Ухвала суду № 59644533, 12.08.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/4200/15-ц Провадження № 22-ц/772/2677/2016Головуючий в суді першої інстанції Саєнко О. Б.Категорія 27Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медвецького С.К.,

суддів: Панасюка О.С., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Маркевич Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

встановила:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 28 листопада 2008 року між ним (позикодавець) та відповідачем (позичальник) було укладено договір позики, за яким останній отримав у борг від нього 5 330 доларів США. Строк виконання боржником обов'язку в договорі не встановлений, а визначений моментом пред'явлення вимоги. 22 серпня 2011 року відповідач повернув йому борг в сумі 30 доларів США, а 02 квітня 2014 року - 20 доларів США.

28 жовтня 2015 року він надіслав на адресу відповідача лист-вимогу про повернення боргу терміново, але не пізніше 05 листопада 2015 року.

Посилаючись на те, що своїх зобов'язань за договором позики ОСОБА_2 не виконав - позику не повернув, позивач просив стягнути з відповідача 5 280 доларів США заборгованості за цим договором та судові витрати у справі.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 05 лютого 2016 року частину позовних вимог на суму 50 доларів США залишено без розгляду.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області 13 липня 2016 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5 280 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 06 листопада 2015 року становило 121 070 грн. 40 коп. боргу за договором позики.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалене у справі судове рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідач у судове засідання не з'явився, однак надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність; підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили її відхилити.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вважав, що письмовий договір позики від 28 листопада 2008 року, наданий позивачем на підтвердження зобов'язань відповідача, є належним та допустимим доказом виникнення боргового зобов'язання; цей договір позики сторони уклали відповідно до вимог статті 1047 ЦК України; на вимогу повернути борг, відповідач борг не повернув, тому є підстави для стягнення з нього на користь позивача суми позики за вказаним договором.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом установлено, що 28 листопада 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, за яким останній отримав у борг 5 330 умовних одиниць. Строк виконання боржником обов'язку в договорі не встановлений, а визначений моментом пред'явлення вимоги. 22 серпня 2011 року відповідач повернув позивачу борг в сумі 30 доларів США, а 02 квітня 2014 року - 20 доларів США.

28 жовтня 2015 року ОСОБА_3 надіслав на адресу ОСОБА_2 лист-вимогу про повернення боргу терміново, але не пізніше 05 листопада 2015 року. Борг відповідачем не повернуто.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, установивши, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення боргового зобов'язання.

Такі ж по суті висновки містяться й у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року.

Згідно з ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, письмових доказів.

Частина 1 статті 58 ЦПК України передбачає, що належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування.

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 надав письмову розписку на підтвердження укладення договору позики (оригінал розписки у матеріалах справи), а відтак обов'язок доказування щодо оспорювання договору позики на тій підставі, що грошові кошти не були одержані ним від позикодавця лежить саме на відповідачеві.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику, а відтак безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що обов'язок доказування у цій справі лежить на позивачеві.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи встановлено, що строк виконання боржником обов'язку в договорі не встановлений, а визначений моментом пред'явлення вимоги.

28 жовтня 2015 року ОСОБА_3 надіслав на адресу ОСОБА_2 лист-вимогу про повернення боргу терміново, але не пізніше 05 листопада 2015 року. Борг відповідачем не повернуто. З позовом про стягнення боргу позивач звернувся 06 листопада 2015 року.

Отже, строк звернення до суду із зазначеними вимогами не сплив, а відтак безпідставними є доводи апеляційної скарги у цій частині.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ О.С. Панасюк

/підпис/ В.В. Оніщук

З оригіналом вірно: