Ухвала суду № 59625265, 08.08.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2016 р.Справа № 816/637/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2016р. по справі №816/637/16

за позовом ОСОБА_2

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив:

- визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України протиправними;

- скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 11.04.2016 року №50791464 про поновлення молодшого радника юстиції ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області;

- скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13.04.2016 року №50791978 про зобов'язання Прокуратури Полтавської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2015 року по 11 березня 2016 року з розрахунку розміру його середнього заробітку за останньою перед незаконним звільненням посадою - старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області;

- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти виконавчі листи Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2016 року за № 816/44/16 та забезпечити негайне виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2016 в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області та в межах суми нарахування та виплати середнього заробітку за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що з метою примусового виконання рішення суду, яке підлягає негайному виконанню, позивачем було направлено до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчі листи разом із заявами про відкриття виконавчого провадження. Проте, у відкритті виконавчого провадження було відмовлено з підстав невідповідності виконавчих листів вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, в зв'язку з тим, що у пред'явлених до виконання виконавчих документах не зазначено дату набрання законної сили рішення та строк пред'явлення їх до виконання. Позивач, не погоджуючись із діями державного виконавця, а також правомірністю винесення вказаних постанови, звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2016 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 11.04.2016 року ВП № 50791464 про поновлення молодшого радника юстиції ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області.

Визнано протиправною та скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13.04.2016 року ВП № 50791978 про зобов'язання Прокуратуру Полтавської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2015 року по 11 березня 2016 року з розрахунку розміру його середнього заробітку за останньою перед незаконним звільненням посадою - старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області.

Зобов'язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вирішити питання про відкриття виконавчого провадження за виконавчими листами Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2016 року за №816/44/16 та забезпечити негайне виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2016 року в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області та в межах суми нарахування та виплати середнього заробітку за один місяць.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь позивача судові витрати у розмірі 1102,40 грн.

Не погодившись із судовим рішенням, Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що оскільки пред'явлені позивачем до примусового виконання виконавчі листи не відповідали вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», то державним виконавцем було правомірно відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі оскаржуваних постанов.

Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2016 року у справі №816/44/16 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до Прокуратури Полтавської області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Полтавської області №601к від 14 грудня 2015 року про звільнення молодшого радника юстиції ОСОБА_2 з посади старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області.

Поновлено молодшого радника юстиції ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області.

Зобов'язано Прокуратуру Полтавської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 грудня 2015 року по 11 березня 2016 року з розрахунку розміру його середнього заробітку за останньою перед незаконним звільненням посадою - старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області.

В частині поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області та в частині стягнення середнього заробітку в межах суми нарахування та виплати середнього заробітку за один місяць постанову допущено до негайного виконання.

На виконання частини постанови, допущеної до негайного виконання, Полтавським окружним адміністративним судом 14.03.2016 року видано два виконавчих листа.

Вказані листи разом із заявою від 29.03.2016 року направлено позивачем до виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Постановами головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін'юсту України від 11.04.2016 року ВП №50791464 та від 13.04.2016 року ВП №50791978 відмовлено у відкритті виконавчих проваджень з мотивів невідповідності виконавчих документів вимогам, зазначеним у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Невідповідність вищевказаним нормам Закону державний виконавець обґрунтовує відсутністю записів про дату набрання законної сили рішенням та строк пред'явлення до виконання .

Позивач, не погоджуючись із правомірністю відмови у відкритті виконавчого провадження, звернувся до суду із даним позовом.

Колегія суддів зауважує, що оскільки судове рішення щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог жодною із сторін не оскаржується, то згідно із положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України воно не підлягає апеляційному перегляду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходи з того, що оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню. Також суд дійшов висновку про зобов'язання Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вирішити питання про відкриття виконавчого провадження за виконавчими листами та забезпечити негайне виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2016 року в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області та в межах суми нарахування та виплати середнього заробітку за один місяць.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження", сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно положень частин першої та другої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 61) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом (ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження").

Вимоги до виконавчого документа визначені статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, відповідно до пунктів 5, 6 частини 1 вищевказаної статті Закону визначено, що у виконавчому документі зазначаються дата набрання законної (юридичної) сили рішенням та строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Як встановлено під час розгляду справи, підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, слугували висновки державного виконавця про невідповідність пред'явлених позивачем до примусового виконання виконавчих документів вимогам ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", а саме, відсутністю в графах про дату набрання законної сили рішенням та строк пред'явлення до виконання відповідних записів.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з правомірністю прийняття державним виконавцем оскаржуваних постанов

Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Принцип обов'язковості судових рішень також закріплений статтею 14 КАС України, якою передбачено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 5 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.

Згідно ч.2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Варто зазначити, що статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади:"Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)" (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: "Гасан і Чеус проти Болгарії" від 26.10.2000 року).

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Як встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в ній доказами, постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2016 року у справі №816/44/16 в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області та в частині стягнення середнього заробітку в межах суми нарахування та виплати середнього заробітку за один місяць допущена до негайного виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Колегія суддів зазначає, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Таким чином, рішення суду, яке відповідно до закону підлягає негайному виконанню, є обов'язковим для виконання, зокрема посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом (ч. 3 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Колегія суддів зазначає, що визначені ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги до виконавчого документа є загальними.

В даному випадку державний виконавець повинен був керуватися спеціальною нормою щодо умов здійснення виконання тих судових рішень, які підлягають до негайного виконання.

Так, згідно ч. 3 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", негайному виконанню підлягають рішення: 1) про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу за такими виплатами, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення; 2) про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника; 3) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено законом і про це зазначено у виконавчому документі.

Відповідно до ч. 4 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного робочого дня після надходження документів, зазначених у статті 17 цього Закону, і невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Як встановлено під час розгляду справи, виконавчі листи Полтавського окружного адміністративного суду № 816/44/16 містять інформацію щодо негайного виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора прокуратури Зінківського району Полтавської області та в межах суми нарахування та виплати середнього заробітку за один місяць.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку державний виконавець повинен був керуватися саме ч. 3, 4 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження".

Перевіряючи рішення суб'єкта владних повноважень, адміністративний суд у справі щодо їх оскарження на підставі ч.3 ст.2 КАС України перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувані постанови прийняті без врахування всіх обставин справи.

З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження є незаконними.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджуються з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині визнання їх протиправними та скасування.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо зобов'язання Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вирішити питання про відкриття виконавчого провадження за виконавчими листами Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2016 року за №816/44/16 та забезпечити негайне виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2016 року в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора прокуратури Зіньківського району Полтавської області та в межах суми нарахування та виплати середнього заробітку за один місяць.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не довів законність та обґрунтованість прийнятих ним постанов.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2016 року по справі №816/637/16 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2016р. по справі №816/637/16 за позовом ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калиновський В.А. Філатов Ю.М. Повний текст ухвали виготовлений 10.08.2016 р.