Постанова № 59621072, 02.08.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02 серпня 2016 року 16 год. 50 хв. № 826/5689/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Гадяцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області до публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта", відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору №999/97 "Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов’язану зі створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ від 24 грудня 1997 року", про стягнення з відповідача податкового боргу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, з урахуванням усунення виявлених недоліків шляхом заявлення клопотання про відстрочення сплати судового збору, надійшов позов Гадяцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - позивач, Гадяцька ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області) до публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта", відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору №999/97 "Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов’язану зі створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ від 24 грудня 1997 року" (далі - відповідач), про стягнення з відповідача податкового боргу у розмірі 379852308,13 грн.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні, а також відстрочено позивачу сплату судового збору до моменту прийняття у справі судового рішення по суті.

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримала позов та просила задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, а представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

У відповідному судовому засіданні представниками сторін заявленого письмове клопотання про подальший розгляд та вирішення справи за їх відсутності, у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

24 грудня 1997 року між підприємством "Полтаванафтогаз" та Моментум Енерджі Інтернешенл Інк. укладено договір №999/97 про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов’язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки Андріяшівського газоконденсатного родовища (далі - договір №999/97).

Згідно з довідкою позивача від 31 березня 2016 року №658/10/16-07-11-12, підприємство НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта", відповідальне за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору №999/97, перебуває у нього на обліку в реєстрі платників окремих видів податків із 10 квітня 2013 року.

Позивач, як контролюючий орган у розумінні норм Податкового кодексу України (далі - ПК України), в межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу.

За даними позивача за ПАТ "Укрнафта" в особі НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта", відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору №999/97, обліковується податкова заборгованість по рентній платі за користування надрами для видобування природного газу у розмірі 335513938,99 грн. та по рентній платі за користування надрами для видобування газового конденсату у розмірі 44338369,14 грн.

З метою погашення даної податкової заборгованості позивач звернувся до адміністративного суду з позовом.

Згідно з п. 59.5 ст. 59 ПК України, у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Згідно п.п.14.1.153 ст. 14 Податкового кодексу України податкова вимога – це письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Згідно з пп. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20 ПК України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

На підставі ст. 59 ПК України позивачем направлено відповідачу податкову вимогу від 22 січня 2016 року №48-23. З наданих позивачем пояснень та розрахунку суми податкового боргу вбачається, що податкова вимога від 22 січня 2016 року №48-23 була сформована позивачем на суму податкового боргу, що виник внаслідок несплати авансових внесків з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу (на загальну суму 219444072, 17 грн., у т.ч. пеня 11765920,91 грн.) та авансових внесків з рентної плати за користування надрами для видобування газового конденсату (на загальну суму 27059886, 69 грн., у т.ч. пеня 1703324,57 грн.).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про протиправність оформлення позивачем відповідачу податкової вимога від 22 січня 2016 року №48-23, оскільки податковий борг на суму авансових внесків з рентної плати у відповідача виникнути не міг в силу наступних норм матеріального права.

Згідно з пп. 14.1.175. п. 14.1. ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з 14.1.39 п. 14.1. ст. 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.156. п. 14.1. ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з п. 54.1. ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Форма Податкової декларації з рентної плати, що встановлювала обов’язок декларування податкових зобов’язань з авансових внесків була затверджена наказом Міністерства фінансів України від 17 серпня 2015 року №719. Відповідно до абз. 2 п. 46.6 ст. 46 ПК України, нові форми декларацій (розрахунків) набирають чинності для складання звітності за податковий період, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення. Наказ Міністерства фінансів України від 17 серпня 2015 року №719 "Про затвердження форми Податкової декларації з рентної плати" набрав чинності з дня його офіційного опублікування (Офіційний вісник України, 2015, №75 (29.09.2015), ст. 2483) - 29 вересня 2015 року.

До набуття чинності новою формою податкової декларації з рентної плати, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 17 серпня 2015 року №719, декларування податкових зобов’язань з рентної плати за користування надрами здійснювалось за формою податкових розрахунків, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 17 вересня 2012 року №1000 "Про затвердження форм податкових розрахунків з плати за користування надрами". Форма податкових розрахунків з плати за користування надрами, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 17 вересня 2012 року №1000, не передбачала декларування платником податків податкових зобов’язань по сплаті авансових внесків.

Згідно з п. 46.4 ст. 46 ПК України, якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації. Доказів того, що відповідач самостійно декларував податкові зобов’язання по сплаті авансових внесків з рентної плати у 2015 році, позивачем не надано.

Згідно із п. 257.1 ст. 257 ПК України, базовим податковим (звітним) періодом для рентної плати за користування надрами у 2015 році було визначено календарний квартал.

Відповідно до пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, оскільки форма податкових розрахунків з рентної плати за 1-3 квартали 2015 року не передбачали декларування податкових зобов’язань по сплаті авансових внесків з рентної плати, і такий обов’язок у відповідача виник лише при поданні декларації за четвертий квартал 2015 року, станом на 22 січня 2016 року податковий борг на суму несвоєчасно сплачених авансових внесків з рентної плати у відповідача виникнути не міг, відповідно, податкова вимога від 22 січня 2016 року №48-23 сформована позивачем протиправно.

Відсутність у відповідача податкового боргу на суму авансових внесків з рентної плати вказує на протиправність нарахування відповідачу пені і включення її суми до податкового боргу при направленні податкової вимоги від 22 січня 2016 року №48-23.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється ст.ст. 95-99 ПК України.

Зокрема, відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПК України, контролюючі органи здійснюють за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Момент виникнення податкового боргу, відповідно до норм ПК України, пов’язується виключно із закінченням строків для сплати податкового зобов’язання, визначеного платником податку самостійно або узгодженого податкового зобов’язання у випадку, коли таке податкове зобов’язання не сплачене та не оскаржене платником податку у встановлені Податкового кодексу України порядку та строки.

ПК України містить спеціальні правила щодо застосування певних процедур під час стягнення коштів з рахунків платників податків та продажу їх майна, що перебуває у податковій заставі.

Відповідно до п. 95.2, п. 95.4 ст. 95 ПК України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.

Отже, погашення податкового боргу платника податку здійснюється шляхом:

1) стягнення грошових коштів, які знаходять на його рахунках, за рішенням суду;

2) продажу його майна, що перебуває в податковій заставі, за рішенням суду про надання дозволу;

3) стягнення коштів за рахунок готівки за рішенням суду.

З огляду на викладене, звертаючись до суду, податковий орган повинен обов’язково зазначати джерело погашення податкового боргу: кошти, готівка чи майно платника податків, оскільки від цього залежить порядок реалізації повноважень, вид судового провадження та предмет доказування у справі.

Крім того, у п. 95.3 ПК України зазначено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

З аналізу викладених норм вбачається, що стягнення грошових коштів з рахунків платника податків, продаж майна такого платника, що перебуває у податковій заставі та стягнення коштів за рахунок готівки платника податків - заходи адміністрування податків та зборів, спрямовані на погашення податкового боргу, можуть бути вчинені не раніше 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику належним чином оформленої податкової вимоги.

Відповідно до п. 15.1. ст. 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п. 63.3 ст. 63 ПК України, з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Якщо відповідно до законодавства у платника податків, окрім обов’язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов’язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов’язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному контролюючому органі.

У розумінні п. 263.11.1. ст. 263 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник плати за користування надрами для видобування корисних копалин зобов’язаний подати за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу, а при видобуванні вуглеводневої сировини, що дорівнює календарному місяцю, податкові розрахунки з плати за користування надрами для видобування корисних копалин до контролюючого органу, в тому числі, за місцезнаходженням ділянки надр, з якої видобуті корисні копалини, у разі розміщення такої ділянки надр у межах території України.

Згідно з п. 257.3 ст. 257 ПК України, платник рентної плати до закінчення визначеного розділом II цього Кодексу граничного строку подання податкових декларацій за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу, подає до відповідного контролюючого органу за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу, податкову декларацію, яка містить додатки, зокрема, з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин:

- за місцезнаходженням ділянки надр, з якої видобуті корисні копалини, у разі розміщення такої ділянки надр у межах території України;

- за місцем обліку платника рентної плати у разі розміщення ділянки надр, з якої видобуто корисні копалини, в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.

Тобто, місце обліку платника плати за користування надрами не може бути місцем реєстрації, у зв’язку з тим, що така реєстрація для плати за користування надрами не передбачена діючим законодавством.

При цьому, суд також звертає увагу, що у ПК України вирізняються поняття контролюючих органів та органів стягнення та розмежовуються їх повноваження.

Так, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи (п. 41.1 ст. 41 ПК України).

Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень (п. 41.2 ст. 41 ПК України).

Відповідно до п. 91.1 ст. 91 ПК України, керівник контролюючого органу за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податків податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою контролюючого органу. Податковий керуючий має права та обов’язки, визначені цим Кодексом.

Порядок призначення та звільнення, а також функції та повноваження податкового керуючого визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з Порядком призначення та звільнення, а також функції та повноваження податкового керуючого, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №578, до основних функцій та повноваження податкового керуючого віднесено, зокрема, заведення на кожного платника податків, який має податковий борг, справи, у якій у хронологічному порядку зберігаються всі документи, які стосуються здійснених заходів із погашення податкового боргу платника податків, надсилання (вручення) платнику податків податкової вимоги, розгляд звернення платника податків та підготовка документів для надання йому розстрочення (відстрочення) сплати грошових зобов’язань (податкового боргу), підготовка матеріалів для звернення до суду органом доходів і зборів щодо: стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, що обслуговують такого платника податків; стягнення згідно з рішенням суду коштів з банківських рахунків платників податків, що мають податковий борг.

Зі змісту зазначеної правової норми, що кореспондується з положеннями ст. 95 ПК України, вбачається, що в разі непогашення добровільно податкового боргу, зазначеного в податковій вимозі, орган стягнення має право на погашення за рахунок коштів або майна платника податків всієї суми боргу, що виникла після надіслання податкової вимоги.

Реалізація таких повноважень, в зазначеному контексті, можлива лише централізовано з тим контролюючим органом, у якого платник податків перебуває на обліку на основним місцем реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Укрнафта» в особі НГВУ «Полтаванафтогаз» як відповідальний за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору №999/97 "Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов’язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ" від 24 грудня 1997 року за основним місцем перебуває на обліку в ДПІ у м. Полтава ГУ ДФС у Полтавській області (належним чином засвідчена копія довідки про взяття на облік платника податків від 12 жовтня 2015 року №1516010203928, форма №4-ОПП наявна в матеріалах справи).

Отже, контролюючим органом, уповноваженим на стягнення податкового боргу з ПАТ "Укрнафта" в особі НГВУ «Полтаванафтогаз» як відповідального, за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору №999/97 "Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов’язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ" від 24 грудня 1997 року у даному випадку, є ДПІ у м. Полтава ГУ ДФС у Полтавській області

Отже, Гадяцька ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області є неналежним органом стягнення (позивачем) за вимогами про стягнення з ПАТ "Укрнафта" податкового боргу.

Викладене свідчить про неправомірність звернення податкового органу до суду з позовом про стягнення з ПАТ "Укрнафта" податкового боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов Гадяцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області до публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта", відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору №999/97 "Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов’язану зі створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ від 24 грудня 1997 року", про стягнення з відповідача податкового боргу є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Суд зазначає, що при відкритті провадження у справі позивачу відстрочено сплату судового збору до моменту прийняття у справі судового рішення по суті. Зважаючи на викладене, а також приймаючи до уваги розмір заявленої позивачем вимоги, суд приходить до висновку про необхідність звільнення позивача від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 69-71, 86, 88, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволені позову Гадяцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області.

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин