Постанова № 59661330, 08.08.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 серпня 2016 року № 826/24337/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Данилишин В.М. Качура І.А. вирішив адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державої фіскальної служби України, Голови Державної фіскальної служби України Насірова Романа Михайловича, Полтавської митниці ДФС провизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Голови Державної фіскальної служби України Насірова Романа Михайловича. Полтавської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу від 26.10.2015 №3406-о, поновлення на посаді начальника Полтавської митниці ДФС, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, звернення до негайного виконання постанови в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах суми стягнення за один місяць.

Позов обґрунтовано відсутністю у відповідачів законодавчих підстав для застосування до позивача заборони визначеної п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади", оскільки він, позивач, не перебував на посаді керівника, заступника керівника територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної митної політики.

Відповідачі заперечували проти задоволення позову з підстав викладених у письмових поясненнях, які долучено до матеріалів справи.

Ухвалою від 20.01.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2016, зупинено провадження у справі №826/24337/15 до вирішення Конституційним Судом України об'єднаної справи за поданням сорока семи народних депутатів України від 20.01.2015 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 і 6 статті 1; ч. 1, 2, 3, 4, і 8 статті 3, п. 2 ч. 5 статті 5; п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та Верховного суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про очищення влади"; щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України „Про очищення влади".

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.04.2016 скасовано вказані вище ухвали, а справу направлено на продовження розгляду до суду першої інстанції.

У зв'язку з викладеним, ухвалою від 23.06.2016 справу призначено до вирішення в судовому засіданні.

Представник позивача наполягала на задоволенні позову.

Полтавська митниця ДФС явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового вирішення справи.

У зв'язку з викладеним, в судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Наказом Державної фіскальної служби України від 26.10.2015 №3406-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Полтавської митниці ДФС з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади».

Зі змісту наказу від 26.10.2015 №3406-о вбачається, що такий наказ прийнято на підставі звіту про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України "Про очищення влади" від 21.10.2015, п. 6 витягу з протоколу №116 засідання Кабінету Міністрів України від 21.10.2015.

Перевірки щодо виконання ДФС норм Закону України «Про очищення влади» від 21.10.2015, п. 6 витягу з протоколу №116 Кабінету Міністрів України від 21.10.2015.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" (далі - Закон) визначено, що для застосування до особи процедури визначеної даним Законом необхідно, щоб остання своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювала заходи (та/або сприяла у їх здійсненні) спрямовані на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

У відповідності до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори" від 29 червня 2004 року N 1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно із Законом від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу N 1 та протоколів NN 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких видана Верховною Радою, є частиною законодавства України.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 2 Конвенції № 11 від 25.06.1958 року "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04.08.1961 р.), передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (ст. 4 цієї Конвенції).

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

Зокрема, Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію №1096 "Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", якою надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається такій процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Установлені згадуваною Резолюцією №1096 підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення від 14.02.2006 року у справі "Турек проти Словаччини", від 24.04.2007 року у справі "Матиєк проти Польщі", від 17.07.2007 року у справі "Бобек проти Польщі", від 15.01.2008 року у справі "Любох проти Польщі").

У вказаних рішеннях ЄСПЛ наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених ст. 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії, суд дійшов висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.

Проте, позивачем не надано жодних доводів та доказів щодо вчинення ОСОБА_1 дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Оцінюючи наведені відповідачем доводи, щодо поширення на ОСОБА_1 норм Закону, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання пункту 3 витягу з протоколу №100 засідання Кабінету Міністрів України спільна робоча група з представників Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Національного агентства України з питань державної служби та Секретаріату Кабінету міністрів України провела перевірку виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України «Про очищення влади» та постанови Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563, за результатом якої складено звіт від 21.10.2015, з якого вбачається, що робочою групою перевірено матеріали особових справ та виявлено, зокрема, 39 осіб на яких поширюються визначені Законом критерії, серед яких ОСОБА_1

В наданих пропозиціях вказаного вище звіту спільною робочою групою вказано голові Державної фіскальної служби України невідкладно вжити заходів щодо звільнення з посад осіб, до яких застосовується заборона передбачена ч. 3 ст. 1 Закону на основі критерії визначених ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Закону, посадових осіб визначених в додатках до звіту та, зокрема, позивача.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Судом встановлено, що позивач проходив службу: у період з 16.12.2008 по 16.09.2010 на посаді начальника Новгород-Сіверської митниці, з 17.09.2010 по 22.01.2012 на посаді заступника начальника Чернігівської митниці, з 23.01.2012 по 30.05.2013 на посаді начальника митного поста «Новгород-Сіверський» Чернігівській області, з 31.05.2013 по 04.06.2013 на посаді начальника адміністративно-господарського управління Кримської митниці Міндоходів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

Згідно ст. 16 названого Закону Центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції.

Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.

Отже, відмінні від міністерства центральні органи виконавчої влади виконують функції з реалізації державної політики.

Відповідно до частини 4 статті 3 Митного кодексу України чинного на час проходження позивачем служби, повноваження щодо організації та забезпечення здійснення митної справи відповідно до Митного кодексу України, а також міжнародних договорів, укладених в установленому законом порядку, координація діяльності спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, належали Кабінету Міністрів України.

Згідно ст.11 Митного кодексу України, митні органи, виконуючи покладені на них завдання, здійснювали лише реалізацію митної політики України.

Пунктом 1 Положення про державну митну службу України, затвердженого Указом Президента України від 24 серпня 2000 року № 1022/2000 (в редакції, чинній на момент на перебування Позивача на посадах начальника Новгород-Сіверської митниці та заступника начальника Чернігівської митниці) передбачено, що державна митна служба України (Держмитслужба України) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи. Діяльність Держмитслужби України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до пункту 1 Положення про Державну митну службу України, затвердженого Указом Президента України від 12 травня 2011 року № 582/2011 (в редакції, чинній на момент перебування Позивача на посаді заступника начальника Чернігівської митниці) державна митна служба України (Держмитслужба України) є центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр). Держмитслужба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері державної митної справ.

З системного аналізу викладеного вбачається, що Державна митна служба України є центральним органом виконавчої влади уповноваженим на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, відповідно Ногород-Сіверська та Чернігівська митниця є територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує митну політику та не наділені повноваженнями на формування державної митної політики.

Враховуючи, що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року позивач не обіймав посади керівника/заступника керівника територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує митну політику в областях, оскільки Держмитслужба не була органом, який формує та реалізує державну митну політику, отже застосування до позивача не підпадає під дію п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було подано до звіту «Про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України «Про очищення влади» від 27.10.2015 р. № 24899/5/99-99-10-16 заперечення в яких відповідач зазаначає про незгоду із висновками вказаного Звіту оскільки ДПА України, ДПС України та Державна митна служба відповідно до затверджених положень про зазначені органи, виконували тільки функції реалізації державної податкової та/або митної політики. Таким чином застосування заборон до осіб, які працювали в ДПА, ДПС та Державній митній служби є протизаконно.

Отже, фактично відповідач вказує на протиправність застосування до осіб, які працювали в Державній митній служби та її територіальних органах заборон визначених Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу у період з 04.06.2013 по 23.07.2013 на посаді начальника митного поста Новгород-Сіверський Чернігівської митниці, з 24.07.2013 по 08.04.2014 на посаді начальника адміністративно-господарського управління Кримської митниці Міндоходів, з 30.09.2014 по 26.10.2015 на посаді начальника Полтавської митниці ДФС.

Оскільки у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року позивач обіймав посаду начальника адміністративно-господарського управління Кримської митниці Міндоходів, тобто не перебував на посадах керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну митну політику, отже позивач не підпадає під критерії визначені п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону.

Оскільки судом встановлено, що позивач не підпадає під дію п. 8 ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону, отже наказ від 26.10.2015 №3406-о, яким позивача звільнено з посади начальника Полтавської митниці ДФС з підстав визначених Законом України «Про очищення влади» є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, відповідно до копії листка непрацездатності від серії АГЧ №633168 позивач перебував на амбулаторному лікуванні у період з 26.10.2015 по 05.11.2015.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності також вказує на протиправність наказу від 26.10.2015 №3406-о.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Протиправність наказу від 26.10.2015 №3406-о прямо вказує на наявність правових підстав для поновлення позивача на посаді начальника Полтавської митниці ДФС та виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як зазначено вище, у період з 26.10.2015 по 05.11.2015 позивач перебував на лікарняному, отже вказаний період не входить у період вимушеного прогулу позивача.

Відповідно до довідки від 30.11.2015 №10 середньоденна заробітна плата позивача відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 становить 261,68 грн. та 5 416,32 грн. в місяць.

Період вимушеного прогулу позивача з 05.11.2015 по 08.08.2016 становить 188 робочих днів, отже позивачу належить до виплати заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 49 195,84 грн.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З огляду на викладене, суд вбачає наявними підстави для звернення до негайного виконання постанови в частині поновлення позивача на посаді начальника Полтавської митниці ДФС, стягнення з Полтавської митниці ДФС на корить позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 5 416,32 грн.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 26.10.2015 №3406-о.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Полтавської митниці ДФС.

4. Стягнути з Полтавської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 49 195,84 грн.

5. Допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Полтавської митниці ДФС, стягнення з Полтавської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 5 416,32 грн.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.І. Келеберда

Судді В.М. Данилишин

І.А. Качур