Рішення № 59585722, 08.08.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 серпня 2016 р.

Справа № 902/453/16

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до:Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" (вул.Мандролька, буд.19, смт. Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, 22865)

про стягнення заборгованості 187 458,65 грн.

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Мовчан Г.М.

Представники:

позивача : не з"явився,

відповідача : не з"явився,

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" про стягнення заборгованості.

Ухвалою від 01.06.2016 року порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 23.06.2016 року.

Ухвалами суду від 23.06.2016 року та 04.07.2016 року розгляд справи було відкладено з об'єктивних причин.

В судове засідання призначене на 08.08.2016 року представники сторін не з'явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені, про що свідчать поштові повідомлення, копії яких містяться в матеріалах справи.

Одночасно, суд зазначає, що 04.07.2016 року та 19.07.2016 року представником позивача було подані заяви (вх. № канц. 06-52/6224/16), в яких останній просив суд, включити до складу судових витрат, витрати на забезпечення явки уповноваженого представника в судове засідання. Суд, дану заяву долучив до матеріалів справи.

Разом з тим, 25.07.2016 року від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (06-52/6860/16 від 25.07.2016 року), в якій останній просить суд стягнути відповідача 169950,00 грн. суму основного боргу; 19797,15 грн. пені за період з 13.04.2016 по 08.08.216 року, 12087,40 грн. 22 % річних за період з 13.04.2016 року по 08.08.2016 року, 3568,95 грн. збитків завданих інфляцією за період з 13.04.2016 по 31.05.216 року.

З огляду на права, надані позивачеві ст.22 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), заява представника позивача про збільшення позовних вимог судом прийнята як така, що не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб.

При цьому, 08.08.2016 року від представника відповідача на електронну адресу суду, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки відсутня можливість направити уповноваженого представника в судове засідання.

Суд, дослідивши дане клопотання, не приймає його до розгляду з огляду на п. 1.5.17. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.02.2013 р. N 28, згідно якого документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

Разом з тим, всупереч вищевикладеного, представником позивача оригінал клопотання в паперовій формі не надіслано.

Окрім того суд зауважує, що відповідно до ч.ч.1-3 ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Тобто, юридична особа не обмежена у виборі особи та наданні такій особі повноважень на представництво її інтересів в господарському суді.

Пунктом 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки представника останнього в судове засідання для реалізації права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Ситковецьке» було укладено договір № 9/03 від 09.03.2016 року.

Відповідно до п.1.1. договору, за дорученням Замовника, підрядник зобов'язується своєю технікою, а саме: трактори ДЖОН ДИР в кількості 2 (дві) од., сівалка плантер 1710 12-ти рядна в кількості 1 (одна) од., сівалка Плантер 1770 16-ти рядна в кількості одна) од., виконати власними силами та на власний ризик наступні сільськогосподарські роботи.: сівба соняшнику, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2. передбачено, що роботи проводяться на земельних ділянках Замовника, що розташовані за адресою: Вінницька обл.. Гайсинський та Немирівський р-н.

Умовами договору було передбачено, підрядник зобов'язується виконати роботи з 20 березня по 10 квітня 2016 року.

Між сторонами було погоджено, що загальна вартість робіт за даним договором остаточно вираховується згідно фактично виконаних робіт Підрядником на підставі актів приймання - передачі виконаних робіт що підписуються уповноваженими представниками сторін.(п. 5.1.1. договору).

Відповідно до п.5.3. договору Розрахунок за виконану роботу проводиться шляхом здійснення Замовником передоплати на рахунок підрядника в наступному порядку: до 20 березня 2016 року замовник здійснює предоплату в розмірі 50000,00 грн..

- перший платіж у розмірі вартості 20% запланованого обсягу робіт, передбачених цим договором (включаючи здійснену передоплату в розмірі 50000,00 грн.) здійснюється Замовником одразу після прибуття техніки Підрядника до місяця початку виконання робіт.

- другий платіж у розмірі вартості 30 % вартості запланованого обсягу робіт, передбачених цим договором здійснюється Замовником протягом одного дня після повідомлення підрядником про виконання попередньо оплаченого обсягу робіт;

третій платіж у розмірі вартості 25 % вартості запланованого обсягу робіт, передбачених цим договором здійснюється Замовником протягом одного дня після повідомлення Підрядником про виконання попередньо оплаченого обсягу робіт;

- четвертий платіж у розмірі вартості 25 % вартості запланованого обсягу робіт, передбачених цим договором здійснюється Замовником одного дня після повідомлення Підрядником про виконання попередньо плаченого обсягу робіт. По кожному обробленому полю сторони підписують акти приймання - передачі.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом протягом 3 днів з моменту повідомлення Замовника про готовність предмету підряду до приймання. При цьому, Сторони домовились, що вказане повідомлення вважається отриманим Замовником в тому числі, після його відправлення Підрядником на електронну пошту Замовника. При цьому, Замовник заявляє, що він користується наступною електронною поштою: ТОВ Ситковецьке /sitkovci@ukr.net// . замовник гарантує, що лише він має доступ до вказаної електронної пошти, та зобов'язується визнавати юридичну чинність документів на неї отриманих.

Відповідно до п.9.2. договору у разі несвоєчасності проведення розрахунку за виконані роботи, замовник зобов'язується сплатити Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення платежу від вартості виконаних робіт. Крім того, Сторони вирішили змінити розмір відсотків визначений ст. 625 Цивільного кодексу України на розмір облікової ставки встановленої НБУ на дату підписання цього договору.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем були виконані зобов'язання згідно договору в повному обсязі, що стверджується обопільно підписаним актом №3 виконаних робіт від 13 квітня 2016 року.

Натомість відповідач не провів розрахунки за виконані роботи.

Непроведення розрахунків спонукало позивача звернутись з позовом до суду про стягнення з відповідача боргу з врахуванням штрафних санкцій.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Так, відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору між ними виникли правовідносини з договору про надання підряду регулювання яких здійснюється § 1 (Загальні положення про підряд) Глави 61 ЦК України (Підряд) (ст.ст.837-864 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як видно з матеріалів справи відповідачем були порушені умови договору, а саме щодо розрахунків за виконані роботи.

Борг в сумі 169950,00 грн. підтверджений матеріалами справи, а тому підлягає до задоволення.

Крім суми основного боргу позивачем було заявлено до стягнення 19797,15 грн. пені за період з 13.04.2016 по 08.08.216 року, 12087,40 грн. 22 % річних за період з 13.04.2016 року по 08.08.2016 року; 3568,95 грн. з 13.04.2016 року по 31.05.2016 року інфляційних втрат.

Разом з тим, частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд, здійснивши перерахунок 12087,40 грн. 22 % річних за період з 13.04.2016 року по 08.08.2016 року; 3568,95 грн. за період з 13.04.2016 року по 08.08.2016 року інфляційних втрат не виявив помилок, та прийшов до висновку, що позов в цій частині підлягає до задоволення.

Стосовно заявленої пені суд зазначає наступне:

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.9.2. договору у разі несвоєчасності проведення розрахунку за виконані роботи, замовник зобов'язується сплатити Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення платежу від вартості виконаних робіт. Крім того, Сторони вирішили змінити розмір відсотків визначений ст. 625 Цивільного кодексу України на розмір облікової ставки встановленої НБУ на дату підписання цього договору.

Водночас, відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, в п. 3 інформаційного листа ВГС України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 року "Про доповнення до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначається, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

А відтак, судом враховуючи норми чинного законодавства, здійснивши обрахунок пені, з урахуванням вищевказаних норм законодавства, за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН", суд визначив її в розмірі в сумі 19641,76 грн. а тому решта заявлених до стягнення 156,23 грн. пені задоволенню судом не підлягають.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам.

Окрім того, судом було розглянуто вимогу, позивача щодо включення до складу судових витрат, витрати позивача понесених на представника позивача, у зв'язку обов'язковістю явки останнього в судове засідання. А саме, останній просить суд, включити до складу судових витрат, витрати понесені позивачем на оплату пального легкового автомобіля, який доставляв представника позивача в судове засідання.

Згідно ч.1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

У п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. роз'яснено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Пунктом 6.2 вище вказаної постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. передбачено, що судовим експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті, вартість попереднього продажу проїзних документів, проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межами населеного пункту; наймом жилого приміщення; добові в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження. В усіх зазначених випадках відшкодуванню підлягає мінімальна вартість проїзду та мінімальна (для населеного пункту, в якому знаходиться господарський суд) вартість проживання в готелі. Документально підтверджені відомості про таку вартість та про фактичні витрати на проїзд і проживання подаються заінтересованими особами.

Cудом, за результатом вивчення матеріалів справи встановлено, що ухвалам суду від 01.06.2016 року, 21.06.2016 року, 04.07.2016 року, явку представників позивача та відповідача визнано обов'язковою.

В обґрунтування понесених судових витрат на забезпечення явки уповноваженого представника в судове засідання позивачем було надано фіскальні чеки, а саме: № 97986 від 04.07.2016 року на суму 499,99 грн.; № 4495 від 04.07.2016 року на суму 500,00 грн.; № 28004 від 04.07.2016 року на суму 278,93 грн.; № 5473 від 04.07.2016 року на суму 501,19 грн., які є підтвердження понесених витрат на оплату пального легкового автомобіля, яким був доставлений представник позивача в судове засідання, призначене на 04.07.2016 року.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тому суд вважає економічно обґрунтованими витратами позивача, які підлягають відшкодуванню як судові витрати, є вартості проїзду в сумі 1780,11 грн.

Керуючись ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, 83, 82-84, 115, 121 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" (вул.Мандролька, буд.19, смт. Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, 22865,ідент. код 33845116) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) 169950,00 грн. суму основного боргу; 19641,76 грн. пені; 12087,40 грн. 22 % річних; 3568,95 грн. інфляційних втрат; 3078,72 грн. понесених витрат зі сплати судового збору; 1780,11 грн. судових витрат.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Повне рішення складено 10 серпня 2016 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (АДРЕСА_1)

3 - відповідачу (вул.Мандролька, буд.19, смт. Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, 22865)