).

Відповідно до вимог ч.1 та ст.88 ЦПК України позивачу, на користь якого ухвалено рішення, має бути присуджені понесені ним і документально підтверджені судові витрати; якщо позивача, на користь якого звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в доход держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З урахуванням викладеного, понесені позивачами ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4700 гривень (а.с.69), в сумі 6890 гривень (а.с.106), в сумі 3525 гривень (а.с.132) відповідно, підлягають стягненню з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_11 в рівних частках, та, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, належний до сплати судовий збір в сумі 6890 гривень, підлягає стягненню з відповідачів в рівних частка на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 169, 209, 212, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення боргу за договорами позики- задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2, та ОСОБА_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків -НОМЕР_1, на користь ОСОБА_7, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3, гроші в сумі 2820000 гривень (два мільйони вісімсот двадцять тисяч гривень) в рівних долях по 1410000 гривень (одному мільйону чотириста десять тисяч гривень) з кожного, а також судовий збір на користь держави по 3445 гривень (три тисячі чотириста сорок п'ять гривень) з кожного.

Стягнути з ОСОБА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2, та ОСОБА_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків -НОМЕР_1, на користь ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4, гроші в сумі 470000 гривень (чотириста сімдесят тисяч гривень) в рівних долях по 235000 гривень (двісті тридцять п'ять тисяч гривень) з кожного, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4700 гривень (чотири тисячі сімсот гривень) по 2350 гривень (дві тисяч триста п'ятдесят гривень) з кожного.

Стягнути з ОСОБА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2, та ОСОБА_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків -НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5, гроші в сумі 893000 гривень (вісімсот дев'яносто три тисячі гривень) в рівних долях по 446500 гривень (чотириста сорок шість тисяч п'ятсот гривень) з кожного, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6890 гривень (шість тисяч вісімсот дев'яносто гривень) по 3445 гривень (три тисячі чотириста сорок п'ять гривень) з кожного.

Стягнути з ОСОБА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2, та ОСОБА_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків -НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6, гроші в сумі 352500 гривень (триста п'ятдесят дві тисячі п'ятсот гривень) в рівних долях по 176250 гривень (сто сімдесят шість тисяч двісті п'ятдесят гривень) з кожного, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3525 гривень (три тисячі п'ятсот двадцять п'ять гривень) по 1767 гривень 50 копійок (одна тисяча сімсот шістдесят сім гривень п'ятдесят копійок) з кожного.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга Апеляційному суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.В.Муранова-Лесів