Ухвала суду № 59641128, 11.08.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1736/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 47 Морозов В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Ювшин В. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоЮвшина В. І.суддівГончар Н. І., Міщенка С. В. при секретаріКолеснику Я. В.

прокурора Архипенко В.О.

представника відповідачів ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_6 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 червня 2016 року по справі за позовом керівника Черкаської місцевої прокуратури до ОСОБА_8, ОСОБА_7, Черкаської районної адміністрації, третя особа Черкаське регіональне управління водних ресурсів про визнання незаконним і скасування розпорядження, витребування земельної ділянки та скасування рішення,

в с т а н о в и л а :

Керівник Черкаської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_7, Черкаської районної адміністрації, третя особа Черкаське регіональне управління водних ресурсів про визнання незаконним і скасування розпорядження, витребування земельної ділянки та скасування рішення, мотивуючи свої вимоги тим, що розпорядженням першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації від 12 лютого 2014 року №26 надано дозвіл 22 громадянам, у тому числі ОСОБА_8, на розробку проектів із землеустрою щодо оформлення права власності на земельні ділянки, які розташовані в адміністративних межах Будищанської сільської ради за межами населеного пункту, для ведення індивідуального дачного будівництва.

Розпорядженням першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації від 13 лютого 2014 року № 28 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок загальною площею 12,5166 га. в адміністративних межах Будищанської сільської ради за межами населеного пункту Черкаського району Черкаської області. Вказаним розпорядженням для масиву земельних ділянок, серед яких є і спірна, визначено вид угідь - «піски» та віднесено до земель загального користування.

Розпорядженням першого заступника голови державної адміністрації про

затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність № 72 від 21.03.2014 року, затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 24 громадянам в тому числі і ОСОБА_8 для ведення індивідуального дачного будівництва в адміністративних межах Будищанської сільської ради за межами населеного пункту.

На підставі договору дарування земельної ділянки від 14 липня 2014 року №2-1046, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 державним нотаріусом було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_7

Передана у власність під забудову спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги р. Вільшанка.

Позивач стверджує, що землі зайняті водосховищами, мають бути віднесені до категорії земель водного фонду. Затвердження проекту та передача у приватну власність земельних ділянок порушує вимоги Земельного та Водного кодексів України в частині неможливості перебування таких земель у приватній власності та неможливості здійснення їх забудови.

У зв'язку з чим просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації від 21 березня 2014 року №72 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» в частині передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,091 га, розташованої в адміністративних межах Будищанської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту. Витребувати на користь держави від ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,091 га за кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована в адміністративних межах Будищанської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту. Скасувати рішення державного реєстратора від 14 липня 2014 року №14428033 «про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,091 га. за ОСОБА_7

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 09 червня 2016 року позов задоволено. Скасовано розпорядження першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації від 21 березня 2014 року №72 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» в частині передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею по 0,091 га, розташованої в адміністративних межах Будищанської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту. Витребувано на користь держави від ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,091 га., що розташована в адміністративних межах Будищанської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту. Скасовано рішення державного реєстратора від 14 липня 2014 року №14428033 «про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,091 га. за ОСОБА_7 Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням представник ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_6, подала апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права і просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 червня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову прокурору відмовити в повному обсязі.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги керівника Черкаської місцевої прокуратури до ОСОБА_8, ОСОБА_7, Черкаської районної адміністрації, третя особа Черкаське регіональне управління водних ресурсів про визнання незаконним і скасування розпорядження, витребування земельної ділянки та скасування рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Встановлено, що розпорядженням першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації від 12 лютого 2014 року №26 надано дозвіл ОСОБА_8, на розробку проекту із землеустрою, щодо оформлення права власності на земельну ділянку, яка розташована в адміністративних межах Будищанської сільської ради за межами населеного пункту, для ведення індивідуального дачного будівництва. Розпорядженням № 72 від 21.03.2014 року, затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 24 громадянам, в тому числі і ОСОБА_8, для ведення індивідуального дачного будівництва.

Земельна ділянка загальною площею 12,5166 га. на якій розташована і ділянка ОСОБА_8 належить до виду угідь «піски», згідно розпорядження №28 від 13.02.2014 року та віднесено до земель загального користування.

Розпорядженням Черкаської РДА від 21.03.2014 року №72, спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель рекреаційного призначення.

На підставі договору дарування земельної ділянки від 14 липня 2014 року №2-1046, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 державним нотаріусом було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_7

Передана у власність під забудову спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги р. Вільшанка та перебувала у користуванні Черкаського регіонального управління водних ресурсів та відноситься до категорії земель водного фонду.

Вважаючи, що розпорядженням першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації від 21 березня 2014 року №72 в частині передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,091 га., розташованої в адміністративних межах Будищанської сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту, допущено незаконну зміну виду використання земельної ділянки та незаконно вилучено спірну земельну ділянку з власності держави, а тому для відновлення порушених прав держави прокурор звернувся до суду з зазначеним позовом.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частини другої стаття 19 ЗК України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Отже, земельні ділянки, які перебувають у запасі, мають бути віднесені до певної категорії земель за їх цільовим призначенням, у тому числі землі водного фонду.

Згідно із частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель водного фонду провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та водних ресурсів.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

п.1 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого розпорядженням Кабінетом Міністрів України від 23 травня 2012 р. № 513, встановлено, що визначення виду угідь до формування земельних ділянок із земель запасу, не переданих у власність та користування, а також віднесення таких земельних ділянок до певної категорії може здійснюватися за результатами інвентаризації земель, проведеної за рішенням райдержадміністрацій за межами населених пунктів.

Тому за результатами проведеної інвентаризації, якою встановлено вид угідь спірної земельної ділянки, встановлення цільового призначення земельної ділянки мав би здійснювати орган державної влади відповідно до наданих Земельним кодексом повноважень.

Пунктом.7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр»до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій може здійснюватися на підставі матеріалів інвентаризації земель, проведеної за рішенням: у межах населених пунктів - сільських, селищних, міських рад, за їх межами - районних державних адміністрацій. Матеріали інвентаризації земель у такому разі підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються органами, які прийняли рішення про проведення інвентаризації.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вказаної процедури дотримано не було, так як в технічній документації відсутні всі необхідні погодження, про що свідчать відповіді на запити прокурора від відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Черкаської РДА , управління містобудування та архітектури Черкаської ОДА, Черкаського обласного управління водних ресурсів, управління екології та водних ресурсів.

Так, відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води для малих річок шириною 25 метрів.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

У відповідності ст. 61 Земельного кодексу України заборонено здійснювати будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах.

Як вбачається з довідки ДП «Черкаський інститут землеустрою» №200 від 18.03.2015 року та графічного відображення до неї, земельні ділянки, що виділені громадянам відповідно до розпорядження Черкаської РДА №72 від 21 березня 2014 року, в тому числі і земельна ділянка відповідача ОСОБА_7, знаходяться в прибережній захисній смузі р. Вільшанка.

Згідно ст. 88 Водного кодексу України землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 1,2 ч. 1 ст. 58 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Матеріалами справи та відповідної технічної документації встановлено, що землі, які входять до прибережних захисних смуг є землями водного фонду, а тому зміна їх цільового призначення та передача у власність громадянам не допускається, зазначена правова позиція також міститься в ухвалі Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6- 16цс14.

Як вбачається з матеріалів справи передана у власність ОСОБА_8, а потім подарована за договором дарування ОСОБА_7, земельна ділянка знаходиться у межах Вільшанської захисної дамби. Відповідно до положень п. 2.5 Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених наказом Мінюсту № 660/5 від 14 квітня 2013 року, такий об'єкт як дамба є нерухомим майном, оскільки вона нерозривно пов'язана із землею та її переміщення в інше місце може призвести до надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до пп. 1.9.18. Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів, затвердженої Держкоммістобудування і архітектури від 19 грудня 1995 року № 252 - дамба вважається гідротехнічною спорудою.

п. в) ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки під гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами належать до земель водного фонду.

Згідно ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам земельні ділянки із земель водного фонду можуть передаватися виключно на умовах оренди органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування і лише для розміщення та обслуговування гідротехнічних споруд.

Вільшанська захисна дамба як об'єкт нерухомості знаходиться у державній власності та перебуває на балансі Черкаського регіонального управління водних ресурсів.

Згідно листа з Черкаського обласного управління водних ресурсів від 02.04.2015 року №468/03/01.5-к щодо зміни лінії урізу води в р. Вільшанка, управління водних ресурсів зазначає, що для захисту від затоплення водами Кременчуцького водосховища населених пунктів і сільськогосподарських угідь, які розташовані в заплаві р. Вільшанка, побудована захисна дамба через яку насосною станцією здійснюється перекачування поверхневого стоку р. Вільшанка у Кременчуцьке водосховище.

За даними аналітично-диспечерської служби управління водних ресурсів, рівень води у Кременчуцькому водосховищі в березні 2015 року в межах розташування Вільшанської насосної станції мав позначку 79,17 мБС, в р. Вільшанка 79,25 мБС. Скид води здійснювався через щит-хлопавку (лист з Черкаського обласного управління водних ресурсів від 05.03.2015 року).

В додатку № 24 до розпорядження Ради Міністрів УРСР від 02.04.1973 року №209-р вказуються землекористувачі, землі яких вилучаються і надаються в постійне користування управлінню служби експлуатації та технагляду за будівництвом захисних споруд на Кременчуцькому водоймищі (наразі Черкаське регіональне управління водних ресурсів) під будівництво захисної дамби.

Передавши у власність спірну земельну ділянку, на якій розташована частина Вільшанської захисної дамби, Черкаська РДА своїм розпорядження фактично передала ОСОБА_9 у власність частину гідротехнічної споруди, чим порушило права держави.

Тому встановивши порушення прав державного органу, за захистом якого звернувся прокурор, суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи постановив правильне рішення, яким задоволив позовні вимоги прокурора.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував положення статті 61 ЦПК України, так як постановою адміністративного суду від 23 грудня 2014 року по адміністративній справі за позовом прокурора до Черкаської РДА, третіх осіб Черкаської ОДА, управління держземагенства в Черкаському районі, рішення Черкаської РДА від 13.02.2014 року №28, яким затверджено інвентаризацію земельної ділянки площею 12,5166 га в адміністративних межах Будищанської сільської ради за межами населеного пункту не скасоване та знову дав правову оцінку даному рішенню РДА є безпідставними, так як при наданні правової оцінки рішенню Черкаської РДА № 28 за різними позовами з іншими сторонами та іншим предметом позову правила статті 61 ЦПК України не застосовуються. Також заявлена вимога розглянута в межах позовних вимог без порушення статті 11 ЦПК України. Питання про визнання недійсним та скасування рішення Черкаської РДА № 28 від 13.02.2014 року прокурором в позовній заяві не ставилось та судом першої інстанції не вирішувалось.

Безпідставними також є доводи апелянта про відсутність в матеріалах справи довідки ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» та графічного відображення до неї, на які посилається в своєму рішенні суд першої інстанції, так як така довідка та графічне відображення до неї досліджувались судом першої інстанції та розміщені на а.с. 167-168.

Станом на 21.03.2014 року, на момент затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність 24 громадянам в тому числі і ОСОБА_8 для ведення індивідуального дачного будівництва в адміністративних межах Будищанської сільської ради за межами населеного пункту, Методичні рекомендації стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених наказом Мін'юсту №660/5 від 14 квітня 2013 року були чинними і втратили свою чинність 07.04.2014 року, тому суд першої інстанції вірно застосував даний нормативний акт.

За змістом статей 92, 95 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно до частини третьої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно до вимог частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Як встановлено рішенням Черкаського районного суду від 09 червня 2016 року спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, належить державі і перебувала у користуванні Черкаського регіонального управління водних ресурсів, яке не давало своєї згоди на вилучення та відчуження цієї ділянки. Зазначена земельна ділянка не може передаватися громадянам та юридичним особам у власність. Цим же рішенням суду розпорядження першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_8 визнано незаконним та скасовано.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, спірна земельна ділянка вибула з володіння її законного володільця - Черкаського регіонального управління водних ресурсів, поза його волею.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог прокурора, який діє в інтересах держави в особі Черкаського регіонального управління водних ресурсів, про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, і рішення цього суду слід залишити в силі.

Залишаючи в силі рішення Черкаського районного суду від 09 червня 2016 року, колегія суддів судової палати апеляційного суду виходить також із наступного.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_8 та ОСОБА_7 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Крім того, стаття 6 ВК України визначає, що води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Згідно зі статтею 4, 89 ВК України, статтями 58, 61 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. При цьому прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності й у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

З огляду на зазначене та з урахуванням положень статей 18, 19, 22 ЗК України прибережні захисні смуги як землі водного фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для ведення сільського господарства, в тому числі садівництва.

При цьому зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється в порядку, визначеному законом (стаття 20 ЗК України). Порушення такого порядку має наслідком визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмову в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Судом установлено, що спірна земельна ділянка, про витребування якої прокурор заявив позов, входять до складу земель загальною площею 12,5166 га, законне право користування якими має Черкаське регіональне управління водних ресурсів і які призначені для обслуговування захисних споруд у межах прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища та належать до земель водного фонду. Також установлено, що право користування Черкаського регіонального управління водних ресурсів на спірні земельні ділянки не припинялося в порядку статті 141 ЗК України, земельна ділянка за правилами статті 149 ЗК України не вилучалася. Так само не було додержано порядку зміни цільового призначення землі згідно зі статтею 20 ЗК України.

З огляду на встановлені судом факти, фактично відбулась неправомірна зміна цільового призначення землі, яка за законом не могла бути передана в приватну власність: без вилучення у Черкаського регіонального управління водних ресурсів землі водного фонду її частини (у вигляді окремих земельних ділянок) розпорядженням першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації в 2014 році були передані в приватну власність фізичним особам з указівкою на цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельноїх ділянки із володіння ОСОБА_7 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Крім того, відповідно до частини першої статті 88, частини другої статті 89 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності. Ведення садівництва у прибережних захисних смугах навколо водойм - забороняється.

Отже, «суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод (стаття 95 ВК України).

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Однак громадяни та юридичні особи за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно одержати у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Натомість землі водного фонду можуть передаватися цим суб'єктам тільки на умовах оренди для визначених законом потреб (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, стосовно землі водного фонду закон забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність землю відповідного цільового призначення окремо від дозволеного для передачі об'єкта - замкненої природної водойми загальною площею до 3 га.

Таким чином, юридичні чи фізичні особи, в тому числі й відповідачі, не могли законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість вони набули такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади низки рішень, починаючи з розпорядження першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації від 21 березня 2014 року, яке визнане неправомірним і скасоване оскаржуваним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 09 червня 2014 року, та наступного укладення договорів дарування.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для водосховищ - 50 метрів (частина друга статті 88 ВК України, частина друга статті 60 ЗК України).

Указані норми ВК України та ЗК України з подібними правилами або в такій самій редакції діяли і на час виникнення спірних правовідносин, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів у актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

З огляду на вищенаведене, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги Вільшанської захисної дамби, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справі, рішення в якій переглядаються, судом установлено, що ОСОБА_7 набув права власності на спірну земельну ділянку згідно з договором дарування від 14 липня 2014 року, укладеним між дарувальником ОСОБА_8 та обдарованим ОСОБА_7 Суд першої інстанції ухвалив рішення про витребування земельної ділянки із володіння відповідача ОСОБА_7 на користь держави, яка не була стороною вказаного договору дарування, при цьому питання про компенсацію не вирішувалось, так як ОСОБА_7 набув право власності на земельну ділянку безкоштовно за договором дарування.

Таким чином, установлені судом першої інстанції під час розгляду справи обставини й факти, з огляду на зміст «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності».

За таких обставин результат розгляду судом першої інстанції позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такий висновок суду першої інстанції буде відповідати правовому висновку Верховного Суду України від 29.06.2016 року, викладений ним по справі №6-1376цс16.

Інші доводи апеляційної скарги також ретельно перевірені колегією суддів та визнані безпідставними.

Судом першої інстанції правильно та повно було з'ясовано обставини справи, що дає підстави для висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, ст.308, 315, ЦПК України, колегія суддів судової палати,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_6 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 червня 2016 року відхилити, а рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів, починаючи з часу її проголошення.

Головуючий :

Судді :