Ухвала суду № 59649641, 12.08.2016, Франківський районний суд м. Львова

465/1520/16-ц

2/465/1667/16

УХВАЛА

судового засідання

"12" серпня 2016 р. Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої-судді ОСОБА_1

при секретарі Шоробура С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6

про визнання недійними довіреності на право дарування та договору дарування,-

встановив:

позивач звернувся в суд з вище вказаним позовом.

Відповідно до ухвали судді від 23.03.2016 року, у справі відкрито провадження та призначено судовий розгляд.

05.07.2016 року у судовому засіданні було заявлено відвід судді Мартинишин М.О., позивачем ОСОБА_2.

Ухвалою від 05.07.2016 року відмовлено позивачу ОСОБА_2 у задоволенні заяви про відвід судді Мартинишин М.О..

В черговому судовому засіданні як позивачем так і відповідачем ОСОБА_5, та представником відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ОСОБА_7 заявлено недовіру судді Мартинишин М.О. та її відвід.

Заслухавши обґрунтування заявників щодо недовіру судді Мартинишин М.О. та її відвід, суд приходить до висновку, що підстави для відводу головуючому судді, за даних обставин відсутні, а твердження є абстрактним.

Так, дії головуючого відповідають вимогам ст.ст. 160, 213 ЦПК України, а розгляд справи спрямовується на повне, всебічне і обєктивне вирішення спору, з максимальним забезпеченням рівності сторін у процесі. Більш того, розгляд справи по суті даним складом ще не й розпочинався.

Крім цього, законодавець у статті 20 ЦПК України дав вичерпний перелік підстав, коли суддя підлягає відводу. У своїй усних заявах позивач і відповідач ОСОБА_5, та представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ОСОБА_7 не навели жодної із них.. Відтак, такі задоволенню не підлягає за відсутності підстав.

Однак, проаналізувавши наполегливість сторін процесу, а саме позивача і відповідача ОСОБА_5, та представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ОСОБА_7, у доводах свого сумніву, що висловлені ними в судовому засіданні під час розгляду даної справи, а також, що частина з них викликає сумнів у заявників, з підстав, що не конкретизовані у законі, приходжу до висновку про доцільність заявити самовідвід.

Так, відповідно до п. 4 ч.1 ст. 20 ЦПК України, суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів в обєктивності та неупередженості судді.

Зважаючи на сумніви позивача і відповідача ОСОБА_5, та представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ОСОБА_7, а також в силу вимог п.4 ч.1 ст. 20 ЦПК України, визнаю сатисфакцією, що дані підстави є саме тими іншими обставинами, які викликають сумнів в обєктивності та неупередженості судді.

При цьому, судом відхиляються будь-які твердження сторони щодо упередженості чи необєктивності судді у розгляді саме даної справи.

Приймаючи рішення щодо задоволення заяви про самовідвід, зважаю, що відповідно до положень п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя підлягає відводу від участі в розгляді справи у тому випадку коли, у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

У розглядуваному випадку, сумніви висловлені позивачем і відповідачем ОСОБА_5, та представником відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ОСОБА_7, які хоч і не є вмотивовані, проте за своєю природою так чи інакше, є сумнівами.

Аналогічні висновки містяться в Рішеннях Європейського Суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у праві «Білуга проти України та Рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» де зазначається, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобовязані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Україною, і такі обставини знайшли своє підтвердження в ряді рішень Європейського Суду з прав людини, та самі по собі є обовязкові для врахування судами України.

Відповідно до ст.ст. 2, 8 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється, а процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зважаючи на вищенаведені положення закону та встановлені обставини, слід прийти до висновку, що з метою забезпечення особам, що беруть участь у справі, довіри до суду, який розглядає справу, для створення умов, при яких відпадуть сумніви у неупередженості та безсторонності судді при розгляді справи, з метою недопущення будь-яких сумнівів у постановленому за наслідками розгляду справи рішення суду, у звязку з чим, вважаю за доцільне заявити самовідвід.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 20, 209-210 ЦПК України, -

ухвалив:

відмовити позивачу ОСОБА_2 і відповідачу ОСОБА_5, та представнику відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ОСОБА_7 у задоволенні заяви щодо недовіру судді Мартинишин М.О. та її відводі за безпідставністю такої.

Заяву про самовідвід судді Мартинишин М.О. у цивільній справі № 465/1520/16-ц, провадження №2/465/1667/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійними довіреності на право дарування та договору дарування задоволити.

Матеріали справи передати до цивільної канцелярії Франківського районного суду м. Львова на автоматизований розподіл для повторного визначення судді у порядку, передбаченому ст.. 11-1 ЦПК України.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя: Мартинишин М.О.