Постанова № 59661678, 12.08.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2016 року м. Київ № 826/2726/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Добрянської Я.І., суддів: Федорчука А.Б., Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомгромадян Республіки Білорусь ОСОБА_3 та ОСОБА_4до відповідачаДержавної міграційної служби України провизнання протиправними дій, зобов»язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадянка Республіки Білорусь ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах сина ОСОБА_4 звернулася в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Державної міграційної служби України, в якому просить зобов»язати відповідача продовжити позивачам довідку про звернення із захистом, зобов»язати відповідача винести остаточне законне рішення по справі позивачів, а також зобов»язати відповідача не створювати перепон зверненню позивачів до Європейського суду з прав людини.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час розгляду її заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту від 10.06.2009 р. №93, відповідачем не було виконано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2012 р. в частині врахування під час такого розгляду обставин, що стали підставою для скасування рішення ДМС України від 22.05.2012 р. №221-12. Крім того, ОСОБА_3 наполягає на втраті поданих нею у період 2009-2012 років документів на підтвердження обґрунтованості своєї заяви та не проведення відповідачем розслідування з цього приводу, що стало підставою для відмови у наданні статусу біженця їй та її сину з тих самих підстав, що й у 2012 році.

Між тим, позивач також стверджує про те, що відповідачем протиправно не виконано рішення судів, які набрали законної сили, стосовно надання позивача статусу біженців в Україні.

Так, дослідивши наявні у справі матеріали, суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду даної справи у порядку письмового провадження.

Отже, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Обставини, на які посилаються позивачі, звертаючись із цим позовом, неодноразово досліджувались адміністративними судами різних інстанцій.

Так, зокрема, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2013 р. у справі №826/18748/13-а за позовом ОСОБА_3 до ДМС України, ГУ ДМС України в м. Києві про зобов»язання вчинити дії позов задоволено частково, зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві вчинити дії щодо продовження дії довідки про звернення за захистом в Україні №0002854 у порядку, визначеному наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за № 1146/19884 "Про затвердження Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту"; у решті позову відмовлено.

Зазначена постанова, як встановлено судом, набрала законної сили.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

ОСОБА_3 є громадянкою Республіки Білорусь, за віросповіданням - християнкою, прихожанкою церков "Нове життя" та "Ісуса Христа", має вищу освіту.

10.06.2009 р. позивач звернулась до Управління міграційної служби у м. Києві з заявою про надання статусу біженця.

За результатами розгляду особової справи громадянки Білорусії ОСОБА_3 Державною міграційною службою України складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.05.2012 р., а рішенням від 22.05.2012 р. №221-12 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, за результатами розгляду якого постановою від 18.10.2012 р. у справі №2а-8979/12/2670 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 221-12 від 22 травня 2012 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 10.06.2009 р. №93. Зазначена постанова набрала законної сили.

Так, на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2012 р. та відповідно до ч. 10 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" ДМС України 25.12.2013 року прийнято рішення №55-13, яким ГУ ДМСУ в м. Києві зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_3 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 22 травня 2012 року №221-12.

20.03.2014 р. листом №12/213 ОСОБА_3 повідомлено про необхідність терміново до 15 квітня 2014 року з'явитись до ГУДМС України в м. Києві для здійснення дій, передбачених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

25.03.2014 р. у зв'язку з відмовою позивача повторно проходити процедуру визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту працівниками третьої особи було складено відповідний акт.

14.04.2014 р. головним спеціалістом відділу по роботі з біженцями ГУ ДМС України в м. Києві складено висновок, яким, розглянувши справу №09.25.0092-01 заявниці ОСОБА_3, відповідно до ч. 10 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2013 р. у справі №2а-8979/12/2670, визнано за доцільне прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом ГУ ДМСУ в м. Києві від 14.04.2014 р. №168 документи позивача для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийняті в оформлення.

13.06.2014 р. на підставі зазначеного подання наказом №318 ГУ ДМСУ в м. Києві продовжено строки розгляду заяви позивача до 14.07.2014 р.

13.06.2014 р. ОСОБА_3 до ГУ ДМСУ в м. Києві подано заяву із документами, які були подані нею у період з 2010 - 2012 років та до того часу були відсутні в матеріалах її справи з проханням додати їх до останньої.

14.07.2014 р. за результатами розгляду особової справи ОСОБА_3 №09.250092-01 ГУ ДМСУ в м. Києві складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначено про відсутність у заявниці обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

22.07.2014 р. на адресу ГУ ДМСУ в м. Києві надійшов лист ДМС України, яким на адресу управління направлено звернення позивача від 07 та 08 липня 2014 р. щодо окремих аспектів розгляду заяви вказаної особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту для долучення їх до особової справи.

24.07.2014 р. ДМС України за результатами розгляду особової справи ОСОБА_3, яка надійшла для прийняття рішення в порядку ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" листом №8.5/3154-14 повернуто для доопрацювання.

За результатами розгляду справи громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_3, ДМС України погодилась з позицією ГУ ДМСУ в м. Києві щодо відмови заявнику у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте, вважаючи за необхідне додатково зазначити певні елементи справи, які не були достатньо враховані і проаналізовані у направленому висновку, 29.10.2014 р. склала свій висновок та 03.11.2014 р. прийняла рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №555-14.

Не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України від 03.11.2014 р. № 555-14 позивач звернулась з відповідним позовом до суду.

Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2015 р. у справі №826/19807/14 за позовом ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до ДМС України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ГУ ДМС України в м. Києві про зобов»язання вчинити дії, адміністративний позов задоволено частково, визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 03.11.2014 р. №555-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому, мотивами для задоволення позовних вимог в частині, як вбачається із згаданого рішення суду першої інстанції, є порушення міграційним органом ч. 5 ст. 10 Закону України від 08.07.2011р. № 3671-VI, а зокрема, нездійснення всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначена постанова залишена без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій та набрала законної сили.

Водночас 17.04.2015 р. на виконання згаданого вище рішення суду ДМС України рішенням №11-15 зобов»язала ГУ ДМС у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_3 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом попереднього рішення ДМС України.

В свою чергу, відповідно до рішення ДМС України від 17.04.2015 р. №11-15, прийнятого на виконання ч. 10 ст. 12 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, ГУ ДМС України в м. Києві видано наказ від 22.05.2015 р. №322 про повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Білорусії ОСОБА_3 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 03.11.2014 р. №555-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як пояснено представником відповідача та не спростовано позивачем, 15.01.2016 р. ОСОБА_3 з'явилася до управління у справах біженців ГУДМС України в м. Києві з метою продовження терміну дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Разом з тим працівниками управління було роз»яснено позивачу, що на виконання вищезазначеного рішення ДМС України із заявницею необхідно провести повторну співбесіду. Однак ОСОБА_3 відмовилася від проведення співбесіди, мотивуючи відмову тим, що вона звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 р. про визнання незаконним та скасування рішення від 03.11.2014 №555-14 про відмову у наданні статусу біженця та зобов'язання надати статус біженця.

Про відмову позивача в проведенні співбесіди складено акт від 15.01.2016 р.

04.06.2015 р. ОСОБА_3 повторно з'явилася до управління у справах біженців ГУ ДМС України в м. Києві з метою продовження терміну дії довідки про звернення за захистом в Україні, однак і в цей раз позивач відмовилась від проведення співбесіди, про що також складено акт.

Ухвалою від 30.07.2015 р. Вищий адміністративний суд України касаційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення попередніх інстанцій - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2014 р. ОСОБА_3 звернулась на адресу голови ДМС України Радутного С.І. із зверненням, в якому просила винести рішення про надання позивачам статусу біженців.

Подібного змісту звернення, як встановлено судом, також скеровувались ОСОБА_3 18.01.2016 р. та 05.02.2016 р.

Так, у відповідь листом від 16.02.2016 р. №К-100/8/331-16 ДМС України повідомлено ОСОБА_3 про те, що розгляд її заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту здійснюється ГУ ДМС України у м. Києві.

Між тим, також зазначено про те, що листами ГУ ДМС України у м. Києві від 22.05.2015 р., від 27.07.2015 р., від 21.08.2015 р., від 23.10.2015 р., від 23.11.2015 р., від 25.12.2015 р. позивача неодноразово запрошувалось для проведення співбесіди, однак безрезультатно, адже позивач відмовлялась від проходження цих співбесід, про що складено акт від 15.01.2016 р.

Разом з тим, ДМС України зазначено, що строк довідки позивача про звернення за захистом в Україні закінчився 06.01.20116 р. (що в свою чергу підтверджується наявною у справі копією даної довідки), з огляду на що, як йдеться у листі міграційного органу, позивачем порушено обов»язки, передбачені чинним законодавством України, а саме - проживання за недійсними документами.

Відтак, на переконання ДМС України, у таких діях позивача вбачається порушення ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що тягне накладення штрафу від тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. З огляду на що, як зазначено відповідачем, продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні можливо разом із вжиттям заходів, передбачених законодавством про адміністративні правопорушення.

Водночас ДМС України зазначено, що відповідно до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджених наказом наказом МВС від 07.09.2011 р. № 649 паспорт позивача знаходиться на зберіганні в ГУДМС у місті Києві.

Що ж до тимчасової видачі національного паспорту, позивачу роз»яснено порядок видачі документів, які посвідчують особу, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Разом з цим зазначено, що відповідно до Положення УВКБ ООН про припинення статусу біженця, документи і свідчення, включаючи поновлення паспортів, свідоцтв про народження і шлюб; посвідчення дійсності дипломів та інших документів, які можуть знадобитися громадянам за кордоном, що видаються консульствами, також можуть вважатися поновленням користування захистом держави громадянської приналежності.

Однак, вважаючи дії та бездіяльність Державної міграційної служби України від протиправним, ОСОБА_3 у власних інтересах та у інтересах сина звернулася за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів із цією позовною заявою до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон №3671-VI.

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI (в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним в пункті 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 9 Закону №3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (частина 6 статті 9 Закону №3671-VI).

Відповідно до частини 8 статті 9 названого Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 11 статті 9 Закону №3671-VI).

Згідно частини 12 названої статті особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Положеннями частини 5 статті 10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 р. №649 (далі - Правила №649).

Ці Правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (п.п. 1.1).

Пунктом 2.5 Правила №649 передбачено, що у разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4).

Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.

Подані документи долучаються до особової справи заявника.

Згідно до п. 3.2 Правил №649 у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць. Одночасно територіальний орган ДМС роз'яснює особі порядок реєстрації за місцем тимчасового проживання.

Нормою абз. а) п. 4.1 Правил №649 встановлено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви серед іншого в обов»язковому порядку проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.

Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності).

Також, згідно абз. б) цього пункту - розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та в порядку, визначеному абз. в), готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).

Тобто, висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту може бути прийнятим лише за результатами повного та всебічного опрацювання міграційним органом обставин, наведених у заяві особою, що звертається за відповідним статусом, в тому числі - обставин, повідомлених заявником під час співбесід, проведення яких, як вбачається зі змісту наведених вище положень, є обов»язковим.

А відтак, з огляду на наведене, відмова позивача від участі у співбесідах, на які неодноразово її запрошувалось міграційним органом, на переконання суду, зумовлює затягування часу розгляду її заяви та прийняття міграційним органом рішення по суті цієї заяви, а також свідчить про зловживання позивачем наданими їй правами.

Так, зокрема, у висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

У разі подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, законним представником дитини, розлученої із сім'єю, попередній розгляд такої заяви не здійснюється, а уповноважена посадова особа територіального органу ДМС в межах установленого строку готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з обов'язковим посиланням на абзац другий частини першої статті 8 Закону (п. 4.2 Правил №649).

Згідно до п. 4.3 цих Правил, на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень: а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14) (п. 4.4).

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, про що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Строк дії довідки продовжується на шість місяців (п. 4.5).

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16) (п. 4.6).

Як передбачено п. 4.7 Правил №649, у разі використання особою права на оскарження уповноважена посадова особа територіального органу ДМС до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші надані заявником документи, про що робиться відмітка в розписці про зберігання документів.

Строк дії довідки про звернення за захистом в Україні продовжується територіальним органом ДМС на три місяці. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку - копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі або належним чином оформленої судової повістки. Подані документи належним чином долучаються до особової справи.

У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.

Про продовження строку дії зазначеної довідки уповноважена посадова особа територіального органу ДМС заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні.

В той же час, згідно п. 4.8 Правил, у разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі її документи, що посвідчують особу, та інші документи, що надавались такою особою під час звернення до територіального органу ДМС та перебувають на його зберіганні, про що робиться відмітка в розписці про зберігання документів. Про вилучення у заявника довідки про звернення за захистом в Україні зазначається в журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні.

Так, згідно наявної у справі довідки про звернення за захистом в Україні ОСОБА_3 та її сину дію вказаної довідки неодноразово продовжувалось органом міграційної служби. При цьому останнім записом є продовження дії довідки до 06.01.2016 р.

Разом з тим, як вже встановлено судом, оскарження позивачем у касаційному порядку рішення ДМС України від 03.11.2014 р. №555-14 про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, закінчено 30.07.2015 р. (дата ухвали Вищого адміністративного суду України у справі №826/19807/14).

При цьому доказів на підтвердження здійснення позивачем подальшого оскарження, в тому числі й у міжнародні судові інстанції, до суду не надано, а судом таких не встановлено.

В той же час будь-якого іншого нового рішення за результатами розгляду заяви позивача за результатами повторного її розгляду ДМС України станом на час розгляду даної справи прийнято не було.

Отже, підстави для застосування норми п. 4.7 Правил №649 та подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні, на переконання суду, після 06.01.2016 р. у відповідача були відсутніми, адже фактично оскарження рішення про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивачем, виходячи із наявних у справі доказів, в судовому порядку припинилось.

В той же час предметом даної адміністративної справи не є згадане рішення, а дії та/або бездіяльність ДМС України щодо ненадання позивачу та її сину статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, що не підпадає під дію положень п. 4.7 Правил №649. Разом з тим, позовну заяву у справі, що розглядається, позивачем скеровано лише 22.02.2016 р., тобто вже після 06.01.2016 р. закінчення дії довідки позивачів.

Попри наведене, істотним при вирішення даного спору по суті є також наступне.

Так, звертаючись до міграційного органу із заявою про надання статусу біженця в Україні, ОСОБА_3 зазначила, що до звернення за захистом в Україні її спонукали судове свавілля, репресії та беззаконня білоруської влади щодо неї, кримінальне переслідування та побоювання примусового повернення до країни громадянської належності.

Так, позивач вважає себе особою, що належить до соціальної групи осіб, які переслідуються владою. Однак, за результатами вивчення матеріалів особової справи ОСОБА_3 та інформації по країні походження, судом встановлено наступне.

З матеріалів особової справи ОСОБА_3 відомо, що її чоловік ініціював розлучення. Подружжя після розлучення мали один до одного претензії, а саме майнові. У вказаному конфлікті батьки заявниці підтримали дочку і намагалися допомогти їй у відстоювання своїх прав, зокрема на і на проживання у квартирі за місцем реєстрації (навіть із застосуванням фізичної сили.

Так, за заподіяння тілесних ушкоджень зятеві матір гр. ОСОБА_3 було засуджено. Заявниця, вважаючи вирок суду щодо матері несправедливим, допустила публічні образи судді, яка знаходилася при виконанні службових повноважень, а також зробила ображаючі, пов'язані з професійною діяльністю судді записи у книзі зауважень.

З огляду на вказані обставини, гр. ОСОБА_3 у відповідності до законодавства Республіки Білорусь була притягнута до адміністративної відповідальності. Оскільки образа судді заявницею була пов'язана із судовим розглядом кримінальної справи її матері, тобто із здійсненням правосуддя, матеріали було направлено до прокуратури з метою вирішення питання про порушення кримінальної справи по відношенню до ОСОБА_3

А відтак, з наведеного вбачається, у зв'язку з тим, що позивач усвідомила, що на неї чекає відповідальність за вчинення протиправних дій по відношенню до правосуддя, виїхала з країни громадянської належності.

Стосовно доводів позивача щодо бездіяльності білоруської влади щодо захисту її прав та свобод, то на звернення до правоохоронних органів та судів вона, як підтверджується матеріалами особової справи, отримувала аргументовані відповіді. Керівниками органів МВС та прокуратури РБ за заявами гр. ОСОБА_3 проведено службові перевірки. За професійно неграмотні дії, допущені при розгляді звернень заявниці, до співробітників міліції здійснені відповідні заходи реагування. Прокуратурою м. Мінська розглянуто скаргу заявниці. За результатами розгляду прокурор Фрунзенського району м. Мінська суворо попереджений. Неодноразові зверненнями гр. ОСОБА_3 до Суду Фрунзенського району м. Мінськ про передачу справ за позовом її чоловіка від начебто заінтересованого суді до іншого були задоволені.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивачів, наведені у позовній заяві та зазначені під час судового розгляду справи, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються фактичними обставинами справи, з огляду на що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Між тим, додатково суд зауважує, що вагомою обставиною при відкритті провадження у даній справі та її розгляду по суті, є звернення ОСОБА_3 також в інтересах її повнолітнього сина ОСОБА_4, документи якого у справі відсутні.

При цьому в даному випадку суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (Суд). Так, Суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, серія A №18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).

А тому, виходячи із наведеного, суд вважає допустимим у даній справі заявлення позову ОСОБА_3 в тому числі в інтересах її повнолітнього сина ОСОБА_4.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, ч. 2 ст. 11, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя Я.І. Добрянська

Судді В.А. Кузьменко

А.Б. Федорчук