Постанова № 59665014, 08.08.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2016 р.Справа № 916/5061/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів Головея В.М., Савицького Я.Ф.,

секретар судового засідання Максіміхіна Ю.В.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 08.08.2016:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність

від відповідача - Рахуба С.В., довіреність

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.02.2016

по справі № 916/5061/15

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до відповідача: Військової частини А-2756

про стягнення,

У судовому засіданні 08.08.2016 згідно ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_3, Підприємець) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини А-2756 (далі також - відповідач) про стягнення з останньої заборгованості у розмірі 99574,20 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на невиконання Військовою частиною А2760, правонаступником якої є відповідач, своїх зобов'язань за договором від 31 жовтня 2012 року № 73 (далі також - Договір) щодо оплати поставленого товару.

У правове обґрунтування позову Підприємець послався на ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України.

15.02.2016 до Господарського суду Одеської області надійшла заява позивача про допущення описки у позовній заяві, тому правильною сумою до стягнення слід вважати 99897,00 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.02.2016 у справі № 916/5061/15 (суддя Оборотова О.Ю.) у задоволенні позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Військової частини А-2756 про стягнення 99 897,00 грн. відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 не обґрунтовані, не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню. Так, суд вказав, що за умовами п. 4.5 договору поставки № 73 від 31.10.2012 платіжні зобов'язання замовника виникають за умови наявності бюджетного призначення і тільки при фактичному надходженні коштів на казначейський рахунок замовника, натомість матеріали справи не містять належних та допустимих доказів існування бюджетного призначення і фактичного надходження коштів на казначейський рахунок замовника для розрахунку з позивачем за поставку товарів, а відтак, й доказів виникнення у самого замовника платіжного зобов'язання перед позивачем. Також, суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні та сторонами не були надані відповідні докази щодо правонаступництва відповідача, зокрема, рішення уповноваженого органу про розформування вказаної військової частини, передавального акту, який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків відповідної юридичної особи. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виникнення у відповідача обов'язку щодо оплати поставки товарів за договором № 73 від 31.10.2012.

Не погодившись з рішенням суду, ФОП ОСОБА_3 звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому, скаржник послався на порушення судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, позивач зазначив, що з листа т.в.о. начальника Тилу Збройних Сил України від 17.08.2015 випливає, що відповідач у справі є правонаступником Військової частини А2760, яка була належно профінансована, тому мала можливість здійснити оплату поставленого товару за згаданим договором. Також скаржник послався на приписи ст. 625 ЦК України, за якими боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У запереченні на апеляційну скаргу відповідач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

У судовому засіданні від 03.08.2016 представником позивача надано для огляду оригінали наступних документів: договору № 73 від 31.10.2012, видаткової накладної № 18 від 11.12.2012, рахунку-фактури № 18 від 11.12.2012, довіреності № 135 від 11.12.2012, акта звіряння від 31.12.2014 та заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копій вищезазначених рахунку-фактури, довіреності та акта звіряння, які відсутні в матеріалах справи. При цьому представник позивача послався не те, що до суду першої інстанції дані документи не були надані у зв'язку з неможливістю прибуття представника позивача у судове засідання місцевого господарського суду та помилкову подачу заяви про вилучення даних документів в ході здійснення кримінального провадження, оскільки між сторонами є також інші спори, справи по яких розглядаються господарськими судами. Судом апеляційної інстанції прийняті додаткові докази на підставі ч. 1 ст. 101 ГПК України.

У засіданнях суду апеляційної інстанції представники позивача та відповідача підтримали свої правові позиції щодо оскаржуваного рішення.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов неправильних висновків щодо недоведеності заявлених позовних вимог, припустився неправильного застосування норм процесуального закону - ст.ст. 34, 43 ГПК України при оцінці доказів ФОП ОСОБА_3, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 31 жовтня 2012 року між Військовою частиною А2760 (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Постачальник) укладено договір № 73, за умовами якого Постачальник зобов'язаний поставити і передати у власність Замовника вироблене в Україні речове майно (9514 пар напіввовняних шкарпеток), а Замовник зобов'язаний забезпечити оплату та вчасне приймання товару на умовах даного договору у кількості, у строк і за цінами згідно з специфікацією.

У пункті 2.3 Договору визначено, що товар поставляється Замовнику на адресу: м. Сімферополь, вул. Льдозаводська, 1.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що прийняття товару за кількістю (асортиментом), якістю оформляється актами, які підписуються уповноваженими особами Замовника та Постачальника і скріплюється печатками. Також за результатом прийому товару Замовником підписується видаткова накладна Постачальника.

Сума даного договору складає 99 897,00 грн. (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п. 4.4. Договору розрахунок за товар здійснюється з відтермінуванням платежу на 10 календарних днів з дня фактичного отримання Замовником товару та належним чином оформлених документів Постачальника:

- видаткова накладна;

- рахунок-фактура.

У пункті 4.5 Договору сторони погодили, що платіжні зобов'язання Замовника виникають за умови наявності бюджетного призначення і тільки при фактичному надходженні коштів на казначейський рахунок Замовника.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2012 року (п. 9.3 Договору).

11 грудня 2012 року позивачем на виконання умов п. 1.1. договору поставки було здійснено поставку товару, що підтверджується видатковою накладною №18 від 11 грудня 2012 року, рахунком-фактурою № 18 від 11.12.2012, довіреністю № 135 від 11.12.2012 та актом приймання речового майна № 1239/429, які містять підписи та печатки сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять відтиски штампів про реєстрацію та взяття на облік як вказаного договору (а.с.12), так і видаткової накладної (а.с.13) органом держказначейства, дане зобов'язання з оплати поставленого товару підлягало виконанню за рахунок бюджетних коштів.

Виходячи зі змісту п. 4.4 Договору розрахунок за поставлений товар необхідно було здійснити не пізніше 21 грудня 2012 року.

Однак будь-яких доказів виконання відповідачем свого зобов'язання за Договором щодо оплати товару матеріали справи не містять.

Посилаючись на наявність заборгованості відповідача за вказаним Договором Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення заборгованості з Військової частини А-2756, як правонаступника Військової частини А2760, за договором поставки № 73 від 31.10.2012 в сумі 99 897,00 грн. (з урахуванням уточнень до позовної заяви).

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

В силу п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 виконала свої зобов'язання за Договором № 73 від 31.10.2012: поставила і передала у власність Замовника вироблене в Україні речове майно - 9514 пар напіввовняних шкарпеток, що підтверджується видатковою накладною №18 від 11.12.2012 та актом приймання речового майна № 1239/429, який підписано сторонами без зауважень та заперечень, копії яких з належним посвідченням були додані позивачем до позовної заяви. Крім того, з досліджених судом апеляційної інстанції рахунку-фактури № 18 від 11.12.2012 та довіреності № 135 від 11.12.2012 вбачається, що товар було отримано уповноваженою особою відповідача, а оформлення позивачем рахунку-фактури свідчить про належне виконання п. 4.4 Договору. Проте матеріали справи не містять жодних доказів виконання Замовником свого зобов'язання за вказаним Договором щодо оплати поставленого товару. Наявність заборгованості за Договором у сумі 99 897,00 грн. підтверджується також наданим позивачем актом звіряння від 31.12.2014.

Що стосується правонаступництва відповідача у справі - Військової частини А-2756, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з тимчасовою окупацією АР Крим військову частину А2760 було розформовано.

Як зазначено в листі т.в.о. начальника Тилу Збройних Сил України від 17.08.2015 (вих.№ 341/11/6758), через відсутність в органах Державної казначейської служби України в кінці 2012 року лімітів на здійснення безготівкових розрахунків Військова частина А2760 не здійснила оплату за отримане майно, внаслідок чого утворилася кредиторська заборгованість. Спільною директивою Генерального штабу Збройних Сил України та Міністерства оборони України від 13.10.2014 № 322/1/36дск правонаступником А-2760 визначена військова частина А2756 (вул.Хуторська, 99, м. Одеса, 65041).

У засіданнях суду апеляційної інстанції представники відповідача надали пояснення про те, що зазначена директива призначена виключно для службового користування і не передавалась до Військової частини А-2760. При цьому, факт правонаступництва, що не заперечувалось представниками відповідача, було здійснено без зазначення обумовленої обставини настання правонаступництва з відкладальною подією - підписання передавального балансу або надання первинних документів правонаступнику, оскільки з причини анексії АР Крим такі документи на материкову частину передано не було.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про те, що позивач здійснив поставку товару згідно умов Договору, однак відповідач отриманий товар не оплатив, у зв'язку з чим позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 щодо стягнення з Військової частини А-2756, як правонаступника Військової частини А2760, заборгованості у розмірі 99897,00 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Доводи відповідача стосовно того, що матеріали справи не містять доказів існування бюджетного призначення і надходження коштів на казначейський рахунок замовника для виконання зобов'язань за Договором № 73 від 31.10.2012, не є підставою для невиконання своїх господарських зобов'язань відповідно до умов Договору та норм чинного законодавства, зокрема.

Крім того, пунктом 1.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 передбачено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає) або на відсутність вини (статті 614 ЦК України за умовами якої особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо доводів відповідача про не підтвердження повноважень особи, прізвище якої зазначено у видатковій накладній № 18 від 11.12.2012, на отримання від позивача вказаного товару, судова колегія зауважує, що в даній видатковій накладній в графі «Одержав» наявне прізвище ОСОБА_4, дов.№ 132 від 11.12.2012. З наданої відповідачем суду апеляційної інстанції довіреності № 135 від 11.12.2012 вбачається, що дана довіреність видана Військовою частиною А2760 ОСОБА_4 на отримання від ФОП ОСОБА_3 цінностей за накладною № 18 від 11.12.2012. Колегія суддів вважає, що невідповідність номерів довіреностей у згаданій видатковій накладній та самій довіреності не може свідчити про суперечливість доказів, оскільки вказана довіреність містить безпосереднє посилання на видаткову накладну № 18 від 11.12.2012 із зазначенням, що вона видана для отримання товару саме від ФОП ОСОБА_3

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції скасовує рішення Господарського суду Одеської області від 22.02.2016 у справі № 916/5061/15 з прийняттям нового рішення про задоволення вищезгаданих позовних вимог ФОП ОСОБА_3

Витрати по сплаті судового збору в суді першої (1498,45 грн.) та апеляційної (1648,30 грн.) інстанцій покладаються на Військову частину А-2756 з їх відшкодуванням ФОП ОСОБА_3 на підставі ст.ст. 49, 105 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 22.02.2016 по справі № 916/5061/15 скасувати.

Позов задовольнити.

Стягнути з Військової частини А-2756 (65041, м. Одеса, вул. Хуторська, 99, код 07644539) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (39630, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 99897,00 грн. -основний борг за договором № 73 від 31 жовтня 2012 року та судовий збір у сумі 3146,75 грн., в тому числі 1648,30 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 11.08.2016.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: В.М. Головей

Суддя: Я.Ф. Савицький