Рішення № 59621447, 08.08.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2016р. Справа№ 914/1678/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів,

до відповідача: Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, м. Львів,

про: стягнення 2 146,68 грн,

Суддя М. Синчук

при секретарі О. Гринчишин

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1 довіреність №502-4621/2 від 28.12.15р.; ОСОБА_2 довіреність №119-2715/2 від 05.08.2016 р.

відповідача: не зявився.

Представникам позивача розяснено права та обовязки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення 2 146,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач в порушення умов договору про постачання електричної енергії № 00119 від 08.04.2013 р. своєчасно та в повному обсязі не оплатив поставлену йому електричну енергію, внаслідок чого виник борг в сумі 5 222,13 грн за спожиту активну енергію, 548,62 грн пені, 37,93 грн 3% річних, 213,89 грн додаткових нарахувань із застосуванням індексу інфляції.

Ухвалою суду від 17.06.2016 р. справу прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 29.06.2016 р.

В судове засідання 29.06.2016 р. представник позивача зявився, через канцелярію суду подав довідку про відсутність тотожного спору, та просить суд вважати опискою в прохальній частині позовної заяви суму боргу заявлену до стягнення. Просить суд стягнути з відповідача 1 640,64 грн боргу за спожиту активну електроенергію, 364,54 грн пені, 25,02 грн 3 % річних, 116,48 грн інфляційних втрат.

В судове засідання 29.06.2016 р. представник відповідача не зявився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом, про причини неявки уповноваженого представника в судове засідання не повідомив, вимог ухвали суду від 17.06.2016р. не виконав.

Ухвалою суду від 29.06.2016 р. розгляд справи відкладено на 08.08.2016 р.

В судове засідання 08.08.2016 р. представник позивача зявився, через канцелярію суду подав клопотання про долучення до матеріалів справи витягу з банківських надходжень, позовні вимоги підтримав.

В судове засідання 08.08.2016 р. представник відповідача не зявився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом, про причини неявки уповноваженого представника в судове засідання не повідомив, вимог ухвали суду від 17.06.2016р. не виконав.

На адресу суду повернулися поштові конверти з рекомендованим відправленням які надсилалась відповідачу на адресу вказану позивачем у позовній заяві, а також зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 79053, м.Львів, вул.Перфецького, 19 (код ЄДРПОУ 23312239), а саме ухвала суду від 17.06.2016р. про порушення провадження у справі та ухвала суду про відкладення розгляду справи від 29.06.2016р. з відміткою поштового відділення за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно п.3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. № 18 із внесеними змінами та доповненнями Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців суду невідомо.

Станом на 08.08.2016р. від відповідача відзив, заяви, клопотання, в тому числі про відкладення розгляду справи не надходили.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України при відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши представника позивача, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Публічним акціонерним товариством Львівобленерго (постачальник) та Управлінням Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №00119 від 08.04.2013р., відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точка продажу електричної енергії: зазначена в додатку №6 Однолінійна схема.

Пунктом 2.2.2. договору передбачено, що постачальник зобовязується: постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток №1 Обсяги споживання електричної енергії); згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатками №11 Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами; забезпечити отримання споживачем електричної енергії на pівні дозволеної потужності зазначеної в додатку №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії.

Пунктом 2.3.3 договору передбачено, що споживач зобовязується: оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 Порядок розрахунків та №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії.

Порядок розрахунків за спожиту електроенергію врегульовано Додатком №2 до Договору. У п.4 Додатку №2 сторони визначили, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період.

Відповідно до п.6 Додатку №2 рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків не має перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Як зазначив позивач, в порушення умов договору відповідач не здійснив повної оплати за поставлену електричну енергію, що вбачається із поданого позивачем розрахунку позовних вимог, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем за період з листопада 2015р. по квітень 2016р. в розмірі 1 640,64 грн (з врахуванням заяви про виправлення описки, поданої до суду 29.06.2016 р.).

Відповідно до п.4.2.1. договору за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Отже на підставі п.4.2.1. договору позивач нарахував пеню в розмірі 364,54 грн. (з врахуванням заяви про виправлення описки, поданої до суду 29.06.2016 р.).

Крім того, керуючись ч.2 ст.625 ЦК України позивачем нараховано відповідачу 25,02 грн 3% річних та 116,48 грн інфляційних втрат. (з врахуванням заяви про виправлення описки, поданої до суду 29.06.2016 р.).

Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити повністю з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобовязання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За умовами ст.629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Статтею 26 Закону України Про електроенергетику встановлено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Як вбачається із матеріалів справи позивач належним чином виконав умови договору про постачання електричної енергії. В матеріалах справи містяться рахунки за період з листопада 2015р. по квітень 2016р., які виставлялись відповідачу. Однак всупереч умовам договору відповідач не здійснив повної оплати за поставлену йому електроенергію. Відповідно до поданого розрахунку позовних вимог заборгованість відповідача становить 1 640,64 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні, відзив на позов відповідач не подав.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 1 640,64 грн основного боргу є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.4.2.1. договору за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Здійснивши перерахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 364,54 грн пені є обґрунтована та підлягає задоволенню (з врахуванням заяви про виправлення описки, поданої до суду 29.06.2016 р.).

Нормами ст.625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобовязання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 116,48 грн інфляційних втрат та 25,02 грн 3% річних є обґрунтовані та підлягають задоволенню (з врахуванням заяви про виправлення описки, поданої до суду 29.06.2016 р.).

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Сплата позивачем судового збору підтверджується платіжним дорученням №12088 від 06.05.2016р. на суму 1 378,00 грн, який відповідно до вимог ст.49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Керуючись ст.ст. 34, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19, ідентифікаційний код 23312239) на користь Публічного акціонерного товариства Львівобленерго (79026, м. Львів, вул. Козельницька, буд. 3, ідентифікаційний код 00131587) 1 640,64 грн основного боргу, 364,54 грн пені, 25,02 грн 3% річних, 116,48 грн інфляційних втрат та 1 378,00 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішення законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 11.08.2016 р.

Суддя Синчук М.М.