Рішення № 59585714, 09.08.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 серпня 2016 р.

Справа № 902/489/16

за позовом:Військової частини А0563 (42704, Сумська обл., м. Охтирка, пров. Штагера,14)

до:Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (22403,АДРЕСА_1)

про стягнення 24195 грн. 80 коп.

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Жиляк С.І.

Представники

позивача: Шугалєй В.В., Муляр І.В., Дикий Д.Л.

відповідача: ОСОБА_5

інша особа (слухач), ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ :

Військова частина А0563 звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 24 195,80 грн.

Позовні вимоги мотивовано наступним: Між Військовою частиною А0563 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - Відповідач) був укладений договір № 25 від 21.10.2013 з перевезення вантажів дорожніми транспортними засобами. Як встановлено матеріалами справи, після перевезення техніки та підписання акту прийому-передачі наданих послуг № 7 від 23.12.2013 року, позивачем були виконані свої обов'язки, а саме сплачено вартість послуг в повному обсязі. Кошти в сумі 99900,00 грн. були перераховані ФОП ОСОБА_1, що стверджується матеріалами справи. У 2014 році Північно-Східним територіальним управлінням внутрішнього аудиту та фінансового контролю м. Чернігів проведено позаплановий внутрішній фінансовий аудит фінансово-господарської діяльності військової частини А0563 за період з 01.06.2013 по 24.11.2014, за результатами якого складено аудиторський звіт від 24.12.2014 №234/1/31/79 (далі Аудиторський звіт). За результатами аудиту встановлено, що військовою частиною зайво переплачено кошти по виконанню договору №25 від 21.10.2013 на загальну суму 24195,80 грн. (20090,30 грн. + 4105,50 грн.) внаслідок завищення вартості наданих послуг з автоперевезень.

Ухвалою суду від 10.06.2016 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/489/16 з призначенням її до розгляду в судовому засіданні 23.06.2016 року.

22.06.2016 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ канц.06-52/5873/16), в якому останній проти позову заперечує, та зазначає, оскільки між сторонами було погоджено умови договору; фактичну вартість послуг зафіксовано сторонами в акті здачі-прийому наданих послуг, який безпосередньо підписаний між сторонами, то позовні вимоги про стягнення коштів є необґрунтованими та безпідставними, та такими що задоволенню не підлягають.

Ухвалою суду від 23.06.2016 року розгляд справи було відкладено на 09.08.2016 року.

В судове засідання 09.08.2016 року з'явились представники позивача та відповідача.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Між Військовою частиною А0563 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - Відповідач) був укладений договір № 25 від 21.10.2013 з перевезення вантажів дорожніми транспортними засобами.

Пунктом 1.1 договору відповідач зобов'язується надати позивачу послуги з перевезення великогабаритного військово-технічного майна (2-х машин розгородження ИМР-Р та 5-ти плаваючих транспортерів ПТС-2) автомобільним транспортом, а Позивач зобов'язується оплатити надані послуги.

Відповідно до п.2.1. договору вартість наданих послуг з перевезення майна зазначена у додатку № 1 до чинного договору ( додаток № 1 - протокол узгодження вартості наданих послуг).

Між сторонами було погоджено, що сума договору складає 99900 грн. 00 коп. без ПДВ ( п.2.2. договору).

Відповідно до п. 5.1 договору сторони у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим договором несуть взаємну матеріальну відповідальність згідно з чинним в Україні законодавством.

Згідно з п. 10.1 договору його невід'ємною частиною є додаток №2, яким узгоджено відстані перевезення майна автомобільним транспортом, додатки №3 та №4, якими встановлено розрахунок вартості послуг з перевезення вантажів дорожніми транспортними засобами (49.41.1), (послуги з перевезення великогабаритного військово- технічного майна автомобільним транспортом).

Відповідно до додатку № 2 до договору відстань перевезення м. Охтирка - м. Ніжин складає 370 км, м. Охтирка - смт. Черкаське - 270 км, а вартість доставки однієї одиниці майна за двома маршрутами, погоджена Додатками №3 та №4 до договору встановлена однакова - в розмірі 14271,43 грн.

Умовами договору було узгоджено, що військова частина А0563 оплачує відповідачу надані послуги після підписання Акту прийому-передачі.

Як встановлено матеріалами справи, після перевезення техніки та підписання акту прийому-передачі наданих послуг, позивачем були виконані свої обов'язки, а саме сплачено вартість послуг в повному обсязі. Кошти в сумі 99900,00 грн. були перераховані ФОП ОСОБА_1 згідно платіжних доручень від 20.02.2014, а саме: №59 на суму 14271,43 грн. (дата оплати 30.04.2014); №60 на суму 14271,43 грн. (дата оплати 30.04.2014); №61 на суму 14271,43 грн. (дата оплати 05.05.2014); №62 на суму 14271,43 грн. (дата оплати 05.05.2014 року); №63 на суму 14271,43 грн. (дата оплати 05.05.2014); №64 на суму 14271,43 грн. (дата оплати 05.05.2014); №65 на суму 14271,42 грн. (дата оплати 05.05.2014).

У 2014 році Північно-Східним територіальним управлінням внутрішнього аудиту та фінансового контролю м. Чернігів проведено позаплановий внутрішній фінансовий аудит фінансово-господарської діяльності військової частини А0563 за період з 01.06.2013 по 24.11.2014, за результатами якого складено аудиторський звіт від 24.12.2014 №234/1/31/79 (далі Аудиторський звіт). За результатами аудиту встановлено, що військовою частиною зайво переплачено кошти по виконанню договору №25 від 21.10.2013 на загальну суму 24195,80 грн. (20090,30 грн. + 4105,50 грн.) внаслідок завищення вартості наданих послуг з автоперевезень.

В підсумку Аудитом встановлено, що військовою частиною зайво переплачено кошти по виконанню договору №25 від 21.10.2013 на загальну суму 24195,80 грн. внаслідок завищення вартості наданих послуг з автоперевезень, що є боргом відповідача перед позивачем.

Відповідачу були направлені претензії за вихідними №2914 від 14.09.2015 та №2301 від 27.05.2016 з проханням погасити переплату за надані послуги, які залишені без задоволення.

Непроведення розрахунків спонукало позивача звернутись з позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Частина перша ст. 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів статей 837, 843 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи.

Відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що укладений між сторонами договір, в частині визначення ціни був визнаний в установленому порядку недійсним повністю або частково з підстав її завищення, чи до нього були внесені відповідні зміни.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Предметом доказування в даній справі, враховуючи зміст позовних вимог, є встановлення наявності або відсутності факту порушення відповідачем договірних зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що у даному випадку правовідносини між сторонами виникли на підставі: договору № 25 з перевезення вантажів дорожніми транспортними засобами від 21.10.2013 року, в якому сторони вільно на власний розсуд визначили послуги та їх вартість, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства ці умови є обов'язковими для сторін, тому вони були ними виконані.

Зобов'язання за договором сторонами виконані повністю, приймання-передачу послуг оформлено без будь-яких зауважень і претензій відповідним актом, який підписано та скріплено печатками сторін. Позивач повністю оплатив вартість виконаних відповідачем послуг, які були визначені сторонами в укладеному між ними договорі.

Отже, при укладанні договору обидві сторони спрямовували їх на настання реальних наслідків у вигляді виконання зобов'язань по виконанню послуг з перевезення вантажів дорожніми транспортними засобами.

Суд, вважає за необхідне зазначити, що проаналізувавши подані позивачем докази, суд дійшов висновку, що аудиторський звіт № 234/1/31/79 (про результати позапланового внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини А0563 за період з 01.06.2013 року по 24.11.2014 року) не є належним і допустимим доказом порушення відповідачем зобов'язань за договором.

Будь-яких інших доказів, які стверджували б наявність у позивача боргу у сумі 24195,80 грн., неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань сторони суду не надали.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням вищенаведеного, поданих доказів в їх сукупності, наданих пояснень сторонами, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не підтвердженими належними доказами, тому у суда відсутні правові підстави для задоволення позову.

За таких обставин в позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 10 серпня 2016 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи