Постанова № 59620691, 09.08.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09 серпня 2016 року 09 год. 20 хв. № 826/3173/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними дій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича (далі - відповідач, уповноважена особа Фонду) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 про визнання нікчемною додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, укладеною між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (далі - ПАТ "Брокбізнесбанк") та позивачем (далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову зазначено, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідачем протиправно прийнято оскаржуване рішення, чим порушено законні права та інтереси позивача.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/3173/16 (далі - справа) за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду про визнання протиправним та скасування рішення, яку призначено до розгляду у судовому засіданні. Питання щодо залучення Фонду до участі у справі як співвідповідача вирішено розглянути після заявлення позивачем до нього відповідних позовних вимог.

У відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), допущено Фонд (також далі - третя особа) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У подальшому, відповідною ухвалою суду у відповідача витребувано та зобов'язано його подати до суду належним чином засвідчені копії: укладених між позивачем та ПАТ "Брокбізнесбанк" договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року та додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до вказаного договору поруки; оскаржуваного рішення, а також наявних письмових документів, які були або мали бути взяті відповідачем до уваги при його прийнятті.

У зв'язку із неподанням відповідачем до суду витребуваних ним доказів без поважних причин, відповідною ухвалою суду тимчасово вилучено у уповноваженої особи Фонду оригінали для дослідження у судовому засіданні (у разі відсутності оригіналів - письмові пояснення із зазначенням причин неможливості їх надання та документальне підтвердження) та для долучення до матеріалів справи належним чином засвідчених копій (копій): укладених між ОСОБА_1 та ПАТ "Брокбізнесбанк" договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року та додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до вказаного договору поруки; кредитного договору №09Ф-16 від 09 липня 2009 року, додаткових угод до вказаного кредитного договору №1 від 01 жовтня 2009 року, №2 від 11 січня 2010 року, №3 від 10 червня 2010 року, №4 від 13 грудня 2010 року, №5 від 30 грудня 2011 року, №6 від 31 липня 2013 року, протоколу кредитного комітету №53 від 31 липня 2013 року по двадцять сьомому питанню, прибуткових позабалансових ордерів №5 від 27 лютого 2012 року, №6 від 27 лютого 2012 року, №77 від 24 лютого 2014 року, №78 від 24 лютого 2014 року, видаткового позабалансового ордеру №3 від 16 жовтня 2013 року, меморіального ордеру №01 від 28 липня 2014 року, розпорядження від 24 липня 2014 року, опису кредитних документів за кредитним договором, службових записок від 18 грудня 2013 року, №126794сп/012-01, від 06 квітня 2016 року №1282сл/, від 07 квітня 2016 року №1291сл/031 та від 12 квітня 2016 року №1350сл/; рішення уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемною додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, укладеної між ОСОБА_1 та ПАТ "Брокбізнесбанк", а також усіх наявних документів, які були або мали бути взяті уповноваженою особою Фонду до уваги при його прийнятті.

У подальшому, до суду через канцелярію від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову, а саме про:

- визнання протиправними дій відповідача щодо віднесення до категорії нікчемних додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, укладеної між ПАТ "Брокбізнесбанк" та позивачем;

- визнання протиправним направлення на адресу позивача повідомлення №206 від 06 січня 2016 року про нікчемність додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, укладеної між ПАТ "Брокбізнесбанк" та позивачем.

Вказану заяву судом, відповідно до ч. 1 ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Крім того, відповідними ухвалами суду:

- відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі;

- відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про відвід судді Данилишина В.М. від розгляду справи.

Позивач (його представник) у відповідне судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію до суду представником позивача подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Під час переходу до розгляду справи по суті представник відповідача не визнав позов та разом із представником третьої особи просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову та поясненнях по суті позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

09 липня 2009 року між ПАТ "Брокбізнесбанк", як банком, та ОСОБА_3, як позичальником, укладено кредитний договір №09Ф-16 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надає позичальнику грошові кошти у розмірі 1955000,00 грн. на строк з 09 липня 2009 року по 18 жовтня 2012 року зі сплатою про центів за користування кредитом у розмірі 26% річних, забезпеченням виконання зобов'язань по погашенню заборгованості за кредитом виступає договір поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року.

Поряд з цим, як стверджував позивач, що не заперечувалось відповідачем, 09 липня 2009 року між ОСОБА_1, як поручителем, та ПАТ "Брокбізнесбанк", як банком, укладено договір поруки №09Ф-16/1, за яким позивач поручився за виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором.

У подальшому, між ПАТ "Брокбізнесбанк", як банком, та ОСОБА_3, як позичальником, укладались відповідні додаткові угоди до кредитного договору, якими вносились зміни щодо порядку повернення кредиту, щодо забезпечення виконання зобов'язань по погашенню заборгованості за кредитом, зокрема: від 01 жовтня 2009 року №1, від 11 січня 2010 року №2 (забезпечення - договір поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року та договір застави №09Ф-16/2 від 11 січня 2010 року), від 10 червня 2010 року №3 (забезпечення - договір поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, договір застави №09Ф-16/2 від 11 січня 2010 року та договір застави майнових прав на грошовий депозит (з майновим поручителем) №09Ф-16/3 від 10 червня 2010 року), від 13 грудня 2010 року №4 (забезпечення - договір поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, договір застави №09Ф-16/2 від 11 січня 2010 року, договір застави майнових прав на грошовий депозит (з майновим поручителем) №09Ф-16/3 від 10 червня 2010 року та договір іпотеки від 09 грудня 2010 року зареєстрований в реєстрі за №1782), від 30 грудня 2011 року №5 (забезпечення - договір поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, договір застави №09Ф-16/2 від 11 січня 2010 року та договір іпотеки від 09 грудня 2010 року зареєстрований в реєстрі за №1782), від 31 липня 2013 року №6 (забезпечення - договір іпотеки від 09 грудня 2010 року зареєстрований в реєстрі за №1782).

Крім того, 31 липня 2013 року між позивачем та ПАТ "Брокбізнесбанк" укладено додаткову угоду б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, за умовами якої сторони домовились розірвати договір поруки.

При цьому, 28 лютого 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №107 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних" (далі - постанова №107).

На підставі постанови №107 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №9 від 28 лютого 2014 року, яким вирішено розпочати процедуру виведення ПАТ "Брокбізнесбанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасово адміністрації з 03 березня 2014 року по 02 червня 2014 року, призначено уповноважену особу Фонду.

10 червня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (далі - постанова №339).

На підставі постанови №339 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №45 від 11 червня 2014 року "Про початок ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", яким розпочато ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" з 11 червня 2014 року та призначено уповноважену особу Фонду на період з 11 червня 2014 року по 10 червня 2015 року включно.

Поряд з цим, на адресу позивача надійшло письмове повідомлення відповідача за вих. №206 від 06 січня 2016 року про нікчемність правочину - додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року.

У контексті вище викладеного суд зазначає наступне.

Стосовно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, щодо того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, суд зазначає наступне.

Так, згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Однак, суд вважає за доцільне та необхідне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, виходячи із нижче викладених мотивів.

Висновок Верховного Суду України у вище вказаних постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вище зазначені спірні правовідносини, які регулюються нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-XII (далі - Закон №2343-XII), а тому спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, належить вирішувати у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Нормами Закону №2343-XII визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2343-XII, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Тобто, нормами Закону №2343-XII регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами ГПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону №2343-XII, законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Суд звертає увагу на те, що у даній справі вирішуються спірні правовідносини у рамках норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI).

Закон №4452-VI є спеціальним, нормами якого, як уже зазначено вище, регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Системний аналіз вище викладених норм Закону №4452-VI дає суду підстави дійти до висновку, що, у даному випадку, ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку у силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону №2343-XII. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону №2343-XII, порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону №2343-XII є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

У даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України у рамках норм Закону №4452-VI, якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, у даному випадку, норми Закону №2343-XII до спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Дія Закону №2343-XII на банки не поширюється.

Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Отже, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8.

Вище вказані висновки також кореспондуються із позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.

Таким чином, враховуючи у сукупності вище викладені норми та з'ясовані обставини, а також з метою дотримання вимог ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи саме у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 34, ч.ч. 1, 4 ст. 36, ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 37, ч.ч. 1, 2, п.п. 1, 2 ч. 3, ч. 4 ст. 38, п. 9 ч. 1, ч. 2 ст. 48 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує три місяці, а для системно важливих банків - шість місяців. За обґрунтованих підстав зазначені строки можуть бути одноразово продовжені на строк до одного місяця. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду.

Уповноважена особа Фонду має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, виконує повноваження, які визначені ч. 2 ст. 37 цього Закону.

Уповноважена особа Фонду може здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та/або нормативно-правовими актами Фонду, які є необхідними для завершення процедури ліквідації банку.

Таким чином, шляхом логічного аналізу зазначених вище норм суд приходить до висновку, що уповноважену особу Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації наділена повноваженнями повідомляти сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI, про нікчемність цих договорів.

Суд звертає увагу, що повідомлення за вих. №206 від 06 січня 2016 року не містить обґрунтування визнання нікчемною додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року.

Поряд з цим, у ході судового розгляду справи представник відповідача стверджував, що вказане вище повідомлення за вих. №206 від 06 січня 2016 року направлено позивачу на підставі п. 5 ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI, в редакції Закону України №245-VII від 16 травня 2013 року, тобто додаткова угода б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року є нікчемною, оскільки укладена з пов'язаною особою банку та не відповідає вимогам законодавства України та/або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, з чим суд не погоджується, оскільки відповідачем не надано на підтвердження цього належних доказів.

Виходячи з положень ст.ст. 6 та 627 Цивільного кодексу України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Поряд з цим, свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Так, відповідачем не надано суду належних доказів того, що додаткова угода б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року не відповідає вимогам законодавства України та/або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку.

Враховуючи вище викладене та зважаючи на те, що твердження про нікчемність додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, суд прийшов до висновку про протиправність дій відповідача щодо віднесення її до категорії нікчемних та відповідно про протиправність направлення на адресу позивача повідомлення №206 від 06 січня 2016 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними дій є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича щодо віднесення до категорії нікчемних додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, укладеної між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1.

3. Визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича щодо направлення на адресу ОСОБА_1 повідомлення №206 від 06 січня 2016 року про нікчемність додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, укладеної між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1.

4. Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) здійснений ним судовий збір у розмірі 1102,42 грн. (одна тисяча сто дві гривні сорок дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016).

Копії постанови направити (вручити) сторонам та третій особі (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин