Ухвала суду № 59591370, 26.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/904/16 Справа № 202/2281/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Марченко Н. Ю. Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Максюти Ж.І.,

суддів: Макарова М.О., Прозорової М.Л.,

за участі секретаря: Самокиші О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Дніпропетровська міська рада, Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, та за зустрічним позовом ОСОБА_5, правонаступником якої є ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3, звернувшись до суду з позовом та остаточно уточнивши під час судового розгляду свої позовні вимоги, просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_6 на 45/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0398 га, яка розташована за цією ж адресою. Вимоги обґрунтовані тим, що за життя чоловіком був складений заповіт, відповідно до якого останній заповів їй усе належне йому нерухоме майно. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, що складається з 45/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0398 га за адресою: АДРЕСА_1. У встановлений законом строк вона прийняла спадщину, але їй відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів.

Також, з позовом звернулася ОСОБА_5, правонаступником якої є ОСОБА_2, який з урахуванням уточнених ним під час судового розгляду вимог просив розірвати договір довічного утримання, укладений 31 серпня 1993 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та посвідчений Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за номером в реєстрі 2-2366, скасувати державну реєстрацію права власності на 45/100 часток вказаного домоволодіння на ім'я ОСОБА_6, посилаючись на те, що на підставі вищевказаного договору ОСОБА_6 набув право власності на 45/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1. Після смерті ОСОБА_6 у 2006 році обов'язки набувача за договором довічного утримання перейшли до ОСОБА_3, на ім'я якої він залишив заповіт. Але ОСОБА_3 внаслідок неприязних відносин, що склалися між нею та ОСОБА_5, не виконувала належним чином обов'язки набувача за цим договором.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Дніпропетровська міська рада, Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, а також позов ОСОБА_5, правонаступником якої є ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання задоволено частково.

Розірвано договір довічного утримання, укладений 31 серпня 1993 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та посвідчений Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за номером в реєстрі 2-2366.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 49/200 частин домоволодіння АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 7/8 частин земельної ділянки площею 0,0398 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою цього ж суду від 05 листопада 2015 року було виправлено описку в рішенні від 28 жовтня 2015 року, усунуто описку та арифметичну помилку в частині визначення розміру частки домоволодіння на яке за ОСОБА_3 визнано право власності, а саме замість «49/200» визначено «25/100» частин.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 25\100 частин спірного домоволодіння, та ухвалити нове, яким відмовити їй в задоволені позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення скарги та скасування або зміни рішення суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 31 серпня 1993 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір довічного утримання, який посвідчений Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за номером в реєстрі 2-2366.

За умовами цього договору ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_6 належні їй на праві власності 45/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, а останній у свою чергу зобов'язався утримувати ОСОБА_5, забезпечувати її харчуванням, одягом, доглядом та необхідною допомогою.

6 червня 2000 року ОСОБА_6 був отриманий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0398 гектарів за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1).

6 квітня 2006 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, відповідно до якого заповів все належне йому майно дружині ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Після смерті ОСОБА_6 до Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини в установлений строк звернулися його дружина ОСОБА_3 та мати ОСОБА_5, яка на час відкриття спадщини була непрацездатною особою.

Позивачу відмовлено Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. Після її смерті спадщину в установленому порядку прийняв онук ОСОБА_2, на ім'я якого нею за життя був складений заповіт.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 районний суд правильно та обґрунтовано виходив з того, що на момент смерті ОСОБА_6 він був власником 45/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,0398 гектарів (кадастровий номер НОМЕР_1) за цією ж адресою., та його право власності на це майно ніким не оспорювалось.

А тому вирішуючи спір за позовом ОСОБА_3 суд першої інстанції правильно та обґрунтовано послався саме: на ст. 1216-1218, ч.1 ст.1241,1268, 1269, 1270 ЦК України, за якими визначив коло спадкоємців та відповідні долів успадкованого мана.

Так, враховуючи, що після смерті ОСОБА_6 спадщину окрім дружини ОСОБА_3 прийняла й мати померлого - ОСОБА_5, як непрацездатна особа, яка перебувала на його утриманні, то незалежно від змісту заповіту, складеного на користь ОСОБА_3 остання мала право на обов'язкову долю у спадщині.

Виходячи з того, що спадкоємцями першої черги за законом відповідно до статті 1261 ЦК України після смерті ОСОБА_6 також є дружина ОСОБА_3 та повнолітні діти ОСОБА_2 і ОСОБА_4, то обов'язкова частка ОСОБА_5 у спадковому майні складає 1/8 частину.

Таким чином, ОСОБА_5 отримала у спадщину 1/8 частину від 45/100 частин спірного домоволодіння, що дорівнює 45/800 частин (360/800 : 4 : 2), а позивач ОСОБА_3 7/8 частин від 45/100 частин або 315/800 частин домоволодіння (360/800 - 45/800).

Заперечуючи проти такого висновку суду ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначив, що суд помилково прийшов до висновку про те, що після смерті ОСОБА_6, відкрилась спадщина на 45/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, але колегія суддів зауважує, що саме апелянт помиляється, щодо правової природи спору виниклих правовідносин сторін.

Як вже зазначалось вище покійний ОСОБА_6 на момент своєї смерті був власником не тільки 45\100 частин домоволодіння 45 АДРЕСА_1, а і земельної ділянки площею 0,0398 гектарів (кадастровий номер НОМЕР_1) за цією ж адресою, яку він отримав у власність на підставі державного акту про право власності на землю вже після того, як став власником домоволодіння, а саме 06.09.2000 року. Право власності ОСОБА_6 на вказане майно ніким із сторін не оспорювалось, а тому суд першої інстанції правильно визначився що спірні правовідносини є саме спадковими.

Рішення суду в частині задоволення позову про розірвання договору довічного утримання сторонами не оспорюється, а тому колегією не переглядається.

Прийшовши до обґрунтованого висновку про розірвання договору довічного утримання судом першої інстанції, також правильно застосовані положення ч.2 ст.756 ЦК України. якою передбачено, що у разі розірвання договору довічного утримання при неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

Вирішуючи справу на підставі вказаної норми закону судом враховане рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2007 року, яке набрало законної сили та відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення при розгляді цієї справи, та визнано право власності на частину домоволодіння АДРЕСА_1 пропорційно часу належного виконання набувачем обов'язків за договором довічного утримання з моменту його укладення (31.08.1993 року) до часу смерті відчужувача ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2).

Доводи апеляційної скарги про те, що застосувавши норми ст.756 ЦК України районний суд вийшов за межі позовний вимог, також є безпідставними, оскільки суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст.213,214 ЦПК України, правильно визначився з правовідносинами сторін, які виникли із встановлених обставин; та застосував правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, не порушивши при цьому прав учасників спору.

Таким чином, судом першої інстанції надано вірну оцінку обставинам справи з огляду на норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та винесено законне та обґрунтоване рішення, тоді як доводи апелянта є безпідставними та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 307, 308,315,317 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: