Ухвала суду № 59584601, 04.08.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

копія

Провадження № 11-кп/792/401/16

Справа № 689/2663/15-к Головуючий в 1-й інстанції Мазурчак В. М.

Категорія: ч.2 ст.121, ч.1 ст.135, ч.2 ст.186 КК України Доповідач Вітюк В. Ж.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області у складі:

головуючого судді Вітюка В.Ж.,

суддів Бережного С.Д., Курдзіля В.Й.,

з участю секретаря с/з ОСОБА_1,

прокурора Леськіва В.О.,

захисників ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження №12015240280000567 від 29.09.2015 року по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч.2 ст.121, ч.1 ст.135, ч.2 ст.186 КК України та ОСОБА_5 за ч.2 ст.121, ч.1 ст.135 КК України за апеляційними скаргами прокурора, що приймав участь в суді першої інстанції, захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Ярмолинецького районного суду від 28 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

Цим вироком

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, неодруженого, не працюючого, раніше судимого:

- 26.11.2004 року Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області за ч.2 ст.309, ч.2 ст.15, ч.2 ст.307, ст.70 КК України на 5 років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України від відбування покарання звільнено з іспитовим строком на 2 роки;

- 18.03.2005 року Володарським районним судом Київської області за ч.2 ст.309, ч.2 ст.307, ч.3 ст.185, ч.1 ст.70, ч.1 ст.71 КК України на 6 років 6 місяців позбавлення волі;

- 02.07.2012 року Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.1 ст.70 КК України на 3 роки 3 місяці позбавлення волі;

- 15.09.2015 року Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області за ч.1 ст.122 КК України на 3 роки обмеження волі, -

засуджено за:

-ч.2 ст.121 КК України на 8 років позбавлення волі;

-ч.1 ст.135 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, обвинуваченому ОСОБА_4 призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі.

На підставі ст.ст.71, 72 КК України КК України до покарання, призначеного за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 15.09.2015 року та остаточно призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишено попередній тримання під вартою.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з 06 год. 02 жовтня 2015 року.

Зараховано обвинуваченому ОСОБА_4 строк попереднього увязнення з 06 год. 02 жовтня 2015 року по час тримання його під вартою як запобіжний захід з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

За ч.2 ст.186 КК України обвинуваченого ОСОБА_4 виправдано.

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_4, українця, громадянина України, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, неодруженого, не працюючого, в силу ст.89 КК України не судимого, -

засуджено за:

-ч.2 ст.125 КК України на 1 рік 6 місяців обмеження волі;

-ч.1 ст.135 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у виді 2 років 1 місяця позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишено попередній тримання під вартою.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з 06 год. 02 жовтня 2015 року.

Зараховано обвинуваченому ОСОБА_5 строк попереднього увязнення з 06 год. 02 жовтня 2015 року по час тримання його під вартою як запобіжний захід з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Стягнуто солідарно з обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь районного бюджету витрати на лікування потерпілого ОСОБА_6 у розмірі 4075 грн. 56 коп.

Стягнуто солідарно з обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 витрати на лікування у розмірі 9701 грн. 75 коп.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_6 40000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 4000 грн. моральної шкоди.

Долю речових доказів вирішено відповідно до вимог ст.100 КПК України.

За вироком суду, 28.09.2015 близько 22 год. ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спільно розпивали спиртні напої за місцем проживання ОСОБА_7, що розташоване в смт.Ярмолинці, по вул.Лесі Українки, 20, Хмельницької області, а саме, на літній кухні.

В ході спільного розпивання алкогольних напоїв ОСОБА_6 сказав ОСОБА_4, що останній неякісно виконує будівельні роботи.

Така поведінка ОСОБА_6 сильно обурила ОСОБА_4

Крім того, ОСОБА_4 вже був злим на ОСОБА_6 через відомості про статеві відносини ОСОБА_6 з його (ОСОБА_4В.) матірю ОСОБА_8, які йому повідомив ОСОБА_5 по дорозі до вул.Л.Українки, 20. До того ж ОСОБА_4 пригадав свій старий конфлікт з ОСОБА_6 з 2011 року.

Тому ОСОБА_4 вирішив провчити ОСОБА_6 шляхом нанесення тяжких тілесних ушкоджень та залякати його.

ОСОБА_4 кулаком лівої руки вдарив потерпілого в голову. При цьому потерпілий сидів.

ОСОБА_6 зігнувся та випадково, з метою втриматися, руками вхопив ОСОБА_5 за шию.

Це обурило ОСОБА_5 і він вирішив провчити ОСОБА_6 шляхом нанесення легких тілесних ушкоджень.

Відбиваючись, ОСОБА_5 наніс потерпілому два удари правою рукою в область голови.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом впали.

Піднявшись, вони вийшли з приміщення кухні будинку на подвіря.

На вулиці ОСОБА_5 штовхнув ОСОБА_6, а той упав.

Після чого, ОСОБА_4 усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій і їх наслідки, з метою нанесення тяжких тілесних ушкоджень та залякування потерпілого наніс декілька ударів ногами в область живота ОСОБА_6, що продовжував лежати на землі.

У ОСОБА_6 виникла різка біль у животі.

Не дивлячись на заспокоювання ОСОБА_5, ОСОБА_9 вирішив продовжити побиття та залякування потерпілого, взяв лопату та наніс нею один удар в область голови ОСОБА_6, який втратив свідомість.

В подальшому ОСОБА_4 взяв з собою одну лопату та змусив ОСОБА_6 йти з ним в лісопаркову зону, що розташована вздовж вулиці Лесі Українки в смт.Ярмолинці.

ОСОБА_5, побоюючись за ОСОБА_6 та за себе водночас, побоявся відмовити ОСОБА_10 та з метою полегшити участь ОСОБА_6 пішов з ними у ліс.

З метою залякування потерпілого, пройшовши біля 400-500 метрів в глибину лісу ОСОБА_4, передав потерпілому лопату та вказав копати яму. Однак, ОСОБА_6, захищаючись від протиправних дій, наніс один удар лопатою ОСОБА_5 в область голови, який прикрився руками. Після чого, ОСОБА_4 кинув потерпілого на землю та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і їх наслідки почав наносити численні удари ногами в область черевної порожнини та тулуба ОСОБА_6

Після завершення побиття потерпілого ОСОБА_4, усвідомлюючи, що спричинив ОСОБА_6 тілесні ушкодження, оскільки потерпілий почав скаржитись на погане самопочуття, приставши на вмовляння ОСОБА_5 про припинення побиття ОСОБА_6Б, погодився направитись за місцем тимчасового проживання ОСОБА_11, що знаходиться в смт.Ярмолинці по вул.Тургенева, 6.

ОСОБА_5 через плече, частково із допомогою ОСОБА_4В, дотягнув потерпілого ОСОБА_6, до свого помешкання.

Перебуваючи за вказаною адресою ОСОБА_6 продовжив скаржитись на погане самопочуття.

Біля 2 год. 29.09.2015 року ОСОБА_11 зателефонував своєму вітчиму ОСОБА_12, якого попросив приїхати власним автомобілем з метою доставки ОСОБА_6 до Городоцької ЦРЛ для надання йому медичної допомоги. Після чого, ОСОБА_12 біля 3 год. 30 хв. прибув власним автомобілем марки „Пежо Експерт, державний номерний знак НОМЕР_1, за місцем проживання ОСОБА_5

В подальшому вказані особи направились цим автомобілем в напрямку м.Городок. По дорозі між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 виникла суперечка, оскільки потерпілий почав запитувати чого його везуть в невідомому напрямку. В той час ОСОБА_12 зупинив свій автомобіль неподалік „естакади, що знаходиться на відстані біля 3-х кілометрів від смт.Ярмолинці на авто дорозі „Ярмолинці-Сатанів, в напрямку м.Городок та через конфліктну ситуацію попросив вказаних осіб покинути належний йому автомобіль. Після чого, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вийшли із автомобіля ОСОБА_12, який одразу ж їх покинув.

Надалі, ОСОБА_4, знаходячись на лівому узбіччі дороги „Ярмолинці-Сатанів, в напрямку м.Городок, неподалік лісосмуги, безпричинно кинув ОСОБА_6 на землю та усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, і їх наслідки, з метою нанесення тяжких тілесних ушкоджень, наніс біля 3-4 ударів ногами в область черевної порожнини потерпілого. Після чого, ОСОБА_4 зняв із ОСОБА_6 штани і тапочки та залишивши його частково оголеним у лісосмузі, направився за місцем свого проживання в ІНФОРМАЦІЯ_7.

ОСОБА_5 не втручався, оскільки боявся за себе.

29.09.2015 біля 10 год. 40 хв. ОСОБА_6 виявлено невстановленими особами у лісосмузі з правої сторони автодороги „Ярмолинці-Сатанів та госпіталізовано в реанімаційне відділення ОСОБА_13 ЦРЛ, де йому надано кваліфіковану медичну допомогу.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_14 потерпілому ОСОБА_6 відповідно до висновку судово-медичного експерта №292 від 02.11.2015 року, умисно спричинено наступні тілесні ушкодження:

*закрита травма органів черевної порожнини у вигляді розриву стінки голодної кишки, яка ускладнилась розповсюдженим тотальним перитонітом, ендотоксичним шоком III ступеню, що за ознаками небезпеки для життя відносяться до тяжких тілесних ушкоджень;

*забій нирок, які по своєму характеру відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоровя;

*синця на тильній поверхні правої кисті в ділянці 2-4 пясних кісток, в ділянці правого промене-запястного суглобу, поодиноких саден в ділянці 4 і 5 пясних кісток правої кисті по тильній поверхні, в ділянці медіального мищелка лівої гомілки, в ділянці лівої гомілки у верхній та середній третині по медіальній поверхні, саден в ділянці лівого гомілково-ступневого суглобу по медіальній поверхні, які в сукупності та кожне окремо, за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_6 відповідно до висновку судово-медичного експерта №292 від 02.11.2015 року, умисно спричинено наступні тілесні ушкодження:

*закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, ушкодження в ділянці обличчя у вигляді поодиноких синців в лобній ділянці голови справа, на повіках правої очної ділянки, в правій виличній ділянці, в ділянці спинки носу із поширенням на прилеглі ділянки, поодинокі забійні рани в ділянці спинки носу справа, в середній частині лобної ділянки голови зліва, травматичного викришування по вільному краю 1 зуба на верхній щелепі зліва, крововиливу на слизовій оболонці верхньої губи, саден в ділянці спинки носу зліва, в ділянці підборіддя справа, на шкірі верхньої губи справа, які по своєму характеру відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоровя.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.121 КК України за ознаками: умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого, а також злочин, передбачений ч.1 ст.135 КК України за ознаками: завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану через те, що обвинувачений сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_5, вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.125 КК України за ознаками: умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоровя, а також злочин, передбачений ч.1 ст.135 КК України за ознаками: завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану через те, що обвинувачений сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

В своїй апеляції прокурор просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.135 КК України і призначити йому покарання:

- за ч.2 ст.121 КК України 7 років 6 місяців позбавлення волі;

- за ч.1 ст.135 КК України 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити 8 років позбавлення волі.

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.121 (умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб), ч.1 ст.135 КК України та призначити йому покарання:

*за ч.2 ст.121 КК України 8 років позбавлення волі;

*за ч.1 ст.135 КК України 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити покарання у виді 9 років позбавлення волі.

На підставі ст.ст.71,72 КК України приєднати невідбуту частину покарання та визначити остаточне покарання у виді 10 років 6 місяців позбавлення волі.

Вважає, що оскаржуваний вирок суду щодо обвинувачених підлягає скасуванню у звязку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених.

Зазначає, що місцевий суд при винесенні рішення не взяв до уваги зібрані у кримінальному провадженні та досліджені в ході судового розгляду докази, які свідчать про цілеспрямованість злочинних дій ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які діяли спільно та спричинили потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Вказує, що суд першої інстанції не вірно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_4, а саме як умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого, оскільки тілесні ушкодження він наносив не з метою залякування, а групою осіб, спільно з ОСОБА_5

Стверджує, що судом безпідставно не визнано в якості доказів результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій у вказаному кримінальному провадженню, які підтверджують направленість умислу ОСОБА_5 на спричинення потерпілому саме тяжких тілесних ушкоджень.

Вважає також, виправдання ОСОБА_4 за ч.2 ст.186 КК України таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Наголошує, що місцевий суд при призначенні покарання обвинуваченим повинен був врахувати, що вони вчинили злочин, який згідно з ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, наявність у них судимостей та думку потерпілого, який наполягав на призначенні суворої міри покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_4

В своїй апеляції захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_2 просив вирок суду скасувати в частині визнання винним ОСОБА_5 за ч.1 cт.135 КК України і закрити кримінальне провадження у звязку з відсутністю в його діянні зазначеного складу кримінального правопорушення.

Також просив змінити вирок в частині вирішення цивільного позову, шляхом відмови в задоволенні позовних вимог Городоцької місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі ОСОБА_13 районної ради, третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_13 районна лікарня за безпідставністю, та зменшити розмір відшкодування матеріальної шкоди стягнутої на користь потерпілого ОСОБА_6 на суму 1375,1 грн.

Вважає вирок суду незаконним через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Вказує, що місцевий суд вірно встановив фактичні обставини справи, але хибно прийшов до висновку про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.135 КК України. Вважає, що ОСОБА_5, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження не міг його поставити у небезпечний для життя стан.

Крім цього, зазначає, що місцевий суд, кваліфікувавши дії обвинувачених за ч.1 ст.135 КК України за ознакою перебування у безпорадному стані, вийшов за межі предявленого обвинувачення.

Щодо відшкодування витрат на лікування потерпілого захисник зазначає, що місцевий суд безпідставно стягнув витрати на лікування потерпілого ОСОБА_6 в сумі 1375, 10 грн., оскільки вони не підтвердженні належними доказами через не підтвердження придбання медичних препаратів, зазначених у висновках лікувальної установи.

Також стверджує, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з ОСОБА_5 витрати на користь лікарні, оскільки потерпілий знаходився на стаціонарному лікуванні в ОСОБА_13 ЦРЛ з 29 вересня по 16 жовтня 2015 року, а харчувався лише з 10 по 16 листопада 2015 року, тобто у той час, коли не перебував на стаціонарному лікуванні.

В своїй апеляції обвинувачений ОСОБА_4 просив вирок місцевого суду змінити та перекваліфікувати його дії з ч.2 на ч.1 ст.121 КК України, зменшивши йому строк покарання до 5 років позбавлення волі.

Вважає вирок суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.

Зазначає, що ніякого залякування потерпілого з його сторони не було. Наносив тілесні ушкодження потерпілому він лише з мотивів особистої неприязні.

Звертає увагу, що місцевий суд не дав належної оцінки обставинам, що помякшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Зокрема, те, що він визнав вину у вчиненому, щиро кається, має постійне місце проживання, проживає з жінкою та утримує малолітню дитину, а тому вважає, що не є суспільно-небезпечним.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_2 направив до суду заперечення на апеляцію прокурора, у яких вважає доводи прокурора про ухвалення нового вироку безпідставними.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який частково підтримав апеляційні вимоги і просив вирок місцевого суду скасувати та призначити новий судовий розгляд, обвинувачених та їх захисників, на підтримку доводів своїх апеляційних скарг та заперечення щодо апеляційних вимог прокурора, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що вони підлягають до часткового задоволення в силу наступних підстав.

Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За умови ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Місцевий суд при ухваленні оскаржуваного вироку вказаних вимог закону не дотримався.

Кваліфікуючи дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.2 ст.121 КК України місцевий суд вийшов за межі предявленого йому обвинувачення, яке викладене у обвинувальному акті.

Зокрема, органами досудового слідства дії вказаного обвинуваченого кваліфікувались за ознакою нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень, вчиненими групою осіб.

Натомість, місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_4 за кваліфікуючою ознакою спричинення умисного тілесного ушкодження, вчиненого з метою залякування потерпілого, тобто за тією ознакою, яка органом досудового слідства в діянні останнього кваліфікована не була.

Крім цього, діяння обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 органом досудового слідства кваліфіковані у обвинувальному акті за ч.1ст.135 КК України за ознакою завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через хворобу.

Місцевий же суд, кваліфікуючи дії зазначених обвинувачених вказав, що вони вчинили злочин, передбачений ч.1 ст.135 КК України за ознаками: завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, що органом досудового слідства в обвинуваченні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не інкримінувалось.

Таким чином, місцевий суд у не процесуальний спосіб вийшов за межі предявленого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинуваченню, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

У відповідності до вимог, викладених у п.2 ч.3 ст.374 КПК України вказано, що у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначення місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

У розясненнях, що містяться в п.п.13, 15, 16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку зазначено, що слід звернути увагу суддів на те, що вирок, постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю. Зважаючи на те, що наспіх, непослідовно, неохайно написаний вирок може викликати сумніви в його законності, обґрунтованості і справедливості, судді повинні постійно вдосконалювати стиль написання вироку, який повинен бути викладений офіційно діловою мовою, юридично грамотно, з коротким, точним і ясним описом обставин справи, результатів дослідження доказів і висновків суду.

Судам слід мати на увазі, що мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. Якщо підсудний визнається винним у замаху на вчинення злочину, необхідно зазначити причини, з яких злочин не доведено до кінця.

У цій частині вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, а після цього докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків.

Формулювання недоведеної частини предявленого підсудному обвинувачення з наведенням підстав, з яких воно визнане недоведеним, повинно бути викладено після доказів, якими обґрунтовано доведену частину обвинувачення.

Вказати судам на необхідність обґрунтування обвинувачення конкретними доказами не лише кожному підсудному, а й по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо.

З показань підсудного, потерпілого, свідка у вироку слід наводити лише ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини.

Звернути увагу судів на те, що в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановлені вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

При написанні вироку, місцевий суд зазначених вимог процесуального закону не дотримався та не взяв до уваги вищевказаних рекомендацій, які містяться у зазначеній постанові Пленуму Верховного Суду України.

Так, обвинувачення сформульовано не конкретно, з розмитим предметом доказування та з викладенням обставини, які до нього не відносяться.

Докази показання обвинувачених, потерпілих та свідків, викладені у формі стенограми їхніх показань, що зафіксовані на технічному носії інформації фіксації перебігу судового розгляду кримінального провадження.

Крім цього, у мотивувальній частині вироку зазначено по декілька показань як потерпілого, так і обвинуваченого по хронології часу їх допиту, без проведеного аналізу вказаних показань, з точки зору їх відношення до предмету доказування та викладення їх змісту у точних та категоричних висновках, які або підтверджують висунуте обвинувачення або спростовують останнє.

Також у вироку містяться міркування та висновки автора вказаного процесуального документу щодо тлумачення перебування у безпорадному стані потерпілого, які не повязуються ні з предявленим обвинуваченням, ні із зібраними по даному кримінальному провадженню доказами.

В цілому вирок, викладений у формі оповідання розповіді, що з точки зору процесуальних вимог та форми вироку у кримінальному провадженні є неприпустимим.

Колегія суддів також зауважує, що вищевказані процесуальні порушення при ухваленні вироку стали можливими в результаті того, що місцевий суд в підготовчому засіданні не перевірив відповідність обвинувального акту, затвердженого прокурором Городоцької місцевої прокуратури, вимогам, що містяться в ст.291 КПК України та допустив до судового розгляду обвинувальний акт щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5, при складанні якого не були дотримані вимоги п.5 ч.2 ст.291 КПК України.

Зокрема, викладаючи фактичні обставини вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України слідчий та прокурор вказували, що обвинувачені діяли з метою залякування потерпілого, однак кваліфікували їх дії за ознакою спричинення тяжких тілесних ушкоджень групою осіб.

Також, кваліфікуючи дії обвинувачених за ч.1 ст.135 КК України за ознакою за відоме залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через хворобу, у викладі фактичних обставин вчиненого та формулюванні обвинувачення не вказали через яку саме хворобу потерпілий не зміг самостійно вжити заходів до самозбереження.

Крім цього, при формулюванні обвинувачення за ч.2 ст.186 КК України ОСОБА_4 орган досудового слідства зазначив, що він відкрито повторно заволодів мобільним телефоном ОСОБА_6, не вказавши у який саме спосіб обвинувачений вчинив вказане відкрите заволодіння мобільним телефоном, що у відповідності до вимог ст.91 КПК України є обовязковим через те, що підлягає доказуванню.

Виявивши вказані процесуальні порушення, місцевий суд у відповідності до п.3 ч.3 ст.314 КПК України мав би повернути вказаний процесуальний акт прокурору, а не зробивши цього, допустив до судового розгляду обвинувальний акт, який містив не конкретне обвинувачення висунуте ОСОБА_4 та ОСОБА_5, чим порушив їх право на захист, гарантоване як кримінальним процесуальним законом України, так і ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вищевказані порушення кримінального процесуального закону є істотними, в звязку із чим, вирок місцевого суду підлягає безумовному скасуванню, і призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції, в ході якого слід усунути вищевказані порушення та прийняти законне і обґрунтоване рішення по справі.

Враховуючи, що ризики щодо порушення процесуальної поведінки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не відпали, виходячи із даних про особу обвинувачених та розмір покарання, що їм загрожує, колегія суддів приходить до висновку, що запобіжний захід їм у вигляді тримання під вартою слід продовжити до 03 вересня 2016 року.

У звязку із наведеним та керуючись ст.ст.407, 412, 415, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_4, захисника адвоката ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Ярмолинецького районного суду від 28 березня 2016 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасувати.

У кримінальному провадженні №12015240280000567 від 29.09.2015 року по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч.2 ст.121, ч.1 ст.135, ч.2 ст.186 КК України та ОСОБА_5 за ч.2 ст.121, ч.1 ст.135 КК України призначити новий судовий розгляд в Ярмолинецькому районному суді в іншому складі суду.

Обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 03 вересня 2016 року.

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом:

суддя апеляційного суду

Хмельницької області ОСОБА_15