Ухвала суду № 59625859, 10.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/9451/2016 Головуючий у І інстанції - Бартащук Л.П.

Доповідач - Андрієнко А.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді Андрієнко А.М.

Суддів: Заришняк Г.М.

МараєвоїН.Є.

При секретарі Гарматюк О.Д.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_3, про визнання незаконним (протиправним) та скасування розпорядження № 622 від 03.12.2015 р. «Про визначення місця проживання малолітньої дитини»,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати незаконним (протиправним) та скасувати розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 622 від 03.12.2015 року «Про визначення місця проживання малолітньої дитини» і стягнути судові витрати з відповідача, обґрунтовуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року у нього та третьої особи ОСОБА_3, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу народилася донька ОСОБА_5, яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 де для неї були створені належні та достатні умови для розвитку та проживання, без реєстрації її місця проживання у встановленому законом порядку. В серпні 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відбувся конфлікт, в результаті якого ОСОБА_3, зібравши всі свої речі, залишила позивача, домовившись про те, що їх спільна донька буде надалі проживати з позивачем. 07.09.2015 року, ігноруючи наявні домовленості щодо місця проживання їх спільної дитини, ОСОБА_3 забрала дитину зі школи, кілька днів переховувала її у своєї подруги, згодом відмовилася повернути дитину за місцем її проживання з батьком. Такі протиправні дії ОСОБА_3 стали підставою для звернення позивача до Служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про визначення місця проживання їх малолітньої доньки. Враховуючи положення Конституції, Сімейного кодексу України і вказаного Порядку, з якими ознайомився позивач, він звернувся з заявою для отримання висновку про визначення місця проживання дитини до Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації. За результатами розгляду його заяви, натомість, було прийнято рішення, яке було відображено у розпорядженні Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації «Про визначення місця проживання дитини» від 03.12.2015 року № 622. Відповідно до зазначеного розпорядження, місце проживання малолітньої ОСОБА_5 визначено разом з матір'ю ОСОБА_3 Вказаний висновок, оформлений розпорядженням, яке є предметом спору, було прийнято з грубим порушенням вимог законодавства, є необґрунтованим та таким, що порушує права та інтереси дитини, відтак, підлягає скасуванню, згідно доводів позивача, з огляду на наступне: Комісія з питань захисту прав дитини керувалася принципом 6 Декларації про права дитини, яка не є частиною національного законодавства і суперечить положенням Конституції, Сімейного кодексу України, які закріплюють принцип рівності прав батьків щодо дитини; Комісія не взяла до уваги факти порушення ОСОБА_3 прав дитини щодо навчання, відвідування спортивних секцій, безперешкодного спілкування з батьком; Комісією не було належним чином досліджено документи, які надав позивач, а начальник Служби у справах дітей зачитував лише уривки з тих документів, які були надані матір'ю дитини та свідчили на її користь; позивачу було відмовлено у приєднанні до матеріалів справи довідки про його доходи; визначення місце проживання дитини разом з матір'ю порушило принцип недопустимості погіршення житлових прав та умов дитини, закріплений в ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»; позивачу було відмовлено у призначенні психологічної діагностики для отримання об'єктивних висновків про психологічний стан дитини; Комісія відмовилась призначати психіатричну та наркологічну експертизу матері дитини; Комісія відмовилась заслухати показання свідків, які могли б надати інформацію стосовно піклування та ставлення кожного з батьків до дитини. Всі зазначені порушення свідчать про порушення як процедури прийняття рішення, так і про його прийняття на підставі документів і відомостей, що не були повними, достовірними і об'єктивними та призвели до порушення прав дитини.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для розгляду заяви позивача до Служби у справах дітей про надання висновку про визначення місця проживання дитини у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян» та щодо правомірності видачі розпорядження про визначення місця проживання дитини на підставі такої заяви; суд не врахував та належним чином не дослідив тих обставин, що документи, які є важливими для прийняття рішення про визначення місця проживання дитини, долучалися до матеріалів справи за декілька хвилин до голосування та не вивчалися належним чином ні Службою у справах дітей, ні членами Комісії з питань захисту прав дитини; суд помилково зазначив, що, посилаючись на Конвенцію ООН про права дитини, відповідач при прийнятті рішення дотримався вимог Типового Положення про Комісію з питань захисту прав дитини, затвердженого Постановою КМУ від 24.09.2008 року № 866, тоді як насправді при прийнятті рішення відповідач керувався принципом 6 Декларації прав дитини, що було підтверджено представником відповідача в судовому засіданні; суд не врахував факту, що позивач не був належним чином проінформований про склад комісії, її повноваження та питання, які вона вирішує, крім того, у Витягах з протоколу засідання Комісії зазначена інформація, яка не відповідає дійсності.

В суді апеляційної інстанції апелянт та його представник підтримали апеляційну скаргу, просили рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2

Представники відповідача та 3-ї особи просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року у позивача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, народилася донька ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про її народження.

Сторонами визнавався той факт, що дитина разом з батьками проживала за адресою: АДРЕСА_1, де для неї були створені належні та достатні умови для розвитку та проживання, без реєстрації її місця проживання у встановленому законом порядку, що підтверджується довідкою ЖЕД - 402 від 08.09.2015 року та актом №74 від 05.10.2015 року обстеження умов проживання.

В серпні 2015 року, що не заперечується сторонами, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відбувся конфлікт, в результаті якого між ними виник спір з приводу подальшого місця проживання дитини, участі кожного з батьків у її вихованні.

04.09.2015 року на прийомі у начальника Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_3, подала заяву, зареєстровану 09.09.2015 року, в якій зазначила про необхідність у допомозі Служби у справах дітей щодо забезпечення спокійного стану її дитини ОСОБА_5 та відновлення спілкування і проживання її з мамою. Вказана заява надійшла без необхідних додатків (документів) і була розглянута в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», що підтверджується листом Служби у справах дітей № 103008-3078 від 23.09.2015 року.

16.09.2016 року до Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації звернувся ОСОБА_2 з заявою, зареєстрованою 17.09.2016 року, у якій позивач просив встановити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 разом з ним. ( а.с.125)

До заяви позивачем були долучені усі необхідні документи, передбачені п. 73 Постанови КМУ «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» від 24.09.2015 р. № 866 (копія паспорта, довідка з місця реєстрації (проживання), копія свідоцтва про народження дитини). Вказана заява ОСОБА_2 була прийнята до розгляду.

Як підтверджується письмовими доказами, зокрема, витягами з протоколів засідання комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 12.10.2015 року (протокол №20); від 23.11.2015 року (протокол №22), відбулося два засідання комісії з розгляду зазначеної заяви.

На перше засідання були викликані батьки дитини, заслухана пропозиція про перенесення розгляду питання на наступне засідання; за цей час провести консультацію у психолога Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з малолітньою ОСОБА_5 спільно з батьками; батьку надати необхідні довідки про доходи; зробити акти обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання матері. Дана пропозиція була підтримана та вирішено перенести розгляд питання на наступне засідання.

На другому засіданні спір між батьками був вирішений по суті. Згідно наданого суду витягу з протоколу на засіданні були присутні батьки дитини, які навели свої доводи; були вислухані доводи осіб, які прийшли з ОСОБА_2; членами комісії досліджені всі документи, надані батьками до Служби у справа дітей; відображено той факт, що малолітня ОСОБА_5 разом з батьками направлялася на консультації до Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, у висновках психолога відмічено, що в поведінці дитини було видно радість від зустрічі з мамою, а розмовляючи з матір'ю, дівчинка ставала жвавішою; відображено те, що комісією взято до уваги психолого-педагогічні характеристики дитини; усі матеріали та виступи, на підставі яких і було прийнято рішення, за яке члени комісії проголосували одноголосно.

Вказане рішення оформлене розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 622 від 03.12.2015 року «Про визначення місця проживання малолітньої дитини».

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання розпорядження протиправним та скасування розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 622 від 03.12.2015 року, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що при прийнятті зазначеного розпорядження була повністю дотримана процедура , існували правові підстави для прийняття такого розпорядження Дніпровською районною в м.Києві державною адміністрацією , досліджені всі надані сторонами докази на підтвердження їх вимог та запереч

ень.

Відповідно до ст.. 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2015 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини (далі - і Порядок) та Типове положення про комісію з питань захисту прав дитини (далі - Положення)..

Відповідно до п. З Порядку, - органами опіки та піклування є районні, районні у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини- сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад (далі - служби у справах дітей).

Пунктом 72 вказаного Порядку врегульована процедура розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини.

Для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітейза місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

За таких обставин , колегія суддів вважає, що відповідач, отримавши на адресу Служби у справах дітей заяву позивача , в якій він просив встановити місце проживання малолітньої дитини з ним( а.с.125), правомірно прийняв рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків.

Посилання апелянта на Закон України «Про звернення громадян» є в даному випадку неспроможним, оскільки до правовідносин, які виникли між сторонами повинні бути застосовані спеціальні закони, а саме Сімейний Кодекс України , Постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2015 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» , якою затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини .

Крім того, як вбачається із позовної заяви позивач в ній не посилався на підстави щодо правомірності видачі відповідачем розпорядження, а в процесі розгляду справи не доповнював та не уточнював свої позовні вимоги та підстави позову, а посилається на ці підстави лише на стадії апеляційного провадження.

Колегія суддів не погоджується із посиланням апелянта на те, що документи долучалися до матеріалів справи за декілька хвилин до голосування та не вивчалися належним чином ні Службою у справах дітей ні членами Комісії з питань захисту прав дитини, оскільки твердження про те, що документи не вивчалися є лише припущенням з боку апелянта , які нічим не підтверджені.

Як вбачається із розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 622 від 03.12.2015 року «Про визначення місця проживання малолітньої дитини» воно прийнято на підставі ст.. 161 СК України ( а.с.96)

Та обставина, що під час засідання комісія керувалася, в тому числі, і міжнародними нормами права, не є порушенням прав позивача та прав і інтересів дитини, а тому на думку колегії суддів, це не є підставою для скасування розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 622.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст..ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 20 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді :