Постанова № 59584682, 02.08.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2016 р. Справа № 805/1292/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Галатіної О.О., суддів Троянової О.В., Христофорова А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третьої особи Головного управління державної міграційної служби України Харківської області про скасування рішення від 05.04.2016 року № 199-16 та зобовязання надати статус біженця, суд -

В С Т А Н О В И В:

11 травня 2016 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби у Донецькій області про скасування рішення №199-16 від 05.04.2016 року, зобовязання переглянути рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення №199-16 від 05.04.2016 року вважає необґрунтованим та незаконним, оскільки воно прийняте без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають значення та стосуються його справи. Зокрема, при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано те, що його батько ОСОБА_5 ОСОБА_6 був полковником армії ОСОБА_7 ОСОБА_8 дОСОБА_1 та служив на стороні ОСОБА_9, нині відстороненого та заарештованого президента ОСОБА_7. В ОСОБА_7 триває громадська війна, підґрунтям якої є не тільки політичні, але й міжплемінні та релігійні протиріччя. Позивач, як близький родич військового службовця звергнутого режиму має обґрунтовані побоювання за своє життя, оскільки ситуація та події в країні походження дають йому підстави вважати що він стане жертвою переслідувань та зазнає фізичної розправи через належність до певної соціальної групи (родинні звязки), належність до етнічної групи бете, віросповідання якої християнство. При цьому, позивач зазначає, що у влади знаходиться етнічна група дьюла, віросповідання якої іслам, через що йде притиснення груп ербіє та бете.

Позивач вказує, що він не має змоги повернутися в країну походження, оскільки в нього є цілком обґрунтовані побоювання, що діюча влада не забезпечить йому безпеку життя та захист, якого він потребує у звязку із расовою належністю, політичними поглядами, належністю до певної соціальної групи та віросповіданням. Також позивач зазначає, що виходячи з наведених ним фактів та обєктивних загальновідомих даних, що містяться в засобах масової інформації щодо ситуації в країні його походження не відповідає дійсності висновок відповідача про відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (далі - Закон № 3671). Стверджує, що його ситуація повністю відповідає критеріям та підставам, наведеним у Конвенції про статус біженців 1951 року, а тому рішення відповідача про відмову у наданні йому такого статусу є необґрунтованим та незаконним. Крім того, позивач вказує на те, що через небезпечну ситуацію в ОСОБА_8 дОСОБА_1, політичну нестабільність, наявність міжетнічних суперечок, які супроводжувалися воєнними сутичками, його батьки за для забезпечення його життя та здоровя направляли його на навчання до інших країн. При цьому, останні роки на платній основі він навчався в України. Саме з метою навчання на територію України в останнє він вїхав по студентській візі в лютому 2011 року. Наприкінці 2011 року політична ситуація в країні походження значно погіршилась, у звязку з важким матеріальним станом позивач не зміг продовжити навчання. В ОСОБА_8 дОСОБА_1 повертатися він боїться, оскільки має підстави вважати, що стане жертвою насильства.

Отже, через загрозу життю він не бажає повертатися в ОСОБА_8 дОСОБА_1 та просить захисту в Україні. Таким чином, просив скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05.04.2016 року №199-16 та зобовязати Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову у визнанні ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач не погоджується з позовними вимогами позивача, в матеріалах справи наявні заперечення проти адміністративного позову, в яких відповідач вказує, що в даний час в ОСОБА_8 дОСОБА_1 відсутній військовий конфлікт, який загрожує життю прихильників ОСОБА_9, які проживають у м. Абіджан. Стосовно посилань позивача на переслідування через віросповідання відповідач зазначає, що Християне у ОСОБА_8 дОСОБА_1 складають 35-40 відсотків населення, Конституція та інші закони країни захищають свободу віросповідання, правозастосовна практика також забезпечує відсутність зловживань або дискримінації за ознакою релігійної приналежності, переконань або практики. Той факт, що Християне вільно проводять свої збори в Абіджані спростовує твердження позивача про загрозу переслідування через те, що він сповідує християнство. Щодо побоювань позивача через переслідування в ОСОБА_8 дОСОБА_1 у звязку з його етнічною належністю відповідач зазначає, що факти таких переслідувань підтверджуються на заході країни, де позивач ніколи не проживав. Також, відповідач вказує на те, що у звязку з тим, що позивач залишив територію країни 02.12.2010 року, тобто до початку після виборчої кризи, відносно нього немає підстав вважати, що він брав участь у злочинах, які були скоєні у період виборчої кризи та йому загрожує увязнення. Твердження про загрозу переслідування тільки через те, що його можуть вважати прихильником FPI, не підтверджується обєктивною інформацією про ситуацію в ОСОБА_8 дОСОБА_1. FPI не заборонена в країні. Відомості про переслідування родини, повідомлені позивачем при його зверненні, достовірно не встановлені. Таким чином, беручи до уваги надані позивачем свідчення, а також матеріали по країні походження, співбесід по уточненню викладених позивачем фактів, відповідач вважає, що побоювання громадянина ОСОБА_8 дОСОБА_1, ОСОБА_5 ОСОБА_2 ОСОБА_4, стати жертвою переслідування не є обґрунтованими, а тому обставини, викладені ним в заяві про надання статусу біженця, не відповідають умовам, що передбачені п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Посилаючись на викладене, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач, через відділ діловодства та документообігу суду надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача через відділ діловодства та документообігу суду надав клопотання про справи в порядку письмового провадження.

Представник третьої особи, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявився.

Згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки, всі особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, не прибули у судове засідання і у суду відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановлено наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач - громадянин ОСОБА_8 дОСОБА_1, ОСОБА_5 ОСОБА_2 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, неодружений, за національністю івуарієць, віросповідання християнин.

04 квітня 2016 року Рішенням ГУ ДМС України Харківській області відмовлено позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.

05 квітня 2016 року Державною міграційною службою України підтримано висновок ГУ ДМС України Харківській області та прийнято рішення № 199-16, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Згідно зазначеного висновку відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з недоведеністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Предметом доказування в даній справі є правомірність винесеного відповідачем спірного рішення від 05.04.2016 року №199-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного позивачем рішення, суд звертає увагу на наступне.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 №3671-VI (далі по тексту - Закон №3671-VI).

Згідно із визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI (тут і далі в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним у п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 4 та 6 статті 6 зазначеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Статтею 9 Закону №3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (ч.6 ст.9 Закону №3671-VI).

Відповідно до ч.8 ст.9 названого Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.11 ст.9 Закону №3671-VI).

Згідно частини 12 названої статті особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Положеннями ч.5 ст.10 Закону № 3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком Державної міграційної служби України, виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з п.5 ст.4 ОСОБА_10 Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідала, що і зумовило прийняття оскаржуваного рішення.

У своїй заяві до Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявник зазначив, що з 2006 року його сімї загрожує небезпека, обумовлена тим, що його батько ОСОБА_5 ОСОБА_6 був полковником армії ОСОБА_7 ОСОБА_8 дОСОБА_1 та служив на стороні ОСОБА_9, нині відстороненого та заарештованого президента ОСОБА_7. В ОСОБА_7 триває громадська війна, підґрунтям якої є не тільки політичні, але й міжплемінні та релігійні протиріччя, а тому, заявник має певні побоювання повертатися до ОСОБА_7.

Також, шукач притулку заявляв про переслідування з політичних та етнічних причин, але з матеріалів справи не убачається аргументованих доводів та підтверджень щодо правдивості вказаних тверджень стосовно погроз на свою адресу, та переслідування по політичним і етнічним поглядам.

Таким чином, суд вважає, що побоювання, які виникли у заявника мають суто суб'єктивний характер і не підтвердженні жодними документальними даними, заявник не має речових доказів наявності погроз у його бік, як і не має інших документальних підтверджень щодо його слів

Отже, жодних доказів на підтвердження можливої загрози життю ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_4, ані під час звернення до органу міграційної служби, ані під час розгляду та перевірки його заяви міграційним органом, ані під час розгляду справи судом, позивачем не надано.

Крім того, судом зазначається, що заявник не намагався скористатися можливістю внутрішнього переміщення, і одразу виїхав з країни походження, тим самим знехтувавши можливістю переміщення всередині країни для уникнення загрози своєму життю та безпеці.

Аналіз матеріалів особової справи іноземця в контексті ситуації в країні громадянської належності дозволяє зробити висновок, що заявник не обґрунтував неможливості повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками визначеними Женевською Конвенцією про статус біженця 1951 року та ч. 1 статті Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що в обґрунтування позовних вимог громадянином ОСОБА_7 ОСОБА_8 дОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_4, було надано відомості, які не підтверджують факту переслідування позивача або його побоювань стати жертвою переслідувань чи розумної можливості того, що позивачу буде заподіяно шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення до країни громадянської належності та, відповідно, не доводять наявності підстав, передбачених законодавством, для надання позивачу статусу біженця або визнання громадянина ОСОБА_7 ОСОБА_8 дОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_4 особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до матеріалів особової справи громадянина ОСОБА_7 ОСОБА_8 дОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_4, при звернення до органів Державної міграційної служби України позивачем також не було надано інформації, яка могла би бути підставою для висновку про обґрунтованість побоювань заявника стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо себе смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, та інформації, яка могла би бути перевірена або достовірно встановлена щодо наявності таких обставин.

Позивачем не було надано суду документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків відносно позивача, зокрема з боку збройних угрупувань, що відповідали б вимогам пунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

За таких обставин суд вважає, що рішення відповідача № 119-16 від 05.04.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання ДМС України повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_7 ОСОБА_8 дОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні, оскільки вказана вимога є похідною позовною вимогою.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 94, 112, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третьої особи Головного управління державної міграційної служби України Харківської області про скасування рішення від 05.04.2016 року № 199-16 та зобовязання надати статус біженця відмовити.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Галатіна О.О.

Судді Троянова О.В.

ОСОБА_11