Постанова № 59622049, 09.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2016 р. Справа№ 904/4930/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 09.08.2016 року по справі №910/4930/15 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" в особі відокремленого підрозділу - відділення "Дніпропетровська міжрегіональна дирекція" Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016року

у справі №904/4930/15 (суддя Босий В.П.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" в особі відокремленого підрозділу - відділення "Дніпропетровська міжрегіональна дирекція" Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк"

про стягнення заборгованості

та за зустрічним позовом про визнання договорів оренди недійсними.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" в особі відокремленого підрозділу - відділення "Дніпропетровська міжрегіональна дирекція" Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" про стягнення 113 008,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням банком зобов'язань за договором оренди нежилого приміщення №1/1 від 23.06.2014р. щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів.

18.01.2016р. представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 подано до суду першої інстанції заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з банку заборгованість з орендної плати у розмірі 97 250,34 грн., пеню у розмірі 26 261,34 грн., 3% річних у розмір 2 161,32 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6 485,11 грн.

19.01.2015р. банк звернувся до суду першої інстанції із зустрічною позовною заявою про визнання договорів оренди недійсними.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що договори оренди нежилого приміщення №1/1 від 23.06.2014 р. та №1/2 від 23.06.2014 р. не відповідають вимогам чинного законодавства України, оскільки є удаваними, тобто укладеними з метою приховування іншого правочину.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2016р. у справі №904/4930/15 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" в особі відокремленого підрозділу - відділення "Дніпропетровська міжрегіональна дирекція" Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 97 250,34 грн., пеню у розмірі 17 853,56 грн., 3% річних у розмір 2 161,32 грн., інфляційні втрати у розмірі 6 485,11 грн. та судовий збір у розмірі 2 475,01 грн.

В іншій частині в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відмовлено.

В задоволенні зустрічних позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 14.03.2016р., відповідач за первісним позовом звернувся з апеляційної скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким зустрічним позов задовольнити, а в первісному в позові - відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст.ст.235, 215, 216, ч.1 ст.220, ч.2 ст.793 Цивільного кодексу України.

Позивачем за первісним позовом подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, судова колегія встановила наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 23.06.2014р. між позивачем за первісним позовом, як орендодавцем, та відповідачем за первісним позовом, як орендарем, було укладено договір оренди нежилого приміщення №1/1 (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти у строкове платне користування нежиле приміщення (надалі "Об'єкт оренди") загальною площею 88,6 кв.м., яке розташоване в будівлі (надалі "Будівля") за адресою: АДРЕСА_1.

У відповідності до п.1.3 Договору приміщення передається в оренду з метою розміщення відділення (філії) орендаря.

Пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що розмір орендної плати за 1 (один) кв.м. приміщення становить суму в гривнях, еквівалентну 16,93 доларам США по курсу продажі орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без врахування ПДВ.

Загальна сума орендної плати на місяць визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди згідно з актом прийому-передачі на зазначений вище розмір орендної плати за один квадратний метр згідно з цим договором. Загальна сума орендної плати на місяць становить суму в гривнях. еквіваленти) 1500 доларам США по курсу продажі орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без врахування ПДВ (п. 6.2 Договору).

Згідно із п. 1 договору №1 від 01.10.2014 про внесення змін та доповнень до Договору сторони дійшли згоди змінити з 01.10.2014р. по 31.12.2014р. п. 6.1, п.6.2 Договору, виклавши їх у такій редакції:

6.1. Розмір орендної плати за цим договором на період з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. за 1 (один) квадратний метр приміщення становить суму в гривнях, еквівалентну 14,67 (чотирнадцять доларів 67 центів) доларам США по курсу продажі орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без врахування ПДВ;

6.2. Загальна сума орендної плати на період з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. на місяць визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди згідно з актом прийому-передачі на зазначений вище розмір орендної плати за один квадратний метр згідно з цим договором. Загальна сума орендної плати за місяць становить суму, в гривнях, еквівалентну 1300 (одна тисяча триста) доларам США, по курсу продажі орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без врахування ПДВ за місяць.

Згідно з п. 1 договору №2 від 31.12.2014 р. про внесення змін та доповнень до Договору сторони дійшли згоди змінити з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. п. 6.1, п. 6.2 Договору, виклавши їх у такій редакції:

6.1. Розмір орендної плати за цим договором за 1 (один) квадратний метр приміщення становить 225,73 гривень (двісті двадцять п'ять гривень 73коп), без врахування ПДВ;

6.2. Загальна сума орендної плати на місяць визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди згідно з актом прийому-передачі на зазначений вище розмір орендної плати за один квадратний метр згідно з цим договором. Загальна сума орендної плати за місяць становить 20 000,00 гривень (двадцять тисяч гривень 00 копійок), без врахування ПДВ за місяць.

Пунктом 6.9 Договору визначено, що орендна плата сплачується щомісячно у безготівковому порядку шляхом банківського переказу на зазначений в розділі 12 цього договору поточний рахунок орендодавця не пізніше 15 числа поточного місяця (у випадку якщо орендодавець не порушує строку згідно якого виставляється рахунок на оплату орендної плати), за який здійснюється оплата, на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури. Орендодавець повинен вчасно виставляти такі рахунки орендареві на пізніше 5 числа поточного місяця.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору позивач за первісним позовом передав, а відповідач за первісним позовом прийняв в оренду нерухоме майно загальною площею 88,6 кв.м., яке розташоване в будівлі за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується актом прийому-передачі нежилого приміщення від 23.06.2014 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача за первісним позовом, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим вказує на існування заборгованості у розмірі 97 250,34 грн.

В свою чергу, відповідач за первісним позовом стверджує, що спірний Договір є удаваним, оскільки укладений з метою приховування іншого правочину стосовно одного і того ж нерухомого майна.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Внаслідок укладення спірного Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Судова колегія проаналізувавши умови оскаржуваного Договору вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України, глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем за первісним позовом та користування ним спірними приміщеннями за Договором.

Відповідно до ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст.285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.9 Договору сторони погодили, що орендна плата сплачується щомісячно у безготівковому порядку шляхом банківського переказу на зазначений в розділі 12 цього договору поточний рахунок орендодавця не пізніше 15 числа поточного місяця (у випадку якщо орендодавець не порушує строку згідно якого виставляється рахунок на оплату орендної плати), за який здійснюється оплата, на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури.

Таким чином, з урахуванням розміру заявлених позовних вимог, строк виконання Банком грошового зобов'язання зі сплати орендної плати у розмірі 97 250,34 грн. на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача за первісним позовом грошового зобов'язання за Договором у розмірі 97 250,34 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем за первісним позовом обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Також, відповідачем за первісним позовом відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності боргу у відповідача за первісним позовом перед позивачем в сумі 97 250,34 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і ним не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних у розмір 2 161,32 грн. та інфляційних у розмірі 6 485,11 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 16.03.2015р. по 15.01.2016р., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок, з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто інфляційні витрати в розмірі 6 485,11 грн. та 3% річних в розмірі 2 161,32 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 26 261,34 грн. за період з 16.03.2015р. по 15.01.2016р., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.4 Договору сторони погодили, що у випадку прострочки орендарем сплати орендної плати більше ніж на місяць, орендар сплачує пеню в розмірі 0,1% від належної до сплати суми за кожен день прострочки. Сплата пені не звільняє орендаря від проведення передбачених договором розрахунків.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення, а не за весь період прострочення до подачі позову.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок суду першої інстанції, судова колегія погоджується з висновком останнього щодо стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 17 853,56 грн.

Стосовно зустрічних позовних вимог судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно із ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним Договору, позивач за зустрічним позовом має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, а у випадку якщо позов заявляється не стороною оспорюваного правочину - наявність порушеного права такої особи.

За змістом п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р. в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Позивач за зустрічним позовом вказує на те, що укладений між сторонами Договір та договір оренди нежилого приміщення №1/2 від 23.06.2014р. є удаваними, оскільки укладені з метою приховання іншого правочину стосовно одного і того ж нерухомого майна.

Зокрема, пунктом 10.1 Договору визначено, що термін оренди об'єкту оренди встановлюється на 2 роки 11 місяців 8 днів: з 23.06.2014 р. по 31.05.2017р. включно.

В свою чергу, пунктом 10.1 договору №1/2 від 23.06.2014 р. сторонами погоджено, що термін оренди об'єкту оренди встановлюється на 2 роки 11 місяців: з 01.06.2017 р. по 30.04.2020 р. включно.

На думку позивача за зустрічним позовом, вказані обставини свідчать про те, що такі договори є удаваними, оскільки вони були вчинені сторонами для приховання іншого правочину, а саме договору оренди спірного нерухомого майна на строк з 23.06.2014 р. по 30.04.2020 р. без дотримання обов'язкового нотаріального посвідчення такого договору.

У відповідності до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За змістом приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою (лист Верховного Суду України від 24.11.2008 р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

При цьому, для визнання правочину удаваним суду слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

За змістом п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто, ознакою удаваного правочину є умисне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин, ніж ті щодо яких його було оформлено.

В той же час, в даному випадку сторонами були укладені 2 договори оренди нерухомого майна, при цьому тривалість таких договорів не змінює їх правової природи (найм), а відтак посилання банку в даному випадку на приписи ст. 235 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Крім того, строк найму кожного окремого договору не перевищував встановлений ст.793 Цивільного кодексу України трирічний строк, а відтак обов'язкового посвідчення таких договорів нотаріально чинним законодавством України не вимагалося.

Крім того, позивачем за зустрічним позовом відповідно до вимог ст.ст.33,34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів того, що він звертався до відповідача з пропозицією посвідчити спірні Договору нотаріально.

Більш того, статтею 627 Цивільного кодекс України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відтак, підписавши без заперечень як Договір, так і договір №1/2 від 23.06.2014 р., сторони погодилися зі всіма умовами таких договорів, в тому числі, в частині строку найму спірного нерухомого майна, що свідчить про відсутність порушеного права Банку внаслідок їх укладення.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів відносно оспорюваних Договорів, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем за первісним позовом в апеляційній скарги, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційні скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" в особі відокремленого підрозділу - відділення "Дніпропетровська міжрегіональна дирекція" Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016року у справі №904/4930/15 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016р. у справі №904/4930/15 залишити без змін.

3.Матеріали справи №904/4930/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз