Постанова № 59632260, 11.08.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2016 р.Справа № 916/148/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів Л.В. Поліщук, О.Л. Воронюка (згідно розпорядження в.о. керівника апарату суду від 09.08.2016р. №504 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2016р.)

при секретарі судового засідання: А.В. Земляк

за участю представників сторін:

від відповідача ОСОБА_1

від третьої особи ОСОБА_2

Представник позивача в судове засідання н з'явився, про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини А4362

на рішення господарського суду Одеської області від 11.04.2016 року

у справі № 916/148/16

за позовом Концерну «Техвоєнсервіс»

до Військової частини А4362

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства оборони України

про стягнення

ВСТАНОВИВ:

В січні 2016 року Концерн «Техвоєнсервіс» звернувся до місцевого господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 10.03.2016р.) до Військової частини А4374 про стягнення 84365,00 грн., а саме: 47000,00 грн. основного боргу, 37365,00 грн. інфляційних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг за кошти Державного бюджету України від 10.09.2012р. №6 (225/к/146-12Д), укладеного між позивачем та відповідачем.

Ухвалою суду першої інстанції від 11.02.2016р. замінено неналежного відповідача ВЧ А4374 на належного відповідача ВЧ А4362, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство оборони України.

Останнє у своїх поясненнях заперечувало проти задоволення позову в частині стягнення інфляційних.

Відповідач у своїх поясненнях просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивачем подано клопотання про компенсацію судових витрат у розмірі 5275,49 грн., у задоволенні якого відмовлено, про що зазначено в рішенні суду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.04.2016р. (суддя Рога Н.В.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 18.04.2016р., позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 47000,00 грн. основного боргу, 37365,00 грн. інфляційних та 1378,00 грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач 23.05.2016р. звернувся з апеляційною скаргою, яка повернута без розгляду ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 30.05.2016р. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Усунувши недоліки, відповідач 06.06.2016р. повторно звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати частково, відмовити в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних в сумі 37365,00 грн., в іншій частині залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 13.06.2016р. скаргу прийнято до провадження із призначенням до розгляду. Цією ж ухвалою скаржнику відновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

Заслухавши представників відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.1. Статуту Концерну «Техвоєнсервіс», затвердженого Міністром оборони України 29.12.2012р., зареєстрованого 27.02.2013 за №10731050060005036 Концерн «Техвоєнсервіс» є державним господарським обєднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України. Концерн здійснює свою діяльність на основі та відповідно до чинного законодавства України і Статуту Концерну «Техвоєнсервіс», який затверджується Уповноваженим органом управління (а.с. 26-41).

10.09.2012р. між ВЧ А4374 (Замовник) та Концерном «Техвоєнсервіс» (Виконавець) укладено договір про надання послуг за кошти Державного бюджету № 6 (225/к/146-12Д), згідно умов якого Виконавець зобовязався надати послуги з капітального ремонту санітарного автомобіля УАЗ-39621 у кількості однієї одиниці, в терміни та за цінами, що зазначені в цьому Договорі, та додатках до нього, а Замовник в свою чергу зобовязався прийняти та оплатити ці послуги.

Відповідно до п. 2.6. договору приймання-передавання автомобіля після проведення ремонтних робіт здійснюється у відповідності з вимогами нормативно-технічної документації та оформлюється Актом приймання-передавання і Актом надання послуг, який підписується уповноваженими особами Виконавця і представника Замовника та затверджується печатками.

За приписами п.п. 3.1., 3.2 договору Виконавець зобов'язався надавати послуги в порядку та в строки визначені цим Договором, а Замовник зобов'язався сплачувати вартість наданих послуг (виконаних робіт).

У пунктах 4.1., 4.2., 4.3., 4.5. договору сторони передбачили, що платником за цим Договором є ВЧ А4374. Вартість послуг з ремонту автомобіля визначена у Калькуляції (додаток до Договору №2), та погоджена в Протоколі (додаток до Договору №1), що становить 47000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 7833,33 грн. Розрахунки з Виконавцем здійснюються за фактично надані послуги та за фактично отримані послуги Замовником на підставі належним чином оформленого акту приймання-передавання та акту наданих послуг. Розрахунок здійснюється протягом 20 банківських діб з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок Замовника коштів і підписання Акту приймання-передавання, Акту наданих послуг Замовником та предявлення Виконавцем рахунку на оплату послуг.

За змістом п. 6.3. договору сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили інший розмір процентів: 0%.

Пунктами 9.1., 9.4. договору встановлено, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, та діє до 30.12.2012р. і в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобовязань.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін (а.с. 10-15).

В матеріалах справи наявні: рахунок-фактура від 17.12.2012р. № 946 на суму 47000,00 грн., акт приймання-передавання від 21.12.2012р. та акт надання послуг від 21.12.2012р., з яких вбачається, що позивач на виконання умов договору від 10.09.2012р. №6 (225/к/146-12Д) надав відповідачу послуги по ремонту однієї одиниці санітарного автомобіля УАЗ-39621 (а.с. 16-23).

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2015р. у справі №910/8962/15 у задоволенні позову Концерну «Техвоєнсервіс» до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості за договором про надання послуг за кошти Державного бюджету від 10.09.2012р. №6 (225/к/146-12Д) в розмірі 73304,30 грн. відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що ВЧ А4374 є діюча юридична особа, а тому повинна самостійно відповідати за своїми зобовязаннями (а.с. 130-136).

Згідно листа Головного управління оборонного та мобілізаційного планування генерального штабу Збройних Сил України від 04.01.2016р. №322/1/27 станом на 08.12.2015р. відповідно до вимог спеціальної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 21.08.2015р. №322/1/24дск ВЧ А4374 переформована у ВЧ А4362 (а.с. 86).

За твердженням позивача, відповідач за надані послуги не розрахувався, що є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до місцевого господарського суду з даним позовом.

Відповідач зазначив, що заборгованість перед позивачем за договором від 10.09.2012р. №6 (225/к/146-12Д) не підтверджена, оскільки ВЧ А4374 розформована та жодні документи їй, як правонаступнику не передавались. Нарахування інфляційних також є безпідставним, оскільки виконання зобовязання унеможливилось внаслідок дії форс-мажорних обставин, а саме: тимчасова окупація Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим.

Міністерство оборони України вважає факт тимчасової окупації АР Крим непереборною силою, що є загальновідомим фактом та не потребує доказування, внаслідок чого сторони звільняються від зобовязань за договором від 10.09.2012р. №6 (225/к/146-12Д).

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права з урахуванням встановлених обставин, судова колегія зазначає слідуюче.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у т.ч. із договорів.

Статтями 626, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України господарські зобовязання, що виникли на основі договору, існують впродовж його строку.

Зобовязання в свою чергу, згідно з вимогами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання.

За умовами ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось вище, позивач виконав умови договору про надання послуг за кошти Державного бюджету від 10.09.2012р. №6 (225/к/146-12Д), а саме: відремонтував санітарний автомобіль УАЗ-39621, про що свідчать акти приймання-передачі та надання послуг від 21.12.2012р., проте відповідач свої зобовязання щодо оплати послуг, наданих позивачем послуг не виконав.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахування наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення вимоги про стягнення 47000,00 грн. основного боргу.

Стосовно вимоги про стягнення 37365,00 грн. інфляційних, суд апеляційної інстанції зазначає слідуюче.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, у п. 6.3. договору від 10.09.2012р. №6 (225/к/146-12Д) сторони відповідно встановили інший розмір процентів: 0%, то за прострочення виконання грошового зобовязання боржник повинен сплатити тільки інфляційні, які у даному випадку складають 37365,00 грн. Розрахунок нарахування інфляційних перевірено судом апеляційної інстанції.

Заперечення відповідача щодо безпідставності нарахування інфляційних у звязку з тим, що виконання зобовязань за договором від 10.09.2012р. №6 (225/к/146-12Д) унеможливилось в наслідок дії форс-мажорних обставин, а саме: тимчасової окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим не приймаються до уваги судовою колегією, оскільки відповідно до ч. 2 п. 1 Закону України від 15.04.2014р. «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окупація Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим почалась 20.02.2014р., тоді як відповідач повинен був виконати взяті на себе зобовязання за договором від 10.09.2012р. №6 (225/к/146-12Д) протягом 20 банківських днів з дня підписання актів приймання-передачі та надання послуг від 21.12.2012р., тобто до 10.01.2013р. Докази надходження коштів з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок Замовника матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене, судова колегія, вважає, що місцевий господарський суд цілком правомірно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги повністю.

Відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про компенсацію судових витрат також є обґрунтованою.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують вищевикладеного, а відтак колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 11.04.2016р. у справі №916/148/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови складено 12.08.2016р.

Головуючий суддяВ.Б. Туренко

СуддяЛ.В. Поліщук

СуддяО.Л. Воронюк