Ухвала суду № 59589642, 04.08.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2016 року Справа № 876/4038/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Довгополова О.М., Ільчишин Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Федчук М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Прикарпаттяобленерго» до управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій за апеляційною скаргою управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Прикарпаттяобленерго» звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання протиправною бездіяльності по поверненню наказу господарського суду № 630 від 28.05.2013 року по справі № 5010/1400/2012-28/99, зобов'язання прийняти до виконання наказ № 630 від 28.05.2013 року та стягнути заборгованість Івано-Франківської міської ради з відповідних рахунків головного розпорядника коштів місцевого бюджету - виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у визначеному законодавством порядку.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську щодо повернення без виконання наказу господарського суду № 630 від 28.05.2013 року. Зобов'язано управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську прийняти до виконання виконавчий документ - наказ господарського суду №630 від 28.05.2013 року. В задоволенні решти позову відмовлено.

З таким судовим рішенням не погодилося управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, подавши апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В якості обґрунтування відповідач, зокрема зазначив, що управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області: не є стороною в справі, не визначене як боржник і стягувач згідно наказу господарського суду № 630 від 28.05.2013 р., жодних протиправних дій щодо виконання наказу суду не вчиняло; не існує причинного зв'язку між невиконанням наказу суду та діями Казначейства; не може самостійно визначати головних розпорядників - вони визначаються або рішенням сесії або рішенням суду; не є головним розпорядником коштів, а здійснює казначейське обслуговування відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України; не відповідає за дії Івано-Франківської міської ради та дії стягувача щодо виконання наказу суду про стягнення коштів з головного розпорядника коштів Івано-Франківської міської ради - Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, який на даний час внаслідок бездіяльності позивача і невжиття правових заходів не визначений як головний розпорядник і боржник з метою виконання рішення суду.

Також зазначає, що позивачем не вжито у судовому порядку засобів щодо визначення головних розпорядників коштів - Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, стосовно виконання наказу суду; позивач визначає управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, як розпорядника коштів місцевого бюджету, що суперечить нормам Бюджетного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто змінює боржника - Івано-Франківську міську раду на іншу юридичну особу - управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську, Івано-Франківська міська рада не є бюджетною установою, тому має право відкривати рахунки в установах банків. Позивач не оскаржував дії органів ДВС, щодо відмови у відкритті виконавчого провадження щодо стягнення коштів з рахунків Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, відкритих в інших установах банків.

Представники позивача Гурова О.М. та Легінь Р.О. у судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник апелянта в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, в межах викладених в ній доводів, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, відповідач вчинив дії щодо повернення без виконання наказу господарського суду №630 від 28.05.2013 року у спосіб, який не передбачений законодавством.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2013 року, задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Прикарпаттяобленерго» до Івано-Франківської міської ради та стягнуто 1058596 грн. інфляційних сум, 3% річних у сумі 524493,80 грн. та 31661,80 грн. судового збору.

На виконання вищевказаного рішення господарським судом Івано-Франківської області видано наказ № 630 від 28.05.2013 року (а.с. 10).

Публічне акціонерне товариство «Прикарпаттяобленерго» 29.04.2014 року звернулося до управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську із заявою 054/2653 про виконання наказу господарського суду Івано-Франківської області № 630 від 28.05.2013 року (а.с. 11).

На вказану заяву відповідач повідомив про неможливість виконати наказ № 630 від 28.05.2013 року, оскільки боржник - Івано-Франківська міська рада не внесена до Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та не має відкритих реєстраційних рахунків в управлінні державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську.

Позивач звернувся до господарського суду із заявою від 04.06.2015 року про зміну порядку виконання шляхом стягнення на користь Товариства з інших розпорядників коштів Івано-Франківського міського бюджету.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2015 року, залишеної без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року, відмовлено у задоволенні вказаної заяви.

За наслідками касаційного розгляду постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року залишено без змін. При цьому Вищим Господарським судом України у постанові від 30.12.2015 року зазначено, що у виданому на виконання рішення господарського суду наказі від 28.05.2013 року не вказано, що відповідне стягнення має відбутися саме з рахунку Івано-Франківської міської ради, а тому, з урахуванням положень, стягувач не позбавлений можливості стягнути заборгованість Івано-Франківської міської ради з відповідних рахунків головного розпорядника коштів місцевого бюджету у визначеному законодавством порядку.

Позивач 22.01.2016 року повторно звернувся із заявою про виконання наказу господарського суду Івано-Франківської області № 630 від 28.05.2013 року, однак відповідач листом від 01.02.2016 року за № 05-04/241 повернув без виконання вказане рішення суду.

Нормою ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, Казначейство України відповідно до покладених завдань зокрема: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду; здійснює безспірне вилучення коштів із місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України; здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету; нараховує штрафи за неповне або несвоєчасне повернення коштів надміру сплачених податків відповідно до законодавства.

Виходячи з наведених законодавчих норм, відповідач у справі - орган владних повноважень, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Закон України «Про виконавче провадження» регламентує умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 затверджений Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ.

Відповідно пункту 35 Порядку, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; 4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; 5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Відповідно до пункту 16 Порядку, органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів: 1) для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів; 2) що надійшли в результаті повернення бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії; 3) що надійшли від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, вилученого уповноваженими державними органами; 4) що надійшли в результаті конфіскації національної або іноземної валюти; 5) що надійшли в інший установлений законодавством спосіб; 6) з метою забезпечення бюджетного відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного та місцевих бюджетів з відшкодування такого податку.

Згідно ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності у відповідача протиправної бездіяльності та необхідності зобов'язанння виконати наказ господарського суду, який виданий на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, доводи апелянта щодо того, що суд першої інстанції виніс постанову з порушенням норм матеріального та процесуального права є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 22 червня 2004 року у справі «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, зазначає, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (п. 184). У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року у справі «Півень проти України» суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (п. 35). У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Якщо адміністративний орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок.

Крім того, повернення виконавчого документа в даному випадку фактично узаконює невиконання судового рішення, що в розумінні практики Європейського суду з прав людини вважається порушенням права на справедливий суд (статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року у справі № 809/393/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді О.М. Довгополов

Н.В. Ільчишин

Повний текст виготовлено 09 серпня 2016 року.