Ухвала суду № 59670205, 10.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

10 серпня 2016 року м. Київ К/800/21885/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Черпак Ю.К., розглянувши матеріали касаційної скарги Перечинської загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІ ступенів Закарпатської обласної ради на постанову Перечинського районного суду Закарпатської області від 4 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року у справі за позовом прокурора Перечинського району Закарпатської області в інтересах дитини, позбавленої батьківського піклування, - ОСОБА_1 до Перечинської загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІ ступенів Закарпатської обласної ради, треті особи: Служба у справах дітей Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, Перечинський професійний ліцей про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,

встановив :

Постановою Перечинського районного суду Закарпатської області від 4 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Перечинської загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІ ступенів Закарпатської обласної ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року № 2342-IV (далі - Закон № 2342) у розмірі 6998 грн та зобов'язано нарахувати і виплатити цю допомогу у вказаному розмірі.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є дитиною, яка позбавлена батьківського піклування, та до 17 червня 2014 року навчався у Перечинській загальноосвітній школі-інтернат І-ІІ ступенів Закарпатської обласної ради, звідки відрахований відповідно до наказу від 17 червня 2014 року № 01-03/88 у зв'язку з закінченням навчання.

Згідно з пунктом 5 вказаного наказу, а також платіжної відомості за серпень 2014 року позивачу, як випускнику школи-інтернату, виплачено грошову допомогу в розмірі 718 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 1994 року № 226 (далі - Постанова № 226)

21 травня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до прокурора Перечинського району Закарпатської області про вжиття заходів для захисту його прав щодо недоплаченої грошової допомоги, який в інтересах позивача предявив даний позов.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачу, як випускнику навчального закладу із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування грошова допомога мала бути виплачена відповідно до положень статті 8 Закону № 2342 у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, тобто 7716 грн, а не 718 грн, як виплачено відповідачем. При цьому, посилання відповідача на Положення № 266 є необгрунтованими, оскільки її положення не відповідають Закону № 2342, який має вищу юридичну силу.

Частиною першою статті 8 Закону № 2342 встановлено, що держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа. Витрати на фінансування заходів щодо соціального забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа передбачаються в Державному бюджеті України окремим рядком (частина 2 статті 9 цього Закону).

Частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV визначено, що випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.

Абзацом 16 статті 1 Закону № 2342-IV передбачено, що випускники закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - особи, які перебували на повному державному забезпеченні у закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і закінчили своє перебування у зазначеному закладі у зв'язку із закінченням навчання.

При цьому, частина 7 статті 8 Закону № 2342-IV встановлює обов'язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів, не розмежовуючи їх на окремі категорії - тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, та тих, хто працевлаштувався та інші. Отже, сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановленої законом.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років у 2014 році становив 1286 грн. Отже, виходячи з аналізу вищенаведених норм, позивач при випуску із вказаного навчального закладу повинен був отримати одноразову грошову допомогу не менше чим 7716,00 грн, а не 718 грн, як йому було виплачено відповідачем.

Відповідно допідпункту 1 пункту 13 Постанови № 226 дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, особам з їх числа, а також учням та студентам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків і перебували на повному державному утриманні в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, при вступі на навчання до професійно-технічних та вищих навчальних закладів видається безоплатно за рахунок коштів тих закладів, які вони закінчили, комплект нового одягу і взуття на суму не менш як 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також грошова допомога в розмірі не менш як 2,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Учні та студенти зазначеної категорії зараховуються на повне державне утримання в навчальних закладах, до яких вони вступили, і в період навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів забезпечуються безоплатно продуктами харчування, одягом.

Проте, відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону № 2342-IV закони України та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Розмір одноразової грошової допомоги, який підлягає виплаті при випуску з навчального закладу, на забезпеченні якого перебували, зокрема, діти, позбавлені батьківського піклування, та визначений Законом, не узгоджується з розміром такої одноразової грошової допомоги за Положенням № 226.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над іншими підзаконними нормативними актами, та оскільки норми Положення № 226 прийняті до набрання чинності Законом № 2342 та не приведені у його відповідність, при вирішенні спірного питання підлягають застосуванню норми Закону № 2342-IV, згідно якого одноразова грошова допомога підлягає виплаті позивачу у розмірі 6 прожиткових мінімумів.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки позивач після закінчення школи-інтернату, не був працевлаштований, а продовжив навчання у Перечинському професійному ліцеї, то виплата йому спірної допомоги у розмірі 718 грн є правомірною.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 213 КАС України касаційна скарга має містити обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права та як вони вплинули на правильність вирішення справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не навів підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Перечинської загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІ ступенів Закарпатської обласної ради на постанову Перечинського районного суду Закарпатської області від 4 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року у справі за позовом прокурора Перечинського району Закарпатської області в інтересах дитини, позбавленої батьківського піклування, - ОСОБА_1 до Перечинської загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІ ступенів Закарпатської обласної ради, треті особи: Служба у справах дітей Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, Перечинський професійний ліцей про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.К. Черпак