Постанова № 59585004, 05.11.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2015 року м.Київ 810/4823/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд»

до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України

про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (далі - позивач, ТОВ) з позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач, митниця) про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів від 05.05.2015 № 100260002/000258/1; від 20.04.2015 № 100260002/2015/000235/1; від 15.04.2015 № 100260002/2015/000219/1; від 15.04.2015 № 100260002/2015/000223/1; від 06.04.2015 № 100260002/2015/000210/1; від 02.04.2015 № 100260002/2015/000201/1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час митного оформлення товару, який ввозився на територію України, Товариство визначило його митну вартість за основним методом - за ціною договору (контракту) та заявило цей показник у деклараціях митної вартості до яких додало документи, що її підтверджують, згідно з переліком встановленим положеннями Митного кодексу України. Позивач вважає, що митниця безпідставно не погодилась з заявленою декларантом митною вартістю товару і незаконно прийняла рішення про коригування митної вартості застосувавши другорядний метод визначення митної вартості (резервний).

При цьому, позивач звертає увагу на відсутність підстав для витребування у Товариства додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів, відсутності розбіжностей в наданих додаткових документах та наголошує на обов'язку митниці доводити наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, а також, на не проведенні нею процедури консультацій.

Відповідач адміністративного позову не визнав та 19.10.2015 подав до суду письмові заперечення, відповідно до змісту яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів заперечень зазначив, що при опрацюванні наданих до митного оформлення документів посадовими особами контролюючого органу було встановлено наявність певних розбіжностей та відсутність всіх необхідних відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Так, митним органом було встановлено, що у CMR наявний штемпель одного перевізника, в той час як в комерційному інвойсі зазначені відомості про іншого перевізника. В додатку № 1 до Генерального договору добровільного страхування вантажів від 06.12.2013 № 101014611, який є невід'ємною частиною цього договору, не зазначено опису вантажу, маршруту, номеру інвойсу, страхової суми. Крім того, у страхових полісах зазначені замовлення, які декларантом не надавались. Такі розбіжності створили підстави для витребування додаткових документів.

З огляду на вказане та відповідно до статті 53 Митного кодексу України, декларанту було надіслано електронне повідомлення та запропоновано надати додаткові документи, а саме: виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення, висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією та за власним бажанням інші додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Враховуючи, що підприємством не було надано всіх витребуваних митним органом додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме: виписки з бухгалтерської документації, копії митної декларації країни відправлення та висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованою експертною організацією, Київською митницею ДФС було відмовлено у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю, скореговано митну вартість вищезазначеного товару на рівні 0,0900 дол. США/кг. (на підставі митних декларацій від 30.03.3015 № 209120000/2015/811684 та від 01.04.2015 № 204050000/2015/5109), та прийняті вказані рішення про коригування митної вартості товарів.

Крім того, відповідач зауважив, що митним органом було дотримано визначеної законодавством процедури консультацій для обґрунтування вибору підстав визначення митної вартості товару.

27.10.2015 Київським окружним адміністративним судом прийнято ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд", ідентифікаційний код 32294926, зареєстроване як юридична особа 02.12.2002.

25.12.2013 між юридичною особою Nergard AS (Норвегія) (продавець) та ТОВ «Фоззі-Фуд» (покупець) укладено контракт № 473-S, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує продукцію (товар) в асортименті, кількості, за цінами, відповідно до інвойсів, які є невід'ємною частиною контракту.

Відповідно до розділу 2 цього контракту ціна на товар зазначається в інвойсах на кожну партію. Ціна включає в себе вартість продукту, тари, термоусадочної упаковки, маркування, завантаження, витрат на митне оформлення вантажу в країні Продавця. Валютою контракту є долар США. Загальна сума контракту становить 1 800 000,00 дол. США.

Усі ціни за даним контрактом, а також умови поставок передбачено на умовах CIF/FCA Клайпеда, Литва, відповідно Incoterms, 2010.

На виконання умов зазначеного контракту ТОВ Фоззі-Фуд здійснювало на митну територію України імпорт товарів, а саме: рибу свіжоморожену морську: мойва, не піддана тепловій та кулінарній обробці, виробник Nergard, країна виробництва - Норвегія. (далі за текстом - товар).

З метою митного оформлення товару позивачем до митного органу подані митні декларації (далі - МД):

- від 05.05.2015 року № 100260002/2015/171284;

- від 20.04.2015 року № 100260002/2015/171007;

- від 15.04.2015 року № 100260002/2015/170905;

- від 15.04.2015 року № 100260002/2015/170914;

- від 06.04.2015 року № 100260002/2015/170802;

- від 02.04.2015 року № 100260002/2015/170723.

Відповідно до вказаних декларацій митна вартість товару склала 0,87 дол. США/кг.

На підтвердження задекларованої митної вартості підприємство надало до митного органу документи, які відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України підтверджують митну вартість, а саме:

- картку обліку особи, яка здійснює операції з товарами (код 1602);

- міжнародні автомобільні накладні (CMR) (код 2730);

- довідка про транспортні витрати (код 3007);

- рахунки-фактури (інвойси) (код 3105);

- пакувальні листи (код 3141);

- страхові поліси (код 3530);

- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів(код 4104);

- договір перевезення (код 4301);

- ветеринарні свідоцтва форм Ф-1, Ф-2 (ввезення товарів) (використовуються для підтвердження проведення ветеринарно-санітарного контролю при митному оформленні товару) (Держветфітослужба України) (код 5053);

- сертифікат про походження товару (код 7011);

- інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару (код 5501);

- інформацію про позитивні результати здійснення фіто санітарного контролю товару (код 5503);

- інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару (код 5504);

- сертифікат якості (код 9000);

- договір страхування (код 9000);

- заявка на перевезення (код 9000);

- комерційна пропозиція (код 9000).

Крім того, товариством подавалась попередня митна декларація, про що міститься відмітка в рядку 40 митних декларацій.

Зазначений перелік документів надавався позивачем по кожній з вказаних поставок товару.

У свою чергу, при опрацюванні поданих декларантом документів митний орган встановив наявність в них розбіжностей, а також відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складової вартості товарів. За наведених обставин, Київською митницею ДФС було направлено електронне повідомлення, в якому зазначено, що відповідно до статті 53 Митного кодексу України необхідне подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товару, а саме: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, та за власним бажанням інші додаткові наявні документи для підтвердження наявної митної вартості товару.

При цьому, митним органом не вказано, які саме відомості, числові значення складових митної вартості потрібно підтвердити такими документами.

Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи копіями повідомлень від митниці декларанту.

На виконання зазначених вимог митного органу декларантом позивача було надано прайс-листи та комерційні пропозиції, а також вказано, що запитуванні у ТОВ документи для підтвердження витрат на транспортування вже подавались разом з електронною декларацією, а саме: транспорті (перевізні) документи та документи що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Крім того, підприємством направлялись і страхові документи та документи, що містять відомості про вартість страхування. Інших документів підприємство на даний момент немає можливості надати, так як останні надаються лише у випадку їх наявності.

Разом з цим, судом встановлено, що всі документи, які надавались під час митного оформлення для підтвердження заявленої митної вартості товарів, зберігаються у митного органу, що не заперечувалося відповідачем.

Водночас, не зважаючи на подані декларантом додаткові документи на підтвердження митної вартості товарів, відповідачем сформовано картки відмови у митному оформленні (випуску) товарів та прийняті оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів, якими скориговано митну вартість імпортованого Товару, а саме: заявлена митна вартість становила 0,87 дол. США/кг, після коригування - 0,97 дол. США /кг.

У вказаних рішеннях контролюючий орган зазначив, що за результатом перевірки в рамках проведеної консультації в порядку статті 57 Митного кодексу України встановлено, що поданими додатковими декларантом документами розбіжності та недоліки не усунуто.

Декларантом не подано на письмову вимогу митниці такі документи: виписку з бухгалтерської документації, копію митної декларації країни відправлення, висновок про якісні та кількісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

З огляду на зазначене, митний орган дійшов висновку, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товарів та обраний метод її визначення, відомості що містяться в наданих декларантом документах є необ'єктивними, не піддаються обчисленню, не підтверджені належним чином документально, чим порушено вимоги частини 2 статті 52, частини 21 статті 58 та частини 1 статті 53 Митного кодексу України.

З метою випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання товариством подані нові митні декларації, у яких вказано митну вартість товару на рівні, визначеному митним органом.

Проте, не погоджуючись із зазначеними рішеннями митного органу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012, а також положеннями Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема: код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 Митного Кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами четвертою та п'ятою статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Згідно зі статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. При цьому, декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (стаття 52 Митного Кодексу України).

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, серед іншого, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

В силу частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Приведена норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, згідно з якими митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 Митного кодексу України, серед іншого, передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного Кодексу України.

Митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов'язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в частині другій статті 53 Митного кодексу України.

Водночас, право митного органу на витребування додаткових документів закон пов'язує з вичерпним переліком підстав, які стосуються недоліків у наданих для митного оформлення товарів основних документах для підтвердження митної вартості товарів, перелік яких наведено у частині другій статті 53 Митного кодексу України.

Такими імперативними умовами є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів та/або існування обґрунтованих підстав вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

При цьому суд звертає увагу на те, що право витребовувати додаткові документи не означає безапеляційного неврахування наданих під час проведення консультацій документів та в процедурі підтвердження заявленої митної вартості товарів, що декларуються.

З аналізу приведених норм також вбачається наявність у митного органу обов'язку зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості перевірки розрахунку митної вартості на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Як було встановлено судом, при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач зазначив, що в поданих до митного оформлення документах разом з митними деклараціями виявлено розбіжності та встановлено відсутність всіх необхідних відомостей, що унеможливлює перевірку числового значення заявленої митної вартості.

При цьому, суд звертає увагу, що в повідомленнях від митниці декларанту щодо надання додаткових документів на підтвердження митної вартості товарів контролюючим органом не було вказано які саме відомості, числові значення складових митноїї вартості потрібно підтвердити такими документами.

Разом з цим, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на підтвердження митної вартості товару, позивачем було надано митному органу пакет документів, передбачений статтею 335 та частиною другою статті 53 Митного кодексу України, про що вказано у МД та картках відмови. Крім того, позивачем були надані додаткові документи, а також зазначено, які з витребуваних документів ТОВ «Фоззі-Фуд» надати не має можливості та з яких причин.

Таким чином, судом встановлено, що під час митного оформлення товарів, за якими були винесені оскаржувані рішення, позивачем надавались усі необхідні основні документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Будь-яких розбіжностей у зазначених документах митним органом вказано не було. При цьому, митний орган не конкретизував, які саме факти чи складові митної вартості потрібно підтвердити запитуваними документами. Не зазначено також і вмотивованих причин та підстав необхідності надання таких документів, не вказано також і обґрунтованих доводів про розбіжності чи наявні ознаки підробки в таких основних документах.

Суд звертає увагу, що право митниці на витребування додаткових документів закон тісно пов'язує з наявністю розбіжностей чи ознак підробки саме в основних документах, які повинні доводитись митним органом при витребуванні додаткових документів. Однак, відповідач жодним чином не вказує на наявність явних розбіжностей чи ознак підробки в поданих документах, а лише безпідставно витребовує додаткові документи, що відповідно свідчить про порушення митного законодавства.

Крім того, зі змісту наданих позивачем документів вбачається, що вони містять всі необхідні для перевірки числового значення складових митної вартості відомості.

У свою чергу, зі змісту оскаржуваних рішень, а також письмових заперечень відповідача на адміністративний позов, вбачається, що в результаті перевірки поданих ТОВ «Фоззі-Фуд» документів та відомостей, які в них містяться, митний орган дійшов висновку про наявність в них таких розбіжностей:

- у страховому полісі вказано замовлення, яке декларантом не надано;

- відповідно до пункту 1.1.1 Генерального договору добровільного страхування вантажів від 06.12.2013 № 101014611 вантаж вважається застрахованим згідно умов цього договору, якщо страхувальником на цей вантаж оформлено на надіслано електронною поштою повідомлення - додаток № 1, який є невід'ємним додатком до цього договору з номером вантажу, маршруту, номеру інвойсу, страхової суми. Додаток № 1 декларантом надано без опису вантажу, маршруту, номеру інвойсу, страхової суми;

- в CMR зазначений перевізник «Р.Р.VICTOROVSKAYA O.N.», в інвойсі зазначений перевізник Silver Green TC AS.

З приводу вказаних висновків контролюючого органу суд зазначає про таке.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 1.1.1. Генерального договору добровільного страхування вантажів від 06.12.2013 № 1010146611 дійсно передбачено, що вантаж вважається застрахованим за умовами цього договору, якщо страхувальником на цей вантаж оформлено та надіслано за електронною поштою повідомлення - додаток № 1, який є невід'ємним додатком до цього договору з описом такого вантажу, маршруту, номером інвойсу, страхової суми.

Проаналізувавши зазначений відповідачем Додаток № 1 до Генерального договору добровільного страхування вантажів від 06.12.2013 № 1010146611, суд встановив, що він є лише встановленою формою, у якій, як домовились сторони цього договору, мають надаватися повідомлення про здійснення страхування. При цьому, сторони вказаного договору як учасники цивільно-правових відносин, не позбавлені права за взаємною згодою відступати від відповідних положень такого договору.

Суд вбачає за доцільне зазначити, що в даному випадку документом, який містить вищевказану інформацію і який безпосередньо підтверджує факт страхування вантажу, є страховий поліс, який був поданий позивачем під час митного оформлення кожної партії товару.

Суд звертає увагу, що у відповідності до абзацу 3 статті 18 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року N 86/96-ВР факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

При цьому, згідно з пунктом 8 частини 2 статті 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів є, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про страхування.

Отже, з аналізу вказаних норм законодавства, вбачається, що саме страховий поліс є достатнім та належним документом, який підтверджує здійснення страхування товару та, відповідно, його вартість.

При цьому, суд зазначає, що страхові поліси, які надавалися позивачем митниці при митному оформленні кожної партії товарів, містили опис вантажу з зазначенням його кількості (ваги), інформацію про маршрут перевезення, номер інвойсу, вид та номер транспортного засобу, страхову суму, тариф та розмір страхової премії, а також посилання на номер замовлення, що в сукупності надавало митному органу реальну можливість перевірити відповідні показники понесених позивачем витрат по страхуванню товару.

Таким чином, зазначені доводи відповідача щодо ненадання декларантом вказаних додаткових документів є безпідставними.

Відносно доводів митного органу про наявність розбіжностей у відомостях про перевізника вказаних у інвойсі та міжнародній автомобільній накладній, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи договору про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № ЛОГ-28 від 25.12.2013 (який також надавався позивачем разом з митними деклараціями) виконавцем доручень замовника (ТОВ «Фоззі-Фуд») щодо перевезення вантажів, як у міжнародному сполученні, так і на території України, а також при розрахунках за виконані послуги є саме ФОП ОСОБА_2.

При цьому, пунктом 1.3. розділу 1 цього Договору сторони узгодили, що в разі необхідності, Виконавець може залучити до виконання своїх зобов'язань за вказаним Договором третю особу. Покладення виконання обов'язків на третю особу не звільняє Виконавця від відповідальності перед замовником за виконання Договору.

Отже, з наведеного вбачається, що перевізником, який надає розрахунок за виконані послуги та несе відповідальність за належне виконання умов договору є саме ФОП ОСОБА_2.

З наданої позивачем до митного оформлення CMR також вбачається, що перевізником є «Р.Р.ОСОБА_2 У свою чергу, зазначений в інвойсі перевізник Silver Green TC AS згідно з умовами договору № ЛОГ-28 від 25.12.2013 може бути третьою особою, яка була залучена ФОП ОСОБА_2 на виконання обов'язків за цим договором перевезення.

Суд також акцентує увагу, що відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення від 19.05.1956 (Конвенція CMR), статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», статті 6 Закону України «Про транзит вантажів», пункту 1 частини 2 статті 191 Митного кодексу України перевезення вантажів автомобільним транспортом супроводжується міжнародною автомобільною накладною (CMR).

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Отже, документи, надані декларантом, мають в першу чергу підтверджувати вартість перевезення оцінюваних товарів.

При цьому судом встановлено, що CMR були надані товариством до всіх митних декларацій по поставках, які оскаржуються. Вказані обставини підтверджується відомостями, що містяться у графі 44 МД (під кодом 2730), та у картках відмови в митному оформленні до всіх митних декларацій. Так, для підтвердження транспортних витрат ТОВ «Фоззі-Фуд» подавало:

- міжнародні автомобільні накладні CMR (код 2730);

- довідки про транспортні витрати (код 3007);

- рахунки від виконавця транспортних послуг (код 3004);

- договори про надання транспортних послуг (код 4301).

Тобто, для підтвердження транспортних витрат по всім зазначеним поставкам позивачем було надано транспортні перевізні документи (міжнародні автомобільні накладні CMR) та документи, що підтверджують вартість перевезення (рахунки-фактури та/або довідки про вартість перевезення від виконавців транспортних послуг).

Суд зазначає, що наведені документи в повній мірі підтверджують факт понесення позивачем транспортних витрат та їх вартість, а отже обґрунтовані сумніви щодо складової митної вартості оцінюваних товарів, пов'язаної з їх перевезенням, у відповідача були відсутні.

У своїх запереченнях на адміністративний позов відповідач також зазначає, що ТОВ «Фоззі-Фуд» не було виконано вимоги митниці в частині надання додаткових документів, а саме: виписки з бухгалтерської документації та висновку про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

Водночас, суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявні виписки з бухгалтерської документації. Відносно ненадання декларантом висновку про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, позивачем надавались до митного органу письмові пояснення, відповідно до яких ТОВ «Фоззі-Фуд» вказав, що на момент винесення оскаржуваних рішень такі висновки на підприємстві відсутні.

Крім того, судом також встановлено, що всі банківські платіжні документи, виписки бухгалтерської документації позивач дійсно не мав змоги надати до митного оформлення, оскільки відповідно до пункту 8.1. контракту сторони узгодили, що оприбуткування товару здійснюється через 45 календарних днів після відвантаження товару.

При цьому, суд наголошує, що нормами Митного кодексу передбачено надання додаткових документів лише за наявності їх у декларанта.

Аналогічна правова позиція визначена також і в консультації Міністерства доходів і зборів України, яка була надана на запит компанії членів Американської торговельної палати України за № 9921/6/99-99-24-02-04-25 від 28.08.2013, де вказано, що додаткові документи надаються на вимогу митного органу виключно у разі їх наявності у декларанта.

Таким чином, зазначені доводи відповідача щодо ненадання декларантом вказаних додаткових документів є безпідставними.

В свою чергу, суд зазначає, що ненадання декларантом всіх запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.

Отже, відповідач під час розгляду справи не довів суду того, що позивач у деклараціях митної вартості зазначив не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, вніс до декларації недостовірні або неточні відомості, або що надані митному органу документи містили розбіжності.

У даній справі судом також не встановлено наявності обмежень для визначення митної вартості задекларованих товарів за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність у Митного органу підстав витребовувати додаткові документи, перелік яких наведений у частині третій статті 53 Митного кодексу України.

Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що відповідачем не вказано, яка конкретно інформація є наявною у митного органу, що призвела до виникнення обґрунтованого сумнівів у правильності визначення позивачем митної вартості товару.

Суд також звертає увагу, що, спірні рішення не містять обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митним органом у рішеннях, який свідчив би про обґрунтованість рівня скоригованої ним митної вартості товару, не зазначено також конкретних фактів, які вплинули на таке коригування, що вказує на їх невідповідність вимогам частини 2 статті 55 Митного кодексу України.

Частиною другою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

У свою чергу, судом встановлено, що відповідачем не наведено обгрунтованих обставин, які б свідчили про наявні розбіжності, що не дають можливість підтвердити числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Суд також зазначає, що відповідачем не доведено неможливості застосування основного методу визначення митної вартості - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

Суд констатує, що надані позивачем для митного оформлення документи, визначені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, у повній мірі підтверджують заявлену митну вартість ввезених товарів та містять усі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Таким чином, у відповідача під час прийняття рішень про коригування митної вартості товарів не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товарів за ціною договору.

Відповідно до пункту 1 Загального вступного коментарю до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (набула чинності для України 16.05.2008) первинною основою для митної вартості за цією Угодою є контрактна вартість, як це визначено в статті 1 даної Угоди. статті від 2 до 7 передбачають методи визначення митної вартості у випадках, коли вона не може бути визначена згідно з положеннями статті 1.

З наведеного вбачається, що митний орган не обґрунтував у своїх рішеннях та під час судового розгляду, що документи, подані товариством для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, не навів обставини, які мали були бути підтвердженні додатково запитаними митним органом документами.

Згідно з частиною третьою статті 54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини сьомої статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Отже, відповідачем при невизнанні митної вартості, заявленої товариством, та визначенні митної вартості за іншим, відмінним від першого, методом, необґрунтовано (із посиланням на надані декларантом документи) причини неможливості застосування першого методу визначення митної вартості, у зв'язку з чим митна вартість повинна бути визнана автоматично.

Разом з цим, в оскаржуваних рішеннях митним органом не зазначено інформації та джерела, які були використані контролюючим органом при визначенні митної вартості товарів.

Відтак, суд дійшов висновку, що у ході судового розгляду справи митним органом не доведено неможливості застосування інших методів визначення митної вартості, крім резервного.

Згідно з частиною 4 статті 57 Митного кодексу України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до вимог графи 33 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, зареєстрованого в Мін'юсті 01.06.2012 за № 883/21195, у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59 - 61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.

Як вбачається з оскаржуваних рішень, у графі 33 зазначено, що процедура консультацій проведена та вказані причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів, окрім резервного.

Проте, відображення даного факту у рішенні не є достатнім та беззаперечним доказом проведення консультації у разі заперечення цього факту декларантом, оскільки консультація проводиться до прийняття рішення.

Так, митне оформлення товарів здійснювалось шляхом електронного декларування. При цьому, ніякої іншої інформації, крім вимоги про надання додаткових документів та прийнятого рішення про коригування митної вартості до Товариства не надходило, що свідчить про відсутність зі сторони митного органу будь-якої спрямованості на діалог з декларантом з метою визначення основи митної вартості.

При цьому, у графі 33 оскаржуваних рішеннях не зафіксовані результати проведеної консультації, а лише вказані причини через які не можуть бути застосовані попередні методи визначення митної вартості товарів.

Верховний Суд України неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. Так, Верховний Суд України зазначає, що у разі незгоди митного органу із митною вартістю імпортованого товару він відповідно до вимог статті 266 Митного кодексу України зобов'язаний провести процедуру консультацій, у ході яких мав би дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів(постанови Верховного Суду України від 14.05.2013 у справі № 21-130а13, від 21.01.2011 у справі № 21- 56а10, від 07.02.2011 у справі № 21-76а10, від 14.11.2011 у справі № 21-213а11, від 06.02.2012 у справі № 21-418а11, від 03.07.2012 у справі № 21-197а12).

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено обґрунтованості виникнення сумнівів щодо достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей та правомірності своїх дій щодо відмови у визначенні митної вартості товару за ціною договору та застосування інших методів, крім шостого (резервного), а також прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Митний орган неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товарів за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом та прийняв оскаржувані рішення, відтак такі рішення підлягають скасуванню.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби України.про коригування митної вартості товарів від 05.05.2015 № 100260002/2015/000258/1, від 20.04.2015 № 100260002/2015/000235/1, від 15.04.2015 № 100260002/2015/000219/1, від 15.04.2015 № 100260002/2015/000223/1, від 06.04.2015 № 100260002/2015/000210/1, від 02.04.2015 № 100260002/2015/000201/1, що прийняті Київською міською митницею Державної фіскальної служби України.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» судовий збір в розмірі 1218 (одна тисяча сто двадцять вісім) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Панова Г. В.