Постанова № 59622289, 11.08.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2016 р. Справа № 903/150/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Крейбух О.Г. ,

судді Демидюк О.О.

при секретарі судового засідання Дика А.І.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 довіреність від 21.02.2012р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика" на рішення господарського суду Волинської області від 30.05.2016 р. у справі № 903/150/16 (ОСОБА_2А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МСМ Фаворит"

до Товариства з обмеженою відповідальністью "Понінківська картонно-паперова фабрика"

про стягнення 67 592,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МСМ Фаворит" (по тексту ТОВ "МСМ Фаворит") звернулось до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь станом на 30.05.2016 р. 67592,90 грн. з яких: основний борг у розмірі 30000,00 грн., пеня 28700,38 грн., 3% річних 1980,97 грн. інфляційні збитки 6911,55 грн. (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 11.04.2016 р. та про уточнення розміру позовних вимог від 30.05.2016 р.).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 30.05.2016 року (суддя Пахолюк В.А. у справі №903/150/16 позов задоволено в сумі 67592,90 грн. Підлягає до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністью "Понінківська картонно-паперова фабрика" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МСМ Фаворит" 67592,90 грн. заборгованості, в т.ч. 30000,00 грн. основного боргу, 28700,38 грн. пені, 1980,97 грн. - 3% річних, 6911,55 грн. індексу інфляції та 1378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати в частині стягнення з товариства пені у розмірі 28700,38 грн. В цій частині апелянт просить прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.06.2016р. поновлено пропущений строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 11.08.2016р.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує її доводи, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

09.08.2016 року апелянтом подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що відповідач готує в суд апеляційної інстанції додаткові пояснення (вх. № 20843/16).

Рівненський апеляційний господарський суд не знайшов підстав для задоволення даного клопотання з огляду на таке.

Згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України явка в судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутності осіб, повідомлених належним чином.

Окрім того на сторону покладається обов'язок доведення тих чи інших обставин, на які вона посилається в своєму клопотанні. Однак, боржником не додано належних доказів, в розумінні ст. 33 ГПК України, на підтвердження зазначених в клопотанні обставин.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, апеляційний суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, з урахуванням того, що розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст.102 ГПК України, а відкладення справи призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав викладені у відзиві доводи та просить суд рішення господарського суду Волинської області від 30.05.2016 р. у справі № 903/150/16 в частині стягнення 28700,38 грн. пені залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика" без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30.04.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю МСМ Фаворит (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Понінківська картонно паперова фабрика (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 39/11-Гр.

Згідно п.1.1. договору Продавець зобовязався передати належний йому товар у власність Покупцеві, а Покупець прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Сторонами на підставі п.п.5.1., 5.2., 5.3. Договору визначено, що ціна за одиницю товару визначається по домовленості, згідно виставленого рахунку або накладної. Загальна вартість товару, що продається за цим Договором: по загальній вартості відпущеного товару. Покупець здійснює оплату на банківський рахунок Продавця на умовах після оплати протягом 5 банківських днів з дня отримання товару.

Згідно з п. 7.1. Договору у випадку порушення своїх зобовязань за цим Договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством. Порушення зобовязання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Відповідно до п. 7.6 Договору за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар покупець виплачує пеню у розмірі 2% від суми відмови, за кожен день прострочення.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.04.2014р. (п. 8.1 Договору).

В подальшому сторонами укладені додаткові угоди № 1 від 28.04.2014 р. та № 2 та 29.12.2014 р., якими вносилися зміни до пункту 8.1 Договору № № 39/11-Гр щодо строку дії договору та місцезнаходження покупця.

З наданих суду доказів вбачається, що взяті на себе зобовязання Продавець (позивач у справі) виконав в повному обсязі.

На виконання умов договору купівлі-продажу №39/11-Гр. від 30.04.2013р. та додаткових угод №1 від 28.04.2014р. та №2 від 29.12.2014р. позивачем було передано відповідачу товар (гранули паливні) на загальну суму 1 482036, 20 грн., що підтверджується видатковими накладними № 60 від 22.04.2015 р., № 138 від 17.06.2015 р., № 139 від 22.06.2015 р., № 170 від 25.07.2015 р., № 208 від 03.08.2015 р., № 212 від 07.08.2015 р., № 213 від 07.08.2015 р., № 216 від 11.08.2015 р., № 219 від 17.08.2015 р., № 220 від 17.08.2015 р., № 224 від 18.08.2015 р., № 225 від 20.08.2015 р., № 232 від 01.09.2015 р., № 237 від 01.09.2015 р., № 239 від 01.09.2015 р., № 240 від 01.09.2015 р., № 249 від 01.09.2015 р., № 241 від 03.09.2015 р., № 242 від 03.09.2015 р., № 262 від 10.09.2015 р., № 267 від 16.09.2015 р., № 295 від 25.09.2015 р., № 325 від 05.10.2015 р., № 332 від 09.10.2015 р., № 364 від 19.10.2015 р., № 379 від 20.11.2015 р., № 380 від 20.11.2015 р., № 409 від 20.11.2015 р.

Відповідачем оплата одержаного товару здійснена частково на суму 1452 036, 20 грн., що підтверджено платіжними дорученнями № 389 від 07.05.2015 р., № 555 від 18.05.2015 р., № 819 від 04.06.2015 р., № 1100 від 18.06.2015 р. № 298 від 23.06.2015 р., № 1312 від 01.07.2015 р., № 1335 від 02.07.2015 р., № 1413 від 06.07.2015 р., № 1873 від 30.07.2015 р., № 1984 від 05.08.2015 р., № 2065 від 07.08.2015 р., № 2154 від 11.08.2015 р. № 2175 від 12.08.2015 р., № 2228 від 13.08.2015 р., № 2262 від 14.08.2015 р., № 1812 від 28.08.2015 р., № 1812 від 01.09.2015 р., № 1812 від 02.09.2015 р., № 2656 від 04.09.2015 р., № 593 від 04.09.2015 р., № 593 від 08.09.2015 р., № 2807 від 11.09.2015 р. № 2854 від 16.09.2015 р., № 2940 від 17.09.2015 р., № 3331 від 07.10.2015 р., № 3375 від 09.10.2015 р., № 3455 від 16.10.2015 р., № 3613 від 26.10.2015 р. № 3613 від 09.11.2015 р., № 3613 від 10.11.2015 р., № 1468 від 15.02.2016 р. та № 1531 від 17.02.2016 р., № 1074 від 08.04.2016 р., № 3055 від 05.05.2016 р., № 3458 від 23.05.2016 р., № 3563 від 27.05.2016 р.

Відповідачем не було надано заперечень щодо факту отримання від позивача товару (паливних гранул) на суму 1482036,20 грн. Водночас, доказом схвалення та визнання договірних відносин з ТзОВ МСМ Фаворит є часткова оплата ним вартості отриманого товару.

Борг відповідача станом на 30.05.2016 р. становить 30000, 00 грн., що підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

З урахуванням встановлених господарським судом обставин справи здійснюючи апеляційний перегляд, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за невиконання умов договору купівлі-продажу, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 Господарського кодексу України, зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобовязання, яке виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ст.691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобовязаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовими зобовязаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на встановлені судом обставини справи та вищезазначені правові приписи, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 30000,00 грн. основного боргу, 3% річних від суми боргу за період прострочення платежу з 30.11.2015р. по 22.05.2016р. в розмірі 1980,97 грн. та інфляційні збитки за період з грудня 2015р. по квітень 2016р. у розмірі 6911,55 грн. оскільки такі вимоги є законними і обґрунтованими.

В даній частині рішення суду апелянтом не оскаржується.

Крім того, позивач просить на підставі п.7.6 договору стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу в сумі 28700,38 грн.

Згідно з ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому ч.3 цього Закону визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір пені, він не може перевищувати встановленого законом граничного розміру, тобто за прострочення розрахунків за договором може бути стягнуто пеню лише у розмірі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ за кожен день прострочення.

Наведені норми вірно застосовані судом першої інстанції.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині заявленої до стягнення пені та перевіривши її розрахунок, дійшов вірного висновку про правомірне її нарахування в розмірі 28700,38 грн.

З приводу зменшення розміру пені колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне відзначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У даному випадку суд апеляційної інстанції враховує, що порушення зобов'язання відповідачем не є виключенням чи випадком, з яких сталося прострочення належних до сплати сум.

Посилання відповідача на те, що застосування штрафної санкції в сумі 28700,38 грн. призведе до погіршання і так складного фінасового становища, яке пов'язане з невиконанням своїх зобов'язань контрагентами та здорощанням енергоносіїв та сировини, не прийнято апеляційним судом, оскільки ці обставини не свідчать про відсутність його вини у порушенні зобов'язання, а є результатом господарської діяльності підприємства, яку відповідач здійснює на власний ризик. При цьому фінансове становище відповідача не спростовує факту допущеного ним прострочення в оплаті товару, за яке договором передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 30.05.2016 р. у справі № 903/150/16 прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак, не є такими, що можуть бути підставою згідно зі ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги згідно зі ст.49 ГПК України покладається на відповідача/скаржника у зв'язку із відмовою у її задоволенні.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 30.05.2016 р. у справі № 903/150/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика" без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №903/150/16 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Демидюк О.О.