Рішення № 59648009, 12.07.2016, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/2216/16-ц

Провадження №2/442/873/2016

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2016 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі : головуючого судді Коваль Р. Г.

при секретарі Антоненко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УКРІНБАНК», третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання прав кредитора (вкладника),

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась з позовом до відповідача про визнання прав кредитора (вкладника) та просить визнати її вкладником Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" з 24 грудня 2015 року на суму 8 500 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що нею було укладено з ОСОБА_2 договір про заміну кредитора в зобов'язанні, а саме договір про відступлення права вимоги від 21.12.2015 року. Дане зобов'язання виникло у ПАТ «Укрінбанк» перед ОСОБА_2 на підставі договору банківського вкладу №10-2341250 від 08.04.2015 р. Згідно даного договору ОСОБА_2 є вкладником банку з сумою вкладу 67 552,84 доларів США. В подальшому ОСОБА_2 повідомив Відповідача про укладення вказаного договору та про перехід до Позивачки усіх прав вкладника по вказаному вище договору. На підтвердження вказаного факту в матеріалах справи міститься повідомлення зареєстроване Відповідачем під вх. № 437 від 24.12.2015 р. Дане повідомлення ОСОБА_2 було надано Відповідачу (Боржнику) на виконання вимог зазначених в п. 2.2 договору про відступлення прав вимоги.

Свої вимоги Позивач мотивує тим, що уклавши з ОСОБА_2 договір про заміну кредитора в зобов'язанні /відступлення права вимоги/ нею набуто права нового кредитора і, відповідно, вкладника банку. Посилаючись на вказані обставини просить визнати її цивільні права в якості вкладника банку.

Зазначає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

На підставі ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Згідно до положень ч. ч. 1,2,3 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

На підставі положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

08.04.2015 року між ОСОБА_2 та Відповідачем було укладено договір банківського вкладу № 10-2341250.

Відповідно, на підставі положень ч. 1 ст. 1058 ЦК України з моменту укладення зазначеного договору банківського вкладу третя особа набула правовий статус вкладника банку.

16.12.2015 року у відповідності до положень ст. 512 ЦК України ОСОБА_2 уклав з позивачкою договір про заміну кредитора в зобов'язанні /відступлення права вимоги/. На підставі п. 2.3 зазначеного договору первинний кредитор зобов'язувалася повідомити Відповідача про заміну кредитора в даному зобов'язанні.

24 грудня 2015 року згідно до положень ч. 1 ст. 517 ЦК України первинний кредитор звернувся на ім'я Відповідача з повідомленням про визнання Позивача новими кредиторами і, відповідно, вкладником банку замість себе як первісного кредитора. Листом N 1697/0/2-16 від 22.02.2016 р. позивача було повідомлено про відмову в задоволенні даного повідомлення.

Відповідачем не заперечується той факт, що первинний та новий кредитори виконали всі вимоги, передбачені положеннями ст. ст. 512-517 ЦК України. Відповідно на підставі положень ст. ст. 514, 517, 1058 ЦК України з цього моменту Позивач набув правовий статус вкладника банку, а вищезгаданий договір банківського вкладу набув характеру публічного договору, оскільки згідно до положень ч. 2 ст. 1058 ЦК України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).

На підставі положень ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування, тощо).

На підставі наведених положень чинного законодавства України та відповідно до зазначених договорів про заміну кредитора в зобов'язанні /відступлення права вимоги/ від 21.12.2015 року правомірним є висновок, що Відповідач був зобов'язаний визнати Позивача новими кредиторами і, відповідно, вкладниками банку. Таким чином, у неї згідно до положень ст. 514 ЦК України з 24 грудня 2015 р. виникли цивільні права нового кредитора і, відповідно, вкладника ПАТ "Укрінбанк", а саме - на суму 8 500 (вісім тисяч п'ятсот) доларів США. Відповідач, однак, відмовив у задоволенні вимог Позивача про визнання вкладником банку без будь-яких підстав, передбачених чинним законодавством України.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові у випадках, встановлених законом.

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки переходять до суб'єктів, які їх замінюють.

Вимога, що передається іншій особі в порядку цесії, переходить до неї в тому обсязі, в якому вона раніше належала цедентові.

Ураховуючи, що договір цесії є похідним від основного договору, то і всі умови договору банківського обслуговування мають застосовуватись до мене таким же чином, як і до клієнта банку.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 24.12.2015 року №934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення №239 від 24.12.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» згідно з яким розпочато виведення ПАТ «Укрінбанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 25.12.2015 року по 24.03.2016 року та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» Білу Ірину Володимирівну (далі - Уповноважена особа).

На підставі постанови Правління НБУ від 22.03.2016 року №180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №385 від 22.03.2016 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Представник позивача в судове засідання не з'явився подав суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі посилаючись на викладенні у позовній заяві обставини, просить позов задовольнити, не заперечив проти постановлення заочного рішення.

Представник відповідача ПАТ "УКРІНБАНК" та представник третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судове засідання на день та час розгляду справи не з`явились, не повідомили суд про причини своєї неявки, заперечень на позовну заяву в суд подано не було, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без їх участі, представник позивача не заперечив проти заочного розгляду даної справи, у зв'язку з чим суд у відповідності до вимог ст. ст. 169, 224 ЦПК України приходить до переконання про можливість розглянути справу на підставі наявних доказів, постановивши заочне рішення.

Небажання відповідача, третьої особи надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причин ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачами, що повністю відповідає положенням ч. 1 ст. 224 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд дав оцінку зібраним доказам, та оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, а тому вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

У відповідності до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, 08.04.2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрінбанк» було укладено договір банківського вкладу № 10-2341250 на суму 67 552,84 ДОЛ. США.

16.12.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав вимоги за договором № 10-2341250 на частину вкладу в розмірі 8 500 доларів США розміщеного на вкладному рахунку.

Відповідно до п. 2.2 договору відступлення права вимоги за договором № 10-2341250 ОСОБА_2 було надано Відповідачу (Боржнику) повідомлення про укладення даного договору та про перехід до Позивача усіх прав вкладника. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про відступлення права вимоги з відміткою банку про одержання за вх. № 437 від 24.12.2015 року. Щодо факту отримання даного повідомлення представник Відповідача не заперечив.

22.03.2016 року у ПАТ «Укрінбанк» було відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації з призначенням ліквідатора згідно постанови Правління Національного банку України № 180 від 22.03.2016 року. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків регулюються та визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує три місяці, а для системно важливих банків - шість місяців. За обґрунтованих підстав зазначені строки можуть бути одноразово продовжені на строк до одного місяця. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Статтею 27 України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.

Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Окрім цього, згідно з Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14:

1) п. 12. розділу ІІ протягом процедури здійснення тимчасової адміністрації в банку уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників, яким необхідно здійснити виплати за рахунок цільової позики, щодо: зменшення (збільшення) кількості; зміни розміру сум; зміни особи вкладника (на підставі свідоцтва про право на спадщину, тощо); змін реквізитів вкладників.

Зміни надаються до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

2) п. 6 розділу ІІІ - протягом процедури ліквідації в банку уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників, стосовно: зменшення (збільшення) кількості; зміни розміру сум; зміни особи вкладника ; змін реквізитів вкладників, змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення.

Відповідно до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 липня 2012 року №2, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року №1581/21893), а саме: п.4.31 розділу V «Дії Фонду з виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом його ліквідації», де зазначено, що у разі необхідності уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку вносить пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог не частіше ніж раз на квартал на підставі, зокрема рішення суду, яке набрало законної сили; свідоцтва про право на спадщину за вимогами кредиторів, які визнані уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку та включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Згідно умов договору № 10-2341250 від 08.04.2015 р., ПАТ «Укрінбанк» зобов'язаний у випадках та порядку, визначеному договором, повернути суму вкладу і нараховані відсотки.

Статтею 12 Цивільного кодексу України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на свій розсуд. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи договору № 10-2341250 від 08.04.2015 року, такий не містить обмежень щодо можливості передачі кредитором своїх прав або обмеження обсягу прав, які передає кредитор.

Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первинного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою ст. 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ні Закон України «Про банки та банківську діяльність», ні Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містять обмежень прав вкладників на укладання договорів уступки права вимоги у зв'язку з введенням тимчасової адміністрації банку або початком ліквідаційної процедури банку.

Статтею 515 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Водночас, договір банківського вкладу не є зобов'язанням, виконання якого нерозривно пов'язаних з особою кредитора (постанова Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2015 року у справі № 6-65цс13).

Враховуючи вищевикладене, заміна кредитора у зобов'язанні по договору № 10-2341250 від 08.04.2015 року, укладеному між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрінбанк» була здійснена у відповідності до порядку, визначеному ст. ст. 512-517 Цивільного кодексу України.

Таким чином, ОСОБА_1 отримала всі права вкладника за договором 10-2341250 від 08.04.2015 року в сумі 8 500 доларів США.

У відповідності до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові у випадках, встановлених законом.

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки переходять до суб'єктів, які їх замінюють.

Вимога, що передається іншій особі в порядку цесії, переходить до неї в тому обсязі, в якому вона раніше належала цедентові.

Ураховуючи, що договір цесії є похідним від основного договору, то і всі умови договору банківського обслуговування мають застосовуватись до позивачів таким же чином, як і до клієнта банку.

Аналогічну позицію висловлено в ухвалі ВССУ від 25.11.2015 р. у справі № 522/6328/15-ц. Схожу позицію щодо правового регулювання правовідносин котрі виникають з підстав договору уступки права вимоги в контексті договору банківського вкладу висвітлено в ухвалі ВССУ від 09.03.2016 р. якою залишено без змін ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03.12.2015 р. та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05.10.2015 р. у справі № 442/5732/15-ц. Також судом було зазначено, що належним відповідачем у справі є саме банк між яким та вкладником існують матеріально-правові відносини з приводу виконання укладеного між цими особами договору та його виконання.

Суду зі сторони Відповідача не було наведено відповідних обмежень котрі б не давали права вкладнику передавати специфічні права вкладника котрі останній набув внаслідок укладення договору банківського вкладу. Слід зазначити, що діюче законодавство не встановлює розділу прав належних особі котра має вклад в банку на права кредитора та права вкладника ці права є єдиними та нероздільними оскільки їх обсяг визначений відповідним договором та нормами котрі регулюють відповідні правовідносини.

Суд звертає увагу на те, що діюче законодавство дає боржнику три підстави для невиконання вимоги первинного кредитора чи реалізації прав нового кредитора зокрема боржник має право заявити заперечення в контексті вимог визначених ч. 2 ст. 516 ЦК України або не виконувати свого обов'язку новому кредиторові з підстав визначених ч. 2 ст. 517 ЦК України або висувати заперечення проти вимоги нового кредитора, які він мав проти первісного кредитора у відповідності до вимог ч. 2 ст. 518 ЦК України. В протилежному випадку, за відсутності вказаних підстав боржник зобов'язаний реалізувати волю кредитора, явно висловлену ним. Чого банком, за наявності можливостей та прав для виконання зроблено не було. Внаслідок чого банком протиправно не було визнано прав Позивача в якості вкладника.

При вирішенні справи суд враховує позицію діючого законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо беззаперечного та повного захисту права власності особи, зокрема Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У свою чергу Конституція України визначає, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Верховний Суд України у Постанові від 14.03.2007 р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3384429 на підставі статті 17 Закону 3477-IV вже застосовував рішення Європейського суду з прав людини, зокрема "Стретч проти Сполученого Королівства" і "Федоренко проти України".

Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Верховним Судом України зроблено висновки, що виходячи зі змісту пунктів 32-35 Рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором.

Стаття 190 ЦКУ визначає, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

В свою чергу, відповідно до статті 177 ЦКУ об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Додатково: Офіційне тлумачення положень статті 177 див. в Рішенні Конституційного Суду № 31- рп/2009 від 10.12.2009.

Відповідно до частини 1 статті 178 Закону № 429-IV об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Об'єкти цивільних прав є вільно оборотоздатними, тобто можуть вільно переходити від однієї особи до іншої внаслідок встановлених юридичних фактів (відчуження за договором, правонаступництва (наприклад, в разі реорганізації юридичної особи, спадкування тощо).

Володіння, користування та розпорядження оборотоздатними об'єктами не має якихось обмежень, не вимагає спеціального статусу, дозволів тощо.

Тобто вільно оборотоздатними можна визнати ті об'єкти, які можуть перебувати у власності будь-якої особи та можуть вільно переміщуватися на підставі цивільно-правових договорів, внаслідок спадкування або за будь-якими іншими підставами виникнення зобов'язальних правовідносин.

Зокрема, об'єктом договору банківського вкладу (депозиту) є грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку під процент або дохід в іншій формі і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Таким чином, положення національного законодавства, в тому числі Конституції України, Конвенції про захист прав і основних свобод людини, практики Європейського суду з прав людини, встановлює, що банківський вклад (його частина) є майном, право власності щодо якого може бути обмежене лише на підставі та у спосіб, що визначені законом.

Банківський вклад є самостійним об'єктом цивільних прав і може вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої за договором, зокрема договором відступлення права вимоги, або мати співвласників.

Таким чином, вимога позивача щодо визнання її вкладником Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" з 24 грудня 2015 р. на суму 8 500 доларів США є обґрунтованою.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст.10, 11, 60, 209, 213- 215, 224-226 ЦПК України, ст. ст. 509, 512-517 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право вкладника за договором банківського вкладу №10-2341250 від 08.04.2015 року з ПАТ "УКРІНБАНК" (код ЄДРПОУ 05839888) на частину вкладу в сумі 8 500 доларів США (вісім тисяч п'ятсот доларів США).

Заочне рішення може бути переглянуте судом шляхом подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії, або може бути оскаржене у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.

Суддя: Р.Г. Коваль