Ухвала суду № 59640189, 08.08.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/295/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2177/16Головуючий у 1-й інстанції Куцин В. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів: Прядкіної О.В., Панченка О.О.,

при секретарі Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що належна йому земельна ділянка по АДРЕСА_1 межує з земельною ділянкою відповідачів по АДРЕСА_2 Після приватизації своєї ділянки та встановлення паркану відповідачі знесли його, зрізавши арматуру на яку кріпився шифер та перекинули на його подвір'я листи шиферу. Вважає, що вказаними діями відповідачів йому було завдано як матеріальної, так і моральної шкоди.

Просив стягнути з відповідачів на його користь 21150 грн. матеріальної шкоди, 10000 грн. моральної шкоди та стягнути в солідарному порядку 3551,20 грн. судових витрат.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову. Вважає, що суд не дослідив належним чином надані ним докази по справі та не взяв до уваги покази свідків, які підтверджували факт завдання шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 19 жовтня 2012 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 Полтавської області, площею 0,0423 га, для ведення індивідуального садівництва. (а.с. 6).

Звертаючись з позовом, ОСОБА_2 вказував, що 15 червня 2013 року його син ОСОБА_6 уклав договір з спеціалізованою організацією ТОВ «Мирресурс» на будівництво паркану на вказаній земельній ділянці. 21 червня 2013 року був встановлений паркан з листів шиферу. 27 червня 2013 року відповідачі зрізали арматуру, якою були прикріплені листи шиферу і перекинули на територію домоволодіння позивача шифер який пошкодився. Після цього відповідачі протягом двох місяців викопували забетоновані в землю стовпчики, знищивши таким чином побудовану огорожу, будівельні матеріали, з яких вона була побудована часково ними знищені, а частково зникли.

Розмір матеріальної шкоди, заподіяної відповідачами на день звернення до суду, вартість знищеного паркану, позивач оцінює у 21150 гривень. В зв'язку із знищенням паркану він хвилювався, душевно страждав, чим йому заподіяна моральна розмір якої становить 10000 гривень.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 пояснювали, що вони бачили паркан із шиферу, який був установлений позивачем на межі з належним їм домоволодінням. Вони паркан не зносили і хто демонтував через декілька днів паркан їм невідомо.

Свідок ОСОБА_6 суду першої інстанції пояснював, що 15 червня 2013 року він у організації ТОВ «Мирресурс» уклав договір на установку паркану у домоволодінні позивача, який йому є батьком та сплатив частково кошти за матеріал. 21 червня 2013 року, коли паркан був встановлений доплатив решту коштів, обумовлених договором. Всього було сплачено 13000 гривень. Кошти для оплати послуг по договору давав йому батько. 26 червня 2013 року паркан був зрізаний, шифер пошкоджений і тому довелося його вивезти на дорогу. Пізніше стовпці на які кріпився паркан викопали відповідачі. На даний час фірма, з якою укладався договір на установку паркану припинила свою діяльність.

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 суду повідомили, що вони бачили, як відповідачі з незнайомими особами демонтували паркан, який був встановлений ОСОБА_2 на межі з домоволодінням відповідачів.

Із змісту ст. 22 ЦК України вбачається, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2).

Як передбачено ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відтак, до складу цивільного правопорушення, яке є підставою цивільно-правової відповідальності входять: наявність збитків; протиправність поведінки боржника (активна або пасивна дія); причинний зв'язок; вина боржника.

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.ч.3,4 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, хоча ч. 2 ст. 1166 ЦК України встановлює презумпцію вини відповідача, однак обов'язок по доведенню: наявності реальних збитків, протиправності поведінки боржника, причинного зв'язку лежить на позивачеві.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, місцевий суд вірно виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували розмір заподіяної шкоди, оскільки наданий договір про виконання робіт №11 від 15 червня 2013 року укладений між ТОВ «Мирресурс» та ОСОБА_6 про будівництво огорожі на приватній ділянці довжиною 28 погонних метрів та з додатком та актом здавання приймання виконаної роботи, квитанції до прибуткового касового ордеру від 16 червня 2013 року про прийняття від ОСОБА_6 за матеріали по вищевказаному договорі 8420 грн. та 21 червня 2013 року за виконання робіт 3550 гривень (а.с.16-19), не можуть бути належним доказом про понесені витрати саме позивачем на установку паркану, саме на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 так як договір не містить цих умов.

Також вірно не взято до уваги районним судом зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва огорожі на приватній ділянці ОСОБА_6 без дати його складення 2016 року, оскільки він не стосується предмету спору, так як не містить інформації про будівництво спірного паркану, до кошторису включені роботи та витрати, які не були передбачені договором від 15 червня 2013 року і складений ПП «Метан», організацією, яка не виконувала вказані роботи (а. с. 28-39).

Окрім того, надані позивачем пояснення правоохоронним органам з приводу пошкодження паркану 26 червня 2013, відібрані працівниками міліції у ОСОБА_2 мали місце 20 червня 2013 року (а.с. 97, 98), в той час як огляд місця події проведений 27 червня 2013 року (а.с.105 106). Пояснення з приводу демонтажу спірного паркану ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 були дані працівникам міліції 15 червня 2013 року, тобто до часу встановлення та демонтажу паркану (а.с.107-112).

Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_2 не було належним чином доведено, що саме винними діями відповідачів шляхом знищення його паркану, йому була спричинена шкода, також не доведено реальний розмір завданої шкоди, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Не ставлять під сумнів правильність рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про недотримання судом вимог п.3 ч.1 ст. 215 ЦПК України щодо змісту мотивувальної частини судового рішення, оскільки як вбачається із тексту оскаржуваного рішення, у ньому повно зазначено про встановлені судом обставини справи і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, а також чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Також безпідставними є посилання апеляційної скарги щодо належності як доказу у справі договору підряду від 15 червня 2016 року.

Так, згідно наданого позивачем договору про виконання робіт №11 від 15 червня 2013 року, ТОВ «Мирресурс» зобов'язалося перед ОСОБА_6 виконати за плату роботу по будівництву огорожі на приватній ділянці, довжиною 28 метрів (п.п. 1.1., 2.1 договору). Вартість виконання робіт узгоджена сторонами у розмірі 11 852, 60 грн. (п.п. 4.1). Однак, з тексту даного договору неможливо встановити яку саме огорожу зобов'язалося побудувати ТОВ «Мирресурс», на якій земельній ділянці (її місцезнаходження) та з якого матеріалу.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на визнання відповідачами обставин, на які посилається ОСОБА_2 у своєму позові, необхідно зазначити, що в ході розгляду справи у суді першої інстанції відповідачі позов не визнавали, а також вказували, що паркан позивача вони не зносили.

Посилання ОСОБА_2 на показання свідків, суд першої інстанції вірно оцінив критично, так як свідки ОСОБА_6, ОСОБА_8 є близькими родичами позивача, сином та дружиною і перебувають у неприязних відносинах з відповідачами, свідок ОСОБА_9 також перебуває у неприязних відносинах з відповідачами. Окрім того, свідчення вказаних свідків будь-якими іншими належними та об'єктивними доказами не підтверджені.

З приводу доведення реальної вартості знищеної огорожі, слід зазначити, що місцевий суд вірно не взяв до уваги наданий позивачем кошторисний розрахунок ПП «Метан», оскільки дане підприємство не було залучено до виконання робіт по встановленню паркану, договір на виконання таких робіт з ПП «Метан» не укладався, окрім того, наданий розрахунок вартості робіт не співпадає з обсягом та матеріалом робіт, зазначених у договорі про виконання робіт №11 від 15 червня 2013 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що з часу знищення огорожі пройшло майже 3 роки, а тому вартість її будівництва істотно збільшилася, що є загальновідомою обставиною, не ставить під сумнів правильність рішення суду першої інстанції, так як розмір заподіяних збитків по кожній справі підлягає доказуванню позивачем, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Безпідставними є посилання ОСОБА_2 на письмові показання відповідачів у кримінальному провадженні, оскільки як вбачається із наданих позивачем матеріалів кримінальних проваджень, одне із них порушено по факту невиконання ОСОБА_3 рішення суду (а.с. 79), а не знищення паркану, протоколи допиту свідка ОСОБА_4, ОСОБА_3 датовані 15 червня 2016 року та стосуються інших подій, тоді як стверджує позивач знищення паркану відповідачами відбулося 26 червня 2016 року, а дата звернення до правоохоронних органів з даного приводу 27 червня 2016 року.

Не можуть бути підставою для задоволення позову твердження ОСОБА_2 про існування тривалого спору між ним та відповідачами з приводу прав на суміжну земельну ділянку, оскільки наявність неприязних відносин та постійних конфліктів між сторонами не може беззаперечно свідчити про знищення паркану саме відповідачами, іншими належними та обґрунтованими доказами дана обставина ОСОБА_2 підтверджена не була.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: О.О. Панченко

О.В. Прядкіна

Згідно оригіналу В.П. Пікуль