Рішення № 59618631, 08.08.2016, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/7630/15-ц

пр.№ 2/464/281/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.08.2016 року Сихівський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Радченко Е.А.

при секретарях Калітовської А.Б., Лобко А.С.

з участю представника позивача ОСОБА_1

відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3

представників відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4, ОСОБА_5

третьої особи ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

03.09.2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 не виконує належним чином свої зобовязання за кредитним договором від 23.06.2008 року, в результаті чого виникла заборгованість на загальну суму 503955 грн. 38 коп., яку банк просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є поручителями позичальника.

Представник позивача в судові засідання 19.07.2016 року та 08.08.2016 року не зявився, надавши заяву про розгляд справи без його участі. В судових засіданнях 04.11.2015 року та 05.07.2016 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідачі та представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на те, що дійсно було укладено договір поруки, проте в кредитний договір було внесено зміни, про які поручителів не було повідомлено. Крім того, відповідачі не отримували повідомлення про наявність заборгованості за кредитним договором. Також представник відповідача посилався на те, що за рішенням суду, яке набрало законної сили 30.06.2016 року, вимоги банку задоволено шляхом визнання права власності на майно, що є предметом іпотеки, вартість якого повністю покриває розмір заборгованості. Тому відповідачі та представники відповідача просили відмовити в задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання 08.08.2016 року не зявився. Про час та місце розгляду позову повідомлений належним чином. В судовому засіданні 04.11.2015 року третя особа заперечував проти задоволення позову.

Заслухавши представника позивача, відповідачів, представників відповідача, третю особу, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

23.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 1304/0608/88-015. За умовами цього договору банк надає позичальнику ОСОБА_6 кредит в розмірі 25000 доларів США з виплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11,9 % річних від суми заборгованості, а позичальник зобовязується повернути кредит частинами щомісяця згідно графіку погашення кредиту з кінцевим строком виплати кредиту до 22.06.2018 року.

Для забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 23.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк», позичальником ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1304/0608/88-015-Р-2, на підставі якого ОСОБА_2 взяв на себе зобовязання відповідати перед банком разом з позичальником як солідарні боржники.

23.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк», позичальником ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 1304/0608/88-015-Р-1, на підставі якого ОСОБА_3 взяла на себе зобовязання відповідати перед банком разом з позичальником як солідарні боржники.

20.04.2009 року за згодою сторін було внесено зміни в кредитний договір, а саме: кінцевий термін повернення кредиту змінено з 22.06.2018 року на 22.06.2023 року, змінено графік погашення кредиту.

Аналогічні зміни було внесено в договори поруки № 1304/0608/88-015-Р-1 та № 1304/0608/88-015-Р-2.

Шляхом підписання 01.06.2009 року договору про внесення змін та доповнень № 3 кредитний договір викладено в новій редакції, в якій розширено обовязки позичальника, права банку та відповідальність сторін.

19.07.2011 року в кредитний договір внесено зміни в частині того, що процентна ставка може змінюватися без укладання додаткового правочину.

На підставі договорів від 25.05.2012 року та 14.08.2013 року позивач отримав право вимоги за кредитним договором № 1304/0608/88-015 від 23.06.2008 року.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

За вимогами, передбаченими в ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та впорядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач вказує на те, що ОСОБА_6 умови договору не виконує. Станом на 28.07.2015 року заборгованість за кредитним договором складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 432064 грн. 34 коп., заборгованості з відсотків за користування кредитом в розмірі 71891 грн. 04 коп., про що свідчить розрахунок заборгованості.

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 15.06.2016 року, яке набрало законної сили, факт невиконання позичальником своїх зобовязань встановлено та на підставі вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України доказуванню під час розгляду даного позову не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч.1, 2 ст. 554 ЦК України).

В п. 10 договорів поруки зазначено, що порука діє до повного виконання забовязань за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посилається на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Таким чином, умова договорів поруки про припинення поруки після повного виконання своїх зобовязань позичальником за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.

Отже, зазначення замість строку, обчисленого датою, терміну припинення договору поруки події, з якою повязується таке припинення, не дає підстав не застосовувати ч. 4 ст. 559 ЦК України. Такий правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від: 21.05.2012 року у справах № 6-48цс11, № 6-68цс11, від 23.05.2012 року у справі № 6-33цс12, від 18.07.2012 року у справі № 6-78цс12.

Згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Строки дії поруки, які передбачені ч. 4 ст. 559 ЦК України, не є строками захисту порушеного права, а строками існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

У постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 року за результатами розгляду справи № 6-53цс14 зроблено такий правовий висновок: виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинна бути предявлена у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК, або із дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі, якщо кредит має бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

При цьому, суд виходить з того, що в кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється частинами щомісяця відповідно до графіка погашення кредиту. Тому, початок перебігу строку, протягом якого кредитор може предявити вимогу до поручителя, починається з дня, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, однак не сплатив його.

Так, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобовязання» (статті 530, 631 ЦК України). Якщо в зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними, кінцевий строк повернення кредиту до 22.06.2023 року, так і строки виконання зобовязань зі щомісячним погашенням платежів щомісяця до 20-го числа кожного місяця для основної заборгованості і для процентів за користування кредитом.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Строк виконання кожного щомісячного зобовязання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок (стаття 253 ЦК України).

Оскільки за умовами кредитного договору ОСОБА_6 зобовязаний погашати кредит щомісячними платежами згідно графіку, узгодженому сторонами, ці умови ним не виконувались, а тому з часу непроведення чергового щомісячного платежу у банку виникло право протягом шести місяців предявити вимогу до поручителя.

З розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж ОСОБА_6 здійснив 22.10.2014 року. Доказів того, що банк направляв відповідачам вимогу про погашення заборгованості, суду не надано. Позов до відповідачів банк предявив лише 03.09.2016 року, а тому порука припинилася до звернення позивача до суду.

Крім того, судом враховано, що відповідальність поручителя та боржника є солідарною. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо вказаних в законі чи договорі, і при цьому кредитору надається право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом або від одного із боржників. Якщо обовязок не буде виконано в повному обсязі одним із боржників, кредитор вправі вимагати неодержане від інших солідарних боржників. За вимогами ч. 3 ст. 553 ЦК України поручителі несуть солідарну відповідальність лише в тому разі, якщо вони спільно дали поруку. Проте, між банком та відповідачами укладено окремі договори поруки. Таким чином, в даному випадку, по кожному договору поруки кожен поручитель виступає як солідарний боржник з позичальником. Проте, між відповідачами немає солідарного обовязку перед банком, тому вони не можуть виступати як солідарні боржники між собою, оскільки вони не давали спільної поруки.

Також при вирішенні позову судом взято до уваги, що рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 15.06.2016 року, яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором № 1304/0608/88-015 від 23.06.2008 року шляхом визнання права власності позивача на майно, що є предметом іпотеки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

В рішенні Старосамбірського районного суду Львівської області від 15.06.2016 року зазначено, що загальна вартість майна, що є предметом іпотеки, складає 538484 грн. Вартість цього майна на підставі вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України доказуванню під час розгляду даного позову не підлягає.

В той же час, загальний розмір заборгованості становить 503955 грн. 38 коп.

Таким чином, отримавши право власності на майно, що є предметом іпотеки, банк одержав задоволення своїх вимог в повному обсязі за рахунок предмета іпотеки. А отже, зобовязання за кредитним договором № 1304/0608/88-015 від 23.06.2008 року є виконаним.

Той факт, що позивач не зареєстрував своє право власності в передбаченому законом порядку, не впливає на обовязок позичальника, оскільки така реєстрація залежить виключно від волі позивача.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 129 Конституції України, ст.ст. 251-254, 526, 530, 252-554, 559, 610, 631, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 11, 27, 60, 61, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1304/0608/88-015 від 23 червня 2008 року відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий суддя: