Ухвала суду № 59622642, 10.08.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10 серпня 2016 рокусправа № 808/1056/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шальєвої В.А.

суддів: Білак С.В. Олефіренко Н.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. імені Газети «Правда», 29, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2016 р. в справі № 808/1056/16 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в особі начальника Бєлікової Ірини Володимирівни про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

25.03.2016 р. ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в особі начальника Бєлікової Ірини Володимирівни про визнання неправомірною бездіяльності відповідача в частині ненарахування та невиплати грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років в розмірі середньомісячної заробітної плати, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2016 р. позовна заява залишена без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. На думку апелянта, судом першої інстанції не враховано, що заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких відноситься й грошова винагорода за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років, відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. № 5, відносяться до фонду оплати праці, яка застосовується для оцінки розміру заробітної плати. Тому відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України позивач не обмежена будь-яким строком звернення до суду щодо стягнення належної заробітної плати.

Особи, які беруть участь у справі, до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, у зв'язку з чим у відповідності до вимог ст. 197 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з недотримання позивачем строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України.

Колегія суддів вважає такий висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як вбачається з обставин справи, ОСОБА_1 з 03.09.2002 р. по 14.03.2013 р. працювала на державній службі в Токмацькому районному суді Запорізької області на різних посадах. Наказом № 25-ос від 14.03.2013 р. Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області ОСОБА_1 звільнена з посади керівника апарату суду у зв'язку з висловленням їй недовіри зборами суддів Токмацького районного суду Запорізької області.

За час проходження державної служби позивачем прийнято Присягу державного службовця, присвоювались ранги державного службовця відповідної категорії, виплачувалась заробітна плата та інші виплати.

Предметом спору є стягнення грошової винагороди за сумлінну працю на посадах в органах державної влади понад 10 років.

З даним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції 25.03.2016 р.

Відповідно до частини 1 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Як встановлено ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду може мати місце тільки при встановленні обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; та з'ясування причин пропуску цього строку.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Саме така умова дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.

Відсутність цієї умови приводило б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. А крім того, необхідно враховувати, що з плином часу певні обставини доказати чи спростувати стає все важче через те, що докази втрачаються.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо звільнення ОСОБА_1 з державної служби 14.03.2013 р., суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачу безперечно було відомо про обставини звільнення, наявність у неї об'єктивної можливості звернення до суду з даним позовом, що, в свою чергу, свідчить про пропущення позивачем строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України, та відсутність підстав вважати, що такий строк пропущено з поважних причин.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції, що заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких відноситься й грошова винагорода за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років, відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. № 5, відносяться до фонду оплати праці, яка застосовується для оцінки розміру заробітної плати, тому відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України позивач не обмежена будь-яким строком звернення до суду щодо стягнення належної заробітної плати.

Так, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до частин 2, 6 статті 33 Закону України «Про державну службу» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати до рангу, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

За приписами ч. 7 ст. 33 Закону України «Про державну службу» умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Чинний на час виникнення спірних правовідносин Порядок видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 212, яким встановлено, що грошова винагорода виплачується керівним працівникам і спеціалістам на підставі рішення керівника відповідного органу державної влади, а керівникам органів та їх заступникам - рішення керівника органу вищого рівня.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків до доплат або надбавок, які можуть встановлюватись державним службовцям, не віднесена.

Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції, що прийняття рішення про видачу винагороди державним службовцям відноситься до дискреційних повноважень керівництва відповідного державного органу, а відтак, зазначена грошова винагорода не входить до складу заробітної плати державного службовця та є окремою разовою виплатою.

Посилання апелянта на Інструкцію зі статистики заробітної плати, затверджену наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. № 5, є некоректним, оскільки ця інструкція містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників та не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що рішення першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом ретельно перевірено доводи сторін, дано їм вірну оцінку, ухвала суду є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки викладені в судовому рішенні не спростовуються, підстави для скасування постановленого по справі судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 197, 198, 199, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2016 р. в справі № 808/1056/16 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2016 р. в справі № 808/1056/16 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в особі начальника Бєлікової Ірини Володимирівни про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий: В.А. Шальєва

Суддя: С.В. Білак

Суддя: Н.А. Олефіренко