Постанова № 59647877, 10.08.2016, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/3448/16-а

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.08.2016 Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді - Городецької Л.М.,

при секретарях - Турчин З.В.,

з участю представника

позивача - ОСОБА_1

відповідача - Пітецької Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №481 від 16.11.2015 року, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №481 від 16.11.2015 року «Про демонтаж самовільно влаштованого металевого каркасу з пластиковим покриттям в межах квартири АДРЕСА_1, звільнення приміщення коридору та відновлення підвальних приміщень».

В обґрунтування позову покликається на те, що розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №481 від 16.11.2015 року, виданого на підставі листа ЛКП «Княже місто» від 09.11.2015 р. №31-1493, позивачку зобов'язано за власні кошти здійснити демонтаж самовільно влаштованого металевого каркасу з пластиковим покриттям в межах квартири АДРЕСА_1 у м. Львові, звільнити приміщення коридору загального користування пл.4,2 кв.м. під літ. XXXVI, відновити самовільно демонтовані підвальні приміщення під літ. І пл. 30,5 кв.м. на АДРЕСА_1, у зв'язку з відсутністю у неї погодженої документації. Позивач не погоджується із розпорядженням, оскільки таке винесене на підставі Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005р. №76, проте, не зазначено який саме пункт Правил порушений. На думку позивачки, встановлення нею дашка над входом до належної їй квартири не є ні переобладнанням, ні переплануванням жилих будинків в контексті Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, на які посилається відповідач, тобто, позивач не вчинила жодного порушення Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України 17.05.2005р. №76. Також, зазначила, що необхідність встановлення такого накриття була зумовлена руйнуванням стіни будинку. Вказала, що коридору загального користування не захоплювала, дерев'яні перегородки в підвалі зігнили і на даний час нею ведуться роботи з їх відновлення, а для встановлення дашка над входом в квартиру тримання згоди районної адміністрації чи погодження документації не передбачені жодним нормативно-правовим актом. Просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №481 від 16.11.2015 року «Про демонтаж самовільно влаштованого металевого каркасу з пластиковим покриттям в межах квартири АДРЕСА_1, звільнення приміщення коридору та відновлення підвальних приміщень».

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги позову підтримав повністю, дав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача Галицької районної адміністрації Львівської міської ради в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила. Дала пояснення про те, що розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №481 від 16.11.2015 року «Про демонтаж самовільно влаштованого металевого каркасу з пластиковим покриттям в межах квартири АДРЕСА_1, звільнення приміщення коридору та відновлення підвальних приміщень» є законним, винесене в межах повноважень голови адміністрації та відповідно до «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій». У задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, подані докази, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 є власницею АДРЕСА_1. Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №481 від 16.11.2015 року «Про демонтаж самовільно влаштованого металевого каркасу з пластиковим покриттям в межах квартири АДРЕСА_1, звільнення приміщення коридору та відновлення підвальних приміщень», було затверджено висновок міжвідомчої комісії Галицького району (протокол №39 від 10.11.2015 року №7), та зобов'язано власницю квартири №3 на АДРЕСА_1, за власні кошти здійснити демонтаж самовільно влаштованого металевого каркасу з пластиковим покриттям в межах квартири АДРЕСА_1 у м. Львові, звільнити приміщення коридору загального користування пл. 4,2 кв.м. під літ. XXXVI, відновити самовільно демонтовані підвальні приміщення під літ. І пл. 30,5 кв.м. на АДРЕСА_1.

Згідно витягу з протоколу №39 засідання міжвідомчої комісії Галицького району від 10.11.2015 року, ОСОБА_3, як власницю квартири №3 на АДРЕСА_1, зобов'язано за власні кошти здійснити демонтаж самовільно влаштованого металевого каркасу з пластиковим покриттям в межах квартири АДРЕСА_1 у м. Львові, звільнити приміщення коридору загального користування пл. 4,2 кв.м. під літ. XXXVI, відновити самовільно демонтовані підвальні приміщення під літ. І пл. 30,5 кв.м. на АДРЕСА_1.

Відповідно акту обстеження технічного стану квартири АДРЕСА_1 від 06.11.2015 року, виявлено перепланування, а саме: самовільно встановлено дашок з металевого каркасу та пластикового покриття на рівні першого поверху в межах квартири №3, самовільно зайнятий коридор загального користування, демонтована перегородка в підвальному приміщенні квартири №3.

Згідно ст.10 ЖК України, громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію.

Частиною 2 ст.319 ЦК України, передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до п.1.4.1 «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року №76, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.

Згідно з п.4 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених постановою КМУ від 08.10.1992 року, власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири), власника гуртожитку (житлового приміщення у гуртожитку) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.

Згідно п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року N 45 власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання; не захаращувати сходові клітки, позаквартирні коридори, колясочні ліфтові шахти, горища, підвали та інші допоміжні приміщення будинку, підтримувати чистоту і порядок в ньому.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», передбачено одержання дозволу виконкому місцевої ради та згоди решти учасників спільної власності при проведенні прибудови, надбудови або перебудови жилих і підсобних приміщень будинку.

Відповідно до визначення термінів, що вживаються в Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій»: реконструкція жилого будинку - комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог; перепланування - до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків; переобладнання - улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.

Згідно з п.1.4.3. Правил, до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Згідно п.1.4.1 Правил, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих, у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкції будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається.

У листі Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 11.09.2006 року, вказано, що роботи з перепланування повинні проводитися відповідно до проекту, розробленого з дотриманням вимог чинних будівельних норм і правил (ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН В.2.5-20-2001 «Газопостачання», ДБН А.22-3-97 «Склад, порядок, розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва»).

З вказаного вбачається, що, відповідно до положень «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року №76, влаштування металевого каркасу з пластиковим покриттям на рівні першого поверху в межах квартири АДРЕСА_1 в м. Львові - влаштованого позивачкою дашка від опадів над входом в її квартиру - не є реконструкцією, переплануванням чи переобладнанням.

Також, відповідачем не доведено факту захоплення коридору загального користування пл.4,2 кв.м. під літ. XXXVI та самовільного демонтажу підвальних приміщень під літ.1 пл.30,5 кв.м. на АДРЕСА_1.Зокрема, як вбачається із схеми 1-поверху будинку за адресою: м.Львів, вул..Кн.Романа 11 з відміткою: «Самовільно зайнятий коридор загального користування», приміщення площею 4,2 кв.м. під літ. ХХХVІ є коридором, який веде до входу в квартиру позивача № 3 та в квартиру №22. Заяв чи скарг з боку власника квартири № 22 щодо захоплення вказаного коридору чи вчинення йому перешкод в доступі відповідачем не представлено.

В той же час, як вбачається з заяви ОСОБА_7, адресованої Галицькому районному суду м. Львова і посвідченої 27 липня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_7, будучи власником квартири АДРЕСА_2, повідомляє про відсутність претензій до ОСОБА_3 щодо користування спільним коридором, позначеним на поверховому плані під літ. ХХХVІ. Вказаним коридором ОСОБА_7 та ОСОБА_3 користуються за взаємною згодою.

З поверхового плану з відміткою «Демонтовано перегородки» вбачається, що ОСОБА_3 демонтовано в підвалі будинку дерев'яні перегородки між коморами, позначеними як №3, та за №11. В той же час в судовому засіданні представник позивача пояснив, що внаслідок того, що ОСОБА_3 такі перегородки не демонтувала, а веде роботи з відновлення перегородок, які були влаштовані з дерева і зігнили за спливом часу. Представник відповідача вказаного не заперечила. Доказів закріплення конкретних комор за мешканцями будинку Галицька районна адміністрація не представила. Заяв чи скарг з боку власника іншої квартири щодо демонтажу перегородки між коморами в підвалі відповідач не представив, як і не подав доказів на підтвердження повноважень щодо захисту прав та інтересів конкретного власника комори №11 в будинку №11 по вул. Кн. Романа в м. Львові.

Відтак в судом встановлено, що ОСОБА_3 не демонтувала підвальні приміщення під літ. І площею 30,5 кв.м., а тому позовні вимоги

Разом з тим, згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року /справа №7-рп/2009/, відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування, і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зпу справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи із наведених норм та представлених сторонами доказів, суд констатує факт, що позивачка не порушивши інтереси сусідів, які проживають у будинку, не спричинивши руйнування чи пошкодження несучих конструкцій будинку, не погіршивши цілісності фасаду, встановила дашок з металевого каркасу та пластикового покриття на рівні першого поверху в межах квартири №3 будинку №11 на вул. Князя Романа у м. Львові, і за наслідками таких дій, органу місцевого самоврядування належить реагувати лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право зобов'язувати особу, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову, належить суду, за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, а не органу місцевого самоврядування, ненормативні акти якого передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію, а в даному випадку не можуть бути виконані органом місцевого самоврядування, без звернення до суду. Така позиція узгоджується з п.4 оскаржуваного розпорядження, де зазначено, що у випадку невиконання п.2 в добровільному порядку, юридичному відділу адміністрації звернутися з позовною заявою в суд про демонтаж самовільно влаштованого металевого каркасу з пластиковим покриттям на рівні першого поверху в межах квартири №3 на будинку №11 на вул. Князя Романа. З даного пункту випливає, що адміністрації належало з відповідним обґрунтуванням своїх вимог, запропонувати позивачці в добровільному порядку демонтувати самовільно влаштований дашок з металевого каркасу з пластиковим покриттям, а у випадку невиконання в добровільному порядку, - звернутися з позовною заявою в суд.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 7-12, 71, 86, 160, 161, 162, 167 КАС України, суд ,-

П О С Т А Н О В И В :

адміністративний позов ОСОБА_3- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №481 від 16.11.2015 року «Про демонтаж самовільно влаштованого металевого каркасу з пластиковим покриттям в межах квартири АДРЕСА_1, звільнення приміщення коридору та відновлення підвальних приміщень».

Стягнути з Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_3 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп. судових витрат.

На постанову суду першої інстанції може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом першої інстанції частини третьої статті 160 КАС України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Л.М.Городецька