Рішення № 59665476, 03.08.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2016 р.Справа № 916/751/16

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Я.О. Заболотній

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача - не з'явився,

від третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Одеська міська рада, про розірвання договору та стягнення 247400,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 01.08.2016 р. оголошувалась перерва до 03.08.2016 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів" про розірвання укладеного між сторонами договору № 117/06 від 26.09.2006 р. та стягнення 65215,48 грн. на повернення оплати за вказаним договором, 59998,24 грн. штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань, 36656,13 грн. господарської санкції у вигляді відсотків на рівні облікової ставки НБУ за весь період користування грошима, 8392,65 грн. - 3% річних за весь час користування грошима, 68045,60 грн. збитків у вигляді різниці між сумою боргу з урахуванням індексу інфляції та сумою боргу без урахування індексу інфляції, 9091,90 грн. завданої моральної шкоди, 23,56 грн. банківських витрат у зв'язку зі сплатою судового збору. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

ОСОБА_1 зареєстрована 23.12.1999 р. Одеською міською радою як фізична особа-підприємець, про що їй видано свідоцтво серії В01 № 631689.

29.01.2003 р. ОСОБА_1 було придбано у ВАТ "Верстатонормаль" за договором купівлі-продажу спорудження, мостіння, огорожі, нежилі будівлі загальною площею 1431 кв.м, що знаходились на земельній ділянці розміром 6 994 кв.м в АДРЕСА_2. Право власності ОСОБА_1 на зазначений об'єкт нерухомості було зареєстроване під № 24 неж, рядок 11, в реєстрі 1526 КП ОМБТІ та РОН.

Як зазначає позивач, 12.02.2003 р. ОСОБА_1 було подане звернення до Одеського міського голови ОСОБА_3 щодо надання займаної під будівлями, спорудами, мостіннями, садом, тощо земельної ділянки площею 6994,00 кв.м., необхідної для обслуговування нерухомого майна і обнесеної огорожею, в оренду з наступним викупом. Але замість надання права на розробку проекту відведення і внесення питання на розгляд сесії ОМР, була дана формальна відписка про "вирішення питання в робочому порядку".

В подальшому ОСОБА_1 02.02.2006 р. отримала лист-направлення № 199 начальника Одеського міського управління земельних ресурсів, згідно якого ОСОБА_1 було надано дозвіл замовити у КП 3КБ при УЗР підготовчі землевпорядні роботи по земельній ділянці по АДРЕСА_2.

26.09.2006 р. позивач уклав з виконавцем - КП "Земельно-кадастрове бюро при управлінні земельних ресурсів" договір № 117/06 на виконання із дотриманням діючого законодавства комплексу геодезичних та землевпорядних робіт по проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_2. Згідно вказаного договору відповідач як виконавець зобов'язався виконати роботи, а замовник - прийняти і оплатити їх.

Також 26.09.2006 р. КП ЗБК при УЗР надало ОСОБА_1 рахунок № 170 на передоплату проектних робіт по договору № 117/06 в сумі 11127,42 грн., який було позивачем сплачено 02.10.2006 р. Як стверджує позивач, в грудні 2015 р. ОСОБА_1 стало відомо, що 04.12.2006 р. КП 3КБ при УЗР уклало із ЗАТ ВБМО "Одесбуд" інший договір - №150/06 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 11705,37 кв.м в оренду для будівництва секційного 12-14-поверхового жилого будинку за адресою: АДРЕСА_2. Частина земельної ділянки із тої, що хотів отримати "Одесбуд" під проектуванні забудову будинку з будівельним № 2, розміром у 1347,03 кв.м, знаходилась в межах огорожі належних позивачу нежитлових будівель і споруд по АДРЕСА_2. Тому виконання договору № 150/06 від 04.12.2006 р. робило неможливим підготовку проекту землеустрою на замовлення ОСОБА_1 за договором №117/06 від 26.09.2006 р. і виготовлення землевпорядної документації було зупинене, не розпочавшись.

17.08.2007 р. КП 3КБ при УЗР завершило виготовлення проекту землеустрою для ЗАТ ВБМО "Одесбуд" за договором № 150/06 від 04.12.2006 р. Разом з тим позивач вказує, що 12.02.2012 р. між ОСОБА_1 та ТОВ "ВБМО "Одесбуд" було укладено договір щодо пайової участі у будівництві житла в мікрорайоні 1-6 "Ближні Млини" в місті Одесі, за яким позивач надав відмову від права на оренду земельної ділянки площею 1347,03 кв.м і забудовнику як пайовий внесок в будівництво житла було передане належне позивачу майно: спорудження, мостіння, фруктовий сад, огорожа, якою були обмежені розміри земельної ділянки зазначеної площі по АДРЕСА_2.

14.03.2012 р. ОСОБА_1 було ініційовано обговорення з КП 3КБ при УЗР ситуації невиконання останнім договору № 117/06 від 26.09.2006 р. КП 3КБ при УЗР в особі директора О.В. Корженка погодилось виконати цей договір за умови підписання додаткової угоди та додатків до неї. Зазначені зміни до договору №117/06 у вигляді додаткової угоди від 14.03.2012 р. та додатки були підписані директором КП 3КБ при УЗР О.В. Корженком та ОСОБА_1 Також 14.03.2012 р. директор КП 3КБ при УЗР Корженко О.В. надав позивачу рахунок № 00031 від 14.03.2012 р. на передплату за "комплекс землевпорядних робіт" 22684,51 грн., в тому числі ПДВ розміром 3780,75 грн., який було сплачено позивачем через термінал С0125797 Райффайзен Банку Аваль разом з банківською комісією у 45,37 грн. Але, за ствердженнями позивача, це не призвело до виконання робіт.

Як стверджує позивач, посилаючись на брак коштів, пов'язаних з їх використанням попереднім керівництвом, директор КП 3КБ при УЗР Євтушек В.В. попросила позивача сплатити у якості передплата рахунок № 00088 від 29.10.2012 р. за "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки" на суму 22684,51 грн., включно із ПДВ. Так, 31.10.2012 р. через АБ «Південний» відповідачу було перераховано 22684,51 грн. зі сплатою банку комісії у розмірі 226,85 грн.

В подальшому 25.06.2014 р. Одеською міською радою було прийнято рішення № 5175-VI "Про надання дозволу фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,6342 га за адресою: АДРЕСА_2, для експлуатації та обслуговування офісних та допоміжних будівель та господарських приміщень невиробничого призначення". Зазначене рішення Одеської міської ради 11.09.2014 р. позивачем було передане КП 3КБ УЗР (вх. № 088 від 11.09.2014 р.).

Однак, КП 3КБ при УЗР вкотре зупинило виконання робіт по спірному договору, хоча збільшену договірну вартість робіт на 8673,42 грн. на підставі додаткової угоди до спірного договору позивачем було перераховано через КБ "Південний" як "оплату за роботи по проекту землеустрою". Відтак, за ствердженнями позивача, загальна договірна вартість робіт по договору № 117/06 від 26.09.2006 р. досягла 65215,48 грн., а в перерахунку до долару США за курсом НБУ продовж 2006-2015 рр. було сплачено 8437,16 дол. США, що станом на 01.03.2016 р. становить в еквіваленті 228603,18 грн.

Як зазначає позивач, на підставі укладеного з відповідачем договору позивачем було сплачено 65215,48 грн., але проекту землеустрою не отримано, що свідчить, на думку позивача, про порушення його прав, що стало підставою для звернення до суду із заявленим позовом.

Наразі позивач зазначив, що 14.12.2015 р. ним була передана Одеському міському голові Труханову Г.Л. заява від 11.12.2015 р. з проханням звільнити із займаної посади директора КП 3КБ при УЗР Євтушек В.В. за однократне грубе порушення посадових обов'язків, виходячи із грубого порушення службової етики, наполягання використання фіктивних документів про встановлення меж земельної ділянки та прийняття на зберігання межових знаків, службової недбалості, що потягнула тривале невиконання укладеного договору на виготовлення землевпорядної документації за адресою: АДРЕСА_2, на замовлення ОСОБА_1 Проте, відповіді на вказану заяву не надано, натомість Одеською міською радою 16.12.2015 р. прийнято рішення про ліквідацію КП 3КБ при УЗР.

Крім того, разом з позовною заявою позивачем було подано до господарського суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме і нерухоме майно відповідача, а також кошти в банківських установах відповідача. В обґрунтування вказаної заяви позивач посилався на те, що 16.12.2015 р. Одеською міською радою прийнято рішення № 68-VІІ „Про припинення шляхом ліквідації комунального підприємства „Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів" з посиланням на нерентабельність і недоцільність подальшої діяльності вказаного підприємства. Так, позивач вказує, що з огляду на вказану в рішенні міськради нерентабельність підприємства, тривале невиконання спірного договору № 117/06 від 26.09.2006 р., а також враховуючи відсутність звіту щодо витрати призначених для виготовлення проекту землеустрою коштів, в разі задоволення позову можуть виникнути труднощі з виконанням рішення суду. Відтак, на думку заявника, існує потреба у застосуванні заходів забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.06.2016 р. позовну заяву ФОП ОСОБА_1 прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/751/16, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Подану разом з позовом вищевказану заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову судом залишено без задоволення з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Не допускається накладення арешту на майно, на яке накладено арешт відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами. Види забезпечення позову можуть використовуватися господарським судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, заборона вчиняти дії має стосуватися лише пакета акцій, безпосередньо пов'язаного з предметом спору. Не допускається забезпечення позову заходами, не передбаченими цим Кодексом.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Викладене знайшло своє відображення у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (із змін. та доповн.).

Разом з тим, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, оцінюючи ймовірність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої позивачем заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки посилання позивача на тривале невиконання спірного договору, відсутність звіту щодо витрати призначених для виготовлення проекту землеустрою коштів, не свідчить про імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду з даного спору в разі невжиття таких заходів. Більш того, заявником не надано жодних доказів на підтвердження існування імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Так, позивач не довів існування обставин для вжиття відповідних заходів. Відтак, суд вважає, що незастосування вказаних у заяві заходів забезпечення позову не утруднить виконання та не призведене до невиконання рішення господарського суду з даного спору. За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення заявленого позову.

Також позивачем у позовній заяві було вказано Одеську міську раду як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Враховуючи те, що відповідач є комунальним підприємством, рішення про ліквідацію якого прийнято засновником - Одеською міською радою, яка виступає від імені територіальної громади м. Одеси як власника комунального майна, суд дійшов висновку, що рішення суду з даного спору може вплинути на права або обов'язки Одеської міської ради стосовно відповідача.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 20.07.2016 р. до участі у справі № 916/751/16 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Одеську міську раду, при цьому розгляд справи відкладено.

Відповідачі відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за адресою, що значиться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані поштові повідомлення про вручення ухвал суду.

Третя особа пояснення по справі не надала, також представник третьої особи у судове засідання не з'явився, у зв'язку з чим з'ясувати його думки стосовно заявленого позову не уявляється можливим.

У зв'язку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

23.12.1999 р. ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію ФОП серії В01 № 631689 (а.с. 100 т. 1).

На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.01.2003 р. (а.с. 101 т. 1), укладеного між ВАТ „Верстатонормаль" та гр. ОСОБА_1, останньою були придбані нежилі будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, які в цілому складаються з дитячого садку, зазначеного на схематичному плані під літ. „А", пральні - літ. „Б", кухні - літ. „В", їдальні - літ. „Д", котельної - літ. „М", мостіння - І, басейнів - ІІ-ІІІ, огороджень - № 1-6, загальною площею 1431 кв.м, розташованих на земельній ділянці розміром 6994 кв.м. Вказаний договір посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І. 29.01.2003 р. за реєстр. № 882. При цьому право власності ОСОБА_1 на зазначений об'єкт нерухомості було зареєстроване 20.01.2003 р. КП „ОМБТІ та РОН" під № 24 неж, стр. 11, реєстр. № 1526.

Після придбання вказаної нерухомості ОСОБА_1 звернулась до Одеського міського управління земельних ресурсів з проханням щодо відведення їй земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_2.

Одеським міським управлінням земельних ресурсів було надано СПД ОСОБА_1 дозвіл від 02.02.2006 р. за вих. № 199 на виконання землевпорядних робіт (підготовчі роботи) по земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 103 т. 1). Виконавцем вказаних робіт визначено КП „Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів".

26 вересня 2006 р. між Комунальним підприємством „Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів" (виконавець) та СПД ОСОБА_1 (замовник) було укладено договір № 117/06 (а.с. 104-106 т. 1), відповідно до п. 1.1 якого відповідач як виконавець зобов'язується виконати з дотриманням вимог діючого законодавства комплекс геодезичних і землевпорядних робіт по проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, а позивач як замовник - прийняти та оплатити виконані роботи. Технічні, економічні, та інші вимоги до проекту, викладені в завданні на виконання робіт, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору етапи та строки виконання робіт визначаються узгодженим сторонами календарним планом виконання робіт. Отриманий внаслідок виконання договору проект є власністю замовника (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 1.6 договору всі необхідні узгодження по проекту в організаціях здійснюються виконавцем самостійно, у тому числі формування обмінного файлу і направлення проекту на державну землевпорядну експертизу. Замовник зобов'язується сплатити рахунки за такі узгодження по рахункам, виставленими відповідними організаціями.

В п. 2.1 договору загальна вартість робіт за договором складає 22254,83 грн., в тому числі ПДВ - 3709,14 грн. Загальна вартість робіт визначається у відповідності з протоколом узгодження договірної ціни на виконання робіт, яка складається на підставі погодженого сторонами кошторису на виконання робіт.

За умовами п. 2.2 договору замовник упродовж 5 робочих днів з дня підписання договору зобов'язується здійснити передоплату у розмірі 50% загальної вартості робіт за договором шляхом перерахуванням сум у розмірі 11127,42 грн., в т.ч. ПДВ - 1854,57 грн., на поточний рахунок виконавця. Решта частина суми в розмірі 11127,42 грн., в т.ч. ПДВ - 1854,57 грн., перераховується замовником впродовж трьох днів з моменту отримання попереднього рішення виконкому м. Одеси на розробку проекту відводу, згідно виставленого рахунку виконавцем.

Відповідно до п. 2.3 договору вартість робіт підлягає уточненню в процесі виконання робіт у зв'язку з інфляційними процесами, незалежними від діяльності виконавця. Порядок подорожчання визначається за згодою сторін. Якщо з причин, незалежних від виконавця, відбудеться зміна строків виконання робіт, що тягне за собою збільшення їх вартості, то така зміна має бути відображена у додатковій угоді до цього договору (п. 2.4 договору).

Згідно п. 3.1 договору приймання виконаних робіт по цьому договору оформлюється актом прийому-передачі робіт в момент передачі проекту замовнику для формування обмінного файлу. Замовник зобов'язаний підписати акт на протязі 3-х календарних днів з дня отримання проекту (п. 3.2 договору). У випадку відмови від підписання акта прийому-передачі замовник складає впродовж 5-ти днів протокол розбіжностей.

В п. 4.1 договору передбачено, що роботи за договором виконуються згідно з календарним планом виконання робіт (додаток 2), що є невід'ємною частиною договору. Початком робіт є дата зарахування платежу на рахунок виконавця і надання замовником вихідних даних, вказаних в додатку 4 (п. 4.2 договору).

За умовами п. 4.3 договору вихідні дані у відповідності з додатком 4 замовник зобов'язаний надати виконавцю впродовж 5 робочих днів з моменту підписання цього договору.

Відповідно до п. 4.4 договору при несвоєчасному наданні замовником вихідних даних на строк до одного місяця, строк закінчення робіт в календарному плані виконання робіт відповідно продовжується на строк затримки надання даних, що оформлюється додатковою угодою, підписаною сторонами.

Згідно п. 4.5 договору виконавець має право виконати роботи достроково. Оплата в цьому разі проводиться в погоджений сторонами строк.

Як передбачено п. 9.1 договору, останній вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами зобов'язань. Зміни до договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, які оформлюються додатковою угодою до цього договору (п. 9.2) договору.

Крім того, між сторонами договору були складені та підписані завдання на виконання робіт (додаток 1), календарний план робіт (додаток 2), протокол згоди про договірну ціну на проектну продукцію (додаток 3), перелік вихідних даних (додаток 4) (а.с. 107-110 т. 1).

Перелік та види робіт визначені сторонами у зведеному кошторисі на проектні (вишукувальні) роботи (а.с. 111 т. 1), а також в кошторисі № 1 на проектні (вишукувальні) роботи (топографо-геодезичні роботи по проекту відводу земельної ділянки) (а.с. 112 т. 1), кошторисі № 2 на проектні (вишукувальні) роботи (землевпорядні роботи по проекту відводу земельної ділянки) (а.с. 113 т. 1), які є додатками до вказаного договору № 117/06.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами договір № 117/06 є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

При цьому з огляду на зміст правовідносин суд зазначає, що вказаний договір за своєю суттю відповідає зобов'язальним правовідносинам, що виникають з договорів підряду на проведення проектних та пошукових робіт.

Відповідно до ст. 887 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 890 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний: виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором; погоджувати готову проектно-кошторисну документацію із замовником, а в разі необхідності - також з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування; передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошукових робіт; не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну документацію іншим особам; гарантувати замовникові відсутність у інших осіб права перешкодити або обмежити виконання робіт на основі підготовленої за договором проектно-кошторисної документації.

Так, за положеннями ст. 889 вказаного Кодексу замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт: сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом; використовувати проектно-кошторисну документацію, одержану від підрядника, лише для цілей, встановлених договором, не передавати проектно-кошторисну документацію іншим особам і не розголошувати дані, що містяться у ній, без згоди підрядника; надавати послуги підрядникові у виконанні проектних та пошукових робіт в обсязі та на умовах, встановлених договором; брати участь разом з підрядником у погодженні готової проектно-кошторисної документації з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування; відшкодувати підрядникові додаткові витрати, пов'язані із зміною вихідних даних для проведення проектних та пошукових робіт внаслідок обставин, що не залежать від підрядника; залучити підрядника до участі у справі за позовом, пред'явленим до замовника іншою особою у зв'язку з недоліками складеної проектної документації або виконаних пошукових робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, після укладення сторонами по справі вказаного договору № 117/906 відповідачем було виставлено позивачу рахунок № 170 від 26.09.2006 р. на передоплату проектних робіт в сумі 11127,42 грн. (а.с. 114 т. 1), що становило 50% від обумовленої загальної вартості робіт, як передбачено п. 2.2 договору. Вказаний рахунок був оплачений позивачем згідно квитанції від 02.10.2006 р. на суму 11127,42 грн. (а.с 115 т. 1)

Так, згідно з календарним планом робіт, який є додатком № 2 до договору (а.с. 108 т. 1), відповідач як виконавець мав здійснити геодезичні роботи протягом 4 місяців від дати зарахування платежу на його рахунок та надання позивачем як замовником вихідних даних, що вказані у додатку № 4 до договору, а землевпорядні роботи - протягом 2-х місяців з моменту отримання виконавцем необхідних узгоджень, рішень та висновків.

Між тим в матеріалах справи відсутні будь-які докази здійснення відповідачем як виконавцем будь-яких робіт за укладеним з позивачем договором № 117/06 на протязі 2006-2011 рр.

За ствердженнями позивача, така тривала зупинка у виконанні робіт була обумовлена наступними обставинами. Так, 04.12.2006 р. між відповідачем та ЗАТ ВБМО "Одесбуд" було укладено договір № 150/06 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 11705,37 кв.м в оренду для будівництва секційного 12-14-поверхового жилого будинку за адресою: АДРЕСА_2. Частина земельної ділянки, на яку претендував "Одесбуд" під проектуванні забудову будинку з будівельним № 2 у розмірі 1347,03 кв.м, знаходилась в межах огорожі належних позивачу нежитлових будівель і споруд по АДРЕСА_2. Тому виконання договору № 150/06 від 04.12.2006 р. робило неможливим підготовку проекту землеустрою на замовлення ОСОБА_1 за договором №117/06 від 26.09.2006 р. і виготовлення землевпорядної документації було зупинене, не розпочавшись. 17.08.2007 р. КП „ЗКБ при УЗР" завершило виготовлення проекту землеустрою для ЗАТ ВБМО "Одесбуд" за договором № 150/06 від 04.12.2006 р. (витяги з проекту а.с. 117-118 т. 1).

Наразі з матеріалів справи вбачається, що в листі від 16.09.2008 р. (а.с. 122 т. 1) на адресу відповідача позивач просив невідкладно відновити і завершити роботи по спірному договору № 117/06, а також передати їх за актом.

Також у зв'язку з відмовою ЗАТ „ВБМО „Одесбуд" від будівництва 4-секційного 10-поверхового жилого будинку з вбудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_3 Одеською міською радою було прийнято рішення від 09.10.2008 р. № 3593-V „Про скасування рішення Одеської міської ради від 04.07.2007 р. № 1476-V „Про надання згоди ЗАТ „Виробниче будівельно-монтажне об'єднання „Одесбуд" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 0,73 га за адресою: АДРЕСА_3, для проектування й будівництва 4-секційного 10-поверхового жилого будинку з вбудованими приміщеннями" (а.с. 123 т. 1).

Разом з тим позивач вказує, що внаслідок тривалих перемов 12.02.2012 р. між ОСОБА_1 та ТОВ "ВБМО "Одесбуд" було укладено договір щодо пайової участі у будівництві житла в мікрорайоні 1-6 "Ближні Млини" в місті Одесі, за яким позивач надав відмову від права на оренду земельної ділянки площею 1347,03 кв.м і забудовнику як пайовий внесок в будівництво житла було передане належне позивачу майно: спорудження, мостіння, фруктовий сад, огорожа, якою були обмежені розміри земельної ділянки зазначеної площі по АДРЕСА_2. Вказаний договір позивачем до суду не надавався, у зв'язку з чим надати оцінку вказаним обставинам не уявляється можливим.

Наразі, за ствердженнями позивача, у березні 2012 року позивачем знов було обговорено з відповідачем питання щодо виконання спірного договору. Як наслідок вказаних обговорень, 14 березня 2012 р. між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода №15/12-юр до договору № 117/06 від 26.09.2006 р. (а..с 128 т. 1), згідно з якою сторони дійшли до згоди внести зміни до п. 2.1 та 2.2 та викласти їх в наступній редакції:

- „п. 2.1. Загальна вартість робіт за цим договори становить 56496,44 грн., у тому числі ПДВ - 9416,07 грн. Загальна вартість робіт визначається згідно з протоколом погодження договірної ціни на виконання робіт (додаток 3), що складається на підставі затвердженого сторонами кошторису. Враховуючи часткову оплату замовником робіт на суму 11127,42 грн., замовник зобов'язується сплатити виконавцю 45369,02 грн., у тому числі ПДВ - 7561,5 грн.

- „п. 2.2. Замовник у 3-х денний строк, починаючи з дня підписання додаткової угоди зобов'язується здійснити платіж виконавцю у розмірі 22684,51 грн., у тому числі ПДВ - 3780,75 грн. Замовник протягом 3-х банківських днів з дня підписання акта приймання - передачі виконаних топографо-геодезичних робіт зобов'язується здійснити повну оплату виконавцю робіт згідно з пунктом 2.1 договору в розмірі 22684,51 грн., у тому числі ПДВ - 3780,75 грн.".

Також у вказаній додатковій угоді сторони дійшли згоди внести зміни до календарного плану виконання робіт (додаток 2 до договору № 177/06 від 26.09.2006 р.) та викласти його в новій редакції. Наразі додатковою угодою передбачено, що строки, передбачені календарним планом, починають свій перебіг з 15 березня 2012 р.

Згідно з календарним планом виконання робіт (додаток 2 до договору №117/06 від 26.09.2006 р.) (а.с. 129 т. 1) в редакції додаткової угоди від 14.03.2012 р. виконання робіт передбачалось в 3 етапи: І топографо-геодезичні роботи - 3 календарних місяця з дня пред'явлення замовником необхідних документів; ІІ підготовчі роботи з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - 2 календарних місяця з дня пред'явлення замовником необхідних документів та отримання узгоджень, рішень та висновків; ІІІ проектно-вишукувальні роботи з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - 3 календарних місяця з дня пред'явлення замовником необхідних документів та отримання узгоджень, рішень та висновків.

Згідно протоколу погодження договірної ціни на виконання робіт (додаток 3) до договору №117/06 від 26.09.2006 р. (а.с. 130 т. 1) в редакції додаткової угоди від 14.03.2012 р. сторонами досягнута згода про розмір договірної ціни в сумі 56496,44 грн., у т.ч. ПДВ - 9416,07 грн. Вказаний протокол є підставою для взаємних розрахунків між виконавцем та змовником.

Також в якості додатків до додаткової угоди від 14.03.2012 р. сторонами підписані зведений кошторис (а.с. 131 т. 1), який в розділі 1 "Базова вартість" передбачав: "1. Топографо-геодезичні роботи - 22 297,29 грн.; 2.Землевпорядні роботи - 15 510,23 грн."; в Розділі 2 "Відрахування" - "податок на додану вартість 20% - 7 561,50 грн.", а всього по кошторису - 45369,02 грн. Крім того, сторонами до вказаної додаткової угоди від 14.03.2012 р. були підписані детальний кошторис на топографо-геодезичні роботи вартістю 22297,29 грн. з нарахуванням ПДВ - 4459,26 грн., всього на суму 26756,75 грн. (а.с. 132-134 т. 1), та детальний кошторис до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вартістю 151510,23 грн. з нарахування ПДВ у розмірі 3102,05 грн., всього на суму 18612,28 грн. (а.с .135-136 т. 1). Відтак, загальна вартість робіт за обома кошторисами склала в сумі 45369,03 грн.

Поряд з вказаним з боку КП „ЗКБ при УЗР" було виставлено позивачу рахунок № 00031 від 14.03.2012 р. на передплату за комплекс землевпорядних робіт на суму 22684,51 грн., в тому числі ПДВ - 3780,75 грн. (а.с. 137 т. 1). Вказаний рахунок було сплачено позивачем в сумі 22684,51 грн. через термінал С0125797 Райффайзен Банку Аваль, про що свідчить квитанція № 47651 від 15.03.2012 р. (а.с. 138 т. 1) Але, за ствердженнями позивача, це не призвело до виконання робіт.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 26.10.2012 р. між позивачем та відповідачем було складено акт приймання-передачі на геодезичні роботи по складанню технічного звіту з топографо-геодезичної зйомки земельної ділянки (а.с. 145 т. 1), відповідно до якого відповідачем були надані топографо-геодезичні роботи щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 за додатковою угодою № 15/12-юр від 14.03.2012 р. до договору №117/06 від 26.09.2006 р.

За умовами п. 2.2 договору № 117/06 від 27.09.2006 р. (в редакції додаткової угоди від 14.03.2012 р.) позивач протягом 3-х банківських днів з дня підписання акта приймання - передачі виконаних топографо-геодезичних робіт зобов'язався здійснити повну оплату виконавцю робіт згідно з пунктом 2.1 договору в розмірі 22684,51 грн. з ПДВ.

Так, з матеріалів справи вбачається, що КП „ЗКБ при УЗР" було виставлено позивачу рахунок № 00088 від 29.10.2012 р. на суму 22684,51 грн. з ПДВ за „Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки" (а.с. 146 т. 1). 31.10.2012 р. позивачем було сплачено вказаний рахунок в сумі 22684,51 грн., про що свідчить банківська квитанція АБ „Південний" № 1727 від 31.10.2012 р. (а.с. 147 т. 1).

Отже, судом встановлено, що позивачем було оплачено загальну вартість обумовлених договором № 117/06 робіт в розмірі 56496,44 грн., а саме: 02.10.2006 р. - 11127,42 грн., 15.03.2012 р. - 22684,51 грн., 31.10.2012 р. - 22684,51 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, КП „Одеспроект" було здійснено обстеження земельної ділянки ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, про що складено відповідний акт від 21.12.2012 р. (а.с. 156 т. 1), у зв'язку з чим позивачем було сплачено на користь КП „Одеспроект" 3310,46 грн. (квитанції а.с. 151, 155 т. 1) на підставі виставлених останнім рахунків від 22.11.2012 р. (а..с 150 т. 1) та від 13.12.2012 р. (а.с. 154 т. 1).

Також з матеріалів справи вбачається, що Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради було надано висновок (попередній) про можливість надання в оренду земельної ділянки та визначенню сервітутів і обмежень від 27.12.2012 р. № 01-15/3594-363 (а.с. 157160 т. 1), згідно якого надання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, в довгострокову оренду строком до 10-ти років є можливим. Доповненнями від 28.02.2013 р. № 01-13/51/0-31 (а.с. 165 т. 1) та від 06.06.2013 р. № 01-13/1780-125 (а.с. 167 т. 1) до вказаного висновку Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради було визначено можливість надання вказаної земельної ділянки в довгострокову оренду позивачу строком до 15-ти та до 255-ти років відповідно.

Вказаний висновок Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради з доповненнями до нього були подані позивачем до відповідача 10.06.2013 р., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія заяви позивача від 06.06.2013 р. (а.с. 168 т. 1)

В свою чергу відповідач супровідним листом від 12.06.2013 р. № 0880 (а.с. 170 т. 1) направив до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підготовчі матеріали для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у 2-х примірниках з метою підготовки проекту рішення Одеської міської ради по надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,6342 га ФОП ОСОБА_9 для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень (офіси та склади) за адресою: АДРЕСА_2. Про направлення вказаних підготовчих матеріалів до Департаменту комунальної власності відповідач повідомив позивача своїм листом від 14.06.2013 р. № 0908 (а.с. 171 т. 1).

25.06.2014 р. Одеською міською радою було прийнято рішення № 5175-VI „Про надання дозволу фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,6342 га за адресою: АДРЕСА_2, для експлуатації та обслуговування офісних та допоміжних будівель та господарських приміщень невиробничого призначення" (а.с. 180 т. 1). Зазначене рішення Одеської міської ради 11.09.2014 р. позивачем було передане КП „ЗКБ УЗР" (вх. № 088 від 11.09.2014 р.) згідно супровідного листа від 11.09.2014 р. (а.с. 181 т. 1).

Як вказує позивач, КП „ЗКБ при УЗР" знов було зупинено виконання робіт по спірному договору, хоча збільшену договірну вартість робіт на 8673,42 грн. на підставі додаткової угоди.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було складено проект додаткової угоди щодо збільшення вартості робіт (а.с. 183 т. 1) по договору № 117/06 від 26.09.2006 р. з відповідним проектом кошторису (а.с. 184-185 т. 1). Вказаний проект додаткової угоди позивачем не було підписано, а кошторис не погоджено. Натомість виставлений позивачу з боку відповідача рахунок № 00047 від 15.09.2004 р. на суму 8673,42 грн. (а.с. 182) було сплачено позивачем згідно квитанції АБ „Південний" від 19.01.2015 р. в сумі 8673,42 грн. як оплата за роботи по проекту землеустрою (а.с. 186 т. 1).

Згідно листа відповідача від 08.05.2015 р. № 0328 (а.с. 188 т. 1) позивачу були надані акти погодження меж земельної ділянки та акти приймання-передачі межових знаків на зберігання які є невід'ємною частиною проекту землеустрою.

Також в листі від 18.05.2015 р. № 0343 (а.с. 191 т. 1) відповідач надав відповідь позивачу стосовно подальших заходів з підготовки проекту землеустрою, зокрема зазначено, що після погодження наданих позивачу вказаних актів погодження меж земельної ділянки та актів приймання-передачі межових знаків на зберігання останні мають бути надані до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради для підготовки висновку по проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки в оренду, а після отримання висновку про погодження проекту землеустрою також необхідно долучити: довідку з Державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель (за даними форми 6-зем), висновок Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області про погодження проекту землеустрою, довідку про перелік обмежень у використанні земельної ділянки, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; довідку-витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. В листі відповідач також зазначив, що сформована та погоджена проектна документація відповідно до ст. 186-1 Земельного кодексу України, ст. 50 Закону України „Про землеустрій" буде передана до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради для підготовки проекту рішення Одеської міської ради, після прийняття якого між позивачем та міськрадою буде укладений договір оренди землі.

Так, позивач стверджує, що хоча на підставі укладеного з відповідачем договору позивачем було сплачено 65215,48 грн., але проекту землеустрою не отримано, що свідчить, на думку позивача, про порушення його прав, що стало підставою для звернення до суду із заявленим позовом. Тим більш позивач зазначає, що 16.12.2015 р. Одеською міською радою прийнято рішення № 68-VІІ „Про припинення шляхом ліквідації комунального підприємства „Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів" з посиланням на нерентабельність і недоцільність подальшої діяльності вказаного підприємства. Відтак, оскільки спірний договір не виконано відповідачем та порушення зобов'язань триває, позивач вважає, що є підстави для розірвання цього договору.

Між тим за умовам спірного договору та згідно п. 3 ч. 1 ст. 890 ЦК України відповідач зобов'язаний був передати позивачу як замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати робіт, про що мав бути складений відповідний акт приймання-передачі робіт.

Як з'ясовано судом, позивач зі свого боку виконав умови договору та перерахував відповідачу суму в розмірі 65215,48 грн., але відповідач в порушення умов договору у визначені строки свої зобов'язання не виконав, що не спростовано відповідачем. Так, відповідач не надав доказів проведення в повному обсязі таких робіт, адже п. 3.1 договору передбачено, що приймання виконаних робіт оформлюється актом приймання-передачі, який мав бути підписаний замовником протягом 3 днів після отримання обумовленого договором проекту. Доказів оформлення відповідно до умов договору проекту із землеустрою та вручення його позивачу відповідач не надав. Також відповідач не довів існування обставин, які заважали виконати умови договору у встановлені строки.

В матеріалах справи наявний лише акт приймання-передачі топографо-геодезичних робіт, що є першим етапом згідно з календарним планом виконання робіт (додаток 2 до договору №117/06 від 26.09.2006 р. в редакції додаткової угоди від 14.03.2012 р.). Докази на проведення двох інших етапів робіт (підготовчі роботи з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проектно-вишукувальні роботи з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки) в матеріалах справи відсутні. Тим більш після отримання у вересні 2014 року рішення Одеської міської ради від 25.06.2014 р. № 5175-VI „Про надання дозволу фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,6342 га за адресою: АДРЕСА_2, для експлуатації та обслуговування офісних та допоміжних будівель та господарських приміщень невиробничого призначення" відповідач мав провести підготовчі та проектно-вишукувальні роботи з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не пізніше 3-х місяців. Так, строки, передбачені вищевказаним календарним планом, згідно додаткової угоди від 14.03.2012 р. до договору розпочали свій перебіг з 15 березня 2012 р. Вказане свідчить про те, що відповідач на протязі більше чотирьох років не виконав обумовлені договором роботи.

Згідно підпункту „д" ч. 2 ст. 25 Закону України „Про землеустрій" (в редакції, чинній на момент початку робіт згідно додаткової угоди від 14.03.2012 р.) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документації з землеустрою.

Згідно положень ст. 26 вказаного Закону розробниками документації із землеустрою є юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону. Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором. Подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, його територіальних органів для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором.

Права та обов'язки розробників документації із землеустрою визначені ст. 28 вказаного Закону України „Про землеустрій". Так, в ч. 2 ст. 28 Закону визначено, що розробники документації із землеустрою зобов'язані: а) дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою; б) інформувати зацікавлених осіб про здійснення землеустрою; в) виконувати всі умови договору; г) виконувати роботи із складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору.

Однак, на момент розгляду справи відповідний проект землеустрою, який мав бути розроблений відповідачем за умовами спірного договору № 117/06, у позивача відсутній, що свідчить про порушення відповідачем умов цього договору та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, чинне законодавство в імперативному порядку визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути належним чином доведене невиконання сторонами хоча б одного з його зобов'язань, передбачених договором.

Так, саме невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 117/06, що не спростовано відповідачем належними доказами, є підставою для розірвання цього договору.

Згідно зі ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Так, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (ч. 4 ст. 188 ГК України).

Згідно зі ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 ст. 849 ЦК України визначено, якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Відповідно до ч. 2 ст. 852 ЦК України за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Таким чином, чинне законодавство в імперативному порядку визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути належним чином доведене невиконання сторонами хоча б одного з його зобов'язань, передбачених договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Як вказує позивач, укладаючи спірний договір, позивач не міг передбачати, що не отримає проекту землеустрою, що унеможливлює оформлення в подальшому право оренди на земельну ділянку під належним позивачу нерухомими майном. Таким чином, позивач стверджує, що він не отримав те, на що очікував (законно) розраховував при укладанні договору, тому порушення відповідачем свого зобов'язання є істотним порушенням договору.

Позивачем доведено, що в порушення умов договору, згода по яким була досягнута між сторонами, відповідач не виконав проектні роботи належним чином, внаслідок чого проект землеустрою не може бути затверджений у встановленому законом порядку.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимога позивача щодо розірвання спірного договору № 117/06 від 26.09.2006 р. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про повернення оплати по договору № 117/06 в сумі 65215,47 грн. суд зазначає наступне.

Вказані вимоги позивача за своєю суттю є фактично вимогами про повернення виконаного стороною у зобов'язанні за правилами ст. 1212 ЦК України.

Так, відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Необхідність в поверненні виконаного однією із сторін договору виникає у разі дострокового припинення договору (до його повного виконання). Якщо одна сторона своє зобов'язання до цього належне виконала, таке виконання втрачає правову підставу. В цій частині визначається, що сторона договору не має права вимагати повернення того, що було виконане сторонами за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, право вимагати повернення виконаного надається не стороні договору, а суб'єкту, який вже втратив статус сторони договору. Аналогічно і обов'язок повернення несе не сторона договору, а суб'єкт, який мав такий статус у минулому.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

У постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 р. у справі N 5006/18/13/2012 викладено правову позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Отже, при застосуванні наведеної норми закону підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

В силу приписів ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, судом встановлено, що спірна сума коштів в розмірі 65215,47 грн. була перерахована позивачем на підставі укладеного між сторонами по справі договору № 117/06 від 26.09.2006 р. Однак, як було з'ясовано судом, вказаний договір був виконаний відповідачем лише в межах суми 26756,75 грн., що складає вартість виконаних топографо-геодезичних робіт за цим договором на підставі акту приймання-передачі, вартість яких визначена кошторисом від 14.03.2012 р. При цьому оскільки вказану суму коштів позивачем було перераховано в межах здійснення оплати прийнятих виконаних робіт за договором № 117/06, суд вважає, що вказану суму коштів було набуто відповідачем за наявності правової підстави. В свою чергу вказані обставини виключають можливість покладення на відповідача обов'язку щодо повернення вказаних коштів у розмірі 26756,75 грн. Такої ж позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 22 січня 2013 року по справі № 5006/18/13/2012, яка є обов'язковою для всіх судів України згідно ст. 111-28 ГПК України.

Щодо решти суми перерахованих коштів в розмірі 38413,11 грн. (65215,47 грн. - 26756,75 грн.) суд зазначає, що докази виконання відповідачем робіт (як-то акти приймання-передачі виконаних робіт) в матеріалах справи відсутні. Однак, у зв'язку з розірванням цього договору відповідач втратив статус сторони за договором, тому відбулось безпідставне набуття грошових коштів відповідачем. Тобто підстава, на якій відповідач набув вказані кошти, відпала, а на спірну суму цих коштів відповідачем не були виконані обумовлені вказаним договором роботи.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про виникнення у відповідача зобов'язання повернути позивачу спірну суму грошових коштів в розмірі 38413,11 грн., що були останнім перераховані відповідачу як передоплату за вищевказаним договором № 117/06 від 26.09.2006 р. За таких обставин, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми коштів.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу за невчасне виконання зобов'язань за договором в сумі 59998,24 грн. суд зазначає наступне.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (невиконання відповідачем обумовлених договором робіт) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п. 5.4. договору, що визначено позивачем підставою для нарахування штрафних санкцій, за порушення строків, визначених календарним планом виконання робіт, виконавець сплачує замовнику штраф в розмірі 1% вартості етапу за кожен день прострочки.

Господарським судом встановлено, матеріалами справи підтверджено і відповідачем не спростовано факт порушення ним обов'язку щодо виконання обумовлених робіт у визначений календарним планом строк.

Так, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором, позивачем здійснено нарахування штрафу в розмірі 1% від вартості 2-го етапу робіт (50% загальної вартості за договором - 32607,74 грн.), що обчислено, виходячи з 184 днів (що не перевищує 6 місяців згідно п. 3 ст. 232 ГК України) за період з 19.07.2015 р. по 18.01.2016 р. (включно) (тобто з дати оплати останньої запитаної суми 19.01.2015 р. + 6 місяців як максимальний строк на виконання робіт), що дорівнює 59998,24 грн. (32607,74 грн. х 100% х 1%/дн. х 184дн.).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Поряд з цим слід зазначити, що між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо невиконання відповідачем підрядних проектних робіт за договором № 117/06, тобто внаслідок невиконання негрошового зобов'язання. Так, аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, слід зазначити, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як роз'яснено в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту положень ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. ч. 4, 6 ст. 231, ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України законодавцем розмежовуються штраф та пеня як різні види неустойки. Зокрема, штраф є господарською санкцією (неустойкою), яка носить разовий характер, тобто встановлюється у твердій сумі (фіксованій або у відсотковому відношенні до суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання) та сплачується (стягується) однократно. Водночас, на відміну від штрафу, пеня є господарською санкцією (неустойкою), яка носить триваючий характер, тобто нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справі N 5002-2/5109-2010 від 07.11.2011 р. та у справі N 25/187 від 24.10.2011 р.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що визначений у п. 5.4 договору штраф, який нараховується у відсотках за кожен день прострочення від вартості кожного етапу робіт, за своєю правовою природою є пенею в розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України, яка нараховується за порушення грошового зобов'язання та лише у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Отже, враховуючи те, що позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій саме на підставі п. 5.4 договору, що розірвано судом, на думку суду, заявлені на цій підставі вимоги про стягнення штрафу в розмірі 59998,24 грн. є необґрунтованими. Більш того, суд вважає помилковим вказаний позивачем період прострочення, оскільки згідно з календарним планом строк виконання 2-го етапу робіт (підготовчі роботи з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки) становив не пізніше 2-х місяців з дня пред'явлення замовником необхідних документів та отримання узгоджень, рішень та висновків. Відповідно прострочення виконання робіт після спливу вказаного 2-хмісячного строку, а не після спливу 6-місячного строку з дати здійснення останнього платежу за договором. Тим більш, ні умовами договору, ні календарним планом не конкретизовано перелік необхідних документів та узгоджень, рішень і висновків, які мали бути надати замовником.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 36656,13 грн. відсотків на рівні облікової ставки НБУ за весь період користування грошима, 8392,65 грн. - 3% річних за весь час користування грошима, 68045,60 грн. збитків від інфляції за користування грошовими коштами, розрахунок яких додано до позову (а.с. 199-200 т. 1), суд зазначає наступне.

Так, згідно з ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач у заявленому позові, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

В свою чергу ст. 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В п.п. 6.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти.

Згідно п.п. 6.3 вказаної Постанови положення частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також в п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів. У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 ЦК України, наразі унеможливлюється стягнення 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу.

Зважаючи на викладені положення та встановлення господарським судом обов'язку відповідача щодо повернення грошових коштів, що не в розумінні ст. 625 ЦК грошовим зобов'язанням, суд доходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача нарахованих 3% річних 8392,65 грн. та інфляції в сумі 68045,60 грн., нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України.

Щодо суми нарахованих відсотків на рівні облікової ставки НБУ за весь період користування грошима в розмірі 36656,13 грн. згідно ст. 536 ЦК України слід зазначити, що ані договором № 117/06, ані чинним законодавством не встановлено розмір вказаних відсотків. В той же час в позові позивачем зроблено посилання на підставі ч. 4, 6 ст. 231 ГК України.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Враховуючи те, що в ч. 6 ст. 231 ГК України мова йде про штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань, тоді як зобов'язання відповідача з повернення безпідставно набутих грошових коштів не є грошовим, відповідно нарахування позивачем відсотків на рівні облікової ставки НБУ є безпідставним. Тим більш слід зазначити, що вказане зобов'язання відповідача виникло з моменту розірвання договору судом, а не з моменту перерахування позивачем вказаних коштів.

Поряд з цим суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення 9091,90 грн. завданої моральної шкоди (в межах сплаченого судового збору) та 23,56 грн. банківських витрат у зв'язку зі сплатою судового збору.

Відшкодування моральної шкоди передбачено статтею 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, фактами, з якими закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних страждань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Згідно з п. 5 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягає наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Однак, належних доказів наявності передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди, зокрема, факту її заподіяння протиправною поведінкою відповідача тощо, позивачем суду надано не було. Відтак, виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судом, на думку суду, за відсутності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, немає підстав для покладення на нього відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України.

Аналогічно відсутні підстави для стягнення в якості збитків 23,56 грн. банківських витрат у зв'язку зі сплатою судового збору.

Згідно з ч.2 ст. 217 ГК України, у сфері господарювання застосовується, серед іншого, такий вид господарських санкцій як відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Обов'язковою умовою відшкодування збитків є порушення учасником господарських відносин власних господарських зобов'язань.

Відповідно до ч.2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до вказаних положень ст. 623 та ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками та вини.

Отже, зі змісту вищенаведених матеріально-правових норм вбачається, що збитки мають бути прямими та має існувати причинно-наслідковий зв'язок між діями боржника та збитками.

Так, в даному випадку для стягнення збитків з відповідача необхідно довести протиправність його поведінки, тобто довести, що відповідач порушив взяті на себе за договором зобов'язання. При цьому між цим порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню.

В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Так, обов'язковою умовою деліктної відповідальності є протиправність поведінки заподіювача. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками характеризується наступними ознаками: по перше, причинний зв'язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, тобто причина завжди передує результату, а останній - це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; по-друге причина з необхідністю породжує свій наслідок.

При цьому слід зазначити, що наявність та розмір збитків, завданих протиправною поведінкою, доводиться кредитором. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона належними і допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, на позивача покладається обов'язок довести наявність втрат, протиправність поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними втратами. Це кореспондує ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У даному випадку протиправність поведінки відповідача хоча і вбачається з матеріалів справи, однак між такою поведінкою відповідача та завданими саме позивачу збитками відсутній прямий причинний зв'язок, оскільки позивач не надав доказів того, що відповідач своєю бездіяльністю спричинив понесення позивачем банківських витрат.

В свою чергу вищенаведені обставини виключають можливість для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків в розмірі 23,56 грн. банківських витрат у зв'язку зі сплатою судового збору. Адже збитки підлягають відшкодуванню лише за наявності складу правопорушення, відсутність одного з елементів якого звільняє особу від деліктної відповідальності.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 частково обґрунтовані, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам від заявленої суми.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Одеська міська рада, про розірвання договору та стягнення 247400,00 грн. задовольнити частково.

2. Розірвати договір № 117/06 від 26.09.2006 р., укладений між Комунальним підприємством "Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів" (код ЄДРПОУ 30587524) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (ідент.номер НОМЕР_1).

3. СТЯГНУТИ з Комунального підприємства "Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів" (65045, м. Одеса, вул. Новосельського, буд. 81; код ЄДРПОУ 30587524) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідент.номер НОМЕР_1) кошти в сумі 38413/тридцять вісім тисяч чотириста тринадцять/грн. 11 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 576/п'ятсот сімдесят шість/грн. 20 коп.

4. В задоволенні решти частини позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 08 серпня 2016 р.

Суддя В.С. Петров