Ухвала суду № 59638952, 09.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/602/16-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/4287/16 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв В. О.Категорія 5 09.08.2016

УХВАЛА

Іменем України

09 серпня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

Суддів Касьяненко Л.І., Мережко М.В.,

за участю секретаря Дрозд Р.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Києво-Святошинської районної ради Київської області про визнання права власності на самочинно перебудований житловий будинок, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та просила визнати за нею право власності на самочинно перебудовану квартиру АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18 вересня 1998 року. 26 вересня 1998 року позивачем було придбано земельну ділянку площею 0,1028 га, що знаходиться по АДРЕСА_2, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель. В період з 1998 року по 2015 рік ОСОБА_2 було виконано ряд будівельно-підрядних робіт з реконструкції зазначеного жилого будинку шляхом розширення його площі, внаслідок чого площа житлового будинку збільшилась з 27,6 кв.м. до 159,5 кв.м. Однак, здійснивши реконструкцію житлового будинку, позивач не розробила проектну документацію на будівництво та не отримала дозвіл на виконання будівельних робіт, а також об'єкт містобудування, який закінчений будівництвом, не було прийнято в експлуатацію та на нього не було видано свідоцтво про право власності органами місцевого самоврядування. Чинним законодавством України передбачені правові наслідки будівництва об'єкта містобудування без дотримання порядку забудови населених пунктів та наявності вказаних вище документів, які надають право забудовнику здійснювати будівництво і без наявності яких будівництво заборонено, а також без прийняття в експлуатацію об'єкта містобудування, закінченого будівництвом.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнано на підставі рішення суду за особою, яка його здійснила. Належним відповідачем у справі є відповідна рада, до компетенції якої входить вирішення питань щодо надання дозволу на будівництво об'єктів містобудування. Здійснюючи самочинну перебудову, позивач не порушила права сусідніх власників земельних ділянок. ОСОБА_2 зверталася до відповідача з заявою про визнання за нею права власності, однак будь-якої відповіді на заяву не отримала. Суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи та необґрунтовано запропонував стороні позивача надати докази існування спору між ним та відповідачем.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 18 вересня 1998 року продавці ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 продали, а покупець ОСОБА_2 купила квартиру під № 1 житловою площею 27,6 кв.м., що знаходиться в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 Вказаний житловий будинок дерев'яний, обкладений цеглою, житловою площею 55,0 кв.м., сарай «Б», сарай «В», гараж «Г», огорожа № 1-2, розташовані на земельній ділянці.

В конкретне користування покупця ОСОБА_2 відходять: квартира № 1 житловою площею 27,6 кв.м., гараж літ. «Г», 1/2 частина огорожі № 1-2.

Згідно договору купівлі-продажу від 26 вересня 1998 року ОСОБА_3 продав, в ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею 0,1028 га, що знаходиться в АДРЕСА_1, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

27 листопада 2015 року ТОВ «Укртехексперт» був виготовлений технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_2, в якому вказано, що на плані будинку АДРЕСА_2 самочинно збудована площа під час переобладнання становить 159,5 кв.м.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано підтверджень того, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Колегія суддів погоджується по суті з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Умови набуття права власності на новостворене майно та перероблену річ встановлені статтями 331, 332 ЦК України.

Згідно вимог ст. ст. 331, 332 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом, особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі; право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекта або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1.Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146 (далі - Методичні рекомендації № 146).

Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі - ДБН), відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 04 грудня 2013 року (справа №6-130цс13).

Згідно ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

У зв'язку із цим норми ч. 3 ст. 376 ЦК України можуть бути підставою для задоволення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості лише тоді, коли було здійснено самочинне будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил.

Поняття «будівництво» включає в себе як нове будівництво, так і реконструкцію нерухомості.

Таким чином, створення нерухомості пов'язано з наявністю чи відсутністю дозволу на проведення реконструкції і дозволу на виконання будівельних робіт, його прийняттям в експлуатацію в цілому.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 здійснила реконструкцію житлового будинку, у зв'язку з чим загальна площа житлового будинку збільшилася з 27,6 кв.м. до 159,5 кв.м. Звертаючись до суду з позовом, позивач не надала доказів того, що під час перебудови житлового будинку нею були дотримані архітектурні, будівельні, санітарні, екологічні та інші норми та правила.

У матеріалах справи також відсутні докази звернення ОСОБА_2 до відповідних органів місцевого самоврядування з питання оформлення забудов, а також про відмову цих органів у його вирішенні.

За змістом ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частина 3 ст. 18 Закону України «Про основи містобудування» забороняє експлуатацію об'єктів, не прийнятих в експлуатацію в установленому законом порядку.

Відповідно до змісту пп.1 п. «б» ч.1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Згідно вимог ст.ст. 5, 18 Закону України «Про основи містобудування» будівництво нерухомого майна повинно вестись згідно із затвердженим у встановленому порядку проектом, закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_2 не надала доказів того, що нею були дотримані загальні умови, дотримання яких вимагається при реконструкції об'єкта нерухомості.

Крім того, пред'являючи позов до Києво-Святошинської міської ради Київської області, ОСОБА_2 не зазначила, чим саме порушені її права відповідачем. Так, питання щодо визнання права власності на об'єкт нерухомого майна не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підставу вважати про наявність спору про право.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, висновки суду відповідають фактичним обставинам справа та доводами апеляційної скарги не спростовані.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Касьяненко Л.І.

Мережко М.В.