Ухвала суду № 59618807, 08.08.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 454/2047/15 Головуючий у 1 інстанції: Пахут С.О.

Провадження № 22-ц/783/1955/16 Доповідач в 2-й інстанції: Гірник Т. А.

Категорія:5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Гірник Т.А.

суддів - Бакуса В.Я., Левика Я.А.

секретар - Симець В.І.

з участю представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 3 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю особи Органу опіки та піклування Сокальської РДА про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд з указаним позовом до відповідачів, та з посиланням на ст. 72, 150, 158 ЖК України, ч.3 ст.29, ч.2 ст.405 ЦК України просив визнати ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Визнано ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1.

Рішення оскаржила відповідач -ОСОБА_3 Вважає його незаконним, постановленим при неправильному застосуванні норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи. Просить рішення скасувати. Та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Мотивує тим, що позивач у справі є дядьком ОСОБА_3 До його приїзду її сім»я - відповідачі у справі проживали у спірному будинку, попереднім власником якого був дід відповідача, він же батько позивача - ОСОБА_7 Здійснювали за ним догляд, чоловік був його піклувальником та відповідно доглядав за ним протягом 15 років. Позивач вже близько 20 років проживає в республіці Португалія та є громадянином цієї держави. У березні 2015 року ОСОБА_7 переніс інсульт, був госпіталізований в Червоноградську ЦМЛ, а згодом переведений в Сокальську ЦРЛ. Догляд за ним здійснювала вона, її чоловік та мати, а також позивач ОСОБА_4, який тимчасово приїхав до батька. Після приїзду позивача, сім»я відповідачки перейшли проживати по АДРЕСА_2, так як позивач вчиняв сварки і створив нестерпні умови для проживання у будинку. Враховуючи важкий стан ОСОБА_7 позивач домігся укладення договору дарування будинку на його користь і поставив питання про виселення відповідачів як новий власник. На даний час позивач перебуває у Португалії, а сім»я відповідачів здійснює догляд за дідом. У будинку вони не проживають з кінця квітня 2015 року.

Суд безпідставно застосував положення ст. 405 ЦК України. Право власності на будинок позивач набув 12 серпня 2015 року, а тому право на подання позову про визнання осіб такими, що втратили право користування у позивача може виникнути лише у серпні 2016 року за умови, що вони не будуть проживати у спірному будинку без поважних причин понад один рік. Окрім того, зазначає, що у спірному будинку були зареєстровані за згодою попереднього власника - ОСОБА_7, який і надалі бажає щоб вони там проживали. Зазначає, що окрім зазначеного майна, її малолітня донька не має місця проживання, а тому не може бути виселена.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Суд захистив права власника. Врахував, що відповідачі не є членами його сім»ї. Перебування позивача за кордоном є тимчасовим. Тому з часу зміни власника будинку, відповідачі втратили право на користування спірним будинком.

Інші учасники не з»явились повторно. Належно повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Про причини неявки в судове засідання 08.08.2016 року не повідомили. Колегія суддів вважає за можливе продовжувати розгляд справи у їх відсутності, що відповідає вимогам ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов"язна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. За змістом ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням суд першої інстанції, в тому числі виходив з доведеності позовних вимог позивача про порушення його прав власника реєстрацією відповідачів у будинку АДРЕСА_1, оскільки така реєстрація дає право на проживання відповідачів у будинку. Враховуючи, що таке право на проживання було надано попереднім власником будинку, таке не може трансформуватися при зміні власника, який вправі володіти розпоряджатись своїми правами на свій розсуд та дійшов висновку, що втратили право на користування таким, врахував, що особи не проживають у будинку.

Колегія суддів вважає, що незважаючи на посилання позивача у тому числі на норми права, які не поширюються на спірні правовідносини, зміст позовних вимог свідчить про звернення до суду про захист прав власника та забезпечення реалізації таких прав, які порушені відповідачами у справі.

Матеріалами справи встановлено, що будинок АДРЕСА_1 на підставі укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 12 серпня 2015 року за реєстровим №702 - належить позивачу по справі ОСОБА_4. Дані обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу:42181784, 42181372.

Згідно даних будинкової книги, у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5 з 04.08.1971 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 з 06.09.2001 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 09.07.2009 року, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 з 17.12.2009 року та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 з 2012 року. Дані обставини також підтверджуються довідкою виконавчого комітету Сокальської міської ради №4018 від 14.08.2015 року.

Задовольняючи вимоги позивача, суд у рішенні постався на положення ст. 405 ЦК України .

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України член сім»ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім»ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Вказана норма застосована судом помилково, оскільки відповідачі не є членами сім»ї власника будинку, однак з врахуванням застосування судом інших норм матеріального права підстав для висновку про незаконність рішення суду першої інстанції колегія суддів не убачає.

Судом першої інстанції враховано, що відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сімї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім»ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім»ї.

Оскільки відповідачі зареєстровані та проживали у спірному домоволодінні як члени сім'ї батька позивача /попереднього власника будинку/, колегія суддів вважає, що позивач як новий власник будинку вправі ставити питання про визнання відповідачів такими що втратили право на користування будинком, яке їм забезпечено реєстрацією такого права.

Крім того, позивачем надано суду докази не проживання відповідачів у будинку, що не заперечує особа, яка подала апеляційну скаргу.

Судом враховано акти про фактичне місце проживання відповідачів від 11 червня 2015 року, від 23 липня 2015 року, від 18 серпня 2015 року, затверджені депутатом Сокальської міської ради, оскільки із таких убачається, що відповідачі не проживають у будинку АДРЕСА_1 у період , який передував зверненню до суду.

У відповідності до положень ч.1 ст. 316 ЦК України - правом власності є право особи на річ /майно/, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно положень ч. 2 ст. 317 ЦК України - на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Встановивши обставини зміни власника будинку, порушення його прав власника даними про реєстрацію відповідачів у будинку, що дає право на користування таким, суд дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.. 308, п.1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 3 грудня 2015 року залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення абзац третій щодо посилання суду на ст. 72 ЖК України та абзац шостий щодо посилання на статтю 405 ЦК України.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .

Головуючий

Судді