Рішення № 59631933, 02.08.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2016 р.Справа № 922/2032/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. б/н від 23.10.2015 року);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка на користь позивача заборгованість за договорами фінансового лізингу №00007240 від 22.04.2013 року. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума становить 38194,52 грн., з яких: заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00007240 від 22.04.2013 у розмірі 6475,36 грн., збитків у розмірі 24590,00 грн., пені у розмірі 868,58 грн., 3% річних у розмірі 260,58 грн., витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн. Судові витрати в сумі 1378,00 грн. просить суд покласти на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 02 серпня 2016 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у призначене судове засідання 02 серпня 2016 р. не зявився, ухвала про порушення провадження у справі від 29.06.2016 та ухвала суду від 11.07.2016, що були направлені відповідачеві рекомендованим листом за його поштовою адресою, вказаною в позовній заяві, яка також співпадає з адресою в наданої позивачем копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №1001122212 від 29.06.2016, повернулись до господарського суду з довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками адресат вибув, адресат відсутній і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОСТМАН» (лізингоодержувач) договір про фінансовий лізинг № 00007240 від 22.04.2013 року, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI, 2013 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZDX119916 , двигун № НОМЕР_1 (надалі за текстом - «Об'єкт лізингу»), а Відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом - «План відшкодування»), що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 18 978,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 5 693,40 доларів США.

Відповідач відповідно до положень п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі за текстом - «Умови лізингу»), що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Додатковою угодою №1/1 до Договору про фінансовий лізинг № 00007240 від 12.01.2015 року строк дії договору продовжено до 84 місяців, складено та погоджено сторонами новий Графік погашення кредиту (надалі за текстом - «Графік погашення»), (належним чином засвідчена копія додаткової угоди та графіку додаються).

Відповідно до п. 6.5. Умов лізингу щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений Позивачем, не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом - «План відшкодування»).

Відповідно до п. 8.3.2. Умов лізингу якщо Відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж ЗО днів, Позивач має право розірвати Договір і витребувати Об'єкт лізингу від Відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п. 12.9. Умов лізингу у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження Позивача, якщо інша адреса не вказана Позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Згідно з п. 13.1. Умов лізингу, якщо Відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення Об'єкту лізингу, Позивач має право вилучити Об'єкт лізингу без попередньої згоди Відповідача. При цьому, на підставі п. 13.6. Умов лізингу, Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу всі та будь-які витрати, пов'язані із вилученням Об'єкту лізингу.

У випадку прострочення платежів за Договором, згідно із п. 8.2. Умов лізингу до Відповідача застосовуються наступні санкції:

-пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати Платежу;

-штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Позивачем: еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу;

-компенсація будь-яких витрат, понесених Позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Відповідачем відповідно до Договору.

Відповідно до п. 12.6.1. Умов Договору, Позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та повернути Об'єкт лізингу у разі, якщо Відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Пунктом 12.6.13 передбачено, що за винятком обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку Позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких Відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за Договором, Позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та вимагати повернення об'єкту лізингу.

Відповідно до п. 8.3. та 8.3.1. Умов Договору, якщо Відповідач прострочить виплату Лізингового платежу протягом більш ніж 10 (десять) робочих днів, Позивач має право надіслати Відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо Відповідач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту першої вимоги. Позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо Відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, Позивач має право направити Відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від Договору в односторонньому порядку, за п. 12.6.1. Договору. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.

Судом встановлено, що 03.03.2015 р. Відповідачу було направлено повідомлення про розірвання договору з вимогою повернути Об'єкт лізингу на користь Позивача. Представник Відповідача отримав Вимогу особисто, про що свідчить підпис та печатка ТОВ «Постман».

Відповідно до п. 12.9. Договору, у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу Позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги Позивача про таке повернення. Крім того, відповідно до Вимоги Відповідачу встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання Вимоги.

13.03.2015 року, відповідно до Акту прийому-передачі до Договору Відповідач передав, а Позивач прийняв Об'єкт лізингу.

Згідно з п. 12.13. Договору, у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони.

Таким чином, датою розірвання договору є 03.03.2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору фінансового лізингу №00007240 від 22.04.2013 року, не виконав свої зобов'язання зі сплати заборгованості за лізинговими платежами відповідно до умов Договору.

Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушено права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця0 майна, за умовами сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, та ст.526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за несплаченими лізинговими платежами в сумі 6 475,36 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення у позові збитків в сумі 24590,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1. ст. 224 Господарського кодексу України (надалі за текстом - ГКУ), учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно ч. 1 ст. 225 ГКУ, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Згідно із ч. 3. ст. 22 ЦКУ, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з п.8.2.3. Договору у випадку прострочення сплати платежу до Відповідача застосовуються наступні санкції компенсація будь-яких витрат, понесених Позивачем та/або винагороди, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, невиплачених Відповідачем у відповідності до Контракту.

Відповідно до п. 16.1. Договору незалежно від завершення виконання цього Контракту або проведення операцій, запланованих в рамках цього Контракту, усі витрати та збитки (включаючи ті з них, що пов'язані з виплатою гонорарів за юридичні та фінансові консалтингові послуги), завдані у зв'язку з укладенням або виконанням цього Контракту, а також операціям запланованими в рамках виконання цього Контракту, відшкодовуються Стороною, яка завдала такі збитки.

Відповідно до п. 2. ч. 2 ст. 22 ЦКУ, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно 6.3. умов лізингу, позивач та відповідач погодили, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання Позивачем очікуваної станом на дату виконання Договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ «Креді ОСОБА_2»), як буде обрано за рішенням Позивача, станом на дату, коли кожен Платіж підлягає виплаті.

Відповідно до п. 12.9. договору, у випадку припинення лізингу, відповідач зобов'язаний оплатити будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано позивачем в результаті продажу об'єкта лізингу) та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до плану відшкодування.

Таким чином, при укладанні між сторонами договору, позивач сподівався отримати доходи впродовж дії договору, при належному виконані умов договору відповідачем у вигляді процентів і комісій, які входять до складу лізингового платежу.

Проте, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач поніс збитки у розмірі 24 590,00 грн., що підтверджується рахунками на оплату, платіжними дорученнями, довідкою та зведеною обліковою випискою. Таким чином, через порушення своїх зобов'язань за договором, відповідач має відшкодувати позивачу збитки, що виникли у зв'язку з відновленням його порушеного права як власника об'єкта лізингу у розмірі 24 590,00 грн.

Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 868,58 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Договором передбачені штрафні санкції у вигляді фіксованих штрафів у випадку несплати виставлених рахунків у встановлений строк відповідно до п. 8.2.2., а також пеня у розмірі 10% річних за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

В п. 8.2.1. Договору вказано, що у випадку прострочення сплати платежу до Відповідача застосовуються наступні штрафні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені в сумі 868,58 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 260,58 грн. суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 260,58 грн.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 6000,00 грн. витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Судом встановлено, що 09.06.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" було укладено договір про надання юридичних послуг №17/2010.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги щодо витрат на правову допомогу посилається на договір про на надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р., акт №793 від 22.06.2016 до договору про на надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р. та платіжне доручення №50031340 від 05.07.2016 на суму 5000,00 грн.

Відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність №5076-VI від 05.07.2012р. адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна плата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Слід зазначити наступне: сума витрат на отримання правової допомоги в даній справі не мають обовязкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному звязку зі стягуваємою сумою.

Розглядаючи питання щодо суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката, суд, враховує тривалість розгляду і складність справи; вартість економних транспортних послуг; час, який був витрачений на підготовку матеріалів; досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; професійний досвід адвоката; роль адвоката в досягненні результату, якого бажає клієнт; тощо, тобто, фактори, за якими визначаються співмірність та розумна необхідність розміру оплати послуг адвоката для вирішення спору.

Також, суд зазначає, що позивачем не було надано доказів, що договір про на надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р. укладено між позивачем та адвокатом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат за правову допомогу в розмірі 6000,00 грн. належним чином не обґрунтовані і задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 6, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статтями 525, 526, 530, 612, 629, 806 Цивільного кодексу України, статтями 179, 193, 292 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська обл., Харківський р-н, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18; Код ЄДРПОУ: 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, Україна, м. Київ, пр-т. ОСОБА_3 1В, офіс В; Код ЄДРПОУ: 35571472) основну суми заборгованості в розмірі 6475,36 грн., збитки у розмірі 24590,00 грн., пеню у розмірі 868,58 грн., 3 % річних у розмірі 260,58 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.08.2016 р.

Суддя ОСОБА_4