Ухвала суду № 59618814, 08.08.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/7877/15 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/3244/16 Доповідач в 2-й інстанції: Гірник Т. А.

Категорія:42

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

Головуючого судді - Гірник Т.А.

суддів - Бакуса В.Я., Левика Я.А.

секретар - Симець В.І.

з участю представника позивача / відповідача/ ОСОБА_2-ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 4 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, з участю третьої особи ВГІРФО Шевченківського районум. Львова про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації, позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації, -

В С Т А Н О В И Л А:

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Позов ОСОБА_4 задоволено. Усунено ОСОБА_4 перешкоди в користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення з будинку ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із зняттям їх з реєстрації за вказаною адресою.

Рішення оскаржила відповідач - ОСОБА_6 Вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в частині задоволення позову ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації відмовити.

Скаргу мотивує тим, що з 13.07.1996 року по 8 травня 2012 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, позивачем по первісному позову. З 08.10.2004 року була вселена як член сім»ї в будинок АДРЕСА_1 а з 03.03.2011 року зареєстрована за даною адресою.

Зазначає, що суд не застосував до спірних правовідносин положення ст. 156 ЖК України та ч.1 ст.405 ЦК України, згідно яких члени сім»х власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їхньому вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Ч.4 ст. 156 ЖК України визначено, що припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє колишнього члена сім»ї власника житла права користування займаним житловим приміщенням.

Із змісту ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» випливає, що зняття з місця реєстрації може бути здійснено на підставі рішення суду виключно: 1/ позбавлення права власності на житлове приміщення; 2/позбавлення права користування житловим приміщенням; 3/ визнання особи безвісно відсутньою; 4/ оголошення фізичної особи померлою.

ОСОБА_4 позовні вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим будинком не заявляла, у зв'язку з чим підстав для її виселення та її дочки не було.

При розгляді справи за апеляційною скаргою представники ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечили. Просять врахувати, що відповідачі за позовом ОСОБА_4, як нового власника житла не є членами її сім»ї , тому їх проживання у помешканні прямо порушує права власника.

Інші особи повторно не з»явились в судове засідання. Належно повідомлені про розгляд справи за апеляційною скаргою, про що до справи долучено розписки про отримання судових повісток, причини неявки не повідомили. За таких обставин колегія суддів вважає за можливе продовжувати розгляд справи у їх відсутності, що узгоджується з положеннями ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких мотивів.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. За змістом ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Допущені судом порушення норм процесуального права - неналежного повідомлення відповідачів за позовом ОСОБА_4 про останнє судове засідання не призвели по постановлення незаконного рішення. Крім того, відповідачі, в тому числі особа, котра подала апеляційну скаргу не скористалась правом бути присутньою в суді апеляційної інстанції .

Матеріалами справи встановлено, житловий будинок по АДРЕСА_1 а на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 21 лютого 2011 року, виданого управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики ЛМР належав ОСОБА_2.

Зазначена обставина підтверджується зокрема Витягом про державну реєстрацію прав №29104160 від 23 лютого 2011 року.

Рішенням Шевченківського районного суду від 5 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10.06.2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.10.2014 року, визнано право особистої приватної власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

23.12.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу ? частин житлового будинку, згідно якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_4 прийняла у власність ? частини житлового будинку АДРЕСА_1, разом з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

05.01.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу ? частин житлового будинку, згідно якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_4 прийняла у власність ? частини житлового будинку АДРЕСА_1, разом з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №51508454 від 11.01.2016 року житловий будинок, загальною площею 70,1 м.кв., житловою площею 56,7 м.кв. що на АДРЕСА_1 на праві приватної власності в цілому належить ОСОБА_4.

Згідно з довідкою №1157 від 11 червня 2012 року, виданої ЛКП «Збоїща-408», у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровано троє осіб: ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3.), ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_2) та ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_1).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном новий власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що реєстрація відповідачів за позовом ОСОБА_4 у спірному будинку порушує права позивача, оскільки остання є власником будинку, а тому має право на володіння, користування та розпорядження належним їй майном на власний розсуд.

Сторони не оспорюють той факт, що відповідач ОСОБА_6 та її донька вселилася в спірну квартиру з дозволу колишнього власника. При цьому, докази на підтвердження будь-яких домовленостей з попереднім власником житла про збереження за нею права користування цією квартирою відповідач не надала.

Отже, право на користування спірним житлом у відповідача було похідним від прав колишнього власника квартири і з припиненням у ОСОБА_2 права власності на будинок припинилося право на житло й у відповідача, а реєстрація у квартирі обмежує право власності позивача на користування і розпорядження своїм майном.

Звертаючись в суд з позовом про усунення перешкод у користуванні будинком, належним ОСОБА_4 на праві власності, позивачем обрано такий спосіб захисту свого права, як усунення перешкод в користуванні майном, виселення та зняття з реєстраційного обліку, що узгоджується з положеннями ч.2 ст. 16 ЦК України. За таких обставин, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни або скасування колегія суддів не вбачає.

В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому колегією суддів не перевіряється.

Таким чином судом правильно встановлено фактичні обставини справи та вірно застосовано матеріальний закон, рішення суду відповідає матеріалам справи та зібраним доказам, тому підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Допущені судом порушення норм процесуального права , про які зазначено вище не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.. 303 , 304 , п.1 ч. 1 ст. 307, п.1 ч.1 ст.314, ст. 315, ст.317, ст. 319 ЦПК України , колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 4 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .

Головуючий

Судді