Рішення № 59665356, 11.08.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.08.16р. Справа № 904/5251/16

За позовом Комунального підприємства "Райводоканал" Новомосковського району (м.Перещепине, Новомосковського району, Дніпропетровської області)

до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за надані послуги з водовідведення у розмірі 371 266 грн. 55 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 11.08.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 06.07.2016)

ОСОБА_2 - директор (виписка з Єдиного державного реєстру № 674141 від

21.03.2012)

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 3 від 04.01.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Райводоканал" Новомосковського району (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська (далі - відповідач) заборгованість за надані послуги з водовідведення у розмірі 909 081 грн. 96 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати за надані в період з 01.05.2012 по 01.12.2012 послуги з водовідведення, та, відповідно, наявністю боргу у сумі 909 081 грн. 96 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 13.07.2016.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 42401/16 від 07.07.2016), в якому він просить долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду від 24.06.2016 додаткові докази.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.су3ду 43966/16 від 13.07.2016), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на, що послуги в період з 01.05.2012 по 01.12.2012 надавалися позивачем без укладення договору, застосований по їх оплаті тариф не визнається відповідачем, а щодо вимог про їх стягнення позивачем пропущено строк позовної давності. Отже, у відзиві відповідач просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У судове засідання 13.07.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником позивача у судовому засіданні 13.07.2016 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.07.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У судовому засіданні 13.07.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 27.07.2016; ухвалою від 13.07.2016 у відповідності до норм статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторін надати додаткові докази.

Від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх.суду 47097/16 від 27.07.2016), в якій він просить суд стягнути заборгованість за надані послуги з водовідведення у розмірі 909 051 грн. 90 коп. Вказане зменшення пов'язане із уточненням розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем у спірний період.

Від відповідача надійшли додаткові заперечення (вх.суду 47099/16 від 27.07.2016), в якій він наводить свої заперечення щодо правомірності застосованого у спірний період тарифу на послуги з водовідведення.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 47101/16 від 27.07.2016), в яких він наводить правове обґрунтування правомірності застосованого у спірний період тарифу на послуги з водовідведення. Також у вказаних письмових поясненнях позивач просить суд поновити процесуальний строк та стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з водовідведення у розмірі 909 051 грн. 90 коп.

У судове засідання 27.07.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником позивача у судовому засіданні 27.07.2016 було викладено зміст заяви про зменшення позовних вимог та письмових пояснень.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.07.2016 виклав зміст додаткових заперечень на позовну заяву.

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У судовому засіданні 27.07.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 04.08.2016.

Від відповідача надійшли додаткові заперечення (вх.суду 48873/16 від 04.08.2016), в якій він наводить свої заперечення щодо правомірності надання послуг саме позивачем, посилаючись на те, що до 17.08.2012 взагалі не було визначено виконавця послуг з водовідведення, а також у випадку встановлення судом правомірності позовних вимог, просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 49026/16 від 04.08.20160, в якому він просить долучити до матеріалів справи витребувані судом додаткові докази.

У судове засідання 04.08.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 04.08.2016 наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.08.2016 виклав зміст додаткових заперечень на позовну заяву.

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У судовому засіданні 04.08.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 11.08.2016.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 50705/16 від 11.08.2016), в якій він, користуючись правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані в період з 01.05.2012 по 01.12.2012 послуги з водовідведення у розмірі 371 266 грн. 55 коп.

Дослідивши подану позивачем заяву, суд відзначив, що, фактично, позивач зменшив заявлену до стягнення суму заборгованості, у зв'язку із здійсненням уточненого її розрахунку, внаслідок чого ціна позову зменшилась.

Так, у 11.08.2016 вказана заява була вручена відповідачу, крім того, викладені в ній обставини були зрозумілі представнику відповідача та не потребували додаткового вивчення та, відповідно, відкладення розгляду справи. Про що було наголошено представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вказана заява підписана уповноваженою особою - директором Комунального підприємства "Райводоканал" Новомосковського району.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог подана у відповідності до процесуальних вимог в цій частині.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 371 266 грн. 55 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Крім того, до заяви про зменшення позовних вимог позивач долучив підписаний позивачем та відповідачем, а також скріплений печатками обох сторін акт звірки взаємних розрахунків по наданню послуг з водовідведення за травень-вересень 2012 року, в якому сторони зафіксували факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 371 266 грн. 55 коп.

Від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, з урахуванням їх зменшення (вх.суду 50704/16 від 11.08.2016), в яких від проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що спірна заборгованість утворилась внаслідок відсутності фінансування на її погашення з державного бюджету.

У судове засідання 11.08.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 11.08.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування, з урахуванням їх зменшення.

Представником відповідача у судовому засіданні 11.08.2016 було викладено зміст заперечень на позовну заяву, з урахуванням зменшення позовних вимог, які він просив врахувати під час прийняття рішення по справі.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 11.08.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11.08.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, матеріалами справи підтверджується, що у період з травня по листопад 2012 року Комунальним підприємством "Райводоканал" Новомосковського району (далі - виконавець, позивач) надавалися послуги з водовідведення Квартирно-експлуатаційному відділу міста Дніпропетровська (далі - замовник, відповідач).

Надання вказаних послуг було здійснено позивачем у відповідності та на підставі таких актів:

- рішення Новомосковської районної ради Дніпропетровської області № 8-3/VI від 29.03.2011 "Про надання згоди на прийняття об'єктів у спільну власність територіальних громад Новомосковського району" (а.с.23);

- рішення Гвардійської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1 від 31.03.2011 "Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади смт. Гвардійське, об'єктів житлового фонду, соціально-культурної сфери, інженерних мереж та інших об'єктів соціальної інфраструктури" (а.с.24);

- розпорядження голови Новомосковської районної ради Дніпропетровської області № 33-2 від 25.05.2011 "Про створення комісії щодо приймання-передачі об'єктів до спільної власності територіальних громад Новомосковського району" (а.с.25);

- розпорядження голови Новомосковської районної ради Дніпропетровської області № 47-2 від 01.06.2011 "Про затвердження актів приймання-передачі об'єктів до спільної власності територіальних громад Новомосковського району" (а.с.26);

- рішення Новомосковської районної ради Дніпропетровської області № 13-10/VI від 15.03.2012 "Про прийняття об'єктів у спільну власність територіальних громад Новомосковського району" (а.с.27);

- рішення Новомосковської районної ради Дніпропетровської області № 9-10/VI від 15.03.2012 "Про прийняття комунального підприємства "Перещепиневодоканал" до спільної власність територіальних громад Новомосковського району" (а.с.28);

- рішення Гвардійської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1-12/VI від 19.04.2012 "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади селища Гвардійське об'єктів системи водопостачання та водовідведення Гвардійської КЕЧ району" (а.с.29);

- рішення Новомосковської районної ради Дніпропетровської області № 1-12/VI від 17.08.2012 "Про затвердження тарифів на постачання води та водовідведення КП "Райоводоканал" Новомосковського району" (а.с.30).

Надання позивачем послуг з водовідведення в період з травня по листопад 2012 року відповідачу в обсязі 60 427,5 куб.м. підтверджується актами реалізації послуг водопостачання та водовідведення, складеними та підписаними позивачем та відповідачем у вказаний період, копії яких містяться в матеріалах справи, а також виставленими в їх оплату рахунками (а.с.36-102 том 1).

При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Проаналізувавши додані до позовної заяви документи, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з надання послуг, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, нормами глави 63 Цивільного кодексу України.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, надання позивачем послуг з водовідведення в період з травня по листопад 2012 року відповідачу в обсязі 60 427,5 куб.м. підтверджується актами реалізації послуг водопостачання та водовідведення, складеними та підписаними позивачем та відповідачем у вказаний період, копії яких містяться в матеріалах справи, а також виставленими в їх оплату рахунками (а.с.36-102 том 1).

При цьому, вказані вище акти є самостійними первинними документом, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого Мін'юстом України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи є письмовими свідоцтвами, що підтверджують факти підприємницької та іншої діяльності, які впливають на рух товарно-матеріальних цінностей, стан майна, капіталу і фінансових результатів. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості згідно з пунктом 2.4. цього Положення повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. За відсутності таких реквізитів документи не можуть слугувати доказом того, що господарська операція (в даному випадку - передача товарів) фактично відбулась.

Крім того, згідно з пунктом 2.4 Положення залежно від характеру операції до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити, зокрема, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, тощо.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Отже, з системного аналізу всіх матеріалів справи у сукупності, суд приходить до висновку, що факт надання позивачем послуг відповідачу на суму 371 266 грн. 55 коп. підтверджується матеріалами справи.

Так, з актів реалізації послуг водопостачання та водовідведення вбачається, що вони підписані без заперечень. Матеріали справи також не містять жодних заперечень чи претензій відповідача щодо якості, обсягів та вартості наданих позивачем послуг з водовідведення. Будь-яких відомостей з цього приводу суду не повідомлено.

Суд приходить до висновку, що позивачем належним чином виконані його обов'язки перед відповідачем щодо надання послуг.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

В порушення вказаних положень чинного законодавства, відповідачем надані позивачем послуги у повному обсязі оплачені не були.

При цьому, з системного аналізу норм статті 901 Цивільного кодексу України вбачається, що обов'язок з оплати наданих послуг виникає на підставі самого факту їх надання виконавцем.

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

Так, під час звернення із позовом до суду позивач здійснив нарахування плати за надання вказаних послуг, виходячи із тарифів 16,58 грн. та 5,12 грн. за куб.м. (без ПДВ). В подальшому, позивач зменшив свої позовні вимог та здійснив уточнений розрахунок вартості наданих в період з травня по листопад 2012 року послуг з водовідведення в обсязі 60 427,5 куб.м. за тарифом 5,12 грн. (без ПДВ), внаслідок чого їх загальна вартість стала складати 371 266 грн. 55 коп.

Крім того, до заяви про зменшення позовних вимог позивач долучив підписаний позивачем та відповідачем, а також скріплений печатками обох сторін акт звірки взаємних розрахунків по наданню послуг з водовідведення за травень-вересень 2012 року, в якому сторони зафіксували факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 371 266 грн. 55 коп.

Отже, відповідачем вчинені дії щодо визнання заборгованості за надані в період з 01.05.2012 по 01.12.2012 послуги з водовідведення, та, відповідно, визнання боргу у сумі 371 266 грн. 55 коп.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, матеріалами справи підтверджується належність виконання обов'язків позивача щодо надання послуг (виконання робіт) для відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи прийняття відповідачем наданих послуг за відповідними актами, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у звязку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 371 266 грн. 55 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період у сумі 371 266 грн. 55 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 371 266 грн. 55 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 371 266 грн. 55 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все наведене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо сплати судового збору та розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 909 081 грн. 96 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 13 636 грн. 23 коп. (1,5 відсотка ціни позову). Після прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог від 11.08.2016 ціна позову стала складати 371 266 грн. 55 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову також мала складати 5 569 грн. 00 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 207 від 02.06.2016 позивачем було сплачено 14 863 грн. 48 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, у відповідності до вказаного закону, позивачем подана заява (вх.суду 50711/16 від 11.08.2016), в якій він просить суд повернути з державного бюджету надмірно сплачений судовий збір в сумі 9 294 грн. 48 коп.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 9 294 грн. 48 коп. (14 863,48 - 5 569,00).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 5 569 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська (49000, м.Дніпро, вулиця Феодосіївська, будинок 13, ідентифікаційний код 08004581) на користь Комунального підприємства "Райводоканал" Новомосковського району (51221, Дніпропетровська область, Новомосковський район, м. Перещепине, вулиця Степова, будинок 1; ідентифікаційний код 35323645) - 371 266 грн. 55 коп. основного боргу, 5 569 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства "Райводоканал" Новомосковського району (51221, Дніпропетровська область, Новомосковський район, м. Перещепине, вулиця Степова, будинок 1; ідентифікаційний код 35323645) надмірно сплачений судовий збір у сумі 9 294 грн. 248 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 207 від 02.06.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.08.2016.

Суддя ОСОБА_4