Рішення № 59657724, 28.03.2016, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/1911/15-ц

2/683/26/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року Старокостянтншвський районний суд

Хмельницької області

в складі: головуючого - судді Сенькова О.Г.

при секретарі Повзун С.В.

з участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідачів адвоката ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Старокостянтинові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Старокостянтинівської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Старокостянтинівської державної нотаріальної контори про визнання недійсними заяви про відмову від спадщини за заповітом та договору про розподіл спадкового майна, визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 предявив позов до Старокостянтинівської міської ради про визнання заяви про відмову від спадщини за заповітом та договору про розподіл майна, визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що 2 березня 2000 року його батько ОСОБА_7 склав заповіт, яким заповів все своє майно йому, в тому числі квартиру №50 в будинку №3/19 по Миру в м.Старокостянтинові. 12 лютого 2009 року його батько помер. Після смерті батька відкрилась спадщина, яку він прийняв шляхом подачі заяви до нотаріальної контори. Крім нього, спадщину прийняла дружина батька - ОСОБА_8

4 жовтня 2010 року він в приміщенні нотаріальної контори в присутності ОСОБА_8 підписав заяву, зміст якої нотаріус йому не розяснила, а він самостійно прочитати не міг, оскільки є інвалідом по зору. Також він розписався в нотаріальних книгах і отримав договір розподілу спадкового майна, який на той час не міг прочитати, і вважав його правовстановлюючим документом на спадкове майно.

Після вчинення зазначених нотаріальних дій він по просьбі ОСОБА_8 дозволив їй проживати у спірній квартирі.

Взимку 2014 року ОСОБА_8 померла. Після її смерті він вирішив розпорядитись, як він вважав, належною йому квартирою. Однак тоді виявив, що нотаріус своїми діями незаконно позбавила його права на спадкове майно, яке належало його батьку і яке він успадкував за заповітом. Тому просить задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсними заяви про відмову від спадщини за заповітом та договору про розподіл спадкового майна, як правочинів вчинених під впливом помилки, а також визнати за ним право власності на спадкове майно.

В судовому засіданні представник позивача уточнив підставу визнання недійсними заяви про відмову від спадщини за заповітом та договору про розподіл спадкового майна. Просить їх визнати недійсними, оскільки ці правочини були вчинені позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

В судовому засіданні залучені до участі у справі в якості співвідповідачів діти померлої ОСОБА_8 ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також Старокостянтинівська державна нотаріальна контора.

ОСОБА_6 позов не визнав і пояснив, що його мати ОСОБА_8 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбу і проживали в належній останньому квартирі №50, що знаходиться в будинку №3/19 по вул.Миру в м.Старокостянтинові. Після смерті ОСОБА_7 його мати успадкувала спірну квартиру. 12 січня 2014 року вона померла. Після її смерті спадщину прийняли він та його сестра ОСОБА_5

Представник відповідачки ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_3 також позов не визнав і пояснив, що позивач в судовому засіданні підтвердив, що саме ним виконані підписи у заяві про відмову від спадщини за заповітом та договору про розподіл спадкового майна, що свідчить про вчинення ним вказаних нотаріальних дій. Лише після смерті ОСОБА_8 позивач вирішив оспорити правомірність вказаних нотаріальних дій, необґрунтовано вважаючи вибраний ним спосіб спадкування відмовою від прийняття спадщини. Крім того, просить застосувати строк позовної давності.

Представники Старокостянтинівської державної нотаріальної контори її завідуюча ОСОБА_4, яка вчиняла нотаріальні дії, та ОСОБА_9 позов не визнали і пояснили, що з приводу оформлення спадщини щодо спадкового майна померлого ОСОБА_7 позивач та ОСОБА_8 звертались до нотаріальної контори неодноразово. За наявності заповіту ОСОБА_8 мала право на обовязкову частку у спадщині кожного виду майна. При оформленні спадщини у такому вигляді спадкоємці ставали б співвласниками спадкового майна, що ускладнювало володіння та розпорядження ним. Крім того, спадкоємці першої черги при спадкуванні за законом звільнялись від оподаткування. Тому після консультацій у правників позивач вирішив оформити спадщину за законом та укласти з ОСОБА_8 договір про розподіл спадкового майна, який укладається виключно за ініціативою сторін. Під час оформлення спадщини позивач не заявляв, що має вади зору.

Представник Старокостянтинівської міської ради в судове засідання не зявився, однак подав письмову заяву, в якій просить справу розглянути без його участі, покладається на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 на підставі договору міни, посвідченому приватним нотаріусом ОСОБА_10 11 серпня 2006 року та зареєстрованому в реєстрі за №3589, належала квартира №50, що знаходиться в будинку №3/19 по вул..Миру в м.Старокостянтинові.

Крім того, ОСОБА_7 належали: відповідно до державного акта серії ІІ-ТР №036616 на право приватної власності на землю, виданого 1 серпня 1995 року Петриківською сільською радою Тернопільського району, земельна ділянка площею 0.06 га для садівництва, на якому розташований садовий будинок, та згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0323708, виданим 3 квітня 1997 року Старокостянтинівською районною державною адміністрацією, право на земельну частку (пай) розміром 2.12 умовних кадастрових гектарів, яка перебувала у власності КСП Поділля Старокостянтинівського району.

2 березня 2000 року ОСОБА_7 склав заповіт, яким все належне йому майно заповів своєму сину ОСОБА_1

24 квітня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстрований шлюб.

12 лютого 2009 року ОСОБА_7 помер. Після його смерті спадщину прийняли ОСОБА_8 та ОСОБА_1, які відповідно 21 лютого і 21 липня 2009 року подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

4 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою, в якій зазначив, що відмовляється від прийняття спадщини за заповітом на спадкове майно, яке залишилось після смерті його батька і було заповідане на його імя, та буде спадкувати за законом.

На підставі заяв позивача та ОСОБА_8 їм в цей же день були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, а також між ними був укладений договір про розподіл спадкового майна, згідно з яким у власність ОСОБА_8 перейшла квартира №50, що знаходиться в будинку №3/19 по вул..Миру в м.Старокостянтинові, а у власність ОСОБА_1 перейшла приватизована земельна ділянка відповідно до державного акта серії ІІ-ТР №036616.

Право на земельну частку (пай) залишилось у їх спільній частковій власності.

12 січня 2014 року ОСОБА_8 померла. Після її смерті відкрилась спадщина, яку прийняли ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шляхом звернення з відповідними заявами до Старокостянтинівської нотаріальної контори.

Зазначені обставини підтверджуються спадковими справами щодо майна померлого 12 лютого 2009 року ОСОБА_7 та померлої 12 січня 2014 року ОСОБА_8

Відповідно до вимог ст.1216, 1233, 1268 ч.1, 1269 ч.1, 1296 ч.1-2 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

В судовому засіданні доведено, що після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняли ОСОБА_8 та ОСОБА_1 і дана обставина сторонами не оспорюється. Позивач та його представник оспорюють спосіб спадкування.

Так, запис в заяві ОСОБА_1 до нотаріальної контори від 4 березня 2010 року про відмову від прийняття спадщини за заповітом представник позивача помилково трактує як відмову від прийняття спадщини взагалі і не бере до уваги другу частину цього речення, де ОСОБА_1 зазначає, що буде спадкувати за законом на підставі ст..1261 ЦК України.

Відповідно до положень цивільного законодавства спадкоємець за заповітом, який прийняв спадщину, має право реалізувати своє право на спадкування як за заповітом, так і за законом.

Позивач, врахувавши труднощі, які б виникнули після оформлення спадщини за заповітом в користуванні спадковим майном, вирішив оформити свої спадкові права за законом.

Позивач та його представник просять визнати недійсними заяву про відмову в оформленні спадщини за заповітом та укладений договір про розподіл спадкового майна, оскільки вважають, що дані правочини були вчинені позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до вимог ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

За змістом п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сімї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Згідно з положеннямист.60 ЦПК Україникожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Оскільки позивач в судовому засіданні не довів які саме тяжкі обставини існували у нього під час оформлення ним спадщини та укладення договору про розподіл спадкового майна, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі ст.203, 233 ЦК України, керуючись ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити у позові ОСОБА_1 до Старокостянтинівської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Старокостянтинівської державної нотаріальної контори про визнання недійсними заяви про відмову від спадщини за заповітом та договору про розподіл спадкового майна, визнання права власності на спадкове майно.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Хмельницької області на протязі 10 днів з дня проголошення через Старокостянтинівський районний суд, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, у той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя